§ 4. Поняття «тип (сім ’я)» правових систем

Тип (сім’я) правових систем - сукупність національних правових систем, що мають загальні закономірності розвитку і подібні ознаки, які склалися на основі аналогічних спеціальних і загальних правових засобів, котрі постійно діють унаслідок відтворення і використання людьми та їх організаціями (у тому числі державою).

У термін «тип (сім’я) правових систем» укладено узагальнювальну теоретичну модель (конструкцію) правового змісту, що має штучний характер. Вона є результатом наукової класифікації, тобто типологічного опису і зіставлення (типології). Для позначення такої узагальнювальної теоретичної моделі правових систем використовуються різні терміни: «сім’я правових систем» (Р. Давид), «правові кола» (К.-Х. Еберт і М. Рейстайн), «форма правових систем» (І. Сабо), «структурна спільність» (С.С. Алексєєв), «правова сім’я» (А. X. Саїдов)[38]. На наш погляд, точнішим у юридичному змісті є термін «тип правових систем», що підкреслює однорідність явищ, які виникли і функціонують унаслідок впливу тих самих причин.

З огляду на більш поширений в юриспруденції термін «правова сім’я», у тексті ставляться поряд «сім’я» і «тип» - для запобігання їх різночитанню. Тобто «тип правових систем» і «сім’я правових систем» уживаються як тотожні поняття. Перевага віддана терміну «тип» (від грец. tip - відображення, зразок, форма, модель) ще й тому, що слово «сім’я» має більш соціальне, ніж юридичне значення - воно не відображає об’єктивних юридичних ознак групи правових систем, які має об’єднати[39].

Об’єднання правових систем в один тип (сім’ю) можна робити на основі подібності в таких елементах:

1) генезис і еволюція права, ступінь рецепції римського права;

2) джерела права та їх ієрархія:

• первинні (настановні) - загальні принципи права, положення конституцій і конституційних актів;

• вторинні (ті, що конкретизують і розвивають первинні) - закон, нормативно-правовий договір, правовий прецедент, правовий звичай, релігійно-правовий текст; також методологічні підходи до їх тлумачення;

3) структура системи права - зміст основних галузей та інститутів права як результату базування на подібній юридичній доктрині;

4) юридична техніка - юридичні терміни, категорії, поняття, конструкції і види систематизації нормативно-правового матеріалу - інкорпорація, кодифікація, консолідація;

5) правозастосовна діяльність, насамперед судова, включаючи принципи судочинства як наслідок спільності ідеологій.

Наявність певних ознак, якими відрізняється одна група правових систем від іншої в межах конкретного типу (сім’ї), дає змогу розглядати їх як відносно самостійні.