10.2.1. Критерії допустимості використання спеціальних знань при розслідуванні злочинів, пов’язаних з порушенням правил поводження з радіоактивними матеріалами

Після забезпечення безпеки працівників, які беруть участь у розкритті цього виду злочинів, проведення експертизи посідає провідне місце серед проблем, які постають перед правоохоронною практикою. Як зазначалося вище, система МВС не володіє достатнім обладнанням і фахівцями в цій галузі знань. На сьогодні такі дослідження проводять в Інституті ядерних досліджень при НАН України.

Як відомо, останніми роками криміналістичні апарати ОВС України було оснащено різноманітною криміналістичною технікою. Спеціалісти, які працюють у криміналістичних підрозділах ОВС, широко використовують сучасні досягнення природничих і технічних наук. Серед багатьох природничих наук, у тісному контакті з якими перебуває криміналістика, на перше місце треба поставити фізику. Дехто з криміналістів у літературі уже давно порушив питання про необхідність створення такого розділу криміналістичної техніки, як судова фізика.

Останнім часом сфера застосування фізичних методів і засобів у криміналістичній практиці ОВС України постійно розширюється. Тільки за останні шість років кількість експертиз, які виконувалися за допомогою фізичних методів, збільшилася вдвічі. Результати цих досліджень є надійним джерелом розшукової та доказової інформації в тих випадках, коли необхідні для розкриття злочинів дані не можна отримати традиційними методами і засобами криміналістичної техніки.

Сьогодні за конкретними кримінальними справами здійснюють експертні дослідження із застосуванням інструментальних методів: атомного спектрального аналізу, молекулярної спектроскопії, газової хроматографії, рентгеноструктурного, нейтронно-активаційного аналізу та інших. Та незважаючи на це, праць, які присвячені проблемам використання фізичних методів дослідження в практичній діяльності ОВС України, дуже мало, окремі з опублікованих стали бібліографічною рідкістю. Цим дослідженням присвячені праці Н. Зюскіна, Б. Киричинського, Є. Зуєва, В. Бібікова, В. Колосова, В. Мітрічева, Є. Семкіна, Г Бутрименко, О. Бурова, Н. Кузьміна, А. Скорченко, Т. Одиночкіної, О. Безфамільного, Б. Бойцова, С. Дубровіна, І. Писаренко, В. Лисиченка, П. Біленчука та ін.

Дослідження перелічених авторів опубліковані досить давно і видані невеликими тиражами, тому рекомендації вчених на практиці не завжди виконуються, не враховуються специфічні особливості виявлення та зберігання об’єктів, призначених для дослідження фізичними методами. В багатьох випадках об’єкт через невміле поводження з ним стає непридатним для наступного дослідження.

Хоча останніми роками фізичні дослідження посіли одне з найважливіших місць серед досліджень різних наук, які застосовуються в криміналістичних цілях, однак сьогодні відсутня певна система судової фізики, цю галузь знань і досі не впроваджено як самостійний розділ криміналістичної техніки в курс криміналістики.

Для сучасної науки характерною ознакою є швидкий розвиток фізики, хімії, математики, їх глибоке проникнення в інші галузі. Саме сучасні досягнення ядерної фізики дали б змогу реально допомогти у боротьбі зі злочинами, пов’язаними з незаконним поводженням з радіоактивними матеріалами. Проаналізуємо допустимість використання новітніх науково-технічних методик на прикладі ядерно-фізичних методик у криміналістиці. Але спочатку розглянемо зміст терміна “науково-технічні засоби”.

Система правових норм, яка утворює засади використання науково-технічних засобів у розслідуванні злочинів, не містить єдиних підходів стосовно термінологічного визначення цих засобів, оперуючи не тільки в межах такої системи, а навіть у межах окремого законодавчого акта різноманітними поняттями: “технічні засоби”, “оперативно-технічні засоби”, “технічні засоби отримання інформації”, “технічні засоби візуального спостереження”, “спеціальні технічні засоби”, “науково-технічні засоби”. Незважаючи на таке розмаїття термінів, вони визначають одну й ту саму категорію. Беззаперечним є те, що єдина правова категорія надасть усій сукупності норм, спрямованих на врегулювання суспільних відносин цього виду, форму цілісної правової системи. На жаль, доводиться констатувати, що на сучасному етапі стан розвитку законодавчого регламентування процесу застосування цих спеціальних засобів у розслідуванні злочинів є далеким від досконалості, а наявність у системі норм, які регулюють відносини у цій сфері, широкого кола термінів, що визначають єдине правове поняття, створює негативну ситуацію законодавчої невизначеності та можливості неоднозначного тлумачення цих понять у правозастосовній діяльності суб’єктів використання таких засобів.

Аргументування необхідності звернення саме до такого термінологічного поняття, як “науково-технічні засоби”, і його впровадження як єдиного загального поняття у цю сукупність правових норм передбачається технічною та науковою природою зазначених засобів, а також сукупністю поглядів різних науковців у системі знань, що формується такою юридичною наукою, як наука кримінального процесу. Безумовно, звернення до загальних підходів у розв’язанні зазначеної проблеми, що склалися і продовжують формуватися у сучасній кримінально-процесуальній науці, передусім спрямоване на визначення і встановлення тих загальних тенденцій, що породжені практикою і підтверджені наукою, яка вивчає кримінальне судочинство.

Такою загальною в наш час тенденцією є звернення саме до визначення цих засобів як засобів “науково-технічних”. Зокрема, цей термін активно використовував учений-криміналіст В.Гончаренко. Звернення до такого терміна пояснювалося залученням великих досягнень науки у діяльність слідчого і було зумовлено можливістю переведення розслідування на якісно нову основу в частині застосування засобів техніки. Це також було пов’язано і з певною потребою впровадження у практику наукових методів розслідування, що насамперед ґрунтувалося на здобутках науково-технічної революції, позитивний досвід якої впливав на розвиток наукових засад і підходів до розкриття, розслідування і попередження злочинів.

Серед відомих науковців, які застосовували у своїх працях термін “науково-технічні засоби” для позначення цього предмета дослідження, слід назвати і М. Строговича, який, визначаючи можливість використання і місце у кримінальному судочинстві цих засобів, не тільки вказував на їхню науково-технічну природу, а й сформував один з поширених і досить обґрунтованих напрямів щодо доказового значення матеріалів їх застосування.

Активно досліджували цю тему і відомі вчені О. Леві та М. Селіванов. Відомі вітчизняні вчені М. Михеєнко, В. Нор, В. Шибіко, А. Дубинський, В. Тертишник, В. Кузьмічов, В. Бахін у своїх працях встановили чітко визначений підхід до характеристики використовуваних у кримінальному судочинстві технічних засобів саме як засобів науково-технічних.

Викладені обставини беззаперечно доводять необхідність застосування у дослідженні терміна “науково-технічний засіб”. При цьому закономірно постає запитання: чи може бути залучений у кримінальний процес будь-який науково-технічний засіб? Відповідь може бути лише одна: безумовно, ні. Однак для того, щоб з’ясувати, які науково-технічні засоби можуть бути використані у кримінальному судочинстві, а які ні, потрібно визначити комплекс вимог, яким ці засоби мають відповідати. Сукупність таких вимог можна об’єднати в єдиному комплексному понятті допустимості.

Щодо необхідності визначення такого критерію допустимості використання ядерно-фізичних методик у кримінальному процесі, як наявність результату застосування науково-технічних засобів, висловлюються вимоги, щоб під час виконання слідчих дій залучались, а отже, були допустимими лише ті засоби і методи, які дадуть очевидний результат, зрозумілий усім учасникам такої слідчої дії.

З поняттям допустимості пов’язана вимога процесуального закріплення факту застосування науково-технічних засобів у протоколах слідчих дій. Дотримання цієї вимоги є обов’язковим у плані визнання за результатом використання науково-технічного засобу місця джерела доказової інформації. Така вимога стосується саме результату, а не самого факту застосування цього засобу у кримінально-процесуальній діяльності. Тому з погляду визнання допустимості використання науково-технічного засобу ця вимога не є елементом поняття допустимості в аспекті, який ми розглядаємо.

Отже, допустимим визнається науково-технічний засіб, який:

• використовується зі спеціальною метою, що полягає в сприянні виконанню завдань кримінального судочинства;

• застосовується лише спеціально уповноваженими особами;

• застосовується згідно із законом або якщо його використання не суперечить закону;

• не суперечить етичним, моральним нормам, принципові гуманізму та демократизму права, не принижує честі і гідності осіб, щодо яких він використаний;

• відповідає вимогам безпеки осіб, що беруть участь у кримінальному судочинстві, тобто не створює загрози життю та здоров’ю цих осіб;

• не завдає шкоди навколишньому середовищу.

Постає актуальне питання, зумовлене суб’єктами та формами використання науково-технічних засобів при провадженні слідчих дій. Воно полягає в наявності дилеми стосовно тактики використання науково-технічних засобів у процесі розслідування кримінальної справи. Є думка, згідно з якою переважною формою використання науково-технічних засобів має бути участь спеціаліста-криміналіста. Проте, як зазначено вище, у сучасних криміналістичних службах немає спеціалістів, які змогли б провести експертизу за такими категоріями справ. Тому в цьому разі необхідно забезпечити присутність спеціаліста з необхідними знаннями.

Отже, науково обґрунтованими є ті науково-технічні засоби, які дають змогу розробити програми їх використання залежно від конкретних умов, а також дають можливість передбачити ймовірність і ступінь точності результатів їх застосування.

Використання ядерно-фізичних методик не суперечить жодному з наведених критеріїв допустимості. Отже, вони повною мірою можуть бути використані при здійсненні криміналістичних досліджень.