§ 2. Державна влада: поняття і елементи

Центральним у характеристиці поняття держави є погляд на неї як на організацію політичної влади. В усіх аспектах своєї діяльності держава невідривна від такого універсального поняття, як влада.

Відомо, що влада здійснюється не тільки в державі, а й у всіх осередках суспільства — суспільних утвореннях, політичних партіях, установах тощо. Влада притаманна всім суспільним відносинам — економічним, політичним, соціальним, ідеологічним. І хоча є різні підходи до поняття влади, найбільш практичним для її характеристики є погляд на неї як на прояв організованої сили, заснованої на здатності одних суб’єктів нав’язувати свою волю іншим, тобто керувати ними. Отже, в основі державної влади лежать відносини залежності між людьми. Ці відносини мають вольовий, а іноді і силовий характер і створюють можливість різними засобами нав’язувати державну волю громадянам та іншим суб’єктам суспільних відносин.

Державна влада має публічний характер і здійснюється стосовно як своїх громадян, так і інших суб’єктів, що перебувають у межах державної території. Вона проявляється через освячену законом їх економічну, політичну, психологічну залежність. На цій основі складаються відносини управління та підпорядкування. Персоніфікація влади відбувається через апарат, що управляє суспільством.

Суб’єктами державної влади в межах своєї компетенції є державні органи, від імені яких виступають посадові особи. Такими суб’єктами можуть бути колегіальні множини людей (Верховна Рада, Кабінет Міністрів, органи, що входять до судової системи, тощо) або окремі особи — державні службовці (президент, міністр, голова місцевої державної адміністрації, начальник райвідділу тощо).

Ухвалюючи обов’язкові для підвладних структур рішення, державна влада визначає лінію їх поведінки. Владні відносини при цьому можуть бути побудовані на добровільних і примусових засадах. Методи здійснення державної влади різноманітні. Це можуть бути панування, управління, заохочення, психологічний вплив. При максимальній централізації і концентрації влади можливе здійснення необмеженої законами і такої, що призводить до свавілля, групової або ж особистої диктатури. Відповідно підпорядкування велінням державної влади може бути засноване на звичці, переконанні в їх корисності, побоюванні невигідних, у тому числі матеріальних, наслідків, сподіванні матеріального чи морального заохочення або ж побоюванні застосування державного примусу.

Сила авторитету влади держави значно ефективніша за авторитет її сили. Саме тому головним для забезпечення ефективності діяльності держави є легітимність державної влади, тобто наявність у суспільстві переконання в природності, доцільності та необхідності її велінь.

Найважливішою ознакою державної влади є її політичний характер. Будь-яка політична діяльність і боротьба так чи інакше пов’язані з державою. Державна влада здійснюється над різноманітними суспільними групами і окремими особами при їх взаємодії одне з одним у процесі реалізації політики (групами можуть бути класи, прошарки, соціальні, етнічні та релігійні групи, що об’єднуються в певні громадські утворення). Політика завжди пов’язана з діяльністю держави, участю в її справах. Інші організації, що існують у суспільстві, хоча і беруть участь у політиці, але їх влада поширюється тільки на членів тієї чи іншої організації і має характер звичайної громадської, а не політичної влади. Держава є стрижневим елементом політичної системи суспільства, до якої входять всі існуючі в суспільстві утворення політичного спрямування.

Взаємодіючи з різними ланками політичної системи — партіями, рухами, групами населення, об’єднаними за соціальними, національними, професійними, іншими ознаками, держава являє собою провідний суб’єкт політичного життя, що взаємодіє з іншими ланками політичної системи. Вона реєструє або анулює реєстрацію окремих недержавних утворень, встановлює правовий режим їх діяльності, стежить за його додержанням. Недержавні формування хоча безпосередньо і не здійснюють політичну владу, але беруть участь у боротьбі за ухвалення тих чи інших державних рішень, їх реалізацію або контроль за їх здійсненням, зміну державної політики. Отже, завжди йдеться про участь у вирішенні державних справ, боротьбу за державну владу, вплив на її діяльність. Через законодавство держава офіційно визначає правове становище інших елементів політичної системи. Оскільки будь-які політична боротьба і діяльність так чи інакше пов’язані з державою, все це обумовлює її виключну монополію на політичну владу.

Джерелом державної влади в демократичній державі є її народ. Легітимація цієї влади відбувається на основі делегування її народом шляхом вільних виборів відповідним державним органам за встановленою конституцією процедурою. Згідно з Декларацією про державний суверенітет України виборним державним органом, що може виступати від імені усього народу України, є Верховна Рада. Другим всенародно обраним органом первинного представництва народу за ст. 103 Конституції України є Президент України. Всі інші державні органи є похідними від перших двох.