§ 1. Поняття, риси та класифікація принципів права

У науковій і навчальній літературі принципи характеризують як найбільш загальні вимоги, що ставляться до суспільних відносин та їх учасників, а також як вихідні керівні засади, відправні установлення, що виражають сутність права і випливають з ідей справедливості та свободи, визначають загальну спрямованість і найістотніші риси чинної правової системи.

Поняття «принцип» у перекладі з латинської означає «початок», «першооснова», «первинність». З давніх давен принцип вважався підвалиною, фундаментом будь-якої соціальної системи (в тому числі правової), вимоги якого поширювалися на всі явища, що належали до цієї системи. Принципи не формулюють конкретних прав і обов’язків і не завжди забезпечені конкретними законодавчими санкціями, однак про те, на яких принципах засновано правовий порядок, можна значною мірою судити щодо характеру самої держави (демократична, тоталітарна тощо).

Провідна роль принципів забезпечується їх прямим чи непрямим закріпленням у нормах права. Засади, не закріплені у правових приписах, є ідеями права і належать до сфери правосвідомості. Ці ідеї- принципи передують створенню системи права. Принципи права можуть бути прямо сформульовані в законодавстві або ж випливати з його загального сенсу. Хоча у більшості випадків принципи прямо закріплюються в преамбулах і загальних статтях законодавчих актів, необхідним є процес їх розвитку і конкретизації, якій здійснюється в окремих правилах поведінки. При цьому принципи стають орієнтиром правотворчої і правозастосовної діяльності органів держави, беззаперечною вимогою до цієї діяльності.

Коли принципи логічно «виводяться» зі змісту чинного законодавства, вони об’єктивуються у вигляді менш загальних правових норм. Так, у законодавстві України прямо не зафіксовано провідний принцип ринкової економіки «дозволено все, що не заборонено», проте він може бути виведений із загальних засад і сенсу цивільного законодавства та знаходить у ньому ж подальшу конкретизацію.

Значення принципів права зумовлюється тим, що вони:

- мають властивість вищої імперативності, загальності, універсальності, значущості, їм притаманні стійкість і стабільність протягом невизначено тривалого часу;

- спрямовують розвиток і функціонування всієї правової системи;

- зумовлюють напрямки правотворчої, правозастосовної та інших форм юридичної діяльності;

- виступають найважливішим критерієм законності дій громадян, посадових осіб та інших суб’єктів права;

- сприяють заповненню прогалин у праві;

- забезпечують підвищення рівня правосвідомості в суспільстві.

Аналізуючи чи реалізуючи ту або іншу правову норму, слід ураховувати принципи всієї правової системи, які надають їй єдиної спрямованості.

Принципи, що діють у праві, можна класифікувати за такими підставами:

а) за формою нормативного виразу (тобто за характером нормативного джерела, в якому вони закріплені);

б) за сферою дії (в одній чи в декількох галузях, праві в цілому);

в) за змістом;

г) за сферою суспільних відносин, на які поширюються принципи, та характером суспільних закономірностей, що ними відбивається.

За формою нормативного виразу принципи можна поділити на такі, що закріплені в міжнародних та внутрішньодержавних деклараціях, конституціях і в поточному законодавстві.

За сферою дії вирізняють загальні, міжгалузеві, галузеві принципи та принципи правових інститутів.

За змістом можуть бути загальносоціальні (економічні, політичні та ін.) і спеціально-юридичні принципи.

За сферою суспільних відносин, на які поширюються принципи, та характером суспільних закономірностей, що ними відбивається, в науці виділяють такі принципи: 1) загальнолюдські; 2) загальні принципи права; 3) міжгалузеві; 4) галузеві; 5) окремих інститутів права.

Можлива й інша класифікація, пов’язана з дослідженням специфічних принципів, притаманних певним структурним спільнотам, наприклад загальнолюдські (цивілізаційні), типологічні, історичні та ін. Розглянемо деякі з них.