§ 7. Загальні принципи права та правова доктрина як джерела права

У деяких правових системах особливого значення набуває правова доктрина (Греція, Франція, Швеція), а також так звані загальні принципи права. Останнім традиційно надають велике значення в системі джерел романо-германського права, відносячи їх до первинних джерел права поряд із нормативно-правовими актами та санкціонованими звичаями. Іноді загальні принципи права розглядають як джерело права, що знаходиться понад всіма іншими джерелами та має над ними перевагу.

Загальні принципи права виходять як з норм позитивного права, так і з самого існуючого в країні правового порядку та являють собою положення об’єктивного права, які можуть виражатися або не виражатися в текстах писаного права, але мають загальний характер та обов’язково застосовуються в судовій практиці[11]. До таких принципів належать принцип додержання прав людини, принцип національного суверенітету, принцип висловленості в законі загальної волі, принцип «все, що не заборонено законом, то дозволено», принцип можливості вчиняти все, що не завдає шкоди іншим, принцип встановлення тільки таких покарань, які беззаперечно необхідні для загального блага, та ін. До загальних принципів права як джерел права відносять також «принципи морального порядку, які не записано в законі». До них належать, зокрема, такі: «обман спростовує всі юридичні наслідки», «ніхто не може бути суддею у власній справі», «хто милує винуватого, карає невинуватих», «гнів не виправдовує порушників» тощо.

Правова доктрина традиційно належить до вторинних джерел як романо-германського, так і англосаксонського права. Особливе значення вона зберігає у країнах релігійно-традиційної сім’ї правових систем, зокрема у релігійних правових системах, передусім у мусульманському праві. Поняття «правова доктрина» є похідним від загально- філософського розуміння доктрини, яка розглядається як вчення, наукова теорія, система ідей та поглядів, керівний теоретичний та політичний принцип. Правова доктрина являє собою концептуальні ідеї, теорії та погляди щодо права, державно-правової дійсності в цілому. Вона проявляється в наукових працях видатних учених-юристів.

Уперше в історії людства професійна думка видатних юристів була використана як джерело права в Стародавньому Римі. При розгляді спірних питань сторони, що брали участь в судовому процесі, зверталися до визнаних юристів, імена яких дійшли до наших часів (Гай, Павел, Ульпіан, Модестин, Папініан та ін.), з проханням висловити свою думку з тих чи інших питань щодо належного застосування права. Суддя розглядав такі думки як «загальнообов’язкове правило поведінки — джерело римського права», а в разі їх суперечності мав право вирішувати, чию думку вважати правильною.

Правова доктрина відіграла значну роль у процесі становлення континентального права, що сформувалося під впливом відомих наукових шкіл (глосаторів, постглосаторів та гуманістів), осередками яких стали перші європейські університети. Не менше значення мала правова доктрина і для становлення англосаксонського права. На ранніх етапах свого розвитку загальне право зазнало істотного впливу праць таких відомих для свого часу юристів, як Кок, Бректон, Гленвілл та ін.

На ранніх стадіях розвитку релігійно-традиційних правових систем, зокрема іудейського права, вирішальну роль відіграла релігійна доктрина. Вона розумілася у гранично широкому сенсі: і як писання богословів, і як думки різних іудейських академічних шкіл, і як равинські погляди на ідеї стосовно розуміння та тлумачення різних біблейських текстів.

На сьогодні правова доктрина як джерело права не втратила свого значення. З одного боку, сучасне право багато в чому сформувалося під впливом класичних доктрин природного, приватного та публічного права, верховенства права, прав людини, правової держави, конституціоналізму, і таких, що були розроблені протягом століть видатними мислителями різних історичних епох (Аристотелем, Платоном, Цицероном, Б. Спінозою, Г. Гроцієм, Дж. Локком, І. Кантом та ін.). Вони стали основою формування сучасного національного та міжнародного права, зокрема міжнародного права прав людини. Конституція України як вищий правових акт нашої держави, що виступає основою розвитку всієї правової системи України, є втіленням філософсько-правових концепцій пріоритету прав людини, верховенства права, правової держави та громадянського суспільства.

Отже, правова доктрина як сукупність ідей, поглядів, теорій, уявлень про необхідні суспільству права, нерідко втілюється в правових приписах як на конституційному рівні, так і на рівні звичайного законодавства. Такі ідеї та концепції набувають нормативного, загальнообов’язкового характеру і визначають основні напрямки нормотворчості та правозастосування. В такому разі правова доктрина відтворюється у змісті первинних джерел права.

З другого боку, все більшого значення при розв’язанні правових конфліктів великої суспільної значущості набуває думка видатних учених-юристів сучасності, а також провідних наукових та навчальних юридичних закладів України. Зокрема, суб’єктом формування правової доктрини може виступати Конституційний Суд України, до складу якого входять визнані юристи-науковці та практики. Реалізуючи повноваження щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України, Конституційний Суд викладає власне розуміння духу Основного Закону та поточного законодавства у своїх правових позиціях. Вироблена ним у правових позиціях правова доктрина набуває обов’язкового значення для всіх суб’єктів правотворчості та правозастосування в наслідок загальнообов’язковості рішень Конституційного Суду України.

Істотний вплив на юридичну практику правова доктрина справляє через науково-практичні коментарі до актів законодавства України. Конституційно-правова, кримінально-правова, цивільно-правова, адміністративно-правова та інші галузеві доктрини виступають основою потужних коментарів основних галузевих кодифікованих актів (Кримінального кодексу, Цивільного кодексу та ін.), які слугують важливими орієнтирами для правозастосовної практики України.

Контрольні запитання

1. З яких етапів складається процес правоутворення?

2. Що таке форма (джерело) права? Які види джерел права існують в сучасних правових системах?

3. Дайте визначення поняття правового звичаю та наведіть його ознаки.

4. У чому полягають особливості правового прецеденту як форми права?

5. Назвіть характерні риси нормативно-правового акта і нормативно-правового договору.