§ 2. Правовий статус людини, його ознаки і структура

Правовий статус людини (від лат. «status» - положення, стан) - юридично закріплене становище людини в суспільстві, відповідно до якого фізична особа як суб’єкт права вступає у правовідносини, координує свою діяльність і поведінку в суспільстві.

Ознаками правового статусу є такі:

1) залежить від сутності соціального ладу, в умовах якого він складається і функціонує; зазнає впливу безлічі чинників, основними з яких є праця і власність як основа формування громадянського суспільства;

2) виступає як юридична міра соціальної свободи суб’єкта права;

3) установлюється спеціально уповноваженими органами держави, його зміст змінюється з волі законодавця, а не окремих суб’єктів права, на яких він поширюється;

4) відображається у правових нормах і принципах, формально закріплених у приписах нормативно-правових актів, нормативно- правових договорів та в інших джерелах (формах) права;

5) має визначену структуру, ядро якої становлять суб’єктивні права, законні інтереси, обов’язки, що є однаковими для всіх його носіїв одного виду;

6) встановлює межі, за які не повинні виходити діяльність і поведінка людини в суспільстві.

Правовий статус людини ґрунтується на сучасному вченні про свободу, в основі якого лежать ціннісні ідеї: 1) усі люди вільні від народження, і ніхто не має права відчужувати їх природні права. Забезпечення реалізації, охорони і захисту цих прав - головний обов’язок держави; 2) свобода особи полягає у можливості робити все, що не завдає шкоди іншій особі; 3) межі свободи можуть бути визначені законом, який відповідає праву (природженим правам людини), а право є мірою свободи, достатньою для повного самовираження людини; 4) обмеження прав можливе винятково з метою сприяння досягненню загального добробуту в демократичному суспільстві та перешкоджання усяким спробам особи використовувати надану їй свободу на шкоду суспільству, державі, співгромадянам. Суспільство, забезпечуючи свободу особи, не може допускати анархії, беззаконня, обмеження прав і законних інтересів інших громадян, свавілля держави. Ці ідеї є витоками і осердям принципу верховенства права.

Структури правового статусу людини і правового статусу громадянина мають певні відмінності.

Структура правового статусу людини охоплює суб’єктивні юридичні права та обов’язки, гарантії здійснення прав і обов’язків. Підставою для наявності правового статусу особи є її право- суб’єктність.

Структура правового статусу громадянина включає суб’єктивні права, законні інтереси, юридичні обов’язки, гарантії здійснення прав і обов’язків. Підставою для наявності правового статусу громадянина є його правосуб’єктність і громадянство.

Розмежування правового статусу людини і громадянина органічно випливає з відмінностей громадянського суспільства і держави й дає підстави не звужувати сферу самовизначення людини лише до взаємозв’язку з державою. Правовий статус особи без громадянства, іноземного громадянина - самостійні категорії.