Стаття 314. Платники збору

Стаття 314. Платники збору

314.1. Платниками збору є суб’єкти господарювання та їх відокремлені підрозділи, які провадять діяльність з постачання природного газу споживачам на підставі укладених з ними договорів.

314.1. Відповідно до п. 19 ст. 1 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» від 8 липня 2010 року № 2467-VІ[402] природний газ, нафтовий (попутний) газ, газ (метан) вугільних родовищ та газ сланцевих товщ — це корисна копалина, яка є сумішшю вуглеводнів та невуглеводневих компонентів, перебуває у газоподібному стані за стандарт них умов (тиск — 760 мм рт. ст. і температура — 20 °C) і є товарною продукцією.

З метою застосування терміна «постачання товарів» природний газ вважаються товаром.

Відповідно до п. 18 ст. 1 Закону України[403] постачання природного газу — господарська діяльність на ринку природного газу, що підлягає ліцензуванню і полягає в наданні послуг та пов’язана з реалізацією природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорі.

Статтею 12 цього ж Закону визначено порядок постачання природного газу.

Постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов’язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов’язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.

Обов’язкові умови договору між гарантованим постачальником та споживачем природного газу за регульованим тарифом встановлюються в типовому договорі про постачання природного газу.

Відповідно до абзацу восьмого пункту 1.3 статті 1 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу за регульованим тарифом, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 13 січня 2010 року № 11[404] та погоджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, договір на постачання газу — письмова домовленість двох сторін (ліцензіата та споживача), згідно з якою ліцензіат зобов’язується забезпечити споживача газом, а споживач зобов’язується сплатити за нього ціну, встановлену згідно із законодавством України;

Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типового договору про надання населенню послуг з газопостачання та внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1999 р. № 2246» від 5 липня 2006 року № 938[405] затверджено Типовий договір про надання населенню послуг з газопостачання. Договір підписується газопостачальним підприємством і споживачем протягом 14 календарних днів з дня отримання відповідної заяви від споживача.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типового договору про постачання природного газу підприємствам теплоенергетики на виробництво теплової енергії для надання населенню послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води» від 7 жовтня 2009 року № 1087[406], затверджено Типовий договір про постачання природного газу підприємствам теплоенергетики на виробництво теплової енергії для надання населенню послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Укладення господарського договору є обов’язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов’язком для суб’єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов’язковості укладення договору для певних категорій суб’єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

У разі якщо для створення можливості постачання електроенергії, газу за технічними умовами постачальника за рахунок споживача (інвестора, забудовника) або його силами збудовані додаткові мережі (об’єкти), у договорах про постачання зазначеної продукції (послуг) передбачаються передача збудованих мереж (об’єктів) постачальнику і відшкодування забудовнику, інвестору витрат на їх будівництво.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України[407], іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

При постачанні природного газу за договором комісії слід використовувати норми Цивільного кодексу України. Так, відповідно до глави 69 Цивільного кодексу України, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням іншої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов’язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну. Майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.

Поняття «комісійної плати», як суми, що сплачується однією із сторін договору про комісію іншій, яка зобов’язалася за дорученням, за плату та за рахунок першої сторони (комітента) вчинити один або декілька правочинів, є поняттям, що використовується у цивільному законодавстві в частині зобов’язального права. При цьому, як визначено статтею 509 Цивільного кодексу України, «зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку», які виникають з підстав, визначених статтею 11 вказаного Кодексу, наприклад договорів.

Враховуючи наведене, вартість обсягів природного газу пов’язана із зобов’язаннями з передачі майна — відпуск обсягів природного газу кожній категорії споживачів у звітному періоді. У той час, як дії, пов’язані з виконанням договору комісії, належать до зобов’язань з надання послуги.

Зважаючи на викладене, при реалізації газу кінцевому споживачу по договору комісії власником природного газу є комітент, який і є платником збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ.