3.1.2. Методи вивчення особи обвинуваченого під час досудового слідства

При розслідуванні злочинів збирання інформації про особу обвинуваченого є складовою і одним із основних завдань пошуково-пізнавальної діяльності органів дізнання і слідчого, яка здійснюється в формі проведення визначених законом процесуальних дій і оперативно-розшукових заходів. У цій діяльності, яка має на меті розкриття злочину і встановлення особи, котра його вчинила, використовуються різні за своїм призначенням методи і науково-технічні засоби. Адже викликані діями учасників злочину зміни в обстановці місця його вчинення як відображення елементів механізму цього злочину потребують певних аналітичних підходів для встановлення конкретних обставин. А стосовно кожного такого об’єкта пізнання необхідно застосовувати відповідну спеціальну технологію дослідження або методику виявлення і документування одержаних даних.

Пошуково-пізнавальна діяльність слідчого при розслідуванні злочинів за структурою досить складна і різнобічна. Як справедливо зазначає В. Коновалова, це пояснюється тим, що така діяльність потребує не лише кількісного розв’язання різнопланових розумових завдань, а й організації практичного використання їхніх рішень. Крім того, до характеристики діяльності слідчого і органів дізнання також належать її правові форми, які нормативно регулюються кримінально-процесуальним законодавством.

Правова регламентація процесуальної діяльності осіб, які здійснюють розслідування, її порядок, умови і методи, а також технічні засоби, що їх слідчий використовує для збирання доказів у широкому розумінні, зумовлені вимогами певних норм закону. Окремі їх види мають рекомендаційний характер щодо застосування, наприклад, методи фотографування, кінозйомки, звукозапису та ін. (ст. 85, 851, 852 КПК України). Інші є обов’язковими, зокрема порядок і способи встановлення причин смерті, визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого за наявності даних, що викликають сумнів стосовно його осудності, віку тощо (ст. 76 КПК України). Треті — лише згадуються як можливі у разі необхідності виконати вимірювання, скласти плани, креслення оглянутого місця події і окремих предметів (ст. 191 КПК України). Технічні засоби діяльності слідчого в широкому криміналістичному розумінні прийнято розглядати як пізнавальний чи допоміжний інструментарій, що включає: органолептичні й спеціально розроблені наукові прилади, пристрої і підібрані матеріали, а також прийоми і методи їх застосування для вирішення певних завдань при проведенні процесуальних дій. Таким чином, у розгорнутому вигляді структура процесу збирання інформації виглядатиме так, як показано на рис. 1.

Оскільки в посібнику розглядаються лише методи і науково-технічні засоби, які використовуються для збирання інформації з метою вивчення особи обвинуваченого, то надалі досліджуватиметься інструментарій для пізнання.

Рис. 1. Структура процесу збирання інформації

У криміналістичній науці методи дослідження доказів та їх джерел, у структуру яких включено технічні засоби, що розширюють пізнавальні можливості дослідника, називають науково-технічними або техніко-криміналістичними. Вони належать до окремих криміналістичних методів і широко застосовуються у слідчій і оперативно-розшуковій практиці. З їх допомогою органи досудового слідства і дізнання вводять у процес доказування близько половини криміналістичної інформації. В 60 % оглядів місць події беруть участь спеціалісти і помічники слідчого, які використовують техніко-криміналістичні методи збирання інформації.

Основу криміналістичного методу складає певна система структурних елементів, яка включає технічні засоби. Це зумовлено тим, що об’єктивні закономірності, на базі яких розроблені різні прилади і пристрої для здійснення різних видів практичної діяльності слідчого, працівника органу дізнання, судового експерта, визначають їхнє функціонально-практичне призначення. Як відомо, значна частина криміналістичної техніки запозичена з різних галузей науки та техніки і є загальною, тому що методи її використання в криміналістиці майже не відрізняються від методів застосування в материнських галузях. Люмінесцентні і металографічні мікроскопи, спектрографи і спектрофотометри, що застосовуються для дослідження доказів та їх джерел у кримінальних справах, не перетворюються на суто криміналістичні засоби і методи, оскільки їх використання залишається загальним. Разом з тим, спираючись на відповідні галузі знань, методи криміналістичних досліджень набувають своєї специфіки, суть якої визначається процедурою звернення, межами руйнування і знищення об’єкта, що базуються на суворому дотриманні процесуального закону. Так, при дослідженні малих кількостей речовин (шріт, фарба, краплина крові тощо) застосовують тільки такі методи, які дають змогу зберігати об’єкт для повторного дослідження, необхідність якого досить часто виникає в кримінальному судочинстві. Речовий доказ потрібно зберігати протягом усього розслідування, судового розгляду, до набуття вироком законної сили.

Метод пізнання чи фіксації його результатів включає як обов’язковий елемент певні технічні засоби, а саме — прилади, пристрої тощо, які нерідко служать основою для класифікації загальних наукових і окремих (спеціальних криміналістичних) методів. Так, за видами технічних засобів і особливостями їх застосування при розслідуванні злочинів (наприклад, фотоапарат, мікроскоп, комп’ютер) розрізняють групи методів, а саме: фотографічні, мікроскопічні, кібернетичні тощо. Для класифікації наукових методів (загальних і спеціальних) використовують закономірності фундаментальних наук: математики, фізики, хімії, біології тощо. Відповідно до цього методи називаються математичними, фізичними, хімічними, біологічними. До того ж у кожній їх групі може бути своя внутрішньогалузева класифікація. Фізичні методи поділяють на такі: оптичні, спектральні, люмінесцентні, рентгенографічні, електрографічні, атомно-абсорбційного аналізу тощо. Так, в основі спектральних методів — фізична закономірність розкладення видимого світла на атомарний спектр, а радіографічного — явище радіоактивності.

Іноді для поділу технічних методів збирання інформації застосовують здебільшого функціональне призначення або мету отримання зразків для експертного дослідження, наприклад, для виявлення невидимого тексту документа тощо. Таким чином, для класифікації методів збирання інформації використовують три засади: вид інструментарію; закономірності фундаментальних наук; функціональне призначення або мета застосування. В криміналістичній літературі окремі автори називають й інші класифікаційні ознаки, наприклад, суб’єкт діяльності, вид досліджуваного об’єкта, що дає змогу поділити окремі (спеціальні) методики на дактилоскопічні, виявлення слідів ніг, знарядь злому, фіксації чи дослідження слідів транспортних засобів тощо.

Усе це свідчить про те, що в криміналістиці єдиної класифікації методів збирання (отримання) інформації із застосуванням технічних засобів не існує.

Оцінюючи опубліковані класифікації методів, на наш погляд, заслуговує на увагу їх поділ за призначенням на два загальні види:

• методи пошуку, виявлення, фіксації і вилучення джерел інформації, що їх застосовують безпосередньо слідчий і орган дізнання;

• методи дослідження матеріальних відображень злочину, які долучаються до справи як речові докази.

Перший вид методів реалізується в ході слідчих дій і оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і закріплення їх матеріальних джерел — слідів рук, ніг, знарядь злому, пострілу, а також документування явищ, дій, процесів, пов’язаних з підготовкою, вчиненням злочину і маскуванням слідів. Цей вид різних за призначенням загальних і спеціальних методів у літературі іноді називають методами слідчої й оперативно-розшукової діяльності. Р. Бєлкін запропонував називати їх методами “польової криміналістики”.

Другий вид становлять здебільшого загальні і спеціальні аналітично-діагностичні методи, що використовуються під час попереднього та експертного дослідження. Ці методи в літературі називають лабораторними, науково-дослідними, або експертними. Всі ці назви умовні, оскільки в теорії і практиці розроблено предметні класифікації методів криміналістичних досліджень, в яких основою поділу вибрано вид судової експертизи: почеркознавчої, авторознавчої, трасологічної, судово-балістичної, портретно-криміналістичної тощо.

При розслідуванні злочинів значне місце у збиранні інформації займають органолептичні методи, зокрема візуальні. Психофізіологічну основу цих методів складають відчуття як результат реакції впливу матеріального середовища на орган тіла людини, де є чутливі нервові закінчення (рецептори). Викликані збудження передаються на нервову тканину і зрештою в мозок людини. Отже, відчуття — початкове джерело усіх наших емпіричних знань про явища, факти, події тощо. Відчуття забезпечує слідчому за допомогою органів чуттів сприйняття відповідної інформації при проведенні слідчих дій. За допомогою їх формуються уявлення (образи) про запах, колір, смак, температуру та різні властивості та якості предметів і явищ, що безпосередньо діють на органи чуттів. Відчуття є передумовою і підставою для складніших пізнавальних процесів (сприйняття, уявлення, мислення).

Почуттєві відчуття опосередковують усю діяльність слідчого, хоч би в якій формі вона виявлялася. Наприклад, під час огляду трупа його температура спочатку визначається на дотик — труп холодний чи теплий, шкіра суха чи волога. Ця початкова органолептична інформація є вихідним матеріалом для приблизного встановлення часу настання смерті і стадій розвитку посмертних трупних явищ.

Органолептичні методи — це процедури, в яких основним інструментом є здебільшого органи чуттів (зору, слуху, нюху, дотику). Методи органолептичного сприймання інформації іманентні, а тому суб’єктивні, їх результати потребують корекції з урахуванням впливу суб’єктивних і об’єктивних чинників. Тому при використанні джерел особистої інформації, наприклад, під час допиту, пред’явлення для впізнання, експерименту тощо, необхідно встановлювати таке: хто і в якому стані спостерігав, в яких умовах зовнішнього середовища воно відбувалось.

Сьогодні в слідчій практиці поки що не існує приладів, які визначали б наявність запаху згорілого пороху в каналі ствола зброї та гільзах, знайдених на місці події, або запаху отруйної речовини тощо. Ці й інші подібні сліди поки що розпізнають і диференціюють за допомогою органів нюху, а наслідки відображають за допомогою словесного опису в процесуальних документах. Наприклад, у протоколі огляду зазначається наявність запаху, що відчувається в приміщенні, в якому виявлено труп; при огляді зброї і слідів пострілу описується наявність запаху в каналі ствола зброї або в гільзі.

Аналіз свідчить, що ці відомості, як і застосування органолептичних методів, не завжди відображаються в протоколах слідчих дій. Так, із вивчених 300 кримінальних справ лише в 30 % протоколів слідчих дій були зафіксовані дані органолептичного дослідження окремих об’єктів. Тому потрібно звернути увагу на недооцінку в практиці розслідування злочинів органолептичних можливостей органів чуттів.

Методи вимірювання поділяються на візуальні та інструментальні. Суть перших полягає у порівнянні сприйнятої величини з уявним образом відповідної метричної міри або будь-яким зразком. Такі вимірювання приблизні, результати їх виражаються термінами: високий, низький, середній, великий, вище середнього, нижче середнього тощо, що використовуються здебільшого при описі зовнішніх ознак людини. Приблизні вимірювання на місці події виконувати не рекомендується, а матеріальні джерела потребують точної кількісної фіксації.

Інструментальні методи вимірювання є трьох видів: контактні, безконтактні і комбіновані.

Суть контактного методу полягає в приведенні вимірювального засобу в контакт з об’єктом і визначенні його метричних характеристик за відповідною шкалою (метр, см, кг, см² тощо). При проведенні слідчих дій ці методи і пристрої (масштабні лінійки, рулетки, складні метри, ваги та ін.) широко застосовуються для визначення розмірів предметів, слідів тощо.

Суть безконтактних методів вимірювання полягає в порівнянні одиниці вимірювання (масштабу) з оптичним зображенням вимірюваного об’єкта, наприклад, збільшеного мікросліду в полі мікроскопа зі шкалою окуляр-мікрометра. До безконтактних належать і фотографічні методи вимірювання, при застосуванні яких використовуються спеціальні фотоапарати і пристрої (масштабна лінійка, метр, глибинний масштаб тощо).

Для комбінованих методів вимірювання характерне те, що спочатку контактним або безконтактним способом вимірюють об’єкт, а потім його справжні розміри визначають за допомогою розрахунків. Метод має кілька варіантів, за одним з них об’єкт вимірюється безпосередньо і контактно, наприклад, ширина сліду нарізу на кулі масштабною лінійкою, штангенциркулем або безконтактно в мікроскопі окуляр-мікрометром, а потім вираховується її розмір. У другому випадку контактно вимірюється не сам об’єкт, а якась величина, закономірно пов’язана з вимірюваними параметрами. Так, вимірюють висоту предметів, визначаючи контактно довжину тіні об’єкта і кут розміщення джерела освітлення, за рахунок якого відкидається тінь. В криміналістиці відомий і метод визначення відстаней до віддалених об’єктів методом засічки двох точок. Для цього попередньо вибирають на місцевості дві точки і вимірюють контактно відстані між ними. Цей розмір (база вимірювання) відкладають у масштабі на планшеті і з кожної точки бази візують на віддалений об’єкт, а на планшеті будують у такий спосіб трикутник, в якому визначають розмір бази і двох прилеглих кутів. Потім за допомогою не дуже складних тригонометричних розрахунків обчислюють відстані до об’єкта, що розташований у вершині побудованого трикутника. Для спрощення розрахунків на місці пригоди З. Ломако запропонував кутовимірний визначник відстаней (КВВ)[6].

Зазначені вимірювальні методи дають можливість отримувати об’єктивну інформацію про факти і обставини злочину, які відображені в слідах на місці пригоди. Тому встановлення картини місця пригоди за допомогою різних вимірювань контактними, безконтактними і комбінованими методами сприяє фіксації в протоколі і на схемі місця події, а також відтворенню реальної матеріальної обстановки та її окремих деталей, що мають доказове значення в кримінальній справі.

Фотографічні методи отримання кількісної інформації мають переваги порівняно зі звичайними вимірюваннями, протоколюванням та іншими способами фіксації завдяки досить високій точності та об’єктивності відтворення. Фотографічні методи криміналістичної техніки поділяють на: фіксуючі, вимірювальні, контрастні, сигналітичні, кольоророзрізнювальні, стереоскопічні, голографічні, графічні, електрографічні, термографічні, радіографічні, кіно- і відеографічні.

Фіксуючі методи — це методи фотографічної фіксації слідчих дій, результатів оперативно-розшукових заходів. До них належать панорамний, стереоскопічний, сигналітичний, репродукційний, рефлексний, мікроскопічний способи фотографії. Їх слід відрізняти від видів фотозйомки місць події: орієнтовної, оглядової, вузлової і детальної. Методику виконання зйомок і застосування фіксуючих методів викладено в посібниках “Судова фотографія”. Репродукційний метод полягає в фотографуванні об’єктів, в основному документів (текстів, креслень, схем), звичайною або спеціальною апаратурою. Наприклад, для використання слідчим виготовлена спеціальна, проста за конструкцією репродукційна установка «Ялинка», а також РУ-1, РУ-2 та ін. У лабораторних умовах використовуються складніші репродукційні установки МРК, “Бєларусь”, “Спектромас”. Репродукцію документа можна отримати безпосередньо на фотоматеріалі без фотоапарата, рефлексним і контактним способом, ксерокопіювальними апаратами, фотопринтерами та іншими сучасними копіювальними засобами.

Фотографічні вимірювальні методи призначені для фіксації об’єктів слідів, події разом з метричною одиницею, наприклад, мірою довжини, часу. Так, поруч із виявленим слідом чи предметом кладуть масштабну лінійку, а у разі фіксації ділянок місцевості, приміщення, наприклад, при зйомці трупа, доріжки слідів ніг, транспортних засобів розміщують глибинний масштаб. Такі вимірювальні знімки фіксують ті деталі об’єктів, описання яких утруднено. Крім того, на місці події не завжди можна визначити зв’язок окремих предметів і слідів з подіями злочину. Нерідко доказове значення сліду виявляється значно пізніше проведення огляду, коли обстановка на місці події змінилася, певні її елементи, сліди, предмети втрачені або в протоколі точно не зафіксоване їх взаємне розташування. Вимірювальна зйомка дає змогу зафіксувати, а наприкінці за фотознімком точно відновити обстановку, розміри знятих предметів і відстані між ними.

У криміналістиці і судовій фотографії вимірювальні фотографічні методи поділяють на такі: планово-вимірювальні; перспективно-горизонтальні; перспективно-нахилені; стереофотограмметричні.

Планово-вимірювальний метод полягає у фотографуванні об’єкта при такому положенні фотоапарата, коли його оптична вісь перпендикулярна до предметної площини. Поряд з об’єктом зйомки (у знімальній площині) розміщають масштаб або фіксують відстань до об’єкта, і ці дані заносять до протоколу. Останнє дає змогу визначити необхідні розміри за фотознімком за допомогою розрахунків. Планово-вимірювальний метод іноді поділяють на масштабний і великомасштабний.

Перспективно-горизонтальний метод вимірювальної фотографії полягає в такому розташуванні фотоапарата, коли його оптична вісь є паралельною предметній площині. Метод застосовується при зйомці обстановки місця події для оглядової і вузлової зйомки. Як масштаб використовується масштаб-рулетка, фішки, розміщені на місцевості, квадратні масштаби, які називають найпростішими вимірювальними засобами.

Перспективно-нахилений метод вимірювальної фотографії відрізняється від двох перших тим, що фотоапарат можна розташувати під будь-яким кутом нахилу оптичної осі до предметної площини, що дає можливість здійснювати зйомку в обмеженому просторі (кімната, коридор, ванна). На місцевості розміщають глибинний масштаб — рулетку або метричний квадрат по центру внизу кадру. За такими знімками можна визначити відстань між предметами та їхні лінійні розміри тільки в просторі, де розміщується масштаб (зазвичай це горизонтальна площина). Для реалізації перспективно-нахиленого методу зйомки розроблено спеціальний фотоапарат ФСМ-1[7], при зйомках яким на негатив проектується метрична сітка, яка дає можливість за допомогою простих обчислень визначити справжні розміри зафіксованих на фотознімку об’єктів.

Стереоскопічний вимірювальний фотографічний метод є класичним, а його суть полягає в отриманні стереопари знімків і їх математичній обробці з метою встановлення справжніх розмірів. Метод широко використовують у геодезії, космонавтиці, військовій справі та інших галузях, де потрібно швидко і точно визначити відстань.

У 70-х роках ХХ ст. стереоскопічний метод був впроваджений у слідчу практику у вигляді стереофотограмметричного методу зйомки місць дорожньо-транспортних пригод. Метод було реалізовано у вигляді пересувної установки, де стереокамеру “МК-120” було змонтовано на шасі автомобіля УАЗ.

На місці події перспективно-горизонтальним методом виготовляють кілька знімків-стереопар, які розміщують на столиках спеціального приладу “Технокарт” (стереокомпаратор), і оператор в автоматичному режимі викреслює масштабний план місця події. Використання цього методу до мінімуму скорочує час огляду (до 35 хв.), причому будь-які розміри предметів, відстані можна отримати на вимогу слідчого, суду у вигляді метричного фотознімка і довідки спеціаліста.

Сигналітичний метод — це зйомка живих осіб за спеціально розробленими правилами з пізнавальною метою, а також для їх ідентифікації та створення криміналістичних реєстрів злочинів. Стандартним апаратом зйомка здійснюється на відстані 1 м (у масштабі 1:19), а знімки, які виготовляють у фас (вид спереду) і профіль (вид збоку), — в 1/7 природної величини.

Контрастний метод — це спеціальна зйомка і обробка фотоматеріалу, що забезпечує отримання зображення більшої контрастності. Цим методом можна зафіксувати погано видимі або невидимі деталі, наприклад, штрихи вдавленого тексту, мікросліди, сліди підчистки, дописки, наведення тексту тощо.

Кольороподільний фотографічний метод був розроблений засновником судової фотографії Є. Бурінським для відновлення невидимих (латентних) і покритих барвниками текстів. Як відомо, Є. Бурінський цим методом відновив вицвілі тексти в грамотах Дмитра Донського, які пролежали в землі майже два століття. Суть методу полягає в суміщенні двох і більше однакових негативів, з яких виготовлялися контратипи.

Сучасні технічні засоби витіснили з криміналістичної практики цей метод в його початковому варіанті. Зараз такі дослідження значно швидше виконати, наприклад, фотографуючи в УФП або ІЧП, знімаючи об’єкти зі світлофільтрами тощо.

Кольороподільний і кольоророзрізнювальний методи не слід ототожнювати, бо вони різні. Є. Бурінський відновлював невидимі тексти, згаслі від часу зберігання та з інших причин, за допомогою посилення контрастності при суміщенні негативів закритого об’єкта.

В основі фотографічного кольоророзрізнення лежать фізичні закони можливості відтворення всієї гами кольорів за допомогою комбінації тільки трьох — червоного (пурпурового), жовтого і синього. Всі предмети сприймаються кольоровими, тому що в основному вони відбивають тільки промені властивого їм кольору. Тканина здається червоною, оскільки вона відбиває червоні промені, а всі інші поглинає. Якщо в світлі, яке падає на об’єкт, відбито промені однойменного з ним кольору, то об’єкт сприймається білим. Ефект кольоророзрізнення досягається при спостереженні забарвленого предмета в визначеній зоні спектра, що називається оптичним кольоророзрізненням. Останнє досягається у результаті застосування сенсибілізованих чорно-білих і кольорових фотоматеріалів у процесі зйомки і їх обробки. Для чорно-білих матеріалів застосовуються джерела монохроматичного світла і світлофільтри. Кольоророзрізнення дає змогу диференціювати близькі за відтінком кольори, які непомітні неозброєним оком.

Голографія — це новий фотографічний метод зафіксованого, а потім відновленого хвильового фону, відбитого об’єктом світла когерентного джерела, використаного для освітлення. Голографічна зйомка здійснюється без фотокамери. Об’єкт освітлюють лазерним променем і одночасно частину цього променя спрямовують на фотоплівку, розташовану перед об’єктом, що його фотографують. Голограма має особливі властивості: кожна її ділянка містить інформацію про весь об’єкт, тобто якщо фотоплівку-голограму поділити на ділянки, наприклад, розміром 1 мм², то з кожної можна отримати все зображення, зафіксоване на плівці. Голограма дає змогу фіксувати зображення, викликане радіохвилями, рентгенівськими променями. Голограму на товстошарових емульсіях можна роздивлятися в звичайному світлі. Тривимірне зображення на голограмі дає можливість “заглядати” збоку і бачити предмети, закриті іншими об’єктами.

Електрографічний метод полягає в отриманні фотографічного зображення на світлочутливому шарі, який називається фотопровідником. При освітленні останнього він проводить струм пропорційно освітленню. Таким чином, на фотопровідному шарі виникає сховане зображення, яке під дією струму перетворюється на видиме. За способами візуалізації прихованого зображення на фотопровідному шарі розпізнають різні види електрографії. Найпоширенішим є ксерографія. Вона використовується в різних підрозділах правоохоронних органів як техніка для тиражування документів. Появу кольорових ксероксів використали злочинці для копіювання грошових купюр, підробки різних документів (виготовлення бланків).

Радіографічний метод відносять до фотографічного лише тому, що відтворене зображення об’єкта пучком швидких нейтронів фіксують на фотошарах, оброблених хімічним способом. Для отримання зображення, наприклад, невидимого сліду пальця на документі, останній опромінюють швидкими нейтронами, в результаті чого елементи, які входять до складу потожирової речовини (фосфор, калій, кальцій, натрій тощо) перетворюються на радіоактивні ізотопи. Потім документ притискають до плівки і залишають у контакті. В тих місцях, де розташовано слід папілярного візерунка, фотоплівка під дією випромінювання радіоактивних елементів засвічується. При проявленні фотоплівки на ній з’являється темне зображення сліду пальця на зовсім світлому фоні, а на виготовленому позитиві папілярний узор буде світлим на темному фоні фотознімка.

Термографічний фотографічний метод фіксації є процесом отримання зображення теплових ділянок об’єкта (інфрачервоних), які нагріваються до різних температур під дією променів. Приймачами теплового зображення служать спеціальні прилади — тепловізори, прилади нічного бачення, фотографічні матеріали, сенсибілізовані для інфрачервоної області. Цей метод застосовується, наприклад, для виявлення закритого барвниками тексту тайнописів та ін. Якщо на залитий текст накласти термоплівку і об’єкт підігрівати з протилежного боку, то на термоплівці утворюється зображення закритого тексту. Термографічний метод фіксації поки що перебуває в стадії експериментальних лабораторних досліджень, оскільки відсутні спеціальні нормативні тепловізори, пристосовані для виявлення і фіксації теплових слідів, що зустрічаються в слідчій практиці, наприклад, слідів рук, ложа трупа та ін.

Кінематографічний метод застосовується для фіксації динамічного стану об’єктів, подій технічними приладами, які називаються кінокамерами. За допомогою цього методу і його варіантів вирішують такі завдання: з документальною точністю фіксують події, дії, явища в динаміці; фіксують і зберігають динамічну інформацію; фіксують не тільки подію, а й час. У тому разі, коли необхідно показати динаміку якоїсь дії, наприклад, проведення впізнання, перевірки показів на місці, слідчого експерименту, застосовують кінозйомку або відеозапис. Оскільки методика роботи з кінокамерою і відеокамерою майже однакова, то і тактичні прийоми залишаються практично однаковими. Як у кінозйомці, так і в відеозаписі застосовується орієнтовна, оглядова, вузлова і детальна зйомка (записи). Також використовується метод панорамування, уповільненої і прискореної зйомки. Особливості і призначення цих методів описані в спеціальній літературі з судової кінематографії і відеозапису[8].

Ще одну групу становлять методи дослідження речових джерел інформації експертом і спеціалістом у лабораторних умовах — методи “лабораторної криміналістики”.

Судовий експерт — це особа, яка має необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань (ст. 10 Закону України “Про судову експертизу”). Судовий експерт виконує свою діяльність на принципах законності, об’єктивності, незалежності і повноти дослідження (ст. 3 зазначеного закону). Він незалежний у виборі технічних засобів і методів їх застосування, якщо вони входять у зміст поняття “необхідні знання для надання висновку”.

Сучасні можливості експертних досліджень в Україні надзвичайно широкі. За останні роки в практиці правоохоронних органів і науково-експертних установ з використання даних різних галузей природничо-технічних наук при розслідуванні злочинів накопичено великий науково-методичний і практичний досвід. У системі експертно-криміналістичної служби МВС України створено новий структурний підрозділ — Державний науково-дослідний криміналістичний центр, який забезпечує виконання не тільки традиційних, а й нових видів експертиз. Постійно розвиваються судово-експертні дослідження в інститутах системи судової експертизи Міністерства юстиції України. Збільшився кількісно і поліпшився якісно кадровий склад експертів-криміналістів органів внутрішніх справ. При Національній академії внутрішніх справ відкрито слідчо-криміналістичний факультет з підготовки експертів-криміналістів для органів внутрішніх справ, діє факультет підвищення кваліфікації експертів-криміналістів. На кафедрах криміналістики, криміналістичної та спеціальної техніки, криміналістичної експертизи цієї академії здійснюються спеціальні наукові розробки проблем криміналістичної одорології, криміналістичної голографії, застосування мікроскопії, радіоактивних ізотопів, дослідження в інфрачервоних променях, застосування лазерів при дослідженні речових доказів. В останні роки впроваджено в практику розслідування нові розробки щодо застосування електромагнітних, радіоскопічних, голографічних і теплових методів пошуку і дослідження окремих видів об’єктів.

Відомі також нові дослідження проблем психологічної і одорологічної експертизи, експертизи голосу людини і звукового середовища та різних джерел звуку, а також звуко- та відеозаписуючих об’єктів. Нині на порядку денному проблеми експертизи комп’ютерних систем, комп’ютерних банків даних, авторознавчої експертизи в плані розширення її можливостей, техніко-криміналістичного дослідження поліграфічної продукції, виконаної на сучасних комп’ютерних комплексах, слідів зубів людини, відображень дій механізмів, пристроїв та обладнання, портретної експертизи, експертизи паперових вітчизняних та іноземних грошових знаків, цінних паперів, експертизи об’єктів рослинного походження, ґрунтознавчої та екологічної експертизи, експертизи індивідуальної належності крові та виділень людини методом генотипоскопії, електротехнічної експертизи, експертизи вибухових пристроїв, вибухових речовин, продуктів вибуху, слідів звуко- та відеозаписуючих пристроїв, соціолінгвістичної експертизи та багато інших.

Криміналістичній службі МВС України належить особлива роль у використанні сучасних криміналістичних технологій для попередження, розкриття та розслідування злочинів. Значна частина криміналістичних досліджень виконується в спеціальних лабораторіях органів внутрішніх справ. В останні роки криміналісти України досить інтенсивно вивчають можливості і реально використовують на практиці спеціальні методи дослідження. Тільки за останні дев’ять років кількість експертиз, що здійснювалися спеціальними лабораторіями експертно-криміналістичних підрозділів органів внутрішніх справ України, збільшилась і становить майже чверть криміналістичних експертиз, які проводяться в органах внутрішніх справ.

Подальше удосконалення судової експертизи неможливе без законодавчої роботи, яка сьогодні інтенсивно ведеться в Україні. Важливою є координація діяльності та об’єднання зусиль усіх експертних установ держави з оптимального використання інтелектуальної (експертних кадрів) та інструментальної бази з метою найбільш повного і дійового задоволення потреб слідчої та судової практики в здійсненні експертних досліджень.

Сфера застосування спеціальних методів і засобів дослідження постійно розширюється, а результати цих досліджень — надійні джерела пошукової та доказової інформації, оскільки часто використовуються у тому разі, коли потрібні дані для розкриття злочину не можна отримати традиційними методами та засобами. Це дає змогу на практиці вирішувати досить складні, різнобічні, інколи навіть загадкові питання, що виникають у процесі розслідування кримінальних справ.

Значна частина спеціальних методів дослідження використовується для отримання інформації про сліди людини, її атрибути та знаряддя праці. У висновках експерта наводяться основні види спеціальних лабораторних досліджень, які дають можливість отримувати достатньо інформації про людину, яка скоїла злочин, сліди, що залишаються на одязі, різних предметах у приміщенні, на знаряддях праці тощо. Ознайомлення із сучасними можливостями спеціальних лабораторій допоможе практичним працівникам детальніше усвідомити, яку сукупність інформації про злочин та злочинця несуть різні джерела інформації і які дані можна отримати за допомогою спеціальних методів дослідження.

Методи “лабораторної криміналістики” становлять здебільшого методи, запозичені з фізики, хімії, біології, судової медицини, статистики, кібернетики. Спеціальні прилади реалізації цих методів дають змогу досліджувати об’єкти з високою точністю. Вони, як правило, стаціонарні і зосереджені в спеціальних лабораторіях — фізичних, хімічних, біологічних тощо. Таку техніку і методи її застосування інколи називають лабораторними, оскільки їх можна використовувати тільки в стаціонарних умовах, у лабораторіях. Застосування технічних засобів, методів і рекомендацій криміналістики в “польових” умовах — на місці події, при проведенні слідчих дій в інших місцях, але не в кабінеті слідчого, умовно називають польовою криміналістикою.

Фізичні методи є найпоширенішими, особливо для будь-якої лабораторії. Вони дають змогу збільшувати дозвільну здатність зору людини, виявити і дослідити маловидимі і невидимі ознаки об’єктів. З цією метою застосовуються оптичні, поляризаційні, люмінесцентні, вимірювальні, спектрографічні та інші інструментальні методи разом з відповідною апаратурою, яка досить часто поєднується із засобами фото-, кіно-, відеофіксації.

Для виявлення ознак витравляння, змивання або дослідження вицвілих текстів використовується метод люмінесцентного аналізу. Сутність останнього полягає в тому, що при опроміненні об’єктів вузьким пучком світла опромінювана речовина люмінесціює, тобто випромінює світло, причому довжина хвилі фотолюмінесценції менша за довжину хвилі світла, що збуджує люмінесценцію (правило Стокса). Звідси розрізняють люмінесценцію в УФ-променях, видиму, в ІЧ-зонах спектра. Люмінесценцію фіксують фотографічними методами або безпосередньо спостерігають на екрані приладу.

Для візуального спостереження люмінесценції достатньо досліджуваний документ освітити УФ-світлом (джерело УК-1, “таран”, ОЛД-41) у темній кімнаті. Детектори визначення фальшивих грошових купюр, які часто можна побачити в банках, комерційних структурах, мають ультрафіолетову лампу, екрановану УФ світлофільтром. Досліджувану купюру поміщають у захищену від денного світла камеру і спостерігають люмінесценцію захисних позначок, які нанесено люмінесціювальними барвниками.

Люмінесцентними методами досліджують найрізноманітніші об’єкти, які зустрічаються в слідчій практиці, при цьому люмінесцентні методи, як правило, застосовуються першими, оскільки вони не пошкоджують об’єкт.

Серед сучасних фізичних методів дослідження потрібно зазначити рентгеноструктурні, радіоактиваційні, нейтронно-активаційні, атомно-абсорбційні, радіовуглецеві, лазерної мас-спектроскопії, фотоакустичні методи з лазерним джерелом збудження, методи акустичного аналізу звукових слідів, аналіз газових слідів тощо.

Радіоактивний аналіз використовується для встановлення групових ознак таких об’єктів, як текстильні тканини, матеріали письма, папір, барвники, пластмаси, полімерні вироби, метали тощо.

Сьогодні в слідчій практиці широко застосовуються хімічні методи дослідження. Межі між фізичними і хімічними методами дедалі більше розмиваються. Тому в експертних установах останнім часом фізико-хімічні дослідження об’єднують в одну лабораторію. Як класичні хімічні методи використовують полярографічні, хроматографічні, спектральні методи дослідження. Багато хімічних методів поєднують з фізичними і називають фізико-хімічними.

Об’єктами хімічних досліджень у криміналістиці можуть бути будь-які речовини і предмети матеріального світу з метою встановлення складу, походження, однорідності або різнорідності. Це природні речовини: ґрунт, корисні копалини, гірські породи, вода, напівфабрикати, готові вироби хімічної, фармацевтичної, лакофарбової, харчової, легкої та інших галузей промисловості; вироби кустарної переробки різних матеріалів і речовин, а також нашарування сторонніх речовин на предметах — транспортних засобах, одязі, знаряддях злому; кислоти, луги, солі, лікарські препарати, отрути, наркотики і сировина, з якої їх отримують; продукти і сліди горіння та пожеж; продукти пострілу — пороховий нагар, сліди мастил, металізації в слідах пострілу тощо. Іноді об’єктами дослідження можуть бути засоби письма: барвники, чорнило, паста, фарби, олівці тощо.

Хроматографічні методи, зокрема тонкошарові і газова хроматографія, одержали поширення в практиці хімічних досліджень. Походження наркотиків, барвників, пально-мастильних речовин визначають методом газорідинної хроматографії на складному обладнанні.

Сутність спектрального методу полягає в дослідженні оптичного спектра речовини з метою визначення її складу. Розрізняють спектральні методи для визначення атомного і молекулярного складу об’єктів за допомогою емісійного і абсорбційного аналізу. Емісійний аналіз виконується шляхом дослідження спектрів випромінювання, для чого досліджувану речовину спалюють у спеціальному приладі — спектрографі. При абсорбційному аналізі досліджують спектри поглинання досліджуваної речовини, яку найчастіше розчиняють. Отримані спектри інтерпретують за допомогою спектральних таблиць і атласів спектральних елементів. Спектральними методами досліджують сплави металів (дріб, куски свинцю), вироби з дорогоцінних металів тощо.

Кримінально-процесуальна практика дедалі частіше використовує для дослідження окремих об’єктів біологічні методи. Об’єктами біологічних досліджень, як відомо, є предмети, мікрочастинки рослинного і тваринного походження. До об’єктів рослинного походження належать: окремі частинки, деревина та вироби з неї, деревне вугілля, рослини та їх частини (стебла, листки, насіння, квіти, спори, зерно, зернопродукти, їх плями). Об’єктами тваринного походження є: волосся, шерсть, пір’я, пух і вироби з цих матеріалів. Біологічні методи дослідження базуються на використанні сучасної високочутливої апаратури та новітніх наукових підходів. Назвемо лише деякі: ботанічні, спорово-пилкові, іхтіологічні, орнітологічні, вірусологічні, генної інженерії, гістологічні, ембріологічні тощо.

З прадавніх часів слідча практика застосовувала в своїй діяльності логіку. Логічні засоби збирання інформації являють собою раціональний рівень пізнання. Почуттєве сприйняття може дати знання лише про зовнішній бік досліджуваного об’єкта, а мислення проникає вглиб, розкриває його істотні зв’язки і закономірності. Тому логічне мислення є найвищою формою іманентних засобів, що дає змогу переходити від конкретно-чуттєвого сприйняття через абстрактне мислення до практики.

Логічні засоби — це іманентні знаряддя праці, які залежать від рівня інтелектуального розвитку, професійних знань і практичного досвіду. Наукову основу їх складають світогляд, логічні закони мислення, спеціальні фундаментальні і прикладні знання. Ефективність логічних засобів найяскравіше виявляється в діагностиці, моделюванні й прогнозуванні (наприклад, обставин, що підлягають доказуванню), плануванні, розслідуванні, організації пошуку по “свіжих” слідах, при виконанні окремих слідчих дій. За даними опитувань, проведених у 1995-1996 рр., в 71,2 % випадків слідчі прогнозують поведінку обвинуваченого перед допитом, в 96 % складають план завжди і лише в 3,1 % випадків не складають його зовсім.

Наукові й досвідні знання досить близькі до логічних, оскільки вони є надбаними і служать основою раціонального пізнання. Разом з тим вони відрізняються у функціональному плані. Логічні методи — це інструменти оперування науковими і досвідними знаннями як фактичним матеріалом для дослідження. В практичній діяльності вони є засобами, прийомами, рекомендаціями дослідження конкретних об’єктів. Тому професійні і прикладні знання доцільно відносити до органолептичних, іманентних засобів праці слідчого.

Метод у широкому розумінні — це упорядковане спрямування пізнання до визначеної мети, шлях дослідження. Сутність криміналістичного методу можна сформулювати як єдність мисленого уявлення про спрямування і зміст діяльності, що здійснюється сукупністю взаємопов’язаних і взаємообумовлених практичних операцій. Наприклад, опис людини за способом словесного портрета, одержання розгорнутого зображення циліндричної поверхні кулі тощо.

Тактичний прийом у літературі єдиного визначення не має. Так, А. Дулов і І. Нестеренко розглядають його як факультативні рекомендації, Р. Бєлкін — як раціональний і ефективний спосіб дії, М. Селіванов визначає прийом як лінію поведінки слідчого.

На нашу думку, прийом з етимологічного боку — це рекомендації, а з діяльного — система процедурних правил виконання певних дій чи операцій у широкому його значенні. Тактичний прийом можна визначити точніше, якщо співвіднести його з поняттям методу. Останній являє собою сукупність упорядкованих прийомів із застосування засобів для досягнення поставленої мети. Метод і прийом, таким чином, відносяться, як рід до виду. Отже, тактичний прийом можна інтерпретувати як елемент практичної реалізації методу. Тому прийоми можна зарахувати до органолептичних засобів, хоча вони і являють собою здобуті знання для суб’єкта, який пізнає.

Тактичний прийом — поняття видове стосовно криміналістичного прийому. В криміналістиці розрізняють технічні, тактичні, організаційні, органолептичні, оперативні та інші прийоми. В науці криміналістиці використовуються різноманітні підстави для класифікації прийомів:

• за ступенем законодавчої регламентації — обов’язкові й факультативні;

• за видом використовуваних знань — техніко-криміналістичні, психологічні й логічні;

• за цільовим призначенням — організаційні, тактичні, оперативні;

• за ступенем гласності — гласні й негласні (таємні);

• за суб’єктом, який використовує прийоми, — слідчі, судові, експертні, оперативні;

• за характером використовуваних знарядь (засобів) — органолептичні й змішані;

• за часом використання у слідчій дії — підготовчі (організаційні), робочі, тобто прийоми безпосереднього виконання слідчої дії;

• завершальні прийоми (оцінка зібраної інформації, оформлення наслідків).

Можливі й інші ознаки для класифікації прийомів. Однак запропоновані, на наш погляд, видаються вичерпнішими.

Найменше розробленими і найдискусійнішими в криміналістиці є прийоми одержання інформації від обвинуваченого і свідка. До них зазвичай відносять:

• прийоми, що створюють сприятливі умови (атмосферу) спілкування під час слідчої дії (допит, пред’явлення для впізнання);

• прийоми збирання інформації про відповідні реакції допитуваної особи на дії слідчого;

• прийоми, які спонукають допитувану особу до дій у бажаному для слідчого напрямі;

• прийоми з’ясування у допитуваного приховуваної інформації.

Розглянемо їх детальніше.

1. Прийоми, що створюють сприятливі умови спілкування під час слідчої дії. Для створення сприятливих умов проведення слідчої дії використовуються спостереження, розмова, природний і лабораторний експеримент, аналогія, моделювання, аналіз доказів, опитування експертів, уявний експеримент, науково-технічні засоби, кваліфікована допомога фахівців, інтуїція. Серед перелічених прийомів найчастіше використовуються спостереження, розмова, вивчення і аналіз речових доказів. Ці прийоми дають змогу збирати інформацію про соціально-демографічну характеристику, фізичний стан, вольові якості, риси характеру, що виявляються зовні, соціально корисні інтереси і прагнення тощо; діагностувати і прогнозувати поведінку обвинуваченого на досудовому слідстві; планувати проведення окремих слідчих дій і конкретних тактичних прийомів; встановлювати психологічний контакт з обвинуваченим.

Відомо, що ефективність спілкування залежить від зібраної інформації про особу обвинуваченого і вмілого оперування нею. Однак на практиці ще недооцінюються прийоми, які дають можливість вивчати особисті речі і предмети — природний і лабораторний експеримент. Це призводить до того, що автобіографічні дані вивчаються лише в 38,7 % справ, що є у веденні, особисті справи — в 37,7 %, матеріали архівних кримінальних справ — у 69,9 % справ. Навіть довідки про судимість вивчають не в усіх випадках, а лише у 87,9 % розслідуваних справ.

На потребу обов’язкового збирання інформації про особу обвинуваченого звертають увагу вчені, які вивчали це питання. Дехто з них пропонує складати на обвинуваченого “слідчу анкету”, інформацію з якої використовувати в обвинувальному висновку і вироку суду, або в спеціальній довідці, що додається до справи.

Аналіз норм КПК України та кодексів інших країн свідчить про те, що в жодному КПК немає норми, що вказувала б на потребу вести в ході розслідування документ, у якому концентрувалася б інформація про особу обвинуваченого з метою його комплексного вивчення і передачі із органів дізнання в органи попереднього розслідування, а звідти — до суду, в місця позбавлення волі й виховно-профілактичні органи. Практика показує, що найчастіше в характеристиках зустрічаються лише загальні фрази, які не відображають окремих рис і якостей особи. Це призводить до того, що вирок і обвинувальний висновок не містять глибоких відомостей про особу, яка скоїла злочин. Запровадження відомчими нормативними актами рекомендацій щодо збирання інформації про особу, що скоїла злочин, як показує аналіз практики, не розв’язує цієї проблеми повністю, оскільки існуючий порядок використання довідок-характеристик і повідомлень за формою № 86 не кореспондується з нормами і принципами кримінального судочинства. Отже, для збирання інформації про особу обвинуваченого і встановлення єдиних правил її накопичення і передачі з одного органу в інший доцільно впровадити єдиний документ, про що має бути зазначено в законі.

2. Прийоми збирання інформації про відповідні реакції допитуваного на дії слідчого. Дані соціологічного дослідження показують, що основним прийомом збирання цієї інформації є спостереження, яке з успіхом використовують 66 % слідчих. Природний експеримент використовують лише 11,6 %, а лабораторний — 1,6 % слідчих. У ряді випадків не досить активно використовуються останні два прийоми. Це можна пояснити тим, що органам розслідування потрібна спеціальна методика (апаратура), яка подала б допомогу при фіксації інформації про внутрішній стан обвинуваченого, при її аналізі. На це вказали 70,9 % опитаних слідчих; 55,9 % керівників органів розслідування підтвердили, що вимірювальні прилади і пристрої, які є на озброєнні органів слідства, не задовольняють потреб сучасної слідчої практики; 61,8 % зазначили, що через відсутність надійних інструментальних методик виникають складнощі в процесі доказування у кримінальних справах.

Слідчі органолептично виявляють емоційний стан обвинуваченого, вольові якості, риси характеру, інтереси, його ставлення до оточуючих і органів розслідування і, найголовніше, оцінюють реакції, виявлені рухом, а також судинно-вегетативні реакції. Оцінка й дешифрування психофізіологічних реакцій обвинуваченого дали змогу слідчим ефективніше здійснювати пошук схованих предметів у місцях, наближення до яких підсилювало зміну параметрів обшукуваного (хвилювання, почервоніння або збліднення обличчя); ставити допитуваному контрольні запитання в числі нейтральних, на які 39,1 % допитуваних давали правдиві відповіді; приймати рішення про проведення допиту в той момент, коли допитуваний почав вагатися в доцільності зберігання вибраної раніше лінії на відмову.

3. Прийоми, що спонукають допитуваного до дії у бажаному для слідчого напрямі. Будь-який інтерес спілкування являє собою обмін інформацією між партнерами. В структурі спілкування розрізняють три її аспекти: комунікативний (спілкування як обмін інформацією), інтерактивний (спілкування як взаємодія) і перцептивний (спілкування як сприйняття людьми один одного). Дослідження трьох аспектів процесу спілкування показує, що зміст кожного з них включає сукупність певних способів впливу індивідів один на одного. Тому вплив притаманний спілкуванню взагалі, більше характерний для обміну інформацією між слідчим і обвинуваченим, а також спрямований на досягнення мети кримінального судочинства. Для слідчої діяльності характерне подолання опору з боку незацікавлених в успішному розслідуванні справи осіб. Очевидно, немає іншого виду діяльності людини, успішному виконанню якої так активно опиралися б зацікавлені люди і групи людей. Тому в стадії попереднього розслідування в рамках процесуального закону на особу обвинуваченого психологічно впливають з метою отримання об’єктивної інформації про подію злочину. Існуючі в спеціальній літературі заперечення про недопустимість будь-якого психологічного впливу слідчого на обвинуваченого необґрунтовані, оскільки без нього не можна вирішити завдання боротьби зі злочинністю. Вчені-криміналісти вирізняють такі прийоми впливу на допитуваного: переконання (Г. Пантелєєв), постановки і варіювання розумових завдань, регульованих спілкувань, методи прикладу (А. Дулов), емоційного експерименту (М. Порубов), використання стану емоційної напруженості допитуваного, постановки несподіваних запитань (А. Васильєв, Л. Карнєєва), навіювання (А. Васильєв), морального стимулювання (А. Ямпольський), раптового пред’явлення доказів і постановки запитань, що спрямовують мислення допитуваного в потрібному для слідчого напрямі (В. Коновалова) та інші.

У структурному плані будь-який прийом, що підштовхує допитуваного в бажаному для слідства напрямі, складається з психологічних і логічних компонентів, а також засобів його реалізації в конкретній ситуації. Психологічними компонентами тактичного прийому є сам вплив на психіку допитуваного; логічні компоненти — це певні закономірності мислення, використовуючи які, слідчий конструює і застосовує тактичний прийом; засоби використання — інструменти, за допомогою яких тактичний прийом здійснюється.

Успіх у цьому залежить від попереднього вивчення особи обвинуваченого. За даними, 99 % слідчих перед застосуванням тактичних прийомів стосовно конкретного обвинуваченого складають письмовий або усний план вивчення особи обвинуваченого, 97,4 % з них вивчали особу обвинуваченого перед проведенням допиту, що давало можливість визначити ймовірну його поведінку під час допиту.

Таким чином, до кола прийомів, що застосовуються для спонукання обвинуваченого до певних дій, належать такі:

• створення в обвинуваченого на підставі зібраної інформації уявлення про поінформованість слідчого про його діяльність у побуті, на роботі й під час вчинення злочину;

• заохочення обвинуваченого наслідувати гідній людині;

• подолання негативної позиції обвинуваченого (стимулювання його особистих позитивних якостей);

• сприяння допитуваному у сприйнятті й усвідомленні потреби подати допомогу слідству;

• навмисне створення умов для прояву стереотипної поведінки в конкретній ситуації;

• придушення волі до опору (наприклад, за допомогою пред’явлення доказів, що викривають допитуваного, звертання уваги на протиріччя в показаннях тощо).

4. Прийоми з’ясування у допитуваного приховуваної інформації. Відомо, що в ряді випадків єдиним джерелом інформації про подію злочину є обвинувачений, який часто стає на шлях затягування слідства. Слідчій практиці відомі різні види впливу на психіку допитуваного, спрямовані на подолання неправдивого викладу інформації. Способи та прийоми впливу різноманітні. Інколи для переконання достатньо спокійного тону, вияву поваги й уважності при спілкуванні, на це вказали 76,4 % слідчих. В інших випадках потрібні скрупульозні логічні побудови усіх можливих варіантів поведінки обвинуваченого; 69,1 % слідчих зазначили, що стосунки, які складалися, значно впливали на якість розслідування.

Найтиповішими прийомами виявлення приховуваної інформації можна назвати такі:

• прийоми діагностики і вивчення особи обвинуваченого;

• формування контакту слідчого з обвинуваченим;

• аналіз показань обвинуваченого з метою встановлення їх вірогідності і правдивості;

• прийоми, безпосередньо спрямовані на запобігання брехливим показанням.

Проаналізуємо їх детальніше. До діагностичних прийомів вивчення особи обвинуваченого для встановлення приховуваних обставин належать:

• діагностика і виявлення окремих рис особи обвинуваченого (якостей, властивостей, ознак, характеристик, уявлень, установок тощо);

• контактування і встановлення довірчих стосунків між слідчим і обвинуваченим в умовах їх взаємодії, що стає підставою для спонукання до самостійного волевиявлення;

• всебічний аналіз біографічних даних особи обвинуваченого як своєрідного “поля” діяльності, де є відомості про факти й події, що ретельно приховуються;

• прийоми, які дають змогу здійснювати своєчасну й об’єктивну діагностику стану людини, особливо за таким зручним й надійним каналом зв’язку, як мовний, доступним для спостереження в найскладніших умовах емоційної ситуації;

• прийоми, що поліпшують процес сприйняття інформації про індивідуальні властивості, які характеризують особу обвинуваченого;

• прийоми описування розпізнаних ознак, які характеризують обвинуваченого;

• прийоми пояснення отриманої інформації про особу обвинуваченого;

• прийоми оцінки зібраної інформації про особу обвинуваченого.

Невипадково більшість слідчих та начальників міських і районних органів внутрішніх справ звернули увагу на потребу розробки і впровадження в практику органів розслідування спеціальної апаратури або методик, які допомагали б слідчому визначати ступінь достовірності інформації, що її отримують від обвинувачених у процесі розслідування, оскільки наявні технічні засоби й прийоми не задовольняють сьогоднішніх потреб слідчої практики.

Потреба встановлення психологічного контакту і довірчих стосунків як тактичних прийомів виявлення приховуваної інформації вважається не лише бажаною, а й обов’язковою. 70 % слідчих вважають, що належний контакт стає базою, яка забезпечує досягнення певної мети. Він знижує неспокій обвинуваченого, його загальну напруженість і скутість, сприяє щиросердому зізнанню.

Ще одна група — це прийоми, що сприяють встановленню приховуваних обставин. До них належать прийоми аналізу показань обвинуваченого, його біографічних даних.

Дослідження 300 кримінальних справ показало, що слідчі поряд із соціально-демографічною характеристикою збирають і аналізують інформацію з “історії” особи. Використання цих даних за вмілого оперування сприяє не лише швидкому встановленню психологічного контакту, а й отриманню інформації про приховуване.

До окремої групи прийомів для запобігання неправдивим показанням науковці включають:

• використання стану емоційної напруженості допитуваного;

• використання тактичних можливостей “вільної” розповіді;

• стимулювання позитивних якостей обвинуваченого;

• використання внутрішніх протиріч у показаннях допитуваного;

• використання суперечностей між відомостями, які подають допитувані, й доказами, що містяться в справі, для викриття неправди і зміни позиції допитуваного;

• дослідження змісту та інших характеристик мови, які відобразилися в письмовому тексті або фонограмі, за допомогою спеціальних методик з метою виявлення неправдивого висловлювання в мові (письмовій або усній).

Перелічені в цій групі прийоми, крім останнього, досить відомі в криміналістичній літературі. Що ж стосується дослідження мови допитуваного, то воно становить новизну. Вітчизняні й зарубіжні дослідження звукової мови людини, виконані психолінгвістами, дають можливість зробити висновок про те, що при зміні емоційного стану людини відбуваються досить суттєві зміни в лінгвістичних, темпоральних, спектральних, динамічних, артикуляційних характеристиках мови. Це дає змогу використовувати в криміналістиці звуковий канал як джерело інформації про особу обвинуваченого, його стан, що можливо за допомогою органолептичних методів або сучасних технічних засобів. Так, у посібниках з криміналістики здавна рекомендується спостерігати за станом і поведінкою допитуваного, обшукуваного та інших учасників слідчої дії.

Спостереження як безконтактний пізнавальний прийом дає змогу сприймати і фіксувати різні аспекти поведінки й фізіологічні реакції особи: міміку, пантоміміку, зміну дихання, кольору обличчя, виразу очей, зміну мови, модуляції голосу, зменшення або збільшення темпу мови. Однак у протоколі фіксується лише змістовний бік інформації, що дістав своє відображення в мові. Всі інші зовнішні сліди, які характеризують внутрішній стан допитуваного в конкретній ситуації, залишаються поза процесуальним закріпленням і доказуванням. Кожний слідчий по-своєму використовує їх при розслідуванні (наприклад, для встановлення правдивості показань, наявності відмови тощо).

Так, на думку опитаних слідчих, потуплений погляд означає, що допитуваний приховує правду, у 54 % випадків; збліднення обличчя у 33 % випадків інтерпретують як винність, і лише в 16 % — як переляк, страх; уповільнення темпу мови половина слідчих розцінює як навмисне, спрямоване на обміркування і приховування правди. Причому цікаво, що ці прогнози слідчих у 10 % збіглися з дійсністю. Ось як описує слідчий один із допитів обвинуваченого в справі про крадіжку промислових товарів. На допиті громадянка Кохан заявила, що не пам’ятає, кому вона продала викрадені предмети. Однак, спостерігаючи за допитуваною, слідчий помітив, що коли мова зайшла про джерела закупівлі товарів і отриману від перепродажу наживу, Кохан почала заїкатися, робити зупинки, змінювати напрям розмови. При цьому обличчя її вкривалося червоними плямами, було помітне його посіпування. Слідчий, використовуючи ці дані, тактично грамотно ставив запитання. Внаслідок цього Кохан змушена була дати правдиві показання.

У цьому прикладі йдеться про видимі зміни в поведінці і зовнішності допитуваної. Однак багато людей досить уміло приховують своє ставлення до теми розмови і тих питань, які ставить їм слідчий, до його дій під час допиту. Зовні вони не виявляють будь-якої реакції і зацікавленості. В такому разі на допомогу слідчому повинні прийти сучасні технічні засоби, які успішно використовуються в різних галузях і дають змогу зафіксувати близько 500 параметрів людини.

Вперше технічні засоби для фіксації психофізіологічних процесів, що відбуваються в організмі людини, для вирішення завдань кримінального судочинства використали видатні вчені В. Бехтерєв, А. Лурія, А. Леонтьєв. Однак незабаром використання фізичних приладів для отримання інформації від людини в ході слідства почали пов’язувати з реалізованим у зарубіжній криміналістиці методом детекції неправди, який, як вважали, є антигуманним і суперечить принципу законності. Разом з тим дослідження емоційного стану людини органолептично, зокрема, спостереженням, допускається, а його наслідки пропонується використовувати для прогнозування і вибору слідчих дій. Таким чином, перевага надається суб’єктивним засобам, а не наслідкам об’єктивного вимірювання за допомогою сучасних технічних приладів.

При органолептичному спостереженні можливі помилки, ілюзії органів чуттів. Щодо звукового спостереження, то воно, як правило, зводиться до вимірювання певних величин за допомогою інструментальних методик. У медицині, психофізіології, кібернетиці та інших галузях знань для вирішення цього завдання успішно застосовуються технічні засоби й апаратурні методики. Що ж стосується кримінального судочинства, то окремі автори вважають, що використання технічних засобів для фіксації прихованих фізіологічних процесів, які відбуваються в організмі людини, є грубим порушенням закону.

Таким чином, виникла суперечлива ситуація, коли допускаються суб’єктивні засоби пізнання для отримання інформації від людини при розслідуванні і відкидаються об’єктивні методи, які забезпечені інструментальними засобами і дають можливість збирати точнішу інформацію. Зрозуміло, таке становище не можна вважати правильним, оскільки взагалі заперечується можливість пізнання за допомогою засобів науково-технічного прогресу. Тут очевидним є таке: що точніші й надійніші сучасні методи і технічні засоби, то об’єктивнішими і повнішими будуть одержувані наслідки.

Проблему використання технічних засобів пов’язують з методами вивчення інформації про особливості людини. В цьому зв’язку їх поділяють на контактні і безконтактні. Ще в 1967 р. А. Ратінов зазначав, що коли буде вирішено технічну проблему дистанційної реєстрації психофізіологічного стану за допомогою безконтактних датчиків, то може постати питання про використання таких самих технічних засобів в оперативно-тактичних цілях.

Сьогодні назріла потреба наукового розв’язання проблеми щодо можливості збирання інформації від людини на досудовому слідстві за допомогою науково-технічних засобів (наприклад, при допиті, обшуку). В сучасній медичній метрології розроблено надійні методики дослідження параметрів фізіологічної і вищої нервової діяльності людини, причому наслідки їх широко застосовуються. Наприклад, для визначення здатності виконувати роботу заданої складності, реагувати на стресові ситуації тощо. Зазначимо, що вища нервова діяльність досліджується безконтактними засобами телехронорефлексометричним комплексом (ТХРМ-К-1), психофізіологічним комплексом (ПФК-01), приладом нервово-психічного напруження (ПНП) і апаратом “Тонус-НП-1”.

У вітчизняній науці стосовно слідчої діяльності цю проблему розробляють здебільшого біологи, психологи і криміналісти. Наприклад, В. Розовський на основі виконаних ним експериментів зробив висновок про принципову можливість і доцільність використання технічних засобів для діагностики особової інформації при провадженні окремих слідчих дій, таких, як допит. Ця проблема широко обговорювалась у вітчизняній літературі. Численні дослідження в цьому напрямі здійснено й криміналістами інших держав.

Звукова мова — це своєрідний інструмент, за допомогою якого людина, використовуючи певний код, передає інформацію іншій людині. Мова як специфічний вид людської діяльності забезпечує комунікативну функцію слідчого з учасниками процесу. Структура її формується під впливом суспільної практики і мислення на основі мови, яка є найважливішим засобом спілкування між людьми. Тому мовний канал несе інформацію про її джерело принаймні трьох видів: семантичну, тобто що сказало джерело; ідентифікаційну, тобто хто виголосив промову; емоційну, тобто як було сказано.

Сьогодні встановлено окремі види зв’язку поміж емоціями людини і фізичними параметрами її мови, а експериментально — підтверджено можливість розпізнавання за мовою стану її емоційної напруженості. Виявилося, що для емоцій характерний свій набір акустичних ознак голосу, які, на думку фахівців, можна вважати елементами алфавіту мови емоцій. Причому кожна емоція, наприклад, радість, горе, гнів, страх, передаються зміною не якоїсь однієї властивості мови, а практично всіх її властивостей: сили, висоти, тембру, темпоритмічних характеристик.

Для об’єктивної фіксації цих характеристик на практиці розроблено цілий ряд приладів і технічних комплексів, які дають змогу реєструвати емоційний стан людини, яка говорить. Ці зміни викликаються критичними ситуаціями або ситуаціями дефіциту часу, загрозою небезпеки для життя, здоров’я. Такий особливий стан дістав назву емоційної напруженості.

У процесі дослідження безконтактних технічних засобів для реєстрації емоційної напруженості, які використовуються в інших галузях знань, встановлено, що найперспективнішими для цілей криміналістики є технічні комплекси, що розроблені у відділі нейробіоніки Інституту кібернетики ім. В. Глушкова НАН України (автоматизована система всебічного дослідження особи) та психолінгвістичній лабораторії Дніпропетровського державного університету (електронний мовний аналізатор — ЕМА-1; електронний реєстратор темпоральних характеристик мови — ЕРТХМ-1), а також спеціалізований обчислювальний вимірювальний комплекс СОВК, який створено в Українській академії внутрішніх справ на базі ЕОМ. Ці засоби вже сьогодні дають змогу вирішувати практичні завдання об’єктивної фіксації інформації про стан особи допитуваного, а відомі методики, на думку психолінгвістів, придатні в практиці судового розслідування для відмежування істинних показань особи, яка перебуває під слідством, від неправдивих (як “вигаданих” безпосередньо в момент допиту, так і обміркованих заздалегідь).

Аналізатор ЕРА-1 дає можливість безпосередньо в момент допиту аналізувати мовний сигнал за такими параметрами: ступенем переривчатості мовного потоку, який характеризується частотою появи в ньому пауз нерішучості; модуляцією частоти загального тону та інтенсивністю мовного сигналу; темпом артикуляції, який розраховується за кількістю чергування сегментів шумових тональних звуків за одиницю мовного часу; співвідношенням сумарної тривалості пауз у висловлюванні до тривалості “чистої мови”.

Реєстратор темпоральних характеристик мови ЕРТХМ-1 дає змогу реєструвати таке: кількість пауз у мові та їх сумарну тривалість; сумарну тривалість “чистої мови” і латентного періоду реакції на запитання. Прилади ЕРА-1 і ЕРТХМ-1 безконтактні, введення мовної інформації здійснюється з мікрофона або магнітофона.

Комплекс СОВК розроблено на базі ЕОМ і апаратури аналізу-синтезу мови. Його прототипом є гармонійний вокодер із швидкістю інформації 2400 біт/сек. Комплекс включає: аналізатор миттєвого спектра мовних сигналів; відокремлювач основного фону; гармонійний синтезатор мови; інтерфейсні блоки з’єднання апаратурного тракту з процесором ЕОМ; математичне забезпечення, яке дає змогу виконувати первинну обробку мовної інформації в реальному масштабі часу.

Особливістю розроблених безконтактних засобів реєстрації психофізіологічних ознак, що відображаються в мові людини, є те, що їх можна використовувати для аналізу української, російської, англійської, грузинської та інших мов світу.

Самостійна біотехнічна автоматизована система багатобічного дослідження особи дає можливість визначити соціологічні, психологічні й фізіологічні властивості людини і використовувати це при підготовці і проведенні слідчих дій, організаційних та оперативно-розшукових заходів.