2.5.4. Тактичні особливості проведення окремих видів допиту

Тактичні особливості допиту свідка і потерпілого. Процесуальний порядок допиту свідка та потерпілого визначається ст. 166— 171 КПК України. При підготовці до проведення допиту свідка та потерпілого слідчий керується викладеними вище загальними положеннями тактики проведення допиту. Необхідно враховувати, що свідок або потерпілий, на відміну від обвинуваченого і підозрюваного, зобов’язаний не тільки з’явитися за викликом слідчого, а й дати правдиві свідчення. Перед початком допиту слідчий повинен роз’яснити свідку зміст ст. 63 Конституції України, яка передбачає, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. У протоколі повинна міститися відмітка про роз’яснення вимог ст. 63 Конституції України, засвідчена підписом допитуваного свідка. Якщо зазначена вимога не була виконана, показання свідка вважаються такими, що одержані з порушенням вимог закону.

Порядок допиту свідка такий:

• встановлення особи свідка, що з’явився за викликом;

• роз’яснення йому прав і обов’язків свідка;

• роз’яснення змісту ст. 63 Конституції України;

• попередження про кримінальну відповідальність за свідомо неправдиві показання (ст. 178 КК України) і відмову від показань (ст. 179 КК України);

• встановлення стосунків свідка з іншими учасниками процесу;

• пропозиція викласти відомі йому факти, що стосуються обставин справи;

• постановка у необхідних випадках доповнюючих, уточнюючих і контрольних запитань;

• попередження наприкінці допиту, за необхідності, про нерозголошення даних попереднього розслідування.

Тактика допиту свідка залежить від конкретної слідчої ситуації, тобто чи є свідок добросовісним і чи бажає давати правдиві показання.

Тактика допиту добросовісного свідка спрямована на підтримання безконфліктної ситуації та подання йому допомоги у повному та об’єктивному висвітленні відомих йому обставин справи. Під час допиту добросовісного свідка, який не може пригадати всіх обставин сприйнятої події або добросовісно помиляється щодо окремих обставин, може бути застосована система тактичних прийомів, що сприятиме актуалізації забутого у пам’яті свідка, а також можуть бути пред’явлені докази.

Слідчий вибирає іншу тактику під час допиту у конфліктній ситуації — коли свідок є недобросовісним і не бажає повідомляти правду.

Тактика допиту недобросовісного свідка включає:

• встановлення причин і мотивів, що спонукають свідка давати неправдиві показання (зговір з обвинуваченим, страх, зацікавленість у наслідках розслідування, бажання не розголошувати свою неправильну поведінку, сором тощо). З’ясування цих мотивів може допомогти слідчому їх усунути та отримати правдиві свідчення;

• переконання свідка у необхідності дати правдиві свідчення (роз’яснення його ролі у розкритті злочину, нагадування про кримінальну відповідальність за ст. 178 КК України, роз’яснення необхідності запобігти притягненню невинної особи до кримінальної відповідальності тощо);

• пред’явлення речових доказів, показань інших осіб, які можна вважати об’єктивними;

• деталізацію показань допитуваного;

• спостереження за поведінкою свідка та його психофізіологічними реакціями. Таке спостереження не допомагає виявити неправду у показаннях, але дає змогу слідчому реєструвати стан допитуваного та реакцію на поставлені запитання чи пред’явлення доказів і виконує орієнтувальну функцію;

• виявлення негативних обставин у показаннях свідка при попередній оцінці його показань. Такі обставини при допиті можуть бути у двох формах: відсутність у показаннях допитуваного даних, які повинні мати місце; наявність у показаннях даних, яких не має бути. Значення виявлених негативних обставин полягає в тому, що вони є специфічними сигналами неправди у показаннях і потребують використання відповідних тактичних прийомів;

• постановку доповнюючих, уточнюючих і контрольних запитань;

• проведення очної ставки.

Допит потерпілого відбувається за правилами допиту свідка. Необхідно враховувати, що давати показання — це право, а не обов’язок потерпілого. Тому потерпілого, який погодився давати показання, попереджують тільки про кримінальну відповідальність за давання свідомо неправдивих показань за ст. 178 КК України.

При проведенні допиту потерпілого слідчий може застосувати такі самі тактичні прийоми, як і під час допиту свідка. Тактичні особливості допиту потерпілого зумовлені його процесуальним становищем і психічним станом у момент сприйняття подій, що мали місце. З огляду на те, що потерпілий володіє більшою інформацією про обставини справи, ніж інші учасники (за винятком обвинуваченого), розслідування справи дуже часто розпочинається саме з допиту потерпілого. Потерпілий може висувати свої припущення і версії та аргументувати їх. При оцінці показань потерпілого та виборі тактичних прийомів його допиту необхідно враховувати його психічний стан у момент сприйняття події. Переляк, хвилювання, страх і фізичні страждання можуть призвести до перекрученого сприйняття обставин події та перешкоджати правильному викладенню фактів на допиті. В такому разі рекомендується відкласти допит потерпілого з метою його заспокоєння та зняття емоційної напруги.

У справах про статеві злочини потерпілі іноді ухиляються від давання показань або дають їх у неповному обсязі внаслідок небажання компрометувати себе або через сором’язливість. У цьому разі потрібно роз’яснити потерпілому, що справа розглядатиметься у закритому судовому засіданні, або запропонувати власноручно записати показання у протоколі.

Тактичні особливості допиту обвинуваченого і підозрюваного. Предметом допиту обвинуваченого є обставини, що сформульовані у постанові про притягнення особи як обвинуваченого. Обвинувачений не зобов’язаний давати показання у справі, однак, дотримуючись процесуального порядку проведення допиту та застосовуючи окремі тактичні прийоми, слідчий повинен переконати обвинуваченого у недоцільності приховування істини у справі. З огляду на те, що показання обвинуваченого є не тільки джерелом доказів, а й засобом його захисту від обвинувачення, слідчий має надати обвинуваченому можливість детально викласти свої показання. Процесуальний порядок допиту обвинуваченого визначається ст. 143-146 КПК України. Тактичні прийоми допиту обвинуваченого мають свої особливості.

Слідчий повинен ретельно вивчити матеріали справи для правильного обрання моменту допиту обвинуваченого. Якщо всі обставини справи, стосовно яких необхідно допитати обвинуваченого, повністю не досліджені або не перевірені, чи є сумнівними для слідчого, проведення допиту буде передчасним і не дасть бажаного результату.

Коли у справі є кілька обвинувачених, важливе значення має правильне визначення слідчим питання — кого з них допитувати першим. Вирішуючи це питання, слідчий повинен враховувати таке: яку роль відігравав той чи інший обвинувачений у спільній злочинній діяльності; яке покарання загрожує йому за вчинений злочин; у яких стосунках він перебуває з іншими обвинуваченими; які є докази його винності; його особисті якості тощо. Якнайшвидше отримання правдивих показань від одних обвинувачених може стати важливою умовою допиту їх співучасників, що дають неправдиві показання.

Допит обвинуваченого починається з запитання слідчого: чи визнає допитуваний свою вину? Тактика проведення допиту обвинуваченого визначається його ставленням до пред’явленого йому обвинувачення. Можливі такі три ситуації: обвинувачений визнає себе винним повністю; обвинувачений визнає себе винним частково; обвинувачений не визнає себе винним. Розглянемо їх детальніше.

1. Обвинувачений визнає себе винним.

Якщо обвинувачений визнає себе винним і його показання відповідають іншим матеріалам кримінальної справи, завдання слідчого полягає у перевірці щирості такого зізнання за допомогою деталізації його показань або проведення додаткового допиту. Це здійснюється з метою виключення самообмови чи приховування більш тяжкого злочину.

У випадках, коли обвинувачений визнає свою вину, але його показання не відповідають іншим матеріалам справи, перевірка показань здійснюється за допомогою такого: деталізації показань обвинуваченого; встановлення обставин, про які може мати відомості тільки та особа, яка вчинила злочин; проведення повторного допиту із зміною послідовності встановлення обставин, щодо яких обвинуваченого вже допитували. Якщо обвинувачений не може чітко відтворити окремі деталі або всі обставини події, можна скористатися тактичними прийомами актуалізації забутого.

2. Обвинувачений визнає себе винним частково.

У цій ситуації показання обвинуваченого містять свідчення, що суперечать матеріалам справи. У таких випадках рекомендується:

• почати допит із розмови на сторонню тему, не пов’язану з розслідуваним злочином;

• вислухати показання обвинуваченого до кінця, не перебиваючи його, та ретельно їх зафіксувати;

• проаналізувавши показання, виявити суперечності та роз’яснити їх суть обвинуваченому;

• поступово пред’являти обвинуваченому окремі докази та інші матеріали, що викривають його неправдиві свідчення.

Пред’явлення обвинуваченому доказів і даних, отриманих за допомогою оперативно-розшукової діяльності, є ефективним тактичним прийомом для викриття обвинуваченого у неправдивих показаннях. Необхідно зазначити, що для викриття неправдивих показань обвинуваченого можуть бути використані тільки перевірені, достовірні факти. Тактичні прийоми пред’явлення доказів під час допиту можуть бути такими: згадування про докази, перерахування доказів, надання можливості допитуваному оглянути окремі докази, демонстрація доказів. Докази можна пред’являти так: у порядку зростання їх важливості у справі; усю їх сукупність; найважливіший (основний) доказ. Необхідно однак враховувати, що пред’явлення доказів з великими проміжками часу та без певної логічної послідовності, як правило, позитивного результату не дає. Наявні матеріали необхідно використати у такий спосіб, щоб у обвинуваченого склалася думка про повну обізнаність слідчого щодо обставин розслідуваного злочину.

З метою отримання від обвинуваченого правдивих свідчень слідчий має роз’яснити обвинуваченому зміст п. 8 ст. 40 КК України стосовно положення, що щире каяття та сприяння розкриттю злочину є обставинами, які пом’якшують кримінальну відповідальність.

3. Обвинувачений не визнає себе винним і дає неправдиві показання.

При підготовці до допиту необхідно ретельно вивчити особливості особи обвинуваченого, матеріали кримінальної справи, матеріали архівних кримінальних справ, якщо обвинувачений раніше був судимим, умови його життя, його схильності та інтереси. Під час проведення допиту обвинуваченого можна застосувати такі тактичні прийоми:

• поставити контрольні запитання щодо фактів, точно встановлених у справі;

• максимально деталізувати показання. Обвинувачений, який дає неправдиві показання, як правило, викладає обставини події в загальних рисах, схематично. Неспроможність обвинуваченого деталізувати свої показання викриває їх неправдивість. Якщо обвинувачений стверджує, що він має алібі, його необхідно також ретельно та детально допитати з цього питання для подальшої об’єктивної перевірки алібі;

• запропонувати обвинуваченому повторно викласти показання про подію загалом або окремі її обставини;

• ознайомити з показаннями інших обвинувачених, потерпілих, свідків. Доцільно розкривати тільки ту частину показань, яка не викликає сумніву в їхній достовірності;

• пред’явити обвинуваченому докази та інші матеріали справи, що свідчать про його перебування і вчинення певних дій на місці злочину або спростовують його алібі.

Процесуальний порядок допиту підозрюваного визначається ст. 107, 134-136, 145, 146 КПК України. Якщо підозрюваний був затриманий або щодо нього було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, його допит проводять негайно, а за неможливості негайного допиту — не пізніше як через 24 години після затримання.

Предметом допиту підозрюваного є обставини, на підставі яких особу було затримано або щодо неї було вибрано запобіжний захід до пред’явлення обвинувачення. При підготовці до проведення допиту підозрюваного необхідно: визначити предмет допиту; сформулювати запитання та визначити їх послідовність; визначити, які докази та матеріали можуть бути використані під час допиту для викриття підозрюваного; визначити послідовність проведення допитів у разі наявності кількох підозрюваних.

Допит підозрюваного проводиться з використанням тактичних прийомів, які застосовуються під час допиту обвинуваченого. Тактика допиту залежить від часу проведення допиту та обсягу інформації, якою володіє слідчий.

Особливості тактики допиту неповнолітніх. Тактика проведення допиту цієї категорії осіб зумовлена віковими особливостями психіки неповнолітніх, що впливають на характер сприйняття, запам’ятовування та відтворення допитуваними обставин кримінальної справи. Слідчому при виборі тактичних прийомів допиту необхідно враховувати рівень розвитку неповнолітнього, відсутність життєвого досвіду і професійних знань, недостатнє логічне мислення, схильність до навіювання та фантазування.

При підготовці до проведення допиту насамперед необхідно визначити, хто саме буде присутнім при допиті неповнолітнього (батьки, педагог, близькі родичі, лікар тощо) та найдоцільніше місце проведення допиту (вдома, у школі, в кабінеті слідчого). Обстановка проведення допиту повинна сприяти встановленню психологічного контакту з допитуваним. До виклику на допит необхідно ретельно вивчити наявні дані, що характеризують особу неповнолітнього (рівень розвитку, інтереси та схильності, особливості характеру, схильність до навіювання і фантазування, поведінка вдома та в школі або іншому навчальному закладі, побутові умови тощо).

Для встановлення психологічного контакту доцільно розпочати допит з розмови на загальні теми, що можуть зацікавити допитуваного, продемонструвати знання його інтересів і потреб.

При допиті неповнолітніх краще використовувати форму вільної розповіді показань, бо вона забезпечує їхню більшу достовірність, ніж форма “запитання — відповідь”. Запитання допитуваному повинні бути простими, зрозумілими, короткими і конкретними. Якщо допитуваний не розуміє запитання, необхідно змінити його формулювання або зробити простішим.

Специфічними тактичними прийомами, що можуть застосовуватися при допитах неповнолітніх, є такі: роз’яснення важливості повідомлення правдивих показань; демонстрація поінформованості про обставини життя допитуваного, його інтереси та потреби; роз’яснення сутності і значення пред’явлених і оголошених матеріалів; роз’яснення неправильно зайнятої позиції, помилкового розуміння “геройства” та “товариськості”.

Протокол допиту складають, як правило, після закінчення усної розмови з неповнолітнім. Бажано, щоб у протокольному запису показань було збережено мовні особливості неповнолітнього, його своєрідний лексикон.