4.1.2. Структура і загальні принципи криміналістичної методики

Методика розслідування складається із двох основних частин:

• загальні наукові положення (поняття, завдання, методика, криміналістична характеристика, зміст і структура);

• окремі видові і спеціальні методики розслідування (розслідування окремих видів злочинів згідно з Особливою частиною (розділи I-ХХ) КК України, прийнятого у 2001 році).

Названі частини становлять структуру криміналістичної методики, яку необхідно відрізняти від структури окремих методик, розслідування різних видів злочинів, наприклад, убивств, дорожньо-транспортних злочинів, крадіжок тощо.

Загальні наукові положення (основи) методики — це вимоги та криміналістичні рекомендації, що ґрунтуються на законі, узагальнені слідчою практикою та сприяють найефективнішому розслідуванню злочинів усіх видів. До них належать:

• дотримання законності;

• плановість розслідування;

• оперативність і швидкість розслідування;

• індивідуальність розслідування;

• взаємозв’язок слідчого з оперативним апаратом органів розслідування;

• активне використання спеціальних знань і технічних засобів;

• використання допомоги громадськості.

Методика розслідування окремого виду злочину або окрема методика становить систему положень і наукових рекомендацій, які визначають порядок діяльності слідчого під час розслідування окремого виду злочину. Кожний злочин індивідуальний і його розслідування характеризується специфічними індивідуальними особливостями. Наприклад, розслідування розбійних нападів, убивств, учинених із застосуванням вогнепальної зброї, утворює окрему методику. Разом з тим кожен розбійний напад та його розслідування індивідуальні, як і вбивство із застосуванням вогнепальної зброї.

Однак для кожного виду злочинів існують структурні схеми, алгоритми діяльності, які придатні для розслідування будь-якого іншого виду злочинів. Такі алгоритми діяльності називають структурою окремої методики. Вона включає такі основні елементи:

• криміналістичну характеристику певного виду злочину;

• обставини, які необхідно встановити;

• особливості порушення кримінальної справи;

• першочергові слідчі дії та оперативно-розшукові заходи;

• типові слідчі ситуації, типові версії та планування;

• тактику провадження окремих слідчих дій;

• профілактичні дії слідчого.

Врахування перелічених елементів під час розслідування злочинів дає змогу визначати напрям розслідування та оптимізувати діяльність слідчого.

Структуру загальних положень криміналістичної методики різні вчені визначають неоднаково. Зокрема, І. Пантелєєв та О. Савкін поділяють їх на три групи:

• методи розслідування;

• криміналістичні рекомендації;

• положення, які характеризують тактику слідчих дій і методику розслідування в цілому.

В. Бахін називає сім загальних положень, а Г Зуйков до них відносить такі:

• відповідність методичних рекомендацій вимогам законності;

• взаємодія слідчого з оперативним апаратом міліції;

• використання допомоги спеціаліста та громадськості;

• вивчення способів вчинення злочинів;

• узагальнення передового досвіду розслідування.

І. Возгрін подає загальні положення як теоретичні основи криміналістичної методики, що включають дослідження предмета, системи, завдань, принципів, джерел, зв’язків методики з іншими галузями наукового знання. В літературі існують й інші конструкції. Р. Бєлкін, аналізуючи загальні положення, дійшов висновку, що спільним для всіх є тільки законність, системність, плановість, взаємозв’язок положень, які утворюють засіб розслідування. Ці посилання справедливі стосовно методики розслідування як розділу науки криміналістики.

Оскільки загальні положення досить часто називають принципами, то можна виокремити такі з них:

• законність наукових рекомендацій, тобто всі рекомендації повинні відповідати і не суперечити принципам кримінального процесу, бути етичними та гуманними;

• оптимальний набір слідчих дій, тобто в будь-якій окремій методиці доцільно використовувати повну сукупність слідчих дій, яка забезпечує вирішення слідчої ситуації, досягнення мети розслідування;

• максимальне використання технічних засобів, спеціальних знань і допомоги громадськості;

• використання передового досвіду та слідчої практики.

Діяльність — це форма відносин суб’єкта з навколишнім світом, спосіб виявлення активності особи, тому вона спрямована до зміни, перетворення умов в інтересах людей. Така діяльність корисна, вона відповідає інтересам суспільства. Якщо діяльність суперечить інтересам суспільства та окремих її громадян, вона протиправна, злочинна. Злочином є передбачене ст. 11 КК України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину. Таким чином, злочин — це передбачена кримінальним законодавством дія (вчинок), наприклад, крадіжка, шахрайство, убивство, зґвалтування тощо.

Основу конкретної діяльності становлять навички застосування засобів праці для досягнення певної мети. Сукупність навичок діяльності утворює способи, послідовність застосування яких становить механізм діяльності. Механізм будь-якої діяльності — це порядок, система (програма) застосування суб’єктом засобів і прийомів праці до об’єкта з конкретною метою. Механізм вчинення злочину — це послідовність прийомів застосування певних засобів до предмета безпосереднього посягання з корисливою метою. Предмети, прийоми та засоби вчинення злочинного посягання можуть збігатися, наприклад, позбавлення життя за допомогою вогнепальної зброї, заволодіння майном шляхом обману тощо. З огляду на це в криміналістиці для визначення злочинної діяльності, що виконується одним і тим самим способом, виникло поняття “закономірності вчинення злочину” (Р. Бєлкін).

Спосіб вчинення злочину — це комплекс причинно та функціонально пов’язаних довільних (і частково недовільних) цілеспрямованих дій злочинця. Він детермінований сукупністю фактів об’єктивного та суб’єктивного характеру, склад та дія яких ситуаційні, що зумовлює відкритий характер способу як системи, відносну стійкість і повторюваність способів (Г. Зуйков). Способи вчинення та приховання злочину є самостійними криміналістичними поняттями (Р. Бєлкін). У методиці розслідування вони дають можливість визначати напрям розслідування, знаходити злочинця, встановлювати механізм злочину та багато інших обставин.

Сучасні досягнення суспільних і технічних наук дали криміналістиці багато нових методів і тактичних прийомів виявлення, фіксації та дослідження матеріальних джерел інформації. Оскільки в методиці практично реалізуються технічні засоби криміналістичної та прийоми слідчої тактики, загальні положення (принципи), які належать до цих розділів науки криміналістики, залишаються правомірними і для криміналістичної методики. Нові методи досліджень розширюють межі дослідження речових доказів, дають змогу розв’язувати проблему тотожності об’єктів на нових якісно-кількісних рівнях. Наприклад, встановлювати тотожність певних об’єктів рідин і газоподібних речовин, ідентифікувати людину за звуковим мовленням, загальними ознаками письма, виявляти, фіксувати та досліджувати тверді, сипучі, рідкі та газоподібні об’єкти, що сприяє розкриттю “старих” злочинів.

Методологічні засади є складовою криміналістичної методики. До них насамперед належать філософські категорії та закони:

• закон загального зв’язку явищ, тобто всі факти, умови середовища, в якому вчинено злочин, взаємопов’язані, пізнання одного з них створює умови для пізнання інших;

• теорія відображення. Згідно з цією теорією, якщо є слід, то існує слідоутворюючий об’єкт; будь-який взаємозв’язок породжує зміни (сліди — матеріальні та ідеальні);

• категорії загального та окремого, тобто загальні положення притаманні окремим явищам, фактам і навпаки, будь-яке окреме є часткою для формування загального. Зокрема, узагальнюючи слідчу практику, розробляють загальні методи розслідування, які придатні для пізнання кожного конкретного злочину.

Основними завданнями методологічних основ криміналістичної методики є такі:

• розкриття основних умов, у яких відбувається розслідування;

• формування принципів використання сучасних методів пізнання фактів минулого;

• розробка нових методів для розв’язання конкретної ситуації розслідування злочинів.

Методи розслідування поділяють на три групи:

• методи практичної діяльності осіб, які проводять слідство. В їх основі — наукові (загальнонаукові та спеціальні наукові) методи пізнання;

• організаційно-управлінські методи провадження слідства, збирання та обробки інформації;

• аналітичні методи, методи аналізу події злочину та зібраної інформації, які побудовані на законах інформатики, математичної статистики та прийомах логічного пізнання.

Сьогодні для обробки та зберігання в автоматизованих банках даних (АБД) інформації використовують математичні, кібернетичні, кількісно-якісні методи, різні види моделювання, логічного аналізу (БАСВДЛ, ПРІАМ та ін.). Алгоритм — це сукупність правил, які визначають ефективну процедуру вирішення будь-якого завдання. Оскільки розслідування є ситуаційним процесом, а кожна ситуація ставить конкретне завдання, то порядок вирішення ситуації є алгоритмом у його криміналістичному розумінні. Криміналістична методика, особливо окрема — це алгоритми, що приписують, як діяти слідчому, які застосовувати слідчі дії, технічні засоби для розслідування конкретного виду злочину (убивство, злодійство, розбій, рекет тощо). У зв’язку з цим криміналістичні рекомендації за суттю становлять алгоритми діяльності для слідчого.

Евристична діяльність слідчого під час розслідування найяскравіше виявляється при плануванні та визначенні напряму розслідування взагалі. На основі узагальнення практики розслідування останнім часом уже розроблені та розробляються евристичні методи побудови типових версій. Зокрема, Ю. Відонов на основі статистичного взаємозв’язку елементів криміналістичної характеристики запропонував таблиці, які дають можливість прогнозувати особу злочинця, його місцезнаходження та окремі інші риси поведінки особи, яка вчинила убивство в умовах неочевидності.

Розслідування — це процесуальна діяльність слідчого, яка здійснюється засобами та методами, переліченими в законі, а також розробленими наукою криміналістикою. Ця діяльність є певною системою, до якої включають:

• встановлення у виявленій події ознак злочину;

• прийняття рішення стосовно початку розслідування та визначення його напряму;

• провадження невідкладних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів щодо встановлення злочинця;

• планування розслідування та провадження подальших слідчих дій;

• нарешті, після встановлення обставин, які необхідно довести, розслідування завершується заключним етапом.

У кримінальному процесі розслідування поділяють на такі стадії: порушення кримінальної справи, дізнання, досудове слідство, закінчення досудового слідства, направлення до суду, судовий розгляд, касаційне провадження.

У криміналістичній методиці розслідування поділяють на етапи: першочерговий, наступний, заключний.

На першочерговому етапі слідчий встановлює наявність ознак злочину у вчиненій події та приймає рішення порушити або відмовити в порушенні кримінальної справи. На цьому етапі виконують першочергові невідкладні слідчі дії (визначають напрями розслідування, здійснюють пошук злочинця за свіжими слідами), спрямовані на розкриття злочину, будують версії.

На наступному етапі планують розслідування за вибраним напрямом, проводять відповідні слідчі дії. При цьому слідчий перебуває у тісному взаємозв’язку з органами дізнання та завершує збирання і попередню оцінку доказів.

Заключний етап розслідування є логічною оцінкою зібраних доказів та обставин, які необхідно довести. Слідчий складає обвинувальний висновок, знайомить обвинуваченого з матеріалами справи, подає висновок на затвердження прокурору та направляє справу до суду. Криміналістична методика детально розглядає два перші етапи. Заключний етап тільки згадується, оскільки він належить більше до кримінального процесу і не потребує якихось особливих розробок.

Вибір напряму розслідування — це уявна прогностична діяльність слідчого, спрямована на оцінку первинної зібраної інформації щодо події злочину. Потреба в оцінці і виборі напряму слідчої та розшукової діяльності виникає відразу після одержання повідомлення стосовно вчиненого злочину. На місці події слідчий, здійснивши огляд, отримує первинну інформацію щодо ознак злочину, кількості злочинців, яким шляхом прийшов та як пішов злочинець, які його ознаки тощо. Ці питання коротко викладені В. Колмаковим. Якщо огляд місця пригоди не є першочерговою слідчою дією, наприклад, у разі порушення кримінальної справи за матеріалами перевірних дій, оперативних розробок, то визначення напряму розслідування формується під час вивчення матеріалів, що є у розпорядженні слідчого. Зокрема, матеріали, одержані під час оперативної роботи, вивчаються разом з оперативним працівником міліції (прокурором), визначається напрям розслідування, приймається рішення щодо реалізації оперативних матеріалів, інколи складається план спільних слідчих та оперативних дій.

Основу напрямів розслідування складають певні методологічні засади, які базуються на використанні системи методів пізнання, відомих і класифікованих у філософії на загальні, загальнонаукові та спеціальні. Методологічною основою напряму розслідування є загальні положення, принципи і рекомендації, наприклад, у який спосіб діяти під час вирішення конкретної ситуації, які рішення приймати на основі отриманої під час розслідування конкретної інформації. Структура такої діяльності включає:

• логічний аналіз та оцінку інформації, одержаної під час огляду або вивчення первинних матеріалів;

• встановлення обставин: чи мав місце злочин у цьому випадку, злочин вчинено саме на цьому місці чи це лише місце виявлення слідів злочину; яким шляхом злочинець (злочинці) потрапив на місце події; яка мета була у злочинців; скільки часу злочинці перебували там; які сліди мусять обов’язково залишитися на місці події; що вилучено; хто і звідки міг спостерігати подію тощо.

Аналіз та оцінка інформації, які здійснюються під час визначення напряму розслідування, дають змогу побудувати слідчі версії, визначити напрями основних дій слідчого та приступити до планування. Після того, як визначено напрям розслідування, сформульовано версії, слідчий приступає до планування розслідування. Як правило, планування здійснюється на слідчому етапі, однак у ряді складних справ воно розпочинається відразу ж після порушення кримінальної справи. На першочерговому етапі планування має більш оперативно-розшуковий характер і включає таке:

• пошук і збирання джерел інформації стосовно злочину;

• пошук злочинця;

• пошук викраденого майна;

• забезпечення відшкодування матеріальних збитків.

З цією метою плануються тактичні операції: розкриття злочину за свіжими слідами, збирання інформації стосовно події злочину, пошук і затримання злочинця тощо.

На слідчому етапі план розслідування має процесуальний характер, спрямований на забезпечення справи доказовою інформацією. Діяльність слідчого спрямована на збирання та оцінку доказів і побудову з них логічної системи, яка встановлює істину за розслідуваною справою.

Складаються різні види планів, здійснюється індивідуальне або бригадне планування (у складних справах, мережне або календарне).