§ 7. Релігійно-правовий текст

Релігійно-правовий текст (релігійно-правова норма) - акт-документ, який містить церковний канон або іншу релігійну норму, що переплетена з нормами моралі і права, санкціонована державою для надання їй загальнообов’язкового значення і забезпечена нею (Веди, Біблія, Тора, Коран, енцикліки Папи Римського).

Ознаки релігійно-правових текстів як джерел права:

1) мають документальну (письмову) форму - існують у вигляді збірників: Біблія, Коран, Сунна, Тора, Звід канонічного права, релігійні книги буддистів та ін., у рішеннях зборів вірян або духівництва (постанови соборів, колегій, конференцій), у творах авторитетних релігійних письменників;

2) як першоджерело виступає воля божества, виражена у релігійних книгах;

3) мають систематизований характер - складаються із системи переплетених норм релігії, моралі, права як «боговстановлених» правил поведінки для людей;

4) створюються, як правило, на підставі життєвих казусів і мають метафоричну форму викладу нормативного матеріалу;

5) мають персональний, а не територіальний характер - поширюються тільки на вірян і є для них певними офіційними релігійно- нормативними актами;

6) затверджуються вищими органами церковної влади (постанови Вселенських соборів та ін.);

7) реалізуються переконанням, виконанням, дотриманням і примусом.

Доповнює релігійно-правові тексти як джерела права їх тлумачення богословами, правознавцями, церковними авторитетами, яке слугує додатковим джерелом права, наприклад Талмуд виступає джерелом тлумачення для Тори, фетви або «толки» (сунітські, шиїтські, ханітбалістські та ін.) - для Корана.

Кожна із правових систем релігійного типу виникла і розвинулася на власних релігійних системах - іслам, іудаїзм, індуїзм, християнство. Первинними «клітинами» цих систем є релігійні норми - правила поведінки обов’язкового характеру для вірян різних віросповідань, що встановлені або затверджені органами церковної влади з метою регламентації певних сфер суспільних відносин відповідно до їх компетенції. Релігійні норми визначають порядок організації і діяльності релігійних об'єднань (громад, церков, груп вірян та ін.), відправлення обрядів, сповідання релігій. Чимало релігійних норм має моральний зміст (заповіді). Основою морального життя культур іудаїзму, християнства, ісламу слугує кодекс Мойсея з його «не убий», «не кради», «не лжесвідчи», «не чини перелюбу». Він вимагає діяльного дотримання моральних заборон. Деякі норми слугують одночасно і релігійними, і правовими (мусульманське право, індуїстське право, іудаїстське право, канонічне право). Релігійні норми набувають властивостей норм права через: а) визнання державою; б) характер суспільних відносин; в) потреби вірян.

Норми права, що містяться в релігійних текстах, хоч і тісно пов’язані між собою, є неоднорідними за функціональним призначенням, за ступенем впливу на суспільні відносини, за сферою дії, за змістом і характером реалізації. Релігійно-правовий текст має поширення у правових системах релігійного гину (наприклад, у мусульманських країнах). У деяких державах релігійна норма тісно переплелася з правовим звичаєм, традиціями общинного побуту (держави Африки, Латинської Америки). В Україні релігійна норма незначно присутня на законодавчому рівні - визнані деякі релігійні свята.