§ 2. Види правосвідомості

Усвідомленню сутності правосвідомості сприяють проведені за різними критеріями класифікації.

1. За суб’єктами (носіями) правосвідомість поділяється на індивідуальну, групову, масову та суспільну. Передусім зазначимо, що, по- перше, суспільна, групова та масова правосвідомість не існує поза індивідуальною, а по-друге, правосвідомість окремого індивіда в свою чергу зумовлюється груповою, суспільною та масовою свідомістю.

Індивідуальна правосвідомість — це система особистих поглядів, уявлень, почуттів з приводу права. Вона формується під впливом індивідуальних обставин життя і психофізіологічних особливостей, освіти і соціального стану, оточуючого середовища і залежить від рівня правової освіти особи, знання або незнання закону, його схвалення або несприйняття.

Групова правосвідомість існує на рівні різних соціальних груп (політичних партій, громадських об’єднань, профспілкових організацій та ін.), верств населення, класів і відображає специфіку відповідної групи. На процес її формування впливає спільність інтересів, традицій, умов життя, схожість сприйняття державно-правового буття, а також авторитет лідера групи. Діапазон відмінностей правосвідомості різних груп може бути надзвичайно широким: від можливості створювати тимчасові союзи для досягнення спільної мети (наприклад, передвиборчі блоки або утворення парламентської більшості із представників різних фракцій) до прямого протистояння між ними.

Від групової слід відрізняти масову правосвідомість, характерну для нестабільних, тимчасових громадських утворень, наприклад, натовпу, учасників мітингів, демонстрацій. Масовій правосвідомості не властиве досягнення згоди учасників таких утворень з широкого кола правових питань, ці об’єднання мають ситуативний, нестійкий характер.

Суспільна правосвідомість притаманна великим соціальним утворенням (населенню країни, окремого регіону, певному етносу). Вона зумовлена як індивідуальною, так і груповою правосвідомістю. Наприклад, низкою характерних особливостей відрізняється класична юридична правосвідомість, заснована на вірі в право і порядок, справедливість суду, тоді як для пострадянських країн властиві ознаки підміни правосвідомості етичними поглядами, поширення правового нігілізму, зневажливого ставлення до права і закону. Слід підкреслити, що протягом десяти років в українському суспільстві зроблено важливі, але тільки перші реальні кроки для утвердження принципів верховенства права, непорушності прав і свобод людини. Суспільна правосвідомість як результат розумової діяльності відповідного суб’єкта позначається на індивідуальній і груповій свідомості лише частково.

2. З погляду глибини відображення правової дійсності вирізняють три рівні правосвідомості.

Побутова (емпірична) правосвідомість — найпоширеніший рівень правової свідомості, який формується на основі повсякденного досвіду людей у сфері правового регулювання і значною мірою залежить від здобутої правової освіти. Як правило, вона має емоційний, поверховий характер, отже, в її структурі домінує правова психологія, а емоційне сприйняття дійсності превалює над раціональним. Для людей з таким рівнем правосвідомості можуть бути характерними знання в загальних рисах окремих принципів права, а також поєднання правових поглядів з моральними, етичними настановами. Оскільки побутова правосвідомість формується на основі повсякденного досвіду особи, то вона передбачає встановлення лише зовнішніх зв’язків між правовими явищами, не зачіпаючи його сутності.

Професійна правосвідомість притаманна юристам-професіоналам. Вона формується внаслідок одержання спеціальної професійної (юридичної) підготовки, а також під час роботи в юридичній сфері (правоохоронних органах, суді, адвокатурі, нотаріаті тощо). Носії професійної правосвідомості, як правило, володіють не тільки спеціалізованими, конкретизованими знаннями чинного законодавства, а й вмінням, навичками його застосування. Разом з тим професійній правосвідомості внаслідок певної спеціалізації юристів властивий диференційований характер. Так, найвищий рівень правосвідомості серед юристів-практиків притаманний суддям, які в процесі відправлення правосуддя зустрічаються з найрізноманітнішими правовими і пов’язаними з правом явищами.

Для юристів рівень правової підготовки має вирішальне значення. Він є вищим за рівень знань пересічного законослухняного громадянина. Цей рівень обумовлений як необхідністю знати і розуміти право, так і вмінням його застосовувати. Так, у процесі правозастосування існують окремі етапи (юридична кваліфікація діяння, тлумачення норм права тощо), кваліфіковано виконати які можуть тільки юристи.

Хоча професійній правосвідомості юристів властивий високий рівень розвитку, це не виключає можливості прояву деформації, наприклад, обвинувальний уклін у позиції прокурорсько-слідчих кадрів, формалізм тощо.

Наукова, теоретична правосвідомість у цілому притаманна науковцям, викладачам вищих навчальних закладів юридичного профілю, які займаються теоретичною розробкою загальних або галузевих правових проблем. На відміну від буденної наукова правосвідомість передбачає не тільки наявність юридичної освіти, а й уміння оперувати правовими категоріями, принципами, теоріями, концепціями, здійснювати широкі і глибокі узагальнення правового матеріалу, тобто має систематизований, комплексний характер. Сутність та особливості наукової правосвідомості розкриваються також через співвідношення її структурних елементів — у ній правова ідеологія превалює над правовою психологією.