§ 6. Чинники формування та розвитку системи законодавства

Чинники формування та розвитку системи законодавства — це обставини, чинники, які визначають її зв’язок з іншими соціальними явищами, її зміст, форму та ефективність правового регулювання. Вплив кожного з цих чинників на формування і розвиток законодавства нерівнозначний. Одні з них мають домінуюче значення на час появи (зародження) закону, інші більше пов’язані з процесом його реалізації (чинники зворотного зв’язку). Істотним є і те, що вплив кожного чинника залежить і від природи самого законодавчого акта, галузі та інституту законодавства, від того місця, яке вони посідають. Так, на конституційне і адміністративне законодавство сильніше впливають політичні чинники, на цивільне — економічні, на трудове — соціальні.

Для того щоб з’ясувати міру впливу різних чинників на формування і розвиток законодавства, доцільно їх класифікувати. Окрему групу становлять чинники, які визначають процес формування та розвитку системи законодавства в цілому на значному проміжку розвитку суспільства і держави. Це такі чинники:

1) співвідношення політичних сил на час виникнення форми держави (її конституювання). Зокрема, заснування інституту президента зумовлює виникнення такого елемента системи законодавства, як президентські укази; затвердження федеративного устрою об’єктивно веде до виникнення загально-федеративного законодавства і законодавства суб’єктів федерації (республік, штатів, провінцій та ін.);

2) стан розвитку економічних, політичних, соціальних та інших відносин, який може викликати до життя як окремі законодавчі акти, так і цілі галузі законодавства, постійно штовхає законодавця до змін, доповнень або скасування чинних нормативно-правових актів;

3) становище держави на міжнародній арені (зовнішній чинник). Політика замкнутості держави веде до самобутності, відриву законодавства від інших національних систем права. Політика ж відкритості, орієнтованість держави на інтеграцію у світові економічні, політичні та інші процеси є передумовою необхідності додержуватися міжнародно-правових стандартів правового регулювання, особливо у сфері прав і свобод людини.

Нині міжнародне право та іноземне законодавство справляють значний вплив на формування розвитку права та законодавства в Україні, а конституційне визнання пріоритету норм міжнародного права посилює цю детермінацію. Однак, орієнтуючись на них, не слід бездумно копіювати зарубіжні концепції, прямо запозичувати нормативні тексти, беззаперечно приймати «правові послуги» зарубіжних експертів, оскільки це призводить до появи штучних правових конструкцій, які не мають реальних коренів в українській дійсності і, як наслідок, не спрацьовують на практиці.

Залежно від характеру впливу на процес формування та розвиток системи законодавства чинники можна поділити на три групи.

Перша група — це чинники, які визначають предмет законодавчого регулювання. Їх особливістю є те, що вони здебільшого знаходяться поза межами системи законодавства, що, однак, не зменшує їх значення. Саме вони містять первинні імпульси, які йдуть від суспільства і держави. Так, проведення реформ в економічній сфері в Україні зумовило прийняття великого блоку законів, спрямованих на встановлення нового правового режиму власності, статусу господарюючих суб’єктів (підприємств, бірж, банків тощо), фінансових і податкових відносин.

Друга група чинників виражає позиції учасників законодавчої діяльності. Вони відбивають її суб’єктивну сторону, оскільки є діяльністю суб’єктів законодавчої ініціативи, лобізму, дією політичних партій, фракцій, участю консультантів, експертів тощо. Головне, що визначає позицію цих суб’єктів, є їх інтерес, якому вони намагаються або надати законодавчої форми, або ж, навпаки, перешкодити законотворчості.

Третю групу становлять чинники суто юридичного характеру. В них виявляються притаманні системі законодавства принципи побудови і функціонування, внутрішньосистемні зв’язки і залежності (наприклад, залежність законів від конституції, а підзаконних нормативно-правових актів — від законів тощо). Визначальним тут є взаємозв’язок системи права і системи законодавства. Чим повніше сприйматиметься законодавством зміст права, тим ефективнішим буде правове регулювання. Велику роль тут відіграють чинники, які визначають характер процесуальних дій. Одні з них проявляються на стадії зародження, підготовки і ухвалення законів (вибір засобів правового регулювання, правового забезпечення, тиск суспільної думки, дії різних політичних сил тощо), інші — на стадії реалізації закону (розуміння законів і підзаконних актів населенням, їх підтримка або відчуження, опір опозиції, виконання або невиконання посадовими особами, органами держави, громадянами). Останні чинники виконують функції зворотного впливу на діяльність законодавця, спонукають його до вдосконалення, зміни, систематизації чинного законодавства.

Важливу роль тут відіграє розвиток юридичної науки, яка повинна охоплювати своїм дослідницьким полем природу кожного із чинників, що впливає на формування та розвиток права і законодавства, сприяти опрацюванню механізмів їх впливу на законодавчий процес.

Якщо взяти за основу (критерій) таку властивість законодавства, як його стабільність, то чинником, що сприятливо діє на нього, можна назвати загальну обстановку в країні, яка є не чим іншим, як рівнодіючою багатьох, більш конкретних чинників, таких як: стійкість і високий авторитет влади; поступовий розвиток економіки і соціальної сфери; збалансованість системи законодавства і відсутність суперечностей між її галузями та інститутами; послідовна і цілеспрямована дія закону як способу вирішення політичних, економічних, соціальних та інших завдань; високий престиж права; реальне визнання верховенства права і закону; неухильне додержання правових приписів і норм тощо.

Законодавець своїми діями має сприяти збільшенню «позитивного» заряду чинників, оскільки його зменшення значно погіршує потенціал законодавства і обмежує рамки його дії, спричиняє появу суперечливого, невпорядкованого нормативно-правового матеріалу, що призводить до неефективності правового регулювання.