§ 4. Поняття правопорядку

Однією з найважливіших категорій теорії держави і права є «правовий порядок», або, скорочено, «правопорядок». Вона широко застосовується як у науковій та навчальній літературі, так і в національному та міжнародному праві. Так, у ч. 1 ст. 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Правопорядок посідає важливе місце в понятійному апараті теорії держави і права, що вимагає більш чіткої і однозначної його інтерпретації. Розумінню цього спеціального юридичного терміна допомагає звернення до аналізу слова «порядок», яке у загальномовному вживанні пояснюється як стан, коли все робиться так, як слід, відповідно до певних вимог; лад, злагодженість, узгодженість; додержання норм поведінки; чинні де-небудь закони, правила тощо.

З усіх підходів до тлумачення правопорядку в юридичній літературі найбільш виваженим видається той, коли він розуміється як стан впорядкованості, узгодженості суспільних відносин, сформований на основі права і в умовах законності. Перш за все правовий порядок слід розуміти як фактичний стан правовідносин у певному суспільстві, який полягає в досягнутому рівні впорядкованості суспільного життя різноманітними юридичними засобами, що ґрунтуються на правовому законі.

Як видно з наведеного визначення, правопорядок тісно пов’язаний з такими поняттями, як право і законність. Право (при цьому слід пам’ятати про нетотожність понять «право» і «закон») є основою і необхідною умовою правопорядку. На це вказує сам термін «правовий порядок» — тобто порядок, заснований на праві як на втіленні ідей справедливості, рівності, свободи, гуманізму. Право по своїй суті передбачає порядок, спрямоване на встановлення злагоди, ладу в суспільстві. Його метою є регулювання та охорона відносин у суспільстві, тобто їх упорядкування. Таким чином, правовий порядок — мета і результат існування права. Саме право закріплює моделі належної поведінки, межі свого впливу на суспільні відносини, окреслюючи сферу, в якій можливий правопорядок. Право регламентує прийоми, способи і засоби впливу на поведінку суб’єктів. Отже, право закріплює систему заходів з установлення та підтримання правопорядку і виступає організаційною юридичною передумовою останнього.

Однак наявність права не гарантує реальної впорядкованості суспільних відносин. Обов’язковою умовою існування правопорядку є також додержання законності, а точніше, режим правозаконності. Це означає, що в основі правопорядку лежить закон, який має правовий зміст, відповідає правовому ідеалу, тобто правовий закон, а також що положення такого закону правильно реалізуються в поведінці учасників правовідносин, які належним чином виконують свої обов’язки, утримуються від порушення правових заборон, правомірно використовують надані їм права.

Таким чином, про правопорядок можна говорити у тому разі, коли змістом правовідносин є реальне здійснення прав і обов’язків їх учасників у точній відповідності з буквою і духом закону, правом. Правопорядок передбачає, що в поведінці суб’єктів права реально повністю втілюється вся система правових засобів, насамперед правових норм, що має високу злагодженість. Це досягається через незначну поширеність юридичних колізій, передусім, колізій в законодавстві, а також наявність ефективних механізмів їх подолання. Унаслідок цього формується взаємоузгоджена, несуперечлива правомірна поведінка суб’єктів права, що дає підстави говорити про появу такого стану суспільного життя, як правопорядок.

Правопорядок виступає однією з ознак і умов існування правової держави. Натомість реальний правопорядок може досягти належного рівня лише в правовій державі, де він перестає бути простим законо- порядком (останній можливий, зокрема, і в антидемократичній державі), а стає порядком, заснованим на праві. Це взаємозумовлені явища. Тільки у правовій державі з’являються всі передумови до появи правопорядку. Йдеться про панування права в усіх сферах життя, яке передбачає наявність правового законодавства, пріоритет прав людини та реальне функціонування всієї правової системи на правових засадах, а також демократичний характер держави, розвиненість громадянського суспільства, незалежний і ефективний суд, високий рівень правової культури населення, що в сукупності робить можливим верховенство права і правопорядок як стан упорядкованості суспільного життя на основі права.

Тісний зв’язок правопорядку з правовою державою пояснюється також його залежністю від владної діяльності останньої, яка полягає у здійснюваних на правовій основі законодавстві, реалізації та охороні правових приписів. Правовий порядок неможливий без складної системи організаційних, примусових та інших заходів з боку держави.

Важливим супутником правопорядку є і соціальний характер держави. Тільки та держава, де людина є найвищою реальною цінністю, де створено умови для реалізації прав особи в усіх сферах її життєдіяльності, насамперед у соціально-економічній, де забезпечено рівні гідні умови для вільного існування та розвитку індивіда, сприймається як виразник інтересів усіх і кожного. З’являється спільність інтересів особи і держави, підвищується авторитет останньої, формується розуміння цінності її діяльності, розвивається зацікавленість у добровільному слідуванні забезпечуваним державою правилам поведінки. Отже, розвиток соціальної та правової сутності держави виступає умовою правового порядку в суспільстві. Зі свого боку, правопорядок справляє зворотний вплив на цей процес через виконання власної функції — забезпечення нормальної життєдіяльності суспільства, створення умов для всебічного гармонійного розвитку людини.

Правопорядок розкриває, наскільки суспільне життя реально функціонує на правових засадах. Він є певним станом цього життя і характеризує взаємне розташування, зв’язки, взаємодію окремих елементів соціальних систем, у першу чергу правової. Розуміння правового порядку як стану аж ніяк не заперечує його мінливості, динамізму. В кожний новий момент свого існування суспільне життя має різний ступінь упорядкованості відповідно до наявних на цей час умов.

Підбиваючи підсумок наведеному, можна виділити низку істотних ознак правопорядку:

1) правопорядок виступає метою і фактичним результатом існування права, що у свою чергу є для нього основою, необхідною передумовою;

2) правопорядок існує лише за наявності правозаконності;

3) правопорядок передбачає високоузгоджену дію механізму правового регулювання;

4) правопорядок нерозривно пов’язаний з правовою державою, оскільки, по-перше, тільки суспільство, в якому існує правова держава, дає можливість появи справжнього правопорядку; по-друге, правопорядок спирається на складну систему організаційних, примусових та інших заходів з боку правової держави; по-третє, сам правопорядок виступає однією з істотних ознак правової держави;

5) важливим супутником правопорядку є також соціальний характер держави;

6) правопорядок є станом суспільного життя, який характеризує взаємне розташування, зв’язки, взаємодію окремих елементів соціальних систем, у першу чергу правової.

Аналіз проблеми правопорядку неможливий без розгляду його співвідношення з громадським порядком. Останній є станом упорядкованості суспільного життя, що з’являється внаслідок реалізації всієї сукупності соціальних норм певного суспільства. Право регулює і охороняє найбільш значущі відносини, а тому правовий порядок охоплює найважливішу частину соціальних зв’язків. Із цього випливає, що правопорядок є найважливішою складовою громадського порядку, яка виступає опорою останнього. Правопорядок є запорукою злагоди та спокою і робить можливим нормальне функціонування усіх сфер суспільства.

З іншого боку, право, внаслідок якого формується правопорядок, здійснюється в соціальному контексті, у складній взаємодії з функціонуванням інших підсистем суспільства. Стан впорядкованості суспільних зв’язків, що формуються на підставі норм моралі, звичаїв, релігійних норм, створює сприятливе середовище для реалізації права і встановлення правопорядку. Зокрема, вимоги різних соціальних норм часто збігаються, що дає додатковий поштовх до правомірної поведінки. Чим глибші зв’язки, взаємодія права та інших систем регуляції, чим природнішими для культури певного суспільства є правові вимоги, тим надійніші правовий порядок і громадський порядок у цілому.

Правовий порядок як певний стан життя суспільства має особливості, що відповідають конкретній специфіці тієї чи іншої соціальної системи в той чи інший час. Іншими словами, правопорядок має досить значну різноманітність своїх проявів.

1. За стійкістю можна виділити стабільний та мінливий різновиди правопорядку. Певна відносність цих термінів зрозуміла: правопорядок одночасно поєднує ознаки стабільності та динамізму. Однак у нашому випадку йдеться про те, наскільки правопорядок є усталеним, наскільки надійно і непохитно він протистоїть деструктивним явищам у суспільстві, наскільки однаковим є рівень протиправної поведінки в ньому. Наприклад, зростання злочинності призводить до зміни рівня стабільності правопорядку в соціумі.

2. Оскільки правопорядок єдиний і цілісний в межах відповідної правової системи, за сферою, в якій він виникає, виокремлюються міжнародний, наднаціональний та національний різновиди правопорядку. Перший різновид формується на підставі норм міжнародного права у сфері міжнародних зносин і є умовою нормального існування людства в масштабах певного регіону, континенту, планети. Так званий наднаціональний правопорядок — це спільний порядок наднаціональних утворень (на кшталт Європейського Союзу), що формується на підставі національного права країн-учасниць і наднаціонального права об’єднання держав. Національний правопорядок складається в межах певної держави на підставі її внутрішнього права. Кожний із названих різновидів знаходиться в тісному взаємозв’язку, оскільки внутрішньодержавний порядок сприяє стабільності системи міжнародних зносин держав, і навпаки, глобальна впорядкованість надає урівноважуючого імпульсу внутрішнім відносинам.

Правопорядок в Україні ще не досяг високого рівня розвитку та характеризується недостатньою стабільністю. Шлях до становлення реального правопорядку непростий. Він пролягає через побудову в українському суспільстві обов’язкових елементів соціальної, правової, демократичної держави. Зараз же недостатня узгодженість законодавства, недоліки правореалізаційної практики, поширення правового нігілізму стають на заваді правовому порядку в Україні.