1.2.2. Планування розслідування: поняття, завдання, види і принципи

Планування та організація розслідування хоча й тісно пов’язані між собою, але різняться за змістом і функціями. Планування розслідування полягає не тільки у складанні плану розслідування, це — частина великої проблеми розкриття злочинів. Тому воно застосовується в слідчій, оперативно-розшуковій, експертній діяльності.

Планування являє собою організаційний і творчий аспекти складної розумової праці слідчого, яка здійснюється з першого моменту розслідування і до його завершення (С. Голунський).

Під плануванням розслідування розуміють визначення шляхів розкриття злочинів, окреслення обставин, які підлягають з’ясуванню, а також встановлення найдоцільніших строків проведення необхідних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів (В. Коновалова).

До завдань планування розслідування належать:

• визначення найраціональніших шляхів розкриття злочинів;

• забезпечення об’єктивності, повноти та всебічності розслідування;

• забезпечення застосування засобів, прийомів і методів криміналістики з урахуванням особливостей кожної конкретної кримінальної справи;

• забезпечення найефективніших форм взаємодії між слідчими, експертними та оперативно-розшуковими підрозділами при розкритті та розслідуванні кримінальних справ;

• забезпечення досягнення мети розслідування з мінімальними витратами людських і матеріальних ресурсів, а також економне використання робочого часу слідчого.

Існує кілька рівнів планування: планування роботи слідчого (календарний план), планування розслідування в конкретній кримінальній справі, планування проведення певної слідчої дії, планування здійснення тактичної операції, тактичного прийому; планування початкового, наступного та заключного етапів розслідування.

Кожен рівень планування включає чотири основні стадії:

1) визначення загального напряму дій, формування мети, побудова версій і формулювання логічних висновків;

2) виділення обставин, які необхідно встановити;

3) визначення засобів, за допомогою яких буде встановлено обставини вчиненого злочину; прийняття тактичних рішень;

4) визначення виконавців і термінів виконання.

Планування розслідування в кримінальній справі необхідно відрізняти від планування окремої слідчої дії, тактичного прийому, тактичної комбінації, тактичної операції.

Планування розслідування злочину складається з такого:

• визначення завдань розслідування з урахуванням особливостей конкретного вчиненого злочину;

• побудови (висування) слідчих версій;

• аналізу версії та визначення обставин (питань), які потрібно встановити;

• визначення слідчих дій, оперативних засобів та інших перевірних і профілактичних заходів, необхідних для встановлення запланованих обставин;

• вибору конкретних виконавців і термінів виконання.

Планування окремої слідчої дії включає таке:

• визначення мети слідчої дії (перелік обставин, які потрібно встановити, та питань, на які необхідно отримати відповіді);

• встановлення (вибір) конкретних ресурсів — інформаційних, психологічних, технічних, що є у слідчого, та визначення їх співвідношення з конкретною метою, якої необхідно досягти;

• безпосередня розробка організаційно-тактичного змісту слідчої дії із визначенням послідовності застосування тактичних прийомів, тактичних операцій.

Плани можуть бути письмовими та усними. Випадки усного (уявного) планування можуть мати місце в основному на початковій стадії розслідування, при виявленні ознак злочину та порушенні кримінальної справи. У такій ситуації слідчий, базуючись на висунутих версіях, як правило, типових, складає приблизний план розслідування з провадження необхідних невідкладних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. І вже після їх повного або часткового виконання приступає до складання письмового плану, який повинен відображати всі висунуті ним у справі версії, обставини та питання, що підлягають встановленню у кожній з них, слідчі дії та оперативно-розшукові заходи, необхідні для здійснення перевірки версій, строки та послідовність їх виконання.

До загальних елементів плану розслідування в кримінальній справі належать: висунуті у справі версії; обставини, які необхідно встановити; слідчі дії, оперативно-розшукові та організаційні заходи; вказівки щодо конкретних виконавців і термінів виконання; матеріали, які потрібно використати.

Більш компактним і раціонально побудованим виглядає план розслідування, в якому версія виноситься у заголовок плану. Таким чином, у плані перелічено усі версії та розроблено кожну з них окремо.

Додатково до основного плану нерідко складають різні допоміжні документи з метою систематизації зібраних матеріалів у кримінальній справі:

• “особові рахунки” — картки, до яких заносять усі епізоди злочину, здійснені обвинуваченими у справі;

• щотижневі і щомісячні таблиці, де у горизонтальних рядках перелічують обвинувачених, а у вертикальних стовпцях — епізоди;

• графічне зображення отриманих у кримінальній справі даних (схеми структури злочинної групи, зв’язків членів злочинної групи та співучасників, послідовності вчинення злочинних дій тощо);

• графік мережевого планування проведення слідчих та інших дій у справі.

Для розслідування багатоепізодних і складних кримінальних справ практикують створення бригади слідчих, яку очолює досвідчений керівник слідчого підрозділу або слідчий в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України. Аварії на транспорті, шахтах, розкрадання державного майна у великих обсягах, як правило, розслідуються бригадою слідчих. Бригаді підпорядковують оперативні підрозділи, засоби зв’язку, криміналістичної та оперативної техніки, а також групи фахівців. Керівник групи (бригади) складає загальний план розслідування, де детально розробляється кожна версія, епізод. На оперативній нараді план обговорюють, до нього вносять корективи і кожний член групи отримує завдання (наприклад, обробка однієї з версій, встановлення певного епізоду, проведення слідчої дії). Слідчий згідно з одержаним завданням складає власний індивідуальний план його виконання (наприклад, затримати особливо небезпечного злочинця, провести обшуки, виїмки, відтворення обстановки та обставин події тощо) та погоджує його з керівником групи (бригади). Керівник групи регулярно проводить оперативні наради, на яких заслуховуються результати розслідування, а члени групи одержують нові завдання.

Планування окремої слідчої дії здійснюється у зв’язку і в ході реалізації плану розслідування в кримінальній справі. Окремі слідчі дії не потребують складання письмового плану, особливо для досвідченого слідчого. Однак, незважаючи на це, слідчий робить нотатки, визначає основні питання, обставини, які необхідно з’ясувати під час слідчої дії. Суттєве значення для отримання ефективних результатів має попереднє планування проведення допиту.

У складних кримінальних справах, особливо в конфліктних ситуаціях, слідчі дії потрібно планувати (наприклад, при здійсненні огляду місця події на великій території, групових обшуках, затриманні небезпечних злочинців, допитах обвинувачених, які не визнають своєї вини або відмовляються свідчити, допитах свідків, що дають неправдиві свідчення). Планувати необхідно також окремі тактичні операції, якщо вони здійснюються за складних умов.

До основних принципів планування належать: індивідуальність, динамічність, реальність і конкретність.

Індивідуальність планування передбачає, що слідчий при складанні плану розслідування у справі повинен обов’язково враховувати особливості та специфічність кожного вчиненого злочину. Як не існує у природі двох абсолютно однакових за своїми ознаками та особливостями явищ, так не може бути двох абсолютно однакових злочинів. Кожний злочин як специфічне явище дійсності характеризується сукупністю неповторних та індивідуальних особливостей, які притаманні саме йому, і тому слідчий повинен враховувати це при плануванні розслідування у справі.

Динамічність планування розслідування передбачає необхідність врахувати закономірності розвитку слідчих версій. Цей принцип зобов’язує слідчого своєчасно вносити до плану розслідування необхідні доповнення та зміни, які зумовлюються зміною слідчої ситуації.

Реальність планування розслідування передбачає обґрунтованість і реальність версій, що їх висунув у розслідуваній справі слідчий. Реальність планування не може бути забезпечена, якщо висунуті версії є необґрунтованими і відірваними від життя або є лише наслідком нічим не підтвердженої фантазії слідчого. Перевірка таких хибних версій може призвести лише до необґрунтованих витрат часу та сил, втрати доказів, зволікання у розслідуванні справи. До аналогічного результату може також призвести планування таких заходів для перевірки версій, які практично не можуть бути виконані.

Принцип конкретності планування передбачає, що будь-який план розслідування кримінальної справи у цілому та окремої слідчої дії має бути конкретним. Це означає, що мета та завдання розслідування, перелік встановлюваних обставин, перелік необхідних заходів, строків і виконавців повинні бути чіткими та конкретними. У плані неприпустимі загальні та неконкретні формулювання та завдання, такі, як “встановити винність підозрюваного”, “дати завдання органам міліції”, “з’ясувати обставини вчинення злочину”. Необхідно конкретно вказати, які саме обставини певної справи і за допомогою яких саме засобів підлягають встановленню, виконання якого саме завдання потрібно доручити органам дізнання і кому саме, якими мають бути строки виконання тощо.