Стаття 19. Представники платника податків

Стаття 19. Представники платника податків

19.1. Платник податків веде справи, пов’язані зі сплатою податків, особисто або через свого представника. Особиста участь платника податків в податкових відносинах не позбавляє його права мати свого представника, як і участь податкового представника не позбавляє платника податків права на особисту участь у таких відносинах.

19.2. Представниками платника податків визнаються особи, які можуть здійснювати представництво його законних інтересів та ведення справ, пов’язаних із сплатою податків, на підставі закону або довіреності. Довіреність, видана платником податків — фізичною особою на представництво його інтересів та ведення справ, пов’язаних із сплатою податків, має бути засвідчена відповідно до чинного законодавства.

19.3. Представник платника податків користується правами, встановленими цим Кодексом для платників податків.

Основу інституту представництва в податковому праві становить ряд норм цивільного й цивільно-процесуального законодавства. Однак податкове представництво має істотну відмінність від цивільно-правового представництва. Принциповою відмінністю правової природи податкового представництва від цивільно-процесуального є спрямованість методу регулювання відносин, які виникають у різних формах представництва. Податкове представництво регулює реалізацію першочергового обов’язку платника податків (сплату податків і зборів), що базується на відносинах влади й підпорядкування, та забезпечується владними, імперативними методами на відміну від цивільно-правового представництва, що має диспозитивний характер. Основним обов’язком платника податків є своєчасна й повна сплата податків і зборів. При цьому платник податків може брати участь у подібних відносинах як безпосередньо, так і через представників. Другий шлях використовується через об’єктивні причини, коли платник податків не може виконувати податкові обов’язки (не досяг певного віку) або виконання обов’язків неможливе (відсутність у країні і т. д.). До особливостей податкового представництва можна віднести і специфічний суб’єктний склад, що припускає: 1) особу, яка представляє (платника податків); 2) представника (законного, уповноваженого або офіційного); 3) третю особу (податкові органи або інший орган, що здійснює контроль за своєчасним і повним надходженням податків і зборів до відповідних централізованих фондів. Сутність представництва характеризується складністю відносин, які існують на декількох рівнях: 1) нижчий рівень (відносини між представником і особою, яку представляють); 2) вищий рівень (відносини між представником і іншими суб’єктами податкових правовідносин, у першу чергу податковими органами).

Набуття статусу податкового представника може здійснюватися двома засобами: 1) пасивний — набуття статусу представника не пов’язано із жодними діями представника або особи, яку він представляє, воно випливає із закону; 2) активний — набуття статусу представника пов’язане з активними діями суб’єктів. Як такі можуть виступати дії податкових органів (офіційне представництво); платника й представника — при складанні відповідного договору (уповноважене представництво). Таким чином, особиста участь платника податків у відносинах, пов’язаних зі сплатою податків і зборів, не позбавляє його права мати представника, так само як і участь представника не позбавляє платника податків права на особисту участь у подібних правовідносинах.

Комплексне виконання податкових обов’язків може здійснюватися у трьох формах: 1) особистій; 2) представницькій; 3) змішаній (поєднання двох перших форм). Змішаний спосіб реалізації прав і обов’язків має місце в тих випадках, коли переплітаються дії платника (а може й податкових агентів) і дії податкових органів. Наприклад, при реалізації податкового зобов’язання з податку на дохід фізичних осіб можна виділити кілька етапів. На першому — податок сплачується платником самостійно (або через агента) щомісяця й заповнюється декларація наприкінці року. На другому — податкова інспекція перевіряє податкову декларацію й деталізує суму податку до оплати. На третьому етапі платник реалізує деталізований обов’язок (доплачує суму податку або вирішує, як розпорядитися надлишком сплаченого податку: використати в рахунок майбутніх платежів або вимагати повернення).

Податкове представництво виступає у трьох формах: 1) законне податкове представництво — ґрунтується на положеннях закону або іншого нормативного акта; 2) уповноважене податкове представництво — ґрунтується на договорах (або дорученнях) між платником податків і його представником. Слід зазначити, що поняття «уповноважене представництво» не зовсім вдале, оскільки будь-яка форма представництва в податковому праві заснована на повноваженні. Розрізняються ж форми податкового представництва залежно від підстав виникнення цих повноважень (закон, установчі документи, адміністративний акт, договір); 3) офіційне податкове представництво — представництво платника податків, в основі якого лежить ініціатива податкових органів.