§ 3. Внутрішні функції держави

Серед внутрішніх функцій держави важливе місце посідає політична функція. Діяльність держави з її здійснення є складною, багатогранною і, по суті, створює умови для ефективного виконання інших функцій. Належне виконання цієї функції має забезпечити злагоду в суспільстві, подолання суперечностей та уникнення гострих конфліктів між окремими частинами суспільства, гілками влади, державними органами. В умовах недемократичних держав за допомогою політичної функції владна верхівка здійснює панування над більшістю членів суспільства з метою забезпечення безперешкодної реалізації власних інтересів.

У демократичних країнах політична функція спрямована на забезпечення народовладдя, розвиток форм та інститутів політичного плюралізму, врегулювання політичних конфліктів. Вона забезпечує реалізацію волевиявлення народу шляхом ухвалення відповідних законів та інших державних рішень, прав громадян на участь у формуванні державної влади і ухвалених нею рішень. Ця функція спрямована на створення умов для самоорганізації і самоврядування народу, його залучення до вирішення державних справ, формування демократичного громадянського суспільства.

Політична функція виконується також шляхом реформування державного механізму; вироблення правових статутів для діючих у суспільстві політичних сил; здійснення нагляду за їх діяльністю; вжиття відповідно до закону необхідних заходів з метою упередження, припинення незаконних дій; виконання дій, спрямованих на налагодження всебічних зв’язків з населенням країни.

Провідну роль у здійсненні політичної функції відіграє робота з реалізації національної політики. Йдеться не тільки про регламентацію відносин між різними етносами. Першорядне значення має створення сприятливих умов для розвитку державоутворюючого етносу, його культури, мови, історичних традицій, налагодження відносин із діаспорою, якщо вона сформувалася за кордоном. Водночас держава повинна виявляти і узгоджувати національні інтереси, враховувати їх у своїй політиці, в тому числі при ухваленні державних рішень, своєчасно виявляти джерела загострення напруги в національних відносинах і використовувати державно-правові механізми для вирішення суперечностей демократичним шляхом.

Центральне місце в системі функцій демократичної держави посідає тісно пов’язана з політичною функція охорони прав і свобод людини і громадянина. Ця функція з’являється тільки в умовах демократичної держави і поступово розвивається паралельно з процесом зростання її правового, соціального характеру. В її основі лежить принцип визнання людини найвищою соціальною цінністю, невідчужуваності та непорушності її основних конституційних прав і свобод. Виходячи з верховенства права над державою, права і свободи людини визначають зміст, сенс і напрямки всієї діяльності законодавчих, виконавчих, судових органів. Вони становлять основу політики у відносинах з іншими державами, усім світовим співтовариством. Унаслідок укладення низки міжнародних угод, в яких закріплюються права людини, відбуваються інтернаціоналізація цієї проблеми, переростання її із внутрішньої справи держави у чинник міжнародної політики.

Важливим напрямком діяльності держави із забезпечення основних прав і свобод є розширення змісту і характеру системи їх гарантій. Так, у сфері політичних прав — це створення належних демократичних умов для участі громадян у справах держави, демократичних виборах та ін.; у сфері економічних прав — створення умов для вільного володіння власністю тощо. Особливого значення набувають юридичні гарантії, які надають людині можливість самій використовувати та захищати свої права і свободи. Для цього у законі мають бути передбачені способи їх здійснення, встановлені процедури їх захисту, особливо у сфері правосуддя.

Виконання функції захисту прав і свобод людини і громадянина здійснюється системою державних органів, серед яких особливо важлива роль належить органам правосуддя, внутрішніх справ, державної безпеки тощо.

Економічна функція держави спрямована на забезпечення нормального формування, функціонування та розвитку економіки країни, захист існуючих форм власності та створення умов для їх розвитку.

Зміст економічної функції на різних етапах розвитку суспільства має суттєві відмінності. При рабовласництві, кріпосництві, вільному капіталізмі, радянському соціалізмі ця функція мала різні спрямованість і зміст. В умовах ринкової економіки вона конкретизується в низці напрямків діяльності держави. Передусім йдеться про розроблення економічної політики в масштабах країни; управління підприємствами і організаціями, які становлять державну власність і мають загальнодержавне значення (у сферах ядерної енергетики, космічної діяльності, загальнодержавного транспорту, зв’язку та ін.); встановлення правових основ ринку, зокрема для забезпечення рівноправності усіх форм власності, правового захисту власника, припинення недобросовісної конкуренції, монополізму, охорони прав споживача тощо; здійснення контролю за додержанням законності суб’єктами підприємницької діяльності тощо.

Конкретизованим розвитком економічної функції є функція оподаткування і фінансового контролю, спрямована на формування та поповнення казни, передусім державного бюджету, місцевих бюджетів, за рахунок усіх видів податків, здійснення контролю за утворенням, розподілом і використанням усіх ресурсів фінансової системи країни. Податки, як відомо, призначені для покриття витрат на утримання державного апарату, перерозподілу доходів серед різних верств населення, забезпечення перспективного економічного, культурного та іншого розвитку країни. Фінансовий контроль потрібен для перевірки виконання фінансових зобов’язань перед державою, правил фінансових операцій тощо.

Держава має широке коло суб’єктів фінансового контролю. Зокрема, в Україні це Рахункова палата Верховної Ради, Національний банк, Міністерство фінансів та ін.

Однією з характерних особливостей сучасної демократичної держави виступає соціальна функція, яка з’являється тільки на певному етапі розвитку держави, а саме тоді, коли починає формуватися соціальна правова держава. Соціальна функція спрямована на створення умов, які забезпечують нормальні умови життя людини, її вільний розвиток, створення рівних можливостей для усіх громадян у досягненні суспільного добробуту (зокрема, гарантованого з боку держави прожиткового мінімуму), соціальну захищеність особистості.

Наявність у держави соціальної функції та ступінь активності в її здійсненні залежать від рівня її матеріального розвитку, культурних традицій суспільства. Зокрема, в сучасному цивілізованому світі, де досить послідовно впроваджена ідея соціальної держави, здійснення соціальної функції поділено між державою і громадянським суспільством в різній мірі — залежно від конкретних умов певної країни.

Соціальна функція здійснюється у двох важливих напрямках: перший — забезпечення права кожного на свободу праці, зайнятості населення, міграції робочої сили, контролю за умовами праці і відповідністю їх вимогам техніки безпеки, соціального забезпечення і страхування; другий — соціальний захист тих, хто потребує державної підтримки: безробітних, інвалідів, літніх людей, багатодітних сімей, сиріт, дітей в неповних сім’ях, пенсіонерів, студентів.

У сучасному світі набула поширення екологічна функція держави, або функція охорони природи та раціонального використання природних ресурсів, спрямована на забезпечення екологічного добробуту громадян і екологічної безпеки країни. Вона набуває все більшої актуальності для людства, діяльність якого в умовах стрімкого науково- технічного прогресу стає чинником масштабного впливу на довкілля.

Ця діяльність супроводжується порушенням природної рівноваги в екологічних системах, що зазнають великої шкоди внаслідок забруднення повітря, ґрунтів і водних джерел відходами виробництва, радіацією, зникнення багатьох видів живих організмів тощо. Усе це є серйозною загрозою не тільки рослинному і тваринному світу, а й здоров’ю та життю людини. За цих умов проблема екології стає основною не тільки в межах окремої країни, а й у глобальному міжнародному масштабі, перетворюючись на проблему рятування усього людства, цілої планети.

Основний зміст екологічної функції становлять державне управління і координація діяльності в галузі охорони довкілля. Держава здійснює планування екологічної політики, нормування якості довкілля; вживає заходів щодо відвернення екологічно шкідливої діяльності, попередження і ліквідації аварій, стихійного лиха, катастроф; здійснює державний контроль за додержанням природно-охоронного законодавства, притягує до відповідальності осіб і організації, винні у порушенні екологічних вимог.

Одне з важливих місць у діяльності держави посідає функція розвитку культури, науки і освіти. Разом з тим не завжди їй приділялася велика увага. До Нового часу заходи в цьому напрямку з боку держави мали частковий, несистематичний характер, нерідко науково-освітня діяльність здійснювалася не самою державою, а іншими громадськими інституціями, зокрема, церквою. Велику роль для розвитку цієї функції відіграла епоха Просвітництва, буржуазних революцій та бурхливого промислового розвитку, коли відбулося усвідомлення важливості сфери науки і освіти для успішного всебічного розвитку суспільства і держави.

В умовах сучасної держави розглядувана функція спрямована на підняття культурного і освітнього рівнів громадян, необхідних для цивілізованого суспільства, створення умов для їх участі в житті суспільства, користування відповідними культурними і науковими досягненнями, забезпечення науково-технічного розвитку суспільства. Її зміст становлять також державна підтримка розвитку мистецтва — літератури, театру, кіно, музики, архітектури; збереження історико-культурних пам’ятників, історичних комплексів, заповідних територій, архівів, музеїв, бібліотек; поширення фізичної культури і спорту; розвиток вітчизняної науки, її інтеграція в світову науку. Державна підтримка (фінансова, матеріальна тощо) освітянських, виховних, наукових установ, закладів культури особливо необхідна в умовах ринкових відносин. Держава повинна звільняти ці сфери суспільного життя від ринкових механізмів, брати їх, як правило, на своє повне забезпечення. У сфері охорони здоров’я, освіти, культури держава має вести постійну роботу з забезпечення їх загальнодоступності.

Всезагального значення на сьогодні набуває інформаційна функція держави, що пов’язано з особливостями сучасного суспільства, яке може бути охарактеризоване як суспільство інформаційне.

Інформація перетворюється на важливий економічний ресурс, інформаційно-комунікаційні технології набувають все більшого значення в економіці. Обсяги інформації, необхідної для забезпечення життєдіяльності суспільства, постійно збільшуються, підвищується рівень її доступності, мобільності. Формується всесвітній інформаційний простір, на основі якого відбувається інтеграція всього людства. В зв’язку з цим у складі суспільства виокремлюється інформаційна сфера.

Описана значущість інформаційної сфери робить її бажаним об’єктом та засобом для зловживань, які можуть полягати у монополізації джерел інформації, поширенні неправдивих відомостей, маніпулюванні масовою свідомістю, викраданні, знищенні інформації тощо.

Інформаційна функція держави реалізується через забезпечення нормального функціонування та сталого розвитку інформаційної сфери. Змістом цієї функції є визначення інформаційної політики; створення організаційно-правових основ інформаційної сфери; реальне гарантування вільного обігу інформації; запобігання різноманітним зловживанням у зазначеній сфері, забезпечення інформаційної безпеки тощо.

Функція забезпечення режиму законності і правопорядку спрямована на неухильне додержання і виконання нормативних приписів усіма учасниками суспільних відносин. Реалізація цієї функції переслідує мету створення належних умов для життєдіяльності громадян, суспільства в цілому, функціонування правової, політичної та інших систем. У недемократичних державах, зокрема, як це було в СРСР, вона часто лише проголошується, проте здійснюється не повною мірою та непослідовно. У правовій державі зазначена функція трансформується у функцію забезпечення правозаконності і правопорядку та спрямована на утвердження панування права в усіх сферах життя.

Головними напрямками діяльності держави з забезпечення правозаконності і правопорядку є: вдосконалення роботи законодавця з ухвалення доступних населенню законів, доведення їх до відома населення; підвищення ролі правосуддя; поліпшення організації роботи правоохоронних органів, особливо в боротьбі з організованою злочинністю; всебічне розгортання демократичних принципів і норм у діяльності державного апарату. На особливу увагу заслуговують заходи щодо підвищення правосвідомості як громадян, так і посадових осіб. Правове виховання покликане донести до свідомості людей розуміння необхідності знання ними законів і виконання їх вимог, а також знання своїх прав і вміння їх відстоювати та захищати законним способом, прищепити кожному громадянину почуття нетерпимості до будь-яких порушень законодавства. З цією метою повинна організовуватися відповідна система правового виховання, навчання, засобів пропаганди, а також вестися постійна цілеспрямована робота в зазначеному напрямку. Зрештою все це має сформувати у суспільстві такий стан речей, коли переважна більшість людей слідує праву в силу власної глибокої переконаності в його цінності.