§ 3. Функції правосвідомості

Функції правосвідомості - основні напрями оволодіння правовими знаннями та їх вплив на правові явища, правову систему в цілому. Правосвідомість - елемент правової системи, що перебуває у глибокій єдності з її іншими елементами: системою права, системою законодавства, юридичною практикою; визначає розвиненість правової культури.

Основні функції правосвідомості:

1) пізнавальна (гносеологічна, когнітивна, інформаційна) - передбачає нагромадження знань про право, про юридичну практику, інформованість про нові нормативні акти, про зміст юридичних норм, адже без інформації про закон та її осмислення не може бути і ставлення до нього (правові знання).

Необхідність і обсяг правових знань особи зумовлені тим, наскільки вона залучена до системи правових відносин. Здобуття і засвоєння правових знань здійснюються за допомогою соціального і правового досвіду особи;

2) оцінювальна (правостворювальна, емоційна) - передбачає оцінку як правових знань, так і правової дійсності з погляду цих знань; відбувається оцінювальне ставлення до правових явищ, співвіднесення правових норм зі своїми поглядами на правове, обов’язкове, необхідне (правові оцінки).

Оцінюються як правові знання, так і правова дійсність з погляду знань. Оцінювальні судження виражаються у схваленні або критиці (конструктивній чи реконструктивній) нормативних приписів законодавчих актів. Зазвичай схвалюються ті норми, що охороняють і захищають права людини, а негативні судження стосуються суперечливих норм або їх відсутності. Оцінюються юридичні дії та операції державних органів, що застосовують право (суд, прокуратура, міліція, адвокатура, нотаріат та ін.). Піддаються оцінюванню правопорушення громадян, зловживання владою посадових осіб тощо. Свідомо уявляються правовідносини, і у свідомості визріває власна модель поведінки;

З) регулятивна (настановна) - припускає, що на основі оцінювального ставлення до чинної в суспільстві системи правових приписів, заборон, зобов’язань і дозволів відбувається формування мотивів юридично значущої поведінки, настанов на правомірні чи неправомірні дії (бездіяльність). Регулятивна функція пов’язана з вольовим аспектом правосвідомості, відображає її діяльну сторону, коли власна модель поведінки дозріла (правомірні настанови).

Мотив у правовій реальності є внутрішнім станом особи і визначається її усвідомленою потребою в правомірній (неправомірній) дії (бездіяльності). Мотивацією може бути власне або чуже переконання, яке спонукає людину до дій (бездіяльності). Основну роль відіграє настанова - готовність діяти певним чином (правомірно або протиправно).

Елементи правосвідомості відповідно до виконуваних ними функцій:

• пізнавальний (гносеологічний, когнітивний, інформаційний) - правова онтологія;

• оцінювальний (правостворюючий, емоційний) - правова аксіологія (поділяється на правову психологію і правову ідеологію);

• регулятивний (настановний) - правова праксіологія.

Правосвідомість є необхідною умовою створення норм права, їх точної і повної реалізації (за якістю законів можна визначити рівень правосвідомості парламентарів; судових рішень - правосвідомості суддів; адміністративних актів - правосвідомості посадових осіб адміністративного апарату). Правосвідомість виступає фактором поваги до права.