Стаття 177. Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування

Стаття 177. Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування

177.1. Доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього розділу.

177.2. Об’єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов’язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

177.3. Для фізичної особи-підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

177.4. До переліку витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III Кодексу.

177.5. Фізичні особи-підприємці подають до органу державної податкової служби податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені цим Кодексом для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи.

177.5.1. Авансові платежі з податку на доходи фізичних осіб розраховуються підприємцем самостійно, але не менш як 100 відсотків річної суми податку з оподатковуваного доходу за минулий рік (у співставних умовах), та сплачуються до бюджету по 25 відсотків щокварталу (до 15 березня, до 15 травня, до 15 серпня і до 15 листопада).

У разі зменшення суми отриманого доходу за попередній календарний квартал поточного року більше ніж на 20 відсотків у порівнянні з розрахунковою очікуваною сумою доходу на такий квартал платник податку має право зменшити суму авансового платежу, що підлягає сплаті у наступний строк, встановлений цим підпунктом, пропорційно зменшенню суми зазначеного доходу. Для такого зменшення суми авансового платежу фізичною особою — підприємцем до настання строку сплати такого авансового платежу до органу державної податкової служби подається заява у довільній формі, що містить розрахунок зменшення суми авансового платежу та коротке пояснення обставин, що призвели до зменшення суми отриманого доходу.

177.5.2. Фізичні особи-підприємці, які зареєстровані протягом року в установленому законом порядку або перейшли із спрощеної системи оподаткування на загальну систему оподаткування чи сплачували фіксований податок до набрання чинності цим Кодексом, подають податкову декларацію за результатами звітного кварталу, в якому розпочата така діяльність або відбувся перехід на загальну систему оподаткування. Вперше зареєстровані підприємці в податковій декларації також зазначають інформацію про майновий стан та доходи за станом на дату державної реєстрації підприємцем. Платники податку розраховують та сплачують авансові платежі у строки, визначені підпунктом 177.5.1 пункту 177.5 цієї статті, що настануть у звітному податковому році.

177.5.3. Остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в річній податковій декларації, з урахуванням сплаченого ним протягом року податку на доходи фізичних осіб та збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності на підставі документального підтвердження факту їх сплати.

Надмірно сплачені суми податку підлягають зарахуванню в рахунок майбутніх платежів з цього податку або поверненню платнику податку в порядку, передбаченому цим Кодексом.

177.6. У разі якщо фізична особа-підприємець отримує інші доходи, ніж від провадження підприємницької діяльності, у межах обраних ним видів такої діяльності, такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Кодексом для платників податку-фізичних осіб.

177.7. Фізична особа-підприємець вважається податковим агентом працівника-фізичної особи, яка перебуває з нею у трудових, цивільно-правових відносинах, або будь-якої іншої фізичної особи щодо будь-яких оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) на користь такої особи.

177.8. Під час нарахування (виплати) фізичній особі — підприємцю доходу від операцій, здійснюваних у межах обраних ним видів діяльності, суб’єкт господарювання, який нараховує (виплачує) такий дохід, не утримує податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою — підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб’єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

177.9. Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем, який обрав іншу систему оподаткування доходів від провадження господарської діяльності, здійснюється за правилами, встановленими цим Кодексом.

177.10. Фізичні особи-підприємці зобов’язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом державної податкової служби.

Фізичні особи-підприємці застосовують реєстратори розрахункових операцій відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

177.11. Фізичні особи-підприємці подають річну податкову декларацію у строк, визначений підпунктом 49.7.3 пункту 49.7 статті 49 Кодексу, в якій поряд з доходами від підприємницької діяльності мають зазначатися інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи.

177.12. Іноземці та особи без громадянства, які зареєстровані підприємцями згідно із законодавством України, є резидентами, і на них розповсюджується дія пункту 177.11 цієї статті.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із законами України від 07.04.2011 р. № 3205-VI від 07.07.2011 р. № 3609-VI)

177.1. У цій статті встановлюється загальний порядок для визначення розміру ставки оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців, що отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності.

Відповідно до ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про підприємництво» підприємництво — це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб’єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

У ст. 2 Закону України «Про підприємництво» перераховано види суб’єктів підприємницької діяльності, серед яких названо громадян України, інших держав, осіб без громадянства, не обмежених законом у правоздатності або дієздатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Цивільного кодексу України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Згідно з ч. 1 ст. 50 Цивільного кодексу України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, а відповідно до ч. 2 вказаної статті фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, установленому законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Цивільного кодексу України повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття). Відповідно до п. 3 ст. 35 Цивільного кодексу України повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і бажає займатися підприємницькою діяльністю.

За наявності письмової згоди на це батьків (усиновителів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця.

Відповідно до п. 1 ст. 19 Закону України «Про міжнародне приватне право» право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності визначається правом держави, у якій фізична особа зареєстрована як підприємець. За відсутності в державі вимог щодо обов’язкової реєстрації застосовується право держави основного місця здійснення підприємницької діяльності.

Статус фізичної особи-підприємця, який є громадянином України, підтверджується свідоцтвом, що оформлюється у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців». Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» свідоцтво про державну реєстрацію — документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи — підприємця.

Необхідно звернути увагу, що коментована стаття регулює правовідносини з приводу оподаткування господарської діяльності, яку не можна ототожнювати з підприємницькою. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва — підприємцями. Отже, господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Для доходів підприємців ПКУ передбачено аналогічні розміри ставок ПДФО, які застосовуються і для оподаткування доходів, отриманих у вигляді заробітної плати, а саме: 15 % та 17 % (п. 167.1 ст. 167 ПКУ).

177.2. У цьому пункті встановлюється порядок визначення об’єкта оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців, що отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності.

Згідно зі ст. 7 Кодексу об’єкт оподаткування є одним із елементів податку.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Кодексу об’єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об’єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов’язує виникнення у платника податкового обов’язку.

Коментований пункт визначає, що об’єктом оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців, що отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов’язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Системний аналіз положень Кодексу, які визначають зміст поняття «чистий оподатковуваний дохід» (п. 164.1 ст. 164, п. 177.2 ст. 177, п. 178.3 ст. 178), дозволяють зробити висновок, що йдеться про дохід, який отримано як різницю між обсягом загального доходу (надходжень у грошовій і негрошовій формі) і витратами, які підтверджено документально і понесені у зв’язку з провадженням господарської діяльності.

Згідно з п. 177.4 ст. 177 до переліку витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, які включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III Кодексу. У ст. 138 Кодексу врегульовано правила щодо складу витрат та порядок їх визнання, у ст. 139 Кодексу встановлено витрати, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку, у ст. 140 Кодексу встановлено особливості визнання витрат подвійного призначення, у ст. 141 Кодексу встановлено особливості визначення складу витрат платника податку у разі сплати процентів за борговими зобов’язаннями, у ст. 142 Кодексу встановлено особливості визначення складу витрат на виплати фізичним особам згідно з трудовими договорами та договорами цивільно-правового характеру, у ст. 143 Кодексу визначено особливості віднесення до складу витрат сум внесків на соціальні заходи.

Таким чином, не може бути зараховано до складу витрат з метою визначення чистого оподатковуваного доходу ті витрати, які безпосередньо не пов’язані з провадженням господарської діяльності (витрати на купівлю продуктів харчування для власного кінцевого споживання, утримання житлового приміщення, особисті телефонні переговори тощо). Також згідно з п. 177.4 ст. 177 Кодексу не належать до витрат фізичної особи-підприємця вартість придбаного рухомого і нерухомого майна, яке підлягає державній реєстрації, якщо таке майно придбано до державної реєстрації фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності та/або не використовується у такій діяльності.

У коментованому пункті йдеться не про загальні витрати, а про документально підтверджені витрати. Тобто всі витрати, які беруться до уваги при визначенні чистого оподатковуваного доходу, мають бути документально підтверджені (підтверджені належним чином оформленими документами).

Обсяг загального оподатковуваного доходу та документально підтверджених витрат встановлюється за правилами згідно з положеннями Кодексу, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положеннями (стандартів) бухгалтерського обліку, інших нормативно-правовими актами.

177.3. У цьому пункті встановлюються особливості визначення витрат і доходу для фізичної особи-підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість.

Відповідно до пп. 14.1.178 ст. 14 Кодексу податок на додану вартість — непрямий податок, який додається до ціни та сплачується на кожному етапі постачання товарів (послуг). Особливості адміністрування податку на додану вартість визначені у розділі V Кодексу.

Згідно з коментованою нормою при визначенні чистого оподатковуваного доходу фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, які входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг). Відповідно, ці суми не можуть бути взяті до уваги при визначенні ані чистого оподатковуваного доходу, ані розміру податкового зобов’язання.

Суми податку на додану вартість, які входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг), визначаються за даними податкового обліку, тобто лише такими даними, які містяться у встановлених Кодексом документах, а у передбачених законом випадках — на підставі інших документів.

177.4. У цьому пункті встановлюються особливості визначення переліку витрат для подальшого визначення чистого оподатковуваного доходу фізичної особи-підприємця з метою оподаткування.

Під словосполученням «документально підтверджені витрати» потрібно розуміти лише ті витрати, які підтверджені документально і понесені у зв’язку з провадженням господарської діяльності.

Статтею 138 Кодексу встановлено склад витрат та врегульовано порядок їх визнання.

Витрати, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пп. 138.4, 138.6-139.9 ст. 138 Кодексу; інших витрат, визначених згідно з пп. 138.5, 138.11, 138.13 ст. 138, пунктом 140.1 ст. 140, ст. 141 Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 ст. 138 та у ст. 139 Кодексу.

Витрати операційної діяльності містять: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об’єкта оподаткування (з урахуванням пунктів 138.2, 138.12 ст. 138, пунктів 140.2-140.5 ст. 140, ст. ст. 142 і 143 та інших статей Кодексу), які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, а також інших документів, встановлених, відповідно до розділу II Кодексу, за датою нарахування доходу, для отримання якого здійснені такі витрати, якщо інше не встановлено цим розділом.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, які укладені на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов’язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Суми, відображені у складі витрат платника податку, не підлягають повторному включенню до складу його витрат.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, у якому вони були здійснені, з урахуванням особливостей, установлених п. 138.5 ст. 138 Кодексу.

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу. Собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг визначається відповідно до обсягу їх реалізації протягом податкового періоду.

Відповідно до п. 138.8 ст. 138 ПКУ собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов’язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг, загальновиробничих витрат, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, вартості придбаних послуг, прямо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг та інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

У ст. 138 Кодексу врегульовано правила щодо складу витрат та порядок їх визнання, у ст. 139 Кодексу врегульовано витрати, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку, у ст. 140 Кодексу встановлено особливості визнання витрат подвійного призначення, у ст. 141 Кодексу встановлено особливості визначення складу витрат платника податку у разі сплати процентів за борговими зобов’язаннями, у ст. 142 Кодексу встановлено особливості визначення складу витрат на виплати фізичним особам згідно з трудовими договорами та договорами цивільно-правового характеру, у ст. 143 Кодексу визначено особливості віднесення до складу витрат сум внесків на соціальні заходи.

Не може бути зараховано до складу витрат з метою визначення чистого оподатковуваного доходу ті витрати, які безпосередньо не пов’язані з провадженням господарської діяльності (витрати на купівлю продуктів харчування для кінцевого споживання, утримання житлового приміщення, особисті телефонні переговори тощо). Також згідно з п. 177.4 ст. 177 Кодексу не належить до витрат фізичної особи-підприємця вартість придбаного рухомого і нерухомого майна, яке підлягає державній реєстрації, у разі, якщо таке майно придбано до державної реєстрації фізичної особи-суб’єкта підприємницької діяльності та/або не використовується у такій діяльності.

177.5. У цьому пункті встановлюється загальний порядок звітування фізичних осіб-підприємців про результати господарської діяльності. Таке звітування здійснюється шляхом подання до органу державної податкової служби податкової декларації за місцем податкової адреси. У декларації також зазначаються авансові платежі з податку на доходи. Декларація подається у строки, встановлені для річного звітного податкового періоду.

Згідно з п. 46.1 ст. 46 Кодексу податкова декларація, розрахунок (далі — податкова декларація) — документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені Законом і на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов’язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Митні декларації є податковими для цілей нарахування та/ або сплати податкових зобов’язань. Додатки до податкової декларації є її невід’ємною частиною.

Форма податкової декларації встановлюється центральним органом державної податкової служби за погодженням з Міністерством фінансів України. У такому самому порядку встановлюються форми податкових декларацій з місцевих податків і зборів, що є обов’язковими для застосування їх платниками (податковими агентами).

Органи державної податкової служби в порядку, визначеному центральним органом державної податкової служби, безоплатно забезпечують платників податків формами податкових декларацій стосовно податків і зборів, що подаються органам державної податкової служби.

Пунктом 1 ст. 47 Кодексу визначено коло осіб, які несуть відповідальність за складання податкової звітності.

Статтею 48 визначено загальні правила складання податкової звітності. Форми обов’язкової податкової звітності (податкові декларації чи податкові розрахунки) повинні відповідати нормам та змісту відповідного податку та збору, а також затвердженому центральним контролюючим органом порядку їх складання та подання. Податкова звітність подається із зазначенням податкового номера.

Авансові платежі з податку на доходи фізичних осіб розраховуються підприємцем самостійно, але не менше ніж 100 відсотків річної суми податку з оподатковуваного доходу за минулий рік (у зіставних умовах), та сплачуються до бюджету по 25 відсотків щокварталу: до 15 березня, до 15 травня, до 15 серпня і до 15 листопада.

У разі зменшення суми отриманого доходу за попередній календарний квартал поточного року більше ніж на 20 відсотків, порівняно з розрахунковою очікуваною сумою доходу на такий квартал, платник податку має право зменшити суму авансового платежу, що підлягає сплаті у наступний строк, встановлений цим підпунктом, пропорційно зменшенню суми зазначеного доходу. Для такого зменшення суми авансового платежу фізичною особою — підприємцем до настання строку сплати такого авансового платежу до органу державної податкової служби подається заява у довільній формі, що містить розрахунок зменшення суми авансового платежу та коротке пояснення обставин, що призвели до зменшення суми отриманого доходу.

Фізичні особи-підприємці, які зареєстровані протягом року або перейшли зі спрощеної системи оподаткування на загальну систему оподаткування чи сплачували фіксований податок до набрання чинності цим Кодексом, подають податкову декларацію за результатами звітного кварталу, у якому розпочата така діяльність, або відбувся перехід на загальну систему оподаткування.

Уперше зареєстровані підприємці в податковій декларації також зазначають інформацію про майновий стан та доходи станом на дату державної реєстрації підприємцем. Платники податку розраховують та сплачують авансові платежі у строки, визначені у пп. 177.5.1 ст. 177 Кодексу, які настануть у звітному податковому році.

Остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно за даними, зазначеними у річній податковій декларації, з урахуванням сплаченого ним протягом року податку на доходи та збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності на підставі документального підтвердження факту їх сплати.

Надмірно сплачені суми податку (тобто коли фактичний розмір податкових платежів перевищив розраховане податкове зобов’язання) підлягають зарахуванню у рахунок майбутніх платежів або поверненню платнику податку у порядку, передбаченому Кодексом.

Статтею 49 визначено загальний порядок подання податкової звітності до органів державної податкової служби. Податкова звітність подається платником податків або іншою особою, на яку цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами покладено обов’язки з подання органам державної податкової служби податкової звітності, за звітний період в установлені цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку такий платник податків. Платник податків, незалежно від того, чи провадив він господарську діяльність у звітному періоді, повинен подати податкову звітність за такий період, крім випадків, коли він не є платником відповідного виду податку.

Прийняття податкової звітності є обов’язком органу державної податкової служби. Податкова звітність приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників уповноваженою службовою (посадовою) особою органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків.

Відмова службової (посадової) особи органу державної податкової служби прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висунення нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від’ємного значення об’єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов’язань тощо) забороняється.

Платник податків може також оскаржити дії службової (посадової) особи органу державної податкової служби щодо відмови у прийнятті податкової декларації у судовому порядку.

Якщо службова (посадова) особа органу державної податкової служби порушує норми ст. 49 Кодексу, платник податків зобов’язаний до закінчення граничного строку подання декларації надіслати таку декларацію поштою з описом вкладеного та повідомленням про вручення. До декларації додається заява на ім’я керівника відповідного органу державної податкової служби, складена у довільній формі, із зазначенням прізвища службової (посадової) особи, яка відмовилася прийняти декларацію, та/або із зазначенням дати такої відмови. При цьому декларація вважається поданою в момент її вручення пошті у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 49.7 ст. 49 Кодексу визначено, що податкові декларації подаються за базовий звітний (податковий) період. Згідно з пп. 49.7.5 ст. 49 податкові декларації за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб-підприємців, подаються протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного податкового року. Під терміном «базовий звітний (податковий) період» потрібно розуміти перший звітний (податковий) період року, визначений відповідним розділом Кодексу.

Якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем.

177.6. Цим пунктом встановлено особливості оподаткування інших доходів, ніж від провадження підприємницької діяльності, в межах обраних ним видів такої діяльності.

Визначено, що такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Кодексом для платників податку — фізичних осіб.

Ставка податку на доходи фізичних осіб визначена у ст. 167 Кодексу.

В інших пунктах ст. 167 Кодексу встановлено ставки оподаткування доходів фізичних осіб за окремими видами доходів.

177.7. Цим пунктом визначено, що фізична особа-підприємець вважається податковим агентом працівника — фізичної особи, що перебуває з нею у трудових, цивільно-правових відносинах, або будь-якої іншої фізичної особи стосовно будь-яких оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) на користь такої особи.

Відповідно до п. 162.1.3 ст. 162 податковий агент є платником податку на доходи фізичних осіб.

Згідно з положеннями пп. 14.1.180 ст. 14 Кодексу податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб — це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента — юридичної особи, які, незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі), зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм у порядку, передбаченому розділом IV Кодексу.

Податковий агент, як випливає із змісту пп. 14.1.156 ст. 14 Кодексу, зобов’язаний сплатити до відповідного бюджету суму коштів як податок або збір на підставі, у порядку та у строки, визначені податковим законодавством (тобто виконати податкове зобов’язання).

Відповідно до п. 168.1.1 ст. 168 Кодексу податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 Кодексу.

Відповідно до п. 169.4.3 роботодавець та/або податковий агент має право здійснювати перерахунок сум нарахованих доходів, утриманого податку за будь-який період та у будь-яких випадках для визначення правильності оподаткування, незалежно від того, чи має платник податку право на застосування податкової соціальної пільги.

Відповідно до п. 51.1 ст. 51 та пп. «б» п. 176.2 Кодексу податковий агент зобов’язаний подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум нарахованого та утриманого з них податку органу державної податкової служби за місцем свого обліку.

177.8. Цим пунктом врегульовано особливості врахування податкових зобов’язань, пов’язаних із нарахуванням (виплатою) фізичній особі-підприємцю доходу від операцій, здійснюваних у межах обраних ним видів діяльності. Суб’єкт господарювання, який нараховує (виплачує) такий дохід, не утримує податок з доходів у джерела виплати, якщо фізичною особою-підприємцем, який отримує такий дохід, надано копію документа, що підтверджує її державну реєстрацію, відповідно до закону, як суб’єкта підприємницької діяльності.

Згідно із Законом від 07.04.2011 № 3205-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скасування свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи та фізичної особи — підприємця» з 07.05.2011 р. замість свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкти підприємницької діяльності для підтвердження свого статусу повинні отримати виписку з єдиного державного реєстру. Відповідно до Закону України від 15.05.2003 № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних — підприємців — автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців.

Відповідно до ст. 21 Закону України № 755 виписка з Єдиного державного реєстру видається фізичній особі — підприємцю за письмовим запитом протягом двох робочих днів з дати подання цього запиту. Державні реєстратори використовують бланк виписки з Єдиного державного реєстру встановленого зразка. Бланки виписок з Єдиного державного реєстру мають облікову серію і номер та є документами суворої звітності.

У виписці зазначаються: ім’я фізичної особи — підприємця; реєстраційний номер облікової картки платника податків; місце проживання фізичної особи — підприємця; прізвище, ім’я та по батькові осіб, які мають право вчиняти юридичні дії від імені фізичної особи — підприємця без довіреності, у тому числі підписувати договори, їх реєстраційні номери облікових карток платників податків; наявність обмежень щодо представництва від імені фізичної особи — підприємця; дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі; дата видачі виписки.

177.9. Цим пунктом визначено, що оподаткування доходів, отриманих фізичною особою — підприємцем, яка обрала іншу систему оподаткування доходів від провадження господарської діяльності, здійснюється за правилами, встановленими цим Кодексом з врахуванням підрозділу 8 розділу XX Кодексу.

177.10. Цим пунктом визначено обов’язок ведення фізичними особами — підприємцями Книги обліку доходів і витрат, а також закріплено вимогу про наявність підтверджувальних документів щодо походження товару.

Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом державної податкової служби.

Затвердження форми Книги обліку доходів і витрат та порядку її ведення здійснюється шляхом видання документа нормативно-розпорядчого характеру (наказу) (див. коментар до ст. 176 ПКУ).

Фізичні особи-підприємці застосовують реєстратори розрахункових операцій відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Відповідно до ч. 2 ст. 2 вказаного Закону реєстратор розрахункових операцій — пристрій або програмно-технічний комплекс, у якому реалізовані фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та/або реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг). До реєстраторів розрахункових операцій належать: електронний контрольно-касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, комп’ютерно-касова система, електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо. Відповідно до ст. 1 вказаного Закону реєстратори розрахункових операцій застосовуються, зокрема, фізичними особами — суб’єктами підприємницької діяльності, або які здійснюють операції з розрахунків у готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також суб’єктами підприємницької діяльності, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти.

177.11. У вказаному пункті врегульовано окремі особливості подання фізичними особами-підприємцями річної податкової декларації, у якій поряд з доходами від підприємницької діяльності вони мають відобразити інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи.

Зокрема, зазначено, що така декларація подається у строк, визначений пп. 49.7.3 ст. 49 0 Кодексу.

У пп. 49.18.3 п. 49.7 ст. 49 Кодексу вказано, що податкові декларації подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року, крім випадків, передбачених пп. 49.18.4 та 49.18.5 ст. 49, протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

У пп. 49.18.4 п. 49.7 ст. 49 Кодексу вказано, що податкові декларації подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб, до 1 квітня року, що настає за звітним.

У пп. 49.18.5 п. 49.7 ст. 49 Кодексу вказано, що податкові декларації подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб — підприємців, протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного податкового року.

До інших доходів з джерел їх походження з України та іноземних доходів включаються всі доходи, що отримані від іншої, ніж господарська, діяльності.

Згідно з п. 163.1 ст. 163 Кодексу об’єктом оподаткування резидента податком на доходи фізичних осіб є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи — доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України, а, відповідно до п. 163.2 вказаної статті, об’єктом оподаткування нерезидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

177.12. У вказаному пункті врегульовано особливості оподаткування доходів іноземців та осіб без громадянства, які зареєстровані підприємцями згідно із законодавством України.

З метою оподаткування іноземці та особи без громадянства, які зареєстровані підприємцями згідно із законодавством України, визнаються резидентами.

Оподаткування доходів іноземців та осіб без громадянства, які зареєстровані підприємцями згідно із законодавством України, здійснюється за загальним порядком, визначеним п. 177.11 ст. 177 Кодексу.

Згідно з п. 177.11 ст. 177 фізичні особи — підприємці подають річну податкову декларацію у строк, визначений пп. 49.18.3 ст. 49 Кодексу, у якій поряд з доходами від підприємницької діяльності мають відобразити інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи.