§ 2. Загальна теорія держави і права в системі юридичних наук

Загальна теорія держави і права входить до системи юридичних наук. Як фундаментальна, методологічна, найбільш абстрактна, інтегративна наука загальна теорія держави і права посідає провідне місце в системі вчення про державу і право. Всі інші юридичні науки вивчають окремі складові, структурні елементи державно-правової дійсності, тобто мають прикладний характер. У своїх дослідженнях загальна теорія держави і права спирається на досягнення інших юридичних дисциплін, синтезує та систематизує їх висновки з метою більш глибоких загальнотеоретичних узагальнень. Таким чином, між загальною теорією держави і права та іншими юридичними науками існують двосторонні зв’язки.

Загальна теорія держави і права входить до групи теоретико- історичних юридичних наук разом з історією держави і права України та зарубіжних країн, історією вчень про державу і право та тісно взаємодіє з ними. Взаємозв’язок загальної теорії держави і права та історичних юридичних наук проявляється, з одного боку, в тому, що глибоке вивчення і узагальнення історичного матеріалу є необхідним для більш повного і всебічного дослідження загальнотеоретичних державно-правових проблем та визначення закономірностей історичного розвитку держави і права. З другого боку, історія держави і права в процесі пізнання тих або інших глобальних за своїм характером історичних явищ та подій спирається на висновки й узагальнення, зроблені в межах загальної теорії держави і права, зокрема на ті, що стосуються форм правління та форм державного устрою, державного режиму, апарату держави, системи права, джерел права, рецепції права та ін.

Загальна теорія держави і права та історико-юридичні науки мають багато спільного. Вони аналізують всі історичні і сучасні типи та форми держави і права, акцентуючи увагу як на минулому в їх розвитку, так і на сьогоденні. Загальна теорія держави і права та історико-юридичні науки, приділяючи значну увагу причинам і умовам зародження держави і права, центральне місце в своїх дослідженнях відводять закономірностям їх розвитку та функціонування. Розглядаючи процес виникнення, становлення та розвитку держави і права в цілому, вони враховують особливості розвитку політичної та правової систем окремих країн.

Відмінність загальної теорії держави і права від історико-юридичних наук виявляється в тому, що останні вивчають процес історичного розвитку державно-правової дійсності конкретних країн у хронологічному порядку, спираючись переважно на історичний метод дослідження. Загальна теорія держави і права досліджує свій предмет в узагальнено-теоретичному вигляді та визначає закономірності виникнення, розвитку та функціонування державно-правових явищ і процесів через використання передусім логічного методу, засобів та категорій формальної логіки.

Особливість співвідношення загальної теорії держави і права з історією вчень про державу і право полягає в тому, що остання відтворює історично закономірний процес нагромадження людських знань про державу і право. Загальна теорія держави і права вивчає результати цих пошуків у вигляді теоретичних узагальнень та формулює сучасні уявлення про основні державно-правові категорії і закономірності (зокрема, про право, закон, правовідносини, державу та ін.). По суті, історія вчень про державу і право виступає історичною складовою загальної теорії держави і права.

Поряд з традиційними теоретико-історичними науками загальна теорія держави і права тісно пов’язана з дисциплінами, що тільки формуються, наприклад, з юридичною конфліктологією, предметом якої є вивчення конфліктів, що виникають, розвиваються та розв’язується на підставі внутрішньодержавного (національного) або міжнародного права. З одного боку, юридична конфліктологія використовує увесь необхідний для її нормального функціонування арсенал теоретичних і методологічних засобів, вироблених загальною теорією держави і права (зокрема, поняття інтересу в праві та механізмів його реалізації, визначення принципу поділу влади та процедур розв’язання конфліктів між різними гілками влади, визначення умов гармонізації та уніфікації законодавства і шляхів усунення законодавчих колізій тощо). З другого боку, загальна теорія держави і права активно використовує висновки та рекомендації, що формулюються юридичною конфліктологією, оскільки оптимальне, безконфліктне розв’язання суперечностей у державно-правовій сфері має важливе теоретико-прикладне значення.

Загальна теорія держави і права виступає теоретико-методологічною базою для групи галузевих юридичних наук (науки конституційного права, адміністративного права, цивільного права, кримінального права, трудового права та ін.). Відносно кожної з галузевих дисциплін загальна теорія держави і права виконує роль узагальнюючої науки, що синтезує конкретний юридичний матеріал. Вона забезпечує впорядкування та систематизацію всіх знань про державу і право, всієї здобутої галузевими юридичними науками державно-правової інформації, сприяє виробленню єдиного підходу до аналізу державно- правових явищ, інститутів та установ.

Інтеграційний та методологічний характер загальної теорії держави і права стосовно галузевих юридичних дисциплін проявляється в такому.

По-перше, на відміну від галузевих юридичних наук, які докладно вивчають лише окремі складові частини, сторони правового і державного життя, загальна теорія держави і права має своїм предметом дослідження всю «синтезовану» державно-правову реальність.

По-друге, загальна теорія держави і права як методологічна основа дослідження державно-правової дійсності виробляє загальні для всіх галузевих юридичних дисциплін методи наукового пізнання. Її висновки та узагальнення виступають основою для вирішення спеціальних питань галузевих наук у межах їх власного предмета, формування галузевих правових теорій. Предмет галузевих наук, як і предмет правового регулювання відповідних галузей права, окреслюється в межах загальної теорії держави і права та розкривається у відповідних юридичних дисциплінах. Загальнонаукові методи вивчення державно- правових феноменів, сформовані в межах загальної теорії держави і права, конкретизуються в галузевих методах і методиках, які виробляють кожні окремі галузеві науки.

По-третє, загальна теорія держави і права виробляє загальні для всіх юридичних наук поняття та категорії, які виступають вихідною базою для формування галузевими юридичними дисциплінами власного спеціального понятійного апарата. Наприклад, юридична категорія «правовідносини», вироблена загальною теорією держави і права, конкретизується і деталізується відповідними галузевими юридичними науками стосовно окремих галузей права, внаслідок чого формуються спеціальні (спеціально-наукові) поняття кримінальних, цивільних, адміністративних, трудових та інших правовідносин, а також уточнюються їх склад, підстави виникнення, зміни та припинення. Аналогічно формуються й інші галузеві поняття, що спираються на загальнотеоретичні категорії, такі як норма права, правопорушення, правозастосування, юридична відповідальність, функції держави та ін. Крім того, загальна теорія держави і права виробляє критерії оцінки рівня, стану і перспектив розвитку галузевих юридичних дисциплін, наприклад, критерії ефективності права.

Загальна теорія держави і права має з галузевими юридичними науками не тільки прямі, а й зворотні зв’язки. Вона не тільки впливає на ці галузі знань, а й перебуває під певним впливом з їх боку. При визначенні ключових юридичних понять та категорій, а також при формуванні загальної методології наукових досліджень загальна теорія держави і права спирається на величезний емпіричний матеріал, нагромаджений галузевими дисциплінами; узагальнює, оцінює та інтерпретує дані галузевих юридичних наук. Крім того, загальна теорія держави і права збагачується внаслідок перенесення досвіду однієї юридичної науки на інші. Так, поняття юридичної особи було сформульоване наукою цивільного права, потім перенесене в інші галузеві науки і враховане при розробленні загальнотеоретичного вчення про суб’єктів права. Відтак, без опори на галузеві науки загальна теорія держави і права може втратити свої академічні та методологічні позиції і перетворитися на схоластичну, безпредметну дисципліну.

Незважаючи на загальний, абстрактний характер теорії держави і права, вона невідривна від юридичної практики, різні форми та прояви якої безпосередньо вивчаються спеціальними юридичними науками. Це зумовлює зв’язки теорії держави і права з дисциплінами, що належать до групи спеціальних (прикладних) юридичних наук (криміналістикою, кримінологією, судовою медициною, правовою статистикою та ін.). Однак порівняно з галузевими юридичними дисциплінами ці зв’язки, як правило, є менш інтенсивними та переважно не прямими, а опосередкованими. Це пояснюється насамперед тим, що спеціальні науки хоча й належать до системи юридичних наук, але активно використовують висновки й узагальнення широкого переліку природничих, технічних та інших неюридичних наук і включають їх до свого змісту.

Слід відзначити міцний взаємозв’язок загальної теорії держави і права з порівняльним правознавством, яке відносять до групи наук, що вивчають зарубіжні державу і право. До недавніх часів порівняльне правознавство взагалі розглядалося як один з напрямків у складі загальної теорії держави і права. На сьогодні ці науки тісно взаємодіють одна з одною, мають багато в чому спільні цілі та предмет дослідження.

Вивчаючі правові системи різних країн світу, вчені-компаративісти нагромаджують чималий теоретико-прикладний матеріал. Висновки та узагальнення, сформульовані в межах порівняльного правознавства, активно використовуються загальною теорією держави і права для формування загальних закономірностей виникнення, розвитку та функціонування держави і права, оскільки останні притаманні державно- правовій дійсності незалежно від національних кордонів. У свою чергу порівняльне правознавство використовує в своїх дослідженнях досягнення загальної теорії держави і права, передусім її понятійний апарат (йдеться про такі базові юридичні категорії, як «право», «правова система», «система права», «норма права», «правові традиції», «наступність у праві», «правова культура», «правосвідомість» та ін.), а також її методологічний інструментарій.