§ 7. Сутність держави

Сутність держави - це внутрішній зміст її діяльності, що виражає єдність (спільність, солідарність) загальносоціальних і вузько- класових (соціально-групових) інтересів громадян. Будь-яка держава, поряд з вирішенням вузькокласових завдань, виконує і загальносоціальні завдання («загальні справи»), без яких не може функціонувати жодне суспільство. До загальносоціальних завдань належить забезпечення засобами транспорту і зв’язку, будівництво доріг, іригаційних споруд, боротьба з епідеміями, злочинністю тощо.

З моменту виникнення держави визначилися дві сторони її сутності:

• класова - захист інтересів економічно панівного класу, здійснення організованого примусу;

• загальносоціальна - захист інтересів усього суспільства, забезпечення суспільного блага, підтримка порядку, виконання інших загальносоціальних справ.

У процесі історичного розвитку держава і її сутність зазнали змін. До середини XIX ст. у більшості країн перевага була на боці організованого примусу, захисту інтересів економічно панівного класу. В СРСР у 30-50-х роках XX ст. офіційна доктрина також спиралася на розуміння держави як апарату класового панування. Із середини XIX ст. в деяких цивілізованих державах Заходу у зв’язку з розвитком громадянського суспільства зменшується частка класового (соціально-групового) змісту сутності держави, соціальні суперечності втрачають антагоністичний характер, усе більшого значення набуває її загально соціальна сторона - завдання забезпечення суспільного блага, прав і свобод особи. У наші дні вона відіграє істотну роль у посткапіталістичних державах, де не стало чітко виражених класів, ліквідовано відчуження населення від засобів виробництва і результатів своєї праці, а також політичної, державної влади.

Так, Канада, Німеччина, Швеція, Швейцарія ілюструють збільшення обсягу соціальних справ, які виконує держава. Такий процес, хоч і повільно, відбувається і в постсоціалістичних державах, до яких належить і Україна.

Зміст діяльності держави набув нових якостей: 1) держава стала на шлях подолання суспільних суперечностей не насильством і придушенням, а за допомогою досягнення суспільного компромісу, терпимості, злагоди, створення умов для розвитку громадянського суспільства; 2) держава у своїй діяльності широко використовує такі загальнодемократичні ідеї й інститути, як пріоритет природних невідчужуваних. прав людини, поділ влади, плюралізм думок, висока роль суду, гласність, дотримання прав меншості та ін.; 3) держава визнає рівність усіх форм власності, стабілізує економічне життя суспільства, забезпечує економічну свободу громадян і їх об’єднань; застосовує засоби захисту людини праці, соціальної захищеності всіх громадян, включаючи й тих, хто з об’єктивних обставин не може забезпечити своє існування власною працею; 4) на міжнародній арені держава проводить політику, що вимагає взаємних поступок, компромісів, домовленостей з іншими державами, їх зближення (світова інтеграція).

Така держава в сучасних західних теоріях трактується як надкласова, що представляє інтереси всіх верств суспільства. Вона називається соціальною правовою державою, державою соціальної демократії. Сутність цієї держави не позбавлена класових інтересів - це виражається хоча б у тому, що соціальні групи ведуть боротьбу за політичну владу та її утримання. Проте класова сторона не настільки виражена, як в експлуататорських державах - рабовласницьких, феодальних, буржуазних - через втрату антагоністичного характеру класових суперечностей, подолання їх не примусом, а шляхом досягнення консенсусу.