§ 4. Види законів

Види законів за юридичною силою (або за значущістю регульованих суспільних відносин):

1. Конституція - основний закон громадянського суспільства і держави, який має найвищу юридичну силу, прийнятий народом шляхом референдуму або від його імені парламентом, що регламентує основи суспільного, політичного, економічного життя суспільства, права і свободи громадян, визначає межі здійснення державної влади і слугує юридичною базою всіх національних форм права.

2. Конституційні закони - законодавчі акти, які виходять із конституції і мають за мету конкретизувати основні конституційні положення шляхом регулювання найбільш важливих суспільних відносин або внести до неї (конституції) зміни та володіють стосовно інших нормативних актів, окрім конституції, вищою юридичною силою.

Є конституційні закони двох видів:

а) органічні («названі», «номінальні»), тобто закони, необхідність прийняття яких прямо передбачена чинною конституцією; їх перелік, організаційна назва визначені в конституції (в Україні - в законах про вибори народних депутатів, про всеукраїнський та місцеві референдуми, про вибори Президента, про Кабінет Міністрів, про місцеве самоврядування тощо). Вони не включаються в текст конституції, діють разом із конституцією, бо їх ухвалення органічно випливає з її змісту. Проте процедура їх ухвалення відрізняється від процедури ухвалення конституції можливістю використання стосовно них права «вето» президента;

б) «реформуючі», тобто закони, якими вносяться зміни, доповнення до чинної конституції. На відміну від «названих» (органічних) законів конституційні реформуючі закони після затвердження (прийняття) набувають вищої юридичної сили і стають складовою частиною конституції, її змістом {за відсутності оскарження їх конституційності). На них, як і на конституцію, не поширюється право «вето» президента. Конституційні закони приймаються з додержанням особливої ускладненої процедури конституційною більшістю голосів: в Україні - Уз, у Росії - %.

3. Звичайні (ординарні) - акти поточного законодавства, що містять найважливіші правові норми певної галузі (підгалузі, інституту) права або вводять у дію (змінюють, скасовують) інші закони й міжнародні договори і наділені вищою юридичною силою стосовно підзаконних актів. Звичайні закони приймаються більшістю конституційного складу парламенту і підписуються главою держави.

Види законів за значенням в механізмі правового регулювання:

1) основні - здійснюють первинне правове регулювання суспільних відносин:

а) закони, що регулюють сферу суспільних відносин;; повному обсязі. Ці закони виключають підзаконне регулювання (кодекси);

б) закони, що визначають основи регулювання певної сфери суспільних відносин. Ці закони розраховані на їх конкретизацію в підзаконних нормативно-правових актах або актах об’єднань громадян (базові закони);

в) закони, що вносять доповнення або зміни до перших і других (реформуючі закони). їх мета - вдосконалення (уточнення, конкретизація) змісту законодавчих актів, їх певних частин чи статей, приведення їх у відповідність із суспільними відносинами, які змінилися (тобто оновлення), або подолання колізій між приписами законодавчих актів, що виявилися в ході їх застосування;

2) допоміжні (оперативно-забезпечувальні) - надають чинності іншим законам, міжнародним договорам (їх підтверджують) чи скасовують їх:

• імплементаційні - закони, що регулюють порядок (процедуру) введення в дію інших законів;

• ратифікаційні - закони, що дають згоду на обов’язковість міжнародних договорів;

• скасувальні - закони, що припиняють дію законів (пряма відміна).

Особливість означених законів полягає в тому, що від них залежить строк набрання чинності законами і міжнародними договорами, а також втрата ними чинності. В цих законах зазвичай немає інших приписів, крім одного, яким констатується введення в дію або скасування закону (чи договору). Такі закони оперативно забезпечують прийняття (скасування) інших законів чи договорів, їх можна назвати «актами про акти».

Закони за структурною формою (або ступенем концентрації нормативних приписів):

1) кодифікаційні-юридично цілісні, внутрішньо погоджені законодавчі акти, якими регламентовані основи життя суспільства (Конституція України), найважливіші, основні правові норми конкретної галузі права (Кримінальний кодекс) або галузі суспільних відносин (Кодекс торговельного мореплавання) чи законодавства (Основи законодавства про охорону здоров’я);

2) звичайні - первинні і поточні (тематичні закони з окремих питань), які не підлягають систематизації (кодифікації).

Закони за суб’єктом прийняття: 1) прийняті народом (громадянським суспільством) у результаті референдуму; 2) прийняті законодавчим органом держави - парламентом; 3) прийняті у порядку делегованої законотворчості - главою держави, урядом.

Закони за територіальним масштабом дії: у федеративній державі - федеральні закони (РФ) і закони суб’єкта федерації (Башкорстан); у регіональній унітарній державі - загальнодержавні закони (Італія) і законодавчі акти регіону (політичної автономії) (Сицилія).

Закони за терміном дії:

1) постійні - діють без обмеження строку (наприклад, закони про захист економічної конкуренції, транспорт, розвідувальні органи країни та ін.);

2) тимчасові - діють з обмеженням строку (наприклад, закони про оподаткування, бюджет, випуск державних позик на певний строк та т. п.). До цієї категорії слід віднести «строковий закон» - він негайно вступає в дію, проте його дія обмежена в часі (строкові закони передбачені ст. 165 Конституції Швейцарії);

3) надзвичайні (як різновид тимчасових законів) - ухвалюються у певних, передбачених конституцією ситуаціях і діють на період надзвичайного стану (наприклад, проголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної небезпеки, оголошення війни). їх особливість полягає в тому, що вони припиняють дію інших законів. Так, закон про введення воєнного стану припиняє дію трудового кодексу.