Стаття 8. Види податків та зборів

Стаття 8. Види податків та зборів

8.1. В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

8.2. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов’язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

8.3. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Класифікація видів усіх податків та зборів може здійснюватись за рядом підстав.

1. Залежно від каналу надходження. Податки та збори надходять до бюджетів різних рівнів, на підставі чого їх можна розподілити на закріплені й регульовані. Закріплені податки цілком надходять до конкретного бюджету або позабюджетного фонду. Серед закріплених податків виділяють податки, які надходять до державного бюджету, до місцевого бюджету. Регулюючі (різнорівневі) податки надходять до бюджетів різних рівнів у пропорціях відповідно до бюджетного законодавства. Суми відрахувань за такими податками, що підлягають зарахуванню безпосередньо до державного бюджету і бюджетів інших рівнів, визначаються при затвердженні кожного бюджету.

2. Залежно від платника: а) податки з юридичних осіб (податок на прибуток підприємств та ін.); б) податки з фізичних осіб (податок на доходи фізичних осіб); в) змішані — податки, що передбачають як платників і юридичних, і фізичних осіб (плата за землю). При цьому змішані податки можна розподілити на: податки, які визначаються наявністю певних матеріальних благ, та податки, які визначаються діяльністю платників.

3. Залежно від форми оподаткування: а) прямі (прибутково-майнові) — податки, які справляються в процесі придбання й акумуляції матеріальних благ, визначаються розміром об’єкта оподаткування та включаються в ціну товару й сплачуються виробником або власником: особисті — податки, що сплачують платником податків за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку) і враховують платоспроможність платника; реальні (від англ. real — майно) — податки, що сплачують з майна, в основі яких лежить не реальний, а передбачуваний середній дохід; б) непрямі (на споживання) — податки, які справляються в процесі використання матеріальних благ, визначаються розміром споживання, включаються у вигляді надлишку до ціни виробництва товару й сплачуються споживачем. При непрямому оподаткуванні формальним платником є продавець товару (робіт, послуг), що виступає посередником між державою й споживачем товару (робіт, послуг). Останній же являє собою платника реального. Саме критерій збігу юридичного й фактичного платника є одним з основних при розмежуванні податків на прямі й непрямі. При прямому оподаткуванні юридичний і фактичний платники збігаються, при непрямому — ні.

4. Залежно від способу стягнення: а) пайові (кількісні) — розмір податку встановлюється для кожного платника окремо та враховується майновий стан платника і його можливості сплати. Загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників; б) репартиаційні — податки, що нараховуються на цілу корпорацію платників, які самостійно здійснюють між собою остаточний розподіл податкового тягаря. Історично це перша форма справляння податків, що проходила кілька етапів: перший — установлення загальної суми потреби держави в доходах; другий — розподіл цієї суми між територіальними одиницями; третій — її розподіл між платниками.

5. Залежно від характеру використання: а) загального призначення — податки, що використовуються на загальні цілі, без конкретизації заходів або витрат, на які вони витрачаються (фактично це і є дійсно податки); б) цільові податки — податки, що зараховуються до цільових фондів і призначені для цільового використання. Фактично однією з основних ознак податків є нецільовий характер, тому такі платежі за природою фактично є зборами.

6. Залежно від періодичності справляння: а) разові — податки, що сплачують один раз протягом певного часу (найчастіше — податкового періоду) при здійсненні певних дій (податок з майна, що переходить у порядку спадкування або дарування). Переважно цей різновид податків також має характер зборів; б) систематичні (регулярні) — податки, що справляються регулярно, через певні проміжки часу й протягом усього періоду володіння або діяльності платника (щомісячно, поквартально).

Подібні підстави класифікації мають або певне теоретичне значення, або лише запроваджуються до чинного податкового законодавства України (наприклад, характеристика непрямого податку надавалася лише стосовно акцизного збору)[17], або стосуються іншого законодавства (наприклад, бюджетного — коли йдеться про розподілення податків згідно з каналами надходження до певних видів бюджетів). Тривалий час законодавцем використовується практично єдина підстава класифікації податків та зборів — залежно від компетенції органу, що вводить дію податкового платежу на відповідній території:

а) загальнодержавні — податки і збори, що встановлені Верховною Радою України та вводяться винятково законами України і діють на всій території України;

б) місцеві — податки і збори, перелік яких встановлюється Верховною Радою України, уводяться в дію місцевими радами та діють на території відповідних територіальних громад.