7.2.1. Поняття і криміналістична характеристика терористичних актів

Тероризм у всьому світі має тенденцію до стійкого зростання: якщо у 80-х роках ХХ ст. фіксували від 500 до 800 (1985 р.) терористичних актів, то у 90-х роках — від 900 і до більш як тисячі. Як зазначають кримінологи, з кожним роком терористи вдосконалюють свою діяльність, терористичні акти з кожним роком стають дедалі організованішими, вчиняються з використанням вибухових речовин і сучасної зброї, завдають шкоди здоров’ю і забирають життя людей. У Росії в 1996 р. кількість терористичних акцій збільшилася в 2,5 разу порівняно з двома попередніми роками. В міжнародному масштабі тероризм у ХХ ст. розповсюдився, як страшна епідемія.

“Тероризм”, “терор”, “терористичний акт” — що це? Кожен день на шпальтах газет ми бачимо ці слова, вони щодня лунають з наших телевізорів і радіоприймачів. А чи знають самі журналісти, про що вони пишуть, чи знають ведучі телепередач і диктори новин, про що вони говорять?

Ми схильні вважати, що ні, а якщо і знають, то далеко не всі, тому що на сьогодні, на превеликий жаль, у жодному законодавчому акті України не знайшли свого відображення перелічені терміни. Стаття 258 нині чинного Кримінального кодексу України дає визначення поняття “терористичний акт”, але воно далеко не таке, яким хотілося б його бачити в сучасному чинному кримінальному законодавстві. Тож, як можна говорити про те, про що ми самі не знаємо. Адже фахівці, які займаються цією проблематикою, на сьогодні не досягли компромісу в питанні чіткої дефініції термінології цього явища, то якою має бути реакція простих людей, котрі чують про тероризм здебільшого із засобів масової інформації.

Спираючись на результати дослідження, проведеного російським вченим Д. Ольшанським, можна стверджувати, що люди не досить чітко знають і мають уявлення про те, що таке тероризм. Із тисячі опитаних москвичів на запитання “Що таке тероризм ?” 47 % відповіли, що це терористичний акт, тобто визначили одне слово через два пов’язаних з ним, 38 % дали суто оціночні відповіді: “злочин”, “варварство”, “насилля” тощо, 12 % важко було взагалі щось відповісти на це запитання, 2 % відповіли “не знаю”. І тільки 1 % опитаних спробували сформулювати визначення тероризму як чиїсь дії, спрямовані на досягнення якоїсь поставленої терористами мети. І коли вже навіть жителі Москви, переживши підриви жилих будинків, трагедію з захопленням заручників у театрі на Дубровці, вибух у метро, так визначають поняття “тероризм”, то громадяни України знайомі з цією проблемою ще менше.

Отже, про яку протидію цьому явищу можна вести мову, які шляхи боротьби слід визначати, коли суспільство взагалі не готове відповісти на це запитання, тобто дати визначення, що ж таке тероризм? З огляду на це доцільно проаналізувати результати діяльності дослідників у зазначеній галузі і висвітлити їхнє реальне бачення наболілої на сьогодні проблеми, тому що не тільки в практичній, а й у теоретичній сфері лежить вирішення багатьох питань, які стосуються забезпечення ефективного національного і глобального контролю над тероризмом. Якщо узагальнити, то слово “тероризм” тісно пов’язане з такими термінами, як “терор”, “білий терор”, “червоний терор”, “терористичний акт”. Аналіз літератури, присвяченої цій проблемі, свідчить, що загальноприйнятої дефініції тероризму нині в світі не існує.

Разом з тим можна зазначити від 100 до 200 визначень тероризму, але жодне з них учені не визнають класичним.

Слово “терор” вживається в латинській (terror), англійській (terror) та французькій (terreur) мовах. У літературі і законодавчих актах також використовується такий термін, як терористичний акт (akte de terrour).

Тлумачні словники білоруської і російської мови визначають тероризм, як політику і тактику терору, а тлумачний словник В. Даля зазначає, що тероризм — це залякування, залякування карою на смерть, вбивствами і всіма жахами шаленства (несамовитості, оскаженіння). Сучасний тлумачний словник української мови пояснює тероризм як здійснювання, застосування терору; як діяльність і тактику терористів. В українській радянській енциклопедії взагалі йдеться тільки про тероризм міжнародний — це вбивства чи інші посягання на життя керівників держав, керівників і членів уряду, дипломатичних представників та інших посадових осіб, захоплення заручників і насильне викрадення повітряного судна, піратство, напади на приміщення посольств і прогресивних організацій й інші аналогічні злочини, які здійснюються і організовуються імперіалістичними колами з наміром змінити внутрішню чи зовнішню політику інших держав, провокації з метою виникнення міжнародних ускладнень чи початку війни, придушення національно-визвольних рухів. А що стосується окремого визначення поняття “тероризм”, то в енциклопедії воно відсутнє. Словник міжнародного права за ред. С. Бацанова дає визначення міжнародного тероризму як сукупності суспільно небезпечних у міжнародному масштабі дій, які тягнуть за собою безглузду загибель людей, порушують нормальну дипломатичну діяльність держав і їх представників та ускладнюють здійснення міжнародних контактів і зустрічей, а також транспортних зв’язків між державами. З вищенаведеного можна зробити висновок, що більшість визначень тероризму, які викладені в літературі, взагалі відсилають до поняття “терор”, яке ненабагато зрозуміліше і вивченіше, ніж попереднє.

В українській радянській енциклопедії поняття “терор” висвітлено так: “Політика залякування, насильства, розправи з політичними противниками аж до їх фізичного знищення, основний метод боротьби буржуазної контрреволюції, фашистських режимів проти прогресивних сил”. Зазначимо, що це визначення робить акцент на політичній спрямованості терору (розправа з політичними противниками). Цей термін почали застосовувати після Великої французької революції, а пізніше з’явився термін “масовий терор”, що його спрямовано проти цілих класових груп, наприклад, проти “аристократів” під час Великої французької революції, і термін “індивідуальний терор”, який практикується проти окремих представників ворожого табору. К. Маркс, Ф. Енгельс, а пізніше і В. Ленін не відкидали доцільності застосування масового терору як певної форми революційного насилля, тому що “є один засіб скоротити, спростити, сконцентрувати родові муки старого суспільства — революційний тероризм” (К. Маркс). Але марксистсько-ленінська теорія на основі класового критерію передбачає і контрреволюційний терор. При цьому революційний терор трактується як історично необхідний, прогресивний, вимушений і гуманний, що нав’язаний силами контрреволюції, яка не хоче поступитися без бою. Відповідно терор контрреволюційний (білий) є реакційним, кривавим, жорстоким, нелюдяним.

Інколи окремі автори відрізняють терор і тероризм за характером дій: терор — це відкриті, демонстративні дії, а тероризм реалізується в конспіративних, нелегальних діях. Інші автори дуже часто ці поняття вживають як синоніми. Вважатимемо, що більш точні в своїх визначеннях ті автори, які говорять, що тероризм — це злочин, а терор — спосіб дії будь-якого суб’єкта (держави, організації, фізичної особи) з використанням сили, погрози, залякування. Зокрема, в тлумачному словнику російської мови С. Ожегова за редакцією Н. Шведової пропонується таке роз’яснення цих понять: терор — це фізичне насилля, аж до фізичного знищення, відносно політичних супротивників, а тероризм — це практика терору. Як у цьому словнику, так і в українській радянській енциклопедії йдеться про політичне спрямування терору. Польський учений А. Бернард у своїй праці “Стратегія тероризму” розмежовує ці поняття: терор є насиллям і залякуванням, яке об’єктивно використовується сильнішим стосовно слабшого; а тероризм — це насилля і залякування, яке використовується слабшим відносно сильнішого.

Ще у 80-х роках ХІХ ст. А. Шмідт склав список із 109 визначень тероризму з метою узагальнити цей матеріал і вивести загальноприйняте визначення тероризму. Зусилля вченого виявилися марними, тому що після нього ще багато дослідників намагалися зробити те ж саме, але безуспішно, нові визначення призводили до ще більшої плутанини. Одна з основних і найтриваліших суперечок щодо поняття тероризму точиться сьогодні навколо того, як розуміти тероризм: як державні репресії чи як недержавну революцію. Тероризм постійно пов’язують з політикою, стверджують, що це явище переслідує політичну мету і ґрунтується виключно на політичних мотивах. Якщо підійти до цієї проблеми з такої точки зору, то виходить, що “терорист з легкістю перетвориться на борця за свободу”, як констатував свого часу у політичних дебатах Р. Рейган стосовно нікарагуанських “Контрас”. Уряди окремих країн називають тероризмом озброєну боротьбу політичних опозиційних груп, а останні в своє виправдання намагаються довести, що держави застосовують до них “тактику терору”.

Не менш складним аспектом цієї дефініції є питання про те, як розуміти тероризм — як форму війни чи як форму насильства. Терористи, на відміну від військових, не намагаються приховати своїх злочинних намірів, і у них немає певної території, на якій відбуваються воєнні дії, відсутня нейтральна територія, не існує також обмеження на певні види використовуваної зброї. Військові усвідомлюють, що застосування зброї проти цивільного населення є винятком або непорозумінням, а у терористів усе навпаки, їхня мета — навести жах, викликати паніку, змусити боятися, а мішень — цілий світ, і в переважній більшості випадків — це мирне населення. П. Віткінсон зазначає, що на практиці неймовірно складно провести межу між війною та терором. Але навіть цей факт не перетворює кожну гверилью (тобто партизанську війну), яка вимушено ухиляється від правил війни, на тероризм. Тому доцільно розмежовувати ці поняття і в жодному разі їх не можна узагальнювати.

У. Лакер заявив, що найближчим часом взагалі неможливо визначити поняття “тероризм”, бо багато зовнішніх чинників суспільства суперечать цьому. Але сам учений постійно вдається до спроб визначити це складне явище, тому, на його думку, тероризм — це застосування насильства групою людей, які діють з певною політичною або релігійною метою зазвичай проти якогось уряду, інколи проти іншої етнічної групи, класу, релігії чи політичного руху.

Отже, узагальнивши проаналізовані вище джерела і наукові напрацювання вітчизняних і іноземних дослідників з цієї проблеми, можна запропонувати таке визначення тероризму. Тероризм — це соціальне явище, яке виникає і загострюється на ґрунті соціальної, правової, політичної та економічної нестабільності в державі з метою досягнення певних змін (виконання висунутих вимог) на користь злочинців, шляхом застосування чи погрози застосування насильства та виявляється у застосуванні зброї, вчиненні вибухів, підпалів та інших загально небезпечних дій певною особою чи організованою групою осіб.

Тероризм за останні десятиліття набув статусу явища глобального масштабу. З року в рік зростає кількість терористичних актів, а самі вони стають дедалі агресивнішими та жорстокішими. Якщо на початку 70-х років ХХ ст. основним об’єктом терористів була власність, то у 80-х роках, за урядовими даними США, половина всіх терористичних актів була спрямована проти людей.

Криміналістична характеристика тероризму складається з певних елементів: Розглянемо їх докладніше.

Спосіб вчинення злочину. Аналіз сучасної діяльності різних терористичних груп свідчить, що в цілому спосіб вчинення терористичного акту залежить від ідеологічної платформи конкретного угруповання, його цілей і напрямків діяльності. Але також існують такі способи, як захоплення заручників, підпали, викрадення літаків, захоплення адміністративних будівель, вбивство вищих посадових осіб держави і посадових осіб спецслужб, використання біологічної зброї, зброї масового ураження, комп’ютерний тероризм тощо.

Спосіб підготовки до вчинення злочину. Вчиненню терористичних актів, як правило, передує ретельна підготовка. Це може бути пошук вибухівки, виготовлення вибухових пристроїв, придбання зброї, підшукування співучасників, спеціальна підготовка виконавців та інше. Слід мати на увазі, що підготовчі дії терористів залежать від того, в якій формі планується вчинити той чи інший теракт.

На етапі підготовки до вчинення теракту у правоохоронців уже з’являється можливість притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення таких злочинів, як незаконне зберігання вогнепальної зброї, вибухових речовин та інше.

Підготовка терористів здійснюється, як правило, у спеціально створених для цих цілей таборах і на полігонах, із залученням інструкторів для навчання володіння зброєю, вибухівкою, прийомами рукопашного бою тощо. Досить часто вчиненню певного терористичного акту передує скоєння цілої низки інших злочинів.

Спосіб приховування злочину. Для терористів важливо, щоб про їхню діяльність, про вчинені ними терористичні акти дізналося якомога більше людей, було привернуто увагу світової спільноти. Тому, як правило, вони не приховують здійснення ними терактів, але приховують сліди злочину, які можуть вказувати на причетність до цього злочину конкретної особи. Вони намагаються всіляко приховати сліди, які вказували б на конкретну особу. Наприклад, використовують вибухові пристрої сповільненої дії, з годинниковими замикачами чи з радіокерованими детонаторами, тобто застосовують вибухові пристрої, які можуть вибухнути без обов’язкової присутності на місці вибуху терориста. Разом з цим більшість слідів, які могли б допомогти слідству встановити особу, причетну до вчинення вибуху, знищуються безпосередньо самим вибухом, а свідки, які могли б вказати на злочинця, під впливом пережитого від вибуху жаху не в змозі дати достовірні свідчення.

Місце вчинення злочину залежить від того, в який саме спосіб буде здійснено терористичний акт. Наприклад, місцем вчинення вибуху будуть місця найбільшого скупчення людей (великі адміністративні будівлі, заклади торгівлі, громадський транспорт, зокрема метрополітен, місця громадського відпочинку, вокзали, аеропорти, літаки, людні вулиці та площі тощо). А у разі захоплення заручників місцем вчинення можуть бути літаки, адміністративні будівлі, приміщення дипломатичних представництв, заклади торгівлі тощо.

Час вчинення терористичних актів залежить від конкретної мети, яка стоїть перед терористами. Слід пам’ятати, що вони чітко планують свої операції, тому для вчинення теракту вибирають найбільш слушний з їхньої точки зору час. Наприклад, якщо терористи мають намір здійснити вибух на вулиці, то це буде у “час пік”; коли планують підірвати житловий будинок, то це станеться у нічний час, тощо.

Особа злочинця (терориста). На жаль, на сьогодні відсутні наукові дослідження стосовно розгорнутої характеристики особи терориста на достатньо репрезентативному рівні. Тому навіть відомі досить розрізнені факти з цього приводу мають велике значення для розуміння саме мотивації тероризму. Особи старшого віку переважно є організаторами та керівниками, а молодшого — виконавцями. Певну частку серед терористів становлять люди зі спеціальною, спрямованою на терористичну діяльність, підготовкою. На думку психологів, для терористів характерним є верховенство емоцій над розумом (імпульсивність), упередженість оцінок, низький поріг терпимості (дратівливість, збудливість), відсутність належного самоконтролю. Окремі вчені припускають, що терористи за своїми психологічними особливостями близькі до убивць. До терористичних груп потрапляють особи різних професій, практично з усіх прошарків суспільства. Вони представляють різноманітність культур та національностей і підтримують широкий спектр ідеологічних напрямів. Багато терористів є людьми, які свого часу, виступаючи за певні права і свободи, були засуджені державою, поставлені за межі закону. Для таких людей тероризм стає соціальною помстою державі.

Особистісні особливості терористів багато в чому залежать від форм і видів тероризму, його цільової і значеннєвої спрямованості, характеру функціонуючих у них терористичних груп, регіону дій усього формування, соціально-демографічних, етнопсихологічних, кримінологічних та інших рис особистості терористів. Для виявлення рис, що мають криміналістичне значення, необхідно звернути увагу на рівень злочинного досвіду і професіоналізму членів групи, їхнє становище в структурі групи. У терористичних організаціях, у всіх їхніх структурних ланках переважають в основному чоловіки віком від 20 до 35 років, непрацюючі, з неповною середньою і середньою освітою, втім, серед терористів є чимало жінок.

У терористичних організаціях, що займаються наркобізнесом, який забезпечує високий прибуток при відносно некваліфікованій і нетрудомісткій роботі, особливо високою є частка молоді, що не має спеціальності. У групах, які здійснюють терористичну діяльність у сфері економіки і фінансів, вік її учасників вищий, як і рівень їхньої загальної і спеціальної кримінальної підготовки.

У терористичних формуваннях ідейно-політичної спрямованості відсоток раніше засуджених незначний. Проте у злочинних формуваннях, що займаються безпосередньо кримінальним тероризмом, спостерігається великий відсоток раніше засуджених (72 %). Кримінальному тероризму притаманна така ознака, як досить високий рівень злочинного професіоналізму. 82 % членів груп, котрі задіяні у кримінальному тероризмі, мають більшість типових ознак кримінального професіоналізму. Специфікою кримінального терористичного формування є і те, що поряд із кримінальним професіоналізмом його члени (особливо ті, що здійснюють злочини в сфері економіки) ширше, ніж у будь-яких інших злочинах, використовують звичайний трудовий і службово-посадовий професіоналізм і свої спеціальні знання.

Серед керівників кримінальної терористичної організації великий відсоток раніше засуджених. До основних якостей, властивих для сучасного лідера терористичної злочинної групи, належать: наявність досвіду злочинної діяльності; вольові якості; вищі порівняно з іншими учасниками розумові здібності; фізична сила; уміння дотримувати слова; заповзятливість; комунікабельність; рішучість у діях; знання зовнішніх і внутрішніх умов функціонування групи; швидкість орієнтування і прийняття рішень у складних для злочинної терористичної групи ситуаціях; уміння забезпечити конспіративність підготовлюваних і здійснюваних групою злочинів. Вивчення кримінальних справ дало змогу виокремити такі типи лідерів кримінальних терористичних груп: натхненники, ініціатори, організатори, лідери змішаного типу, а також лідери, що не тільки безпосередньо керують злочинними діями, а й виявляють активність у створенні терористичних груп і забезпечують їхнє функціонування. Найвіддаленішими від реальних злочинів є лідери-натхненники, що можуть задля особистої безпеки виконувати функції лише технічного чи “кримінального” керівника, або радника, юридичного консультанта, який застерігає членів своєї групи від небезпечних для її існування кроків. Разом з тим такий лідер часто є психологічно сильною особистістю, здатною зміцнити рішучість своїх підлеглих. У вивчених кримінальних справах лідерів цього типу виявлено 4 %.

Ініціатор — нестабільний, перехідний тип лідера. Найчастіше ініціатива в нього поєднується з іншими функціями, наприклад, організаторськими. У розглянутих кримінальних справах було кілька випадків, коли терористична група доручала одному чи кільком своїм членам влаштуватися на роботу до певної господарської організації та стати ініціаторами діяльності, вигідної для терористичної групи. Центральною фігурою терористичного формування, як правило, є лідер-організатор. Найчастіше це послідовно-криміногенний тип особистості, що характеризується високим ступенем антигромадської спрямованості, зі сформованою негативною особистісною орієнтацією, який не просто використовує чи підшукує придатну ситуацію для здійснення злочинів, а й створює її, активно долаючи перешкоди.

У великих терористичних організаціях серед виконавців можуть бути свої лідери. Це найдосвідченіші у кримінальній діяльності люди або особи, які за дорученням керівників виконують контрольні функції, стежать за “чистотою” вчинення злочинів. Таких лідерів середньої ланки виявлено в 20 % вивчених справ. Характеристика лідерів була б неповною без інформації про лідерів змішаного типу. У процесі дослідження вченим вдалося виявити такі їхні різновиди:

• лідери, які послідовно чи одночасно виконують функції натхненника, ініціатора й організатора, у вивчених кримінальних справах лідерів такого типу було 5 %;

• лідери, що виконували роль ініціатора-організатора (16 % справ);

• організатори-керівники, зафіксовані у 42 % випадків;

• керівник-виконавець — у 37 % кримінальних терористичних злочинних груп.

Роль виконавців у кримінальній терористичній діяльності значна. Дослідження показали, що у структурі терористичної групи може бути кілька різновидів виконавців. Основне виконавське “навантаження” у ній несуть не всі особи, а лише їхня частина, яку можна назвати головною. Серед них особливо вирізняються ініціативні виконавці, що, як правило, або здійснюють функції лідерів-виконавців, або змушені бути лідерами зі змішаними функціями, а також особи, які мають вкрай корисливі нахили.

Особливу частину активних виконавців становлять члени груп, які потрапили до складного кримінального “технологічного” ланцюжка й об’єктивно не можуть залишити свою злочинну діяльність без шкоди для злочинної групи загалом. Другорядні виконавці, як правило, діють у складі кримінально-терористичної групи постійно або залучаються епізодично. Вони можуть отримувати частку прибутку від явно злочинних операцій.

Найвища психологічна згуртованість притаманна терористичним формуванням ідейно-політичного спрямування, де еліта являє собою вольових, грамотних організаторів, ідеологів, політиків, де достатньо заможних людей, які фінансово та матеріально забезпечують терористичну діяльність. Ці люди зазвичай самі пов’язані з громадськими рухами, партіями, керівниками і політиками інших держав, здійснюють фінансову, ідеологічну й іншу підтримку тероризму.

Особа потерпілого. Жертвою тероризму може стати будь-яка особа — як президент країни, так і будь-який пересічний громадянин. Усе залежить від конкретного терористичного угруповання, його ідеологічної платформи та способів втілення в життя своїх намірів. Наприклад, жертвами націоналістичного тероризму стають вищі посадові особи держави, військовослужбовці, правоохоронці та представники “ворожої” нації, а жертвами релігійного тероризму — представники іншого віросповідання.

Обстановка місця вчинення злочину. Характерним є те, що терористи досить часто використовують певну обстановку. Більшість терактів із застосуванням вибухівки здійснюють у місцях найбільшого скупчення людей, з незначним контролем з боку правоохоронців, у цьому разі можлива велика кількість як постраждалих, так і свідків.

Відомі випадки, коли терористи самі створювали певну обстановку для здійснення теракту.

Предмет злочинного посягання. Для терористів не характерні посягання на предмети матеріального світу. Вони тепер досить рідко викрадають літаки і захоплюють будівлі. В основному вони посягають на ті предмети, які можуть сприяти успішному здійсненню терористичних актів, а самі теракти спрямовані проти особи.

Слідова картина злочину. При вчиненні терористичного акту, як правило, залишається багато слідів самого теракту та майже немає слідів, які вказували б на конкретну особу, яка його здійснила. Це пов’язано з мотивацією терористичних актів. Для терористів важливо, щоб про їхню терористичну діяльність дізналося якнайбільше людей, тільки в такому разі буде досягнуто мети — тримати суспільство в страху, дестабілізувати його тощо. Безкарність терористів ще більше загострює кризу в суспільстві, що також сприяє терористам. Тому слід приділяти особливу увагу відшуканню слідів, які вказували б на причетність до злочину певної терористичної групи та конкретної особи, члена цього злочинного формування. Також характерно те, що при вчиненні теракту є велика кількість свідків, а тому вчасне виявлення всіх можливих очевидців події та їх правильно організоване (з урахуванням їхнього психологічного стану) опитування сприятиме розкриттю і розслідування такого злочину.