§ 3. Кодифікація та створення зводу

законів як особливі змістовні форми систематизації нормативно-правових актів

Кодифікація являє собою особливу змістовну форму систематизації законодавства. Вона здійснюється шляхом перероблення та зведення правоих норм, що містяться в різних актах, у логічно узгоджений нормативно-правовий акт, котрий системно і вичерпно регулює певну сферу суспільних відносин, як правило, на галузевому рівні.

Ознаками кодифікації є такі:

- як і консолідація, вона завжди є офіційною систематизацією, що здійснюється виключно в межах нормотворчої діяльності;

- результатом кодифікації (як і консолідації) є видання нового нормативно-правового акта;

- у процесі кодифікації з’являються нові елементи системи права — правові норми і навіть інститути, що принципово відрізняє кодифікацію від інших форм систематизації;

- з набрання чинності кодифікаційним актом попередні акти, що регулюють аналогічні суспільні відносини, втрачають чинність повністю або в частині, що суперечить цьому акту.

Кодифікаційні акти становлять той фундамент, на якому будується нове законодавство. Вони впорядковують нормативно-правовий масив, усувають наявні суперечності, уніфікують правовий категорійний апарат, забезпечують єдність термінологічно-мовного оформлення законодавчих актів.

На відміну від результатів інших видів систематизації кодифікаційний акт не тільки впорядковує чинне законодавство, а й якісно його вдосконалює, методологічно «ушляхетнює». Досконалий кодекс сам по собі є свідченням високого рівня юридичної науки та нормотворчості в країні і водночас потужним поштовхом до подальших наукових досліджень відповідної галузі, розроблення та видання нових нормативно-правових актів на виконання його приписів. Підготовка до його видання зазвичай ведеться роками і навіть десятиріччями (так, нагромадження необхідного наукового потенціалу, підготовка та безпосереднє опрацювання Німецького цивільного уложення здійснювалися майже все ХІХ ст.).

За рівнем перероблення та оновлення правових норм історично склалися два основні методи кодифікації: кодифікація-компіляція та кодифікація-реформа.

Кодифікація-компіляція передбачає зібрання чинних правових норм та їх приведення в певну кодифіковану форму без істотних змін і доповнень. Цей метод використовується в разі, якщо метою кодифікації є виключно спрощення та уніфікація законодавства. Багато відомих історії кодифікацій здійснено саме за цим методом. Серед них — Руська правда, Соборне уложення 1649 р., Господарський кодекс України та ін.

Кодифікація-реформа передбачає зібрання правових норм та їх приведення в певну кодифіковану форму із більш-менш значними змінами і доповненнями (у тому числі принципово новими нормами). Цей метод є, безумовно, складнішим, довшим, передбачає більш високий рівень юридичної науки та нормотворчої майстерності. Він зазвичай використовується на етапах реформування суспільства, що передбачають одночасне реформування національної правової системи і досягнення не тільки суто юридичних, а й політичних цілей — утвердження та закріплення нових цивілізаційних стандартів, нового типу політичного режиму, принципово нових відносин власності тощо. Саме такими кодифікаціями є Французький цивільний кодекс 1804 р., Німецьке цивільне уложення 1896 р. Серед недавніх прикладів вітчизняних кодифікацій-реформ — новий Цивільний кодекс України, Кодекс адміністративного судочинства України та ін.

Головними видами кодифікаційних актів є основи законодавства і кодекси.

Основи законодавства — це кодифікаційний акт, що містить найбільш загальні норми і визначає цілі та принципи правового регулювання певної групи суспільних відносин.

Основи законодавства зазвичай видаються в країнах з федеративною формою державно-територіального устрою і мають на меті уніфікацію майбутніх однотипних законодавчих актів суб’єктів федерації. Саме тому такі кодифікації поширені, наприклад, у законодавстві Російської Федерації. У національній правовій системі України специфічною метою основ законодавства є затвердження найбільш загальних, принципових положень, що в подальшому мають стати стрижневими для нових законів.

Так, в Україні діють Основи законодавства про культуру, про охорону здоров’я, про загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Усі вони стали фундаментом для опрацювання і видання відповідних законів та підзаконних актів. Ці нормативно-правові акти затверджені законами України і містять норми прямої дії.

Кодекс — це єдиний, зведений, юридично і логічно цілісний, внутрішньо узгоджений нормативно-правовий акт, що забезпечує на науковій основі повне, узагальнене та системне регулювання суспільних відносин у відповідній галузі або підгалузі законодавства.

На цей час чинними є 20 кодексів України: Цивільний, Сімейний, Земельний, Житловий, законів про працю, Господарський, Кримінальний, про адміністративні правопорушення, Бюджетний, Митний, Цивільний процесуальний, адміністративного судочинства, Господарський процесуальний, Кримінально-процесуальний, Кримінально-виконавчий, Повітряний, Лісовий, про надра, Водний, торговельного мореплавства. Законодавча діяльність з кодифікації законодавства є безперервною. На стадії опрацювання перебувають проекти Трудового, Податкового, нового Кримінально-процесуального кодексів України, а також змін до чинних.

Кодекси є важливим чинником стабільності системи законодавства, національної правової системи взагалі. Діють вони зазвичай протягом багатьох років. Норми інших нормативно-правових актів, навіть законів, не мають суперечити відповідним кодексам. Пряму вказівку на це можна знайти в текстах деяких кодексів України. Так, відповідно до ч. 2 ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами, якщо вони не суперечать цьому Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 4 ЦК України якщо суб’єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов’язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Причому обидва проекти розглядаються Верховною Радою України одночасно. Зазначеними нормами законодавець визначає особливе місце кодексів у системі законодавства, забезпечує стабільність правового регулювання. Водночас більшість українських кодексів таких норм не містять.

Основними видами кодифікацій є галузева і спеціальна.

Галузева кодифікація здійснюється на рівні певної галузі законодавства. Її результатами в Україні є видання, наприклад, Цивільного, Кримінального, Сімейного, Цивільного процесуального кодексів.

Спеціальна кодифікація здійснюється в межах певної підгалузі законодавства. Внаслідок проведення цього виду кодифікації в Україні видані, наприклад, Митний, Бюджетний, Повітряний кодекси.

Слід мати на увазі, що термін «кодифікація» застосовується в юридичній практиці й в іншому значенні — як діяльність із актуалізації текстів нормативно-правових актів шляхом внесення до них прийнятих у процесі нормотворення змін і доповнень. Таку діяльність прийнято називати поточною кодифікацією, хоча до власне кодифікації як особливої змістовної форми систематизації нормативно-правових актів вона не має відношення.

Особливою формою систематизації законодавства є створення зводу законів — зібрання в одному виданні всього чинного законодавства держави, об’єднаного за хронологічним або тематичним принципом. Цей систематизований акт відрізняється чотирма головними ознаками:

по-перше, він завжди є офіційною публікацією актів законодавства, оскільки видається від імені та за дорученням органу законодавчої влади;

по-друге, звід законів має пріоритет перед усіма попередніми офіційними публікаціями законів, містить їх чинну редакцію;

по-третє, він є зібранням усіх чинних законів без винятку (а не кодифікацією за галузевим принципом);

по-четверте, цей вид систематизації передбачає велику попередню законотворчу роботу з узгодження норм законодавства, заповнення прогалин у ньому, скасування застарілих норм, об’єднання законів, що регулюють однакові питання, в єдині законодавчі акти тощо.

Діяльність з опрацювання зводу законів має властивості інкорпорації, консолідації та кодифікації, посідає окреме, особливе місце серед інших результатів систематизації, може вважатися його ідеальним типом. Робота з підготовки і видання зводу законів є тривалою, важкою, передбачає надзвичайно високий рівень юридичної науки та законотворчої майстерності.

При цьому історії юриспруденції відомі й реальні приклади видання таких універсальних актів. Першим з них вважається давньоримський Звід законів Юстиніана (у XII ст. названий глосаторами Corpus juris civilis — Звід цивільних законів). У історії вітчизняного права першим і найвідомішим повноцінним актом такого типу був Звід законів Російської імперії 1833 р. Він складався з 16 томів, об’єднував за тематичними принципами всі закони Російської імперії, починаючи з Соборного уложення 1649 р., і був визнаний єдиним чинним законодавством країни. Видатний російський правознавець М. Сперанський, який фактично керував робочою групою з його створення, зазначав, що звід може бути тільки «загальним складом законів і обіймати всі частини законодавства в усій їх сукупності».

Слід зазначити, що кодифікації є важливим показником рівня прогресу людства, взірцем правової думки. Почесне місце в скарбниці світової культури посідають перший з видатних кодексів — вавілонський Кодекс Хаммурапі, оригінал якого зберігається у вигляді базальтової стели в найвідомішому європейському музеї — Луврі, римські Закони XII таблиць та Corpus juris civilis, пам’ятник середньовічної вітчизняної правової думки Руська правда, славнозвісні кодифікації ХІХ ст. — Французький цивільний кодекс, відомий як Кодекс Наполеона, Німецьке цивільне уложення, Звід законів Російської імперії та ін. Ці зразки систематизації законодавства є видатними пам’ятками не тільки юридичної думки, а й світової цивілізації взагалі.

Контрольні запитання

1. За якими критеріями систематизація нормативно-правових актів поділяється на офіційну та неофіційну?

2. В які способи здійснюється систематизація законодавства?

3. Які види обліку нормативно-правового матеріалу використовуються в юридичній практиці?

4. За якими ознаками інкорпорація нормативно-правових актів відрізняється від її консолідації?

5. У чому полягає особливість кодифікації як форми систематизації законодавства?