3.2.2. Сучасні напрями використання нових методів і спеціальних знань для встановлення відомостей про особу обвинуваченого

Сучасний стан злочинності потребує розробки і впровадження в усі галузі нашого життя новітніх досягнень науки і техніки, сучасних методів та технічних засобів роботи з криміналістичною інформацією.

З метою успішної боротьби зі злочинністю, а також для здійснення радикальних виховних і профілактичних заходів сучасна криміналістика мусить ширше й активніше використовувати методи, які розроблені іншими науками, зокрема психологією, фізіологією, кібернетикою, біонікою, нейрокібернетикою, теорією ігор та прийняття рішень тощо.

Підвищити ефективність криміналістичних досліджень можна за допомогою методик сучасної соціології і диференційної психофізіології, одорології і кінології, діагностики і прогностики, лінгвістики й акустики, метрології і антропології, генетики і біохімії, психофізики і нейробіоніки, біокібернетики та інженерної психології, соціоніки і біоінформатики, віртуально-реальних та інформаційних технологій, а також засобів комп’ютерної техніки для швидкої обробки досліджуваної інформації.

У цьому підрозділі зроблено науковий огляд сучасних досягнень і надбань у галузі кримінально-процесуального права, криміналістики, судової психології, кібернетики, біології, психології, нейробіоніки й інших з метою визначення пріоритетних напрямів експериментальних досліджень використання окремих видів методів, науково-технічних засобів та інформаційних технологій для встановлення відомостей про факти, що характеризують особу обвинуваченого. Потрібно зазначити, що далеко не всі проблеми і новітні напрями тут розглянуто, тому що ця галузь знань характеризується комплексністю, численністю і багатоплановістю досліджень. Увагу сконцентровано лише на найбільш вагомих і значущих результатах досліджень, оригінальних наукових працях і пріоритетних напрямах досліджень. Слід особливо підкреслити, що всесвітньо відомі, пріоритетні напрями наукових досліджень, які стосуються актуальних проблем людини і є відправними, базовими, були розпочаті і доведені до логічного завершення саме в Україні. Розглянемо їх детальніше в ретроспективному аспекті. Особливо важливе значення мають результати фундаментальних досліджень у галузі суспільних, природничих і технічних наук, які здійснено в Україні за останні 50 років.

Активний розвиток досліджень у Національній академії наук України з багатофакторного і багатокритеріального математичного програмування і системного аналізу розпочався ще наприкінці 50-х — на початку 60-х років ХХ ст., коли в обчислювальному центрі АН УРСР і ряді інших наукових відомств нашої країни інтенсивно велися роботи зі створення нових ЕОМ та їх математичного і програмного забезпечення. Саме в цей період у Києві під керівництвом академіка В. Глушкова працював ряд наукових семінарів, які були відправним етапом для здійснення досліджень з теорії оптимізації, моделювання, програмування, аналізу й автоматизації проектування складних об’єктів. Напевно, В. Глушков був одним з перших вчених-кібернетиків, які звернули увагу на необхідність розвитку методів системного аналізу, застосування яких при вивченні складних процесів у праві, економіці, медицині, інженерній і військовій справі може на основі використання сучасних ЕОМ привести до бажаної мети. Саме в той час систематично здійснювалися цікаві роботи в цій галузі як В. Глушковим, В. Михайлевичем, К. Івановим-Муромським, М. Амосовим, І. Сергієнко, так і їх однодумцями і послідовниками.

Основними науковими центрами, які досліджують правові, криміналістичні і психологічні проблеми правопорушника та злочинця є Інститут держави і права НАН України (О. Костенко, І. Лановенко, Ф. Лопушанський, О. Свєтлов), Академія правових наук України (А. Закалюк, О. Тацій), Українська академія внутрішніх справ (М. Костицький, В. Лихолоб, І. Синьов, І. Козаченко), Київський національний університет ім. Т Г. Шевченка (В. Бахін, В. Гончаренко, В. Лисиченко, Н. Клименко, А. Фокіна, В. Циркаль), Українська національна юридична академія (В. Коновалова, З. Митрохіна, М. Салтевський, Ю. Грошевий), Львівський університет (В. Нор, В. Куліков, Г. Саг), Університет внутрішніх справ (В. Гаєнко), Київській науково-дослідний інститут судових експертиз (М. Сегай, В. Стринжа, В. Палій). Психологію важковиховуваних підлітків досліджують в інститутах психології та дефектології АПН України. Крім того, в Україні діє мережа наукових і практичних установ, які виконують психологічну експертизу за завданням правоохоронних органів. Це Інститут психіатрії (спеціальне відділення), система обласних психіатричних лікарень і диспансерів, інститути судових експертиз.

Сьогодні ціла плеяда відомих учених-криміналістів займаються дослідженням конкретних криміналістичних проблем особистості. Найвагоміших результатів наукових пошуків досягнуто в галузі криміналістичного дослідження матеріальних слідів злочину (М. Салтевський, В. Лисиченко), діагностики ідеальних відображень — слідів пам’яті людини (К. Іванов-Муромський, Є. Носенко, К. Кузьміна, В. Коробейніков, О. Лук’янова, В. Гончаренко, В. Коновалова, М. Костицький, М. Салтевський), криміналістичної антропології (Ю. Дуб’ягін, М. Костицький, В. Коновалова), комп’ютерної психофізіологічної діагностики людини, (П. Біленчук, К. Кузьміна, В. Коробейніков, О. Лук’янова, Т. Семик), вивчення потреб слідчої практики (В. Бахін, В. Кузьмічов, О. Садченко, М. Карпов, А. Іщенко), соціолінгвістичного дослідження почерку (В. Лисиченко), судової акустики (М. Вертузаєв, Л. Громовенко, Ю. Жаріков, Є. Носенко, Г. Рамішвілі, М. Салтевський, Г. Чикоїдзе,), криміналістичної одорології (М. Салтевський, В. Сало, М. Сегай, Н. Клименко), систематизації, формалізації і алгоритмізації криміналістичної науки і слідчої практики (В. Бахін, А. Іщенко, В. Кузьмічов, В. Лисиченко, О. Садченко, М. Карпов), науково-методичних досліджень криміналістичної науки (узагальнення, систематизації й аналізу дисертаційних досліджень) (В. Бахін, Є. Вікторова, А. Іщенко, М. Карпов), криміналістичного документування (М. Бойко, В. Лисиченко, З. Гулкевич, М. Курко, О. Михайленко), інформатизації, моделювання, алгоритмізації і програмування розслідування (Л. Громовенко, В. Лисиченко, С. Цвєтков).

Характерною особливістю цих досліджень є те, що вони, як правило, були зумовлені потребами практики і тому відразу ж знаходили широке застосування при вирішенні реальних завдань.

Аналіз виконаних досліджень, узагальнення та систематизація досвіду практики, результати особистих експериментальних і конструкторських пошуків створюють відповідні передумови для визначення таких трьох основних напрямів експериментальних досліджень з використанням окремих видів методів, науково-технічних засобів та інформаційних технологій встановлення відомостей про факти, що характеризують особу обвинуваченого:

• розробка багатокритеріальної автоматизованої системи всебічного дослідження людини (БАСВДЛ);

• питання розробки і використання інформаційних технологій для оцінювання функціонального стану людини при її взаємодії з навколишнім середовищем;

• створення сучасних технологій здійснення наукомістких криміналістичних досліджень проблем людини.

Розглянемо ці напрями детальніше.

1. Розробка багатокритеріальної автоматизованої системи всебічного дослідження людини.

З метою реалізації на практиці новітніх технологій розпочато розробку автоматизованої системи всебічного дослідження людини. Однією з них є психофізіологічна методика для виявлення особливостей основних характеристик центральної, вегетативної нервової системи, уваги, пам’яті, мислення, темпераменту і характерологічних ознак обвинуваченого. Іншими словами, спробували розробити варіант повністю автоматизованої системи, яка дає можливість досліджувати та інтерпретувати профіль особи. Цю систему назвали БАСВДЛ — багатокритеріальна автоматизована система для всебічного дослідження людини.

В основу БАСВДЛ покладено адаптований варіант міннесотського багатопрофільного тесту (ММРІ), створеного у 1941-1947 рр. американськими вченими. В нашій країні він застосовується з 1967 р. При створенні адекватного тесту українською мовою було виконано досить велику й відповідальну роботу, пов’язану не стільки з вирішенням лінгвістичних проблем, скільки з підбором рівноцінних питань стосовно способу життя, соціальних і культурних цінностей. В Україні найвідомішими є варіанти, адаптовані М. Мірошниковим, Ф. Березіним (1967, 1976) та Л. Собчик (1971, 1978).

У відділі нейробіоніки Інституту кібернетики ім. М. В. Глушкова НАН України розроблено серію психоаналізаторів (біотехнічних комплексів), евристичних програм, методів моделювання діяльності людини (К. Іванов-Муромський, К. Кузьміна, О. Лук’янова, В. Коробейніков), які в процесі здійснення експериментів довели їх цілковиту придатність для потреб і завдань практики (навчальної, наукової та промислової).

Особа, яка підлягає дослідженню, виконує нескладні тестові завдання за спеціально розробленою інструкцією, а її дії фіксуються біотехнічним комплексом і розшифровуються на ЕОМ з допомогою спеціально розробленої програми. Отримана інформація видається у вигляді “паспорта” психофізіологічних ознак людини. Інтерпретація результатів, отриманих з допомогою методу ММРІ — БАСВДЛ, у теоретичному плані пов’язана з багатостороннім цілісним підходом до вивчення особи і охоплює три її рівні.

Перший рівень відображає природжені особливості, які визначають темп психічної активності, силу і активність психічних процесів та інші параметри, що мають стосунок до темпераменту. Другий рівень відображає сукупність стійких ознак, що сформувалися в процесі накопичення індивідуального досвіду і виявляються у вигляді автоматизованих компенсаторних і адаптивних механізмів у свідомій діяльності індивіда в процесі спілкування з навколишнім середовищем, в його самооцінці й оцінці інших людей, які з ними спілкуються. Цей рівень найближчий до того, що називають характером людини. Третій рівень стосується соціальної спрямованості особи, ієрархії цінностей індивіда, його ставлення до моралі і суспільно корисної діяльності.

Метод ММРІ — БАСВДЛ виявляє також певні особливості інтелектуальної сфери (ригідність, нахил до абстрагування, конкретність тощо), а також можливість контролю емоцій з боку інтелекту.

Опитний лист методу ММРІ складається з 550 тверджень, на які досліджуваний повинен відповісти “правильно”, “неправильно”, “не знаю”. Результати опитування фіксуються на спеціальному профільному бланку у вигляді профілю особи, що являє собою графічне зображення відношення між кількісними показниками базових шкал, які відображають ступінь їх вираження у конкретного індивіда, а також ступінь певних тенденцій, що змальовують у сукупності структуру його особистих здібностей, тип реакції і особливості стану.

Розпізнання (діагностика, дослідження, прогнозування) профілю з метою отримання соціопсихофізіологічного портрета особи починається з оціночних шкал (Л-неправди, Ф-надійності, К-корекції), які дають можливість оцінити ставлення досліджуваного до тестування й вірогідність отриманих результатів.

Подальша інтерпретація профілю здійснюється за базисними шкалами (1 — надконтролю, 2 — депресії, 3 — емоційної лабільності, 4 — імпульсивності, 5 — мужності, жіночності, 6 — ригідності, 7 — тривоги, 8 — індивідуальності, 9 — оптимізму й активності, 0 — екстраінтроверсії). При цьому психофізіологічний профіль особи потрібно оцінювати як одне ціле, а не як сукупність незалежних шкал: найбільше значення при цьому — відношення рівня профілю на кожній шкалі до середнього рівня профілю — 50 Т (30-70 Т-діапазон норми) і особливо стосовно середніх шкал.

Досить цінну інформацію можна отримати за допомогою 200 додаткових шкал, які дають змогу виявити такі якості людини, як здатність до навчання, лідерство, залежність, ворожість (свідома і несвідома), інтелектуальний коефіцієнт, схильність до різних захворювань, злочинність, агресивність, алкоголізм, рецидивність, фарисейство тощо.

Побудова профілю й отримання портрета особи за допомогою автоматизованих систем значно розширить можливості застосування методу ММРІ. За цією методикою, крім загальних відомостей про темперамент, характерологічні особливості індивіда, соціальну спрямованість особи, адаптивні і компенсаторні можливості, що виявляються при стресі, можна встановити також особливості стану індивіда — напруженість захисних механізмів, близькість до зриву або, навпаки, компенсацію за рахунок власних ресурсів. Що стосується інтелектуальної сфери, то методика допомагає також виявити певні її особливості (наприклад, конкретність чи неконкретність мислення), контроль емоцій з боку інтелекту.

Методика дає можливість зробити висновки щодо таких проявів поведінки, як контроль своєї поведінки в різних ситуаціях діяльності, емоційна лабільність, імпульсивність, мужність, ригідність, тривога, індивідуальність, активність, інтровертивність. Результати дослідження допомагають аналізувати основні мотиви поведінки правопорушника. Побудований на основі відповідей досліджуваного, профіль особи дає змогу судити про такі якості, як ступінь самокритичності і самоконтролю, соціальної адаптації, агресивність, жорстокість, прояви антисоціальних тенденцій, підозрілість, ворожість, підвищена самооцінка, відчуження, інертність, пасивність позиції, незадоволеність собою, підвищена імпульсивність, здатність до ризику, конфліктність, мстивість. Знаючи обставини кримінальної справи і особисті якості підозрюваного, досвідчений слідчий може швидко прийти до правильної версії.

Знання особистих якостей людини може відіграти значну роль у виборі виховних засобів. Детальна конфігурація профілю людини допомагає визначити соціальну небезпеку правопорушника. Додаткові дані про вибір виховних заходів, наприклад, у колонії малолітніх злочинців, може дати інформація, отримана за допомогою ММРІ.

Автоматизована система всебічного дослідження людини повністю алгоритмізує показ запитань досліджуваному, аналізує його відповіді і видає експериментатору таку інформацію: кількісні показники за 13 шкалами в Т-балах, профіль особи (графічний дисплей); надруковані відповіді на кожне запитання із зазначенням часу, витраченого досліджуваним на відповідь, первинний психофізіологічний аналіз якостей людини.

Система (БАСВДЛ) створена на базі ПЕОМ стандартної конфігурації і являє собою автоматизоване робоче місце (АРМ). Вона полегшує роботу з тестом і обробку отриманих відповідей, значно скорочує час тестування, збільшує достовірність відповідей дослідження за рахунок усунення при машинній обробці відчуття тривоги, ліквідує суб’єктивні помилки, можливі при ручній обробці чималого за обсягом експериментального матеріалу. Доповнена фізіологічними і біохімічними показниками діяльності систем організму (сердцево-судинної, нервової), БАСВДЛ може вирішувати важливі завдання діагностики й керуванням функціональним станом людини.

У перспективі на основі розробленої методики можна буде здійснювати професійний відбір з різних юридичних спеціалізацій (КР, ДАІ, слідство тощо), вибирати оптимальні шляхи і засоби керування різними видами діяльності, визначати можливості психофізіологічної сумісності в колективі, розробляти найбільш ефективні й раціональні методи і засоби навчальної, науково-дослідної і виховної роботи.

Що стосується проблем боротьби зі злочинністю, то діапазон застосування автоматизованої системи всебічного дослідження людини (БАСВДЛ-1, БАСВДЛ-2) у криміналістиці досить широкий. Це питання вивчення (діагностика, дослідження, прогнозування) особи правопорушника, прогнозування індивідуальної поведінки з метою розробки профілактичних заходів, а також підвищення ефективності виховної роботи в органах виконання покарань тощо.

2. Використання інформаційних технологій для оцінювання функціонального стану людини при її взаємодії з навколишнім середовищем.

Ще одним напрямом наукових досліджень у галузі кримінально-процесуального і криміналістичного дослідження обвинуваченого є розробка і створення інформаційних технологій для оцінювання функціонального стану людини в конкретних ситуаціях. У зв’язку з цим слід зазначити, що математичне моделювання як метод вивчення фізіологічних систем існує поряд з методами експериментальної фізіології, доповнюючи їх. Моделювання увійшло в практику фундаментальних і прикладних досліджень фізіології людини. Перевагою моделювання є те, що з його допомогою можна імітувати ситуації, які методично неможливо створити з допомогою експериментів на людях. Зазначені обставини набувають особливого значення при вирішенні завдань, які пов’язані з людиною, що перебуває в ризикових екстремальних ситуаціях. Можливість розрахувати значення того чи іншого фізіологічного параметра, отримати кількісні оцінки функціонального стану людини, дослідити різні концепції і гіпотези не тільки підтверджує необхідність розробки математичних моделей фізіологічних систем людини, а й стимулює подальший розвиток цього напряму. Поширена в наукових дослідженнях методологія розробки програмних комплексів математичного моделювання фізіологічних систем людини складається з математичного опису процесів, вибору коефіцієнтів і параметрів моделей, програмної реалізації та встановлення адекватності моделей.

Досліджуючи цю проблему, В. Гриценко, І. Єрмакова, Є. Лябах зазначають, що фізіологічні системи людини вивчають з допомогою комп’ютерних моделей давно і досить успішно, хоча віднедавна спостерігається деяке зменшення активності як у розробці, так і в застосуванні моделей. Можливо, це пов’язано з тим, що ефективність використання моделі потребує участі автора-розробника, а це безумовно ускладнює роботу дослідника-фахівця з моделлю.

Здійснені дослідження, накопичені в цій галузі знання і досвід вирішення такого класу завдань створюють необхідні передумови для розробки технології, в якій будуть уніфіковані інформаційні зв’язки і взаємодії різних процесів. В Інституті кібернетики ім. В. М. Глушкова НАН України науковці В. Гриценко, І. Єрмакова, Є. Лябах спробували розробити інформаційну технологію моделювання фізіологічного стану людини та її технологічних блоків.

Відомо, що інформаційною технологією є сукупність технічного забезпечення для встановлення, фіксації, передачі, зберігання, обробки інформації, зв’язку з користувачем, а також програмного забезпечення, що призначене як для керування роботою технічного забезпечення, так і для підтримки інтелектуального інтерфейсу, який дає змогу використовувати досвід дослідника при вирішенні конкретних завдань.

Як стверджують фахівці, розробка інформаційної технології моделювання фізіологічних процесів людини потребувала подолання двох основних труднощів: забезпечення інформаційних зв’язків між програмами, базою даних і зображенням на дисплеї, а також підтримки мінімального набору операцій, які перебувають у певний момент у полі зору користувача, але належать різним процесорам.

Інформаційну технологію моделювання фізіологічних процесів людини наведено на рис. 2.

Рис. 2. Будова інформаційної технології

Як показано на рис. 2, інформаційна технологія складається з семи технологічних блоків, кожен з яких містить алгоритмічне забезпечення, обробку образів і графічних образів. Алгоритмічне забезпечення і обробка образів належать до нижнього рівня і є прихованою від користувача системою команд і логічних структур обробки запитів. Графічні образи є верхнім рівнем і слугують для візуалізації та підказування користувачу можливих варіантів дій у процесі моделювання.

Підхід до організації діалогу, запропонований українськими вченими-кібернетиками, включає побудову ієрархії меню і пояснення вибору необхідної дії, що є його перевагою.

Основне місце в інформаційній технології моделювання фізіологічних процесів, на погляд користувача, посідає діалоговий інтерфейс. З його допомогою можна зручно вибирати процеси моделювання і керувати ними, адаптувати алгоритми до різних видів даних і моделей, а також візуалізувати процеси моделювання.

Розроблені фахівцями інформаційні технології орієнтовані на вирішення завдань, які пов’язані з прогнозом фізіологічного стану людини при її взаємодії з конкретними ситуаціями діяльності. Передбачається дослідження фундаментальних питань фізіології людини і практичних завдань нормальної і екстремальної фізіології. З допомогою цієї інформаційної технології можна моделювати фізіологічні процеси людини в типових, нормальних і екстремальних ситуаціях, в яких участь людини потребує попереднього прогнозу. Розроблено клас моделей фізіологічного стану людини. Залежно від мети застосування інформаційної технології користувач може вибирати необхідний варіант апроксимації тіла людини і його систем. Ця інформаційна технологія передбачає багато варіантів, які адекватно описують фізіологічні процеси в організмі людини з різним ступенем діяльності.

Користувачу надається можливість вибору перебування людини в конкретній ситуації її діяльності. Помістивши людину в певне середовище або створивши для неї конфліктну чи безконфліктну ситуацію, можна моделювати її різну фізичну активність. Створена інформаційна технологія передбачає необмежену кількість варіантів діяльності в навколишньому середовищі. При виборі конкретної ситуації і оточуючого середовища на екрані монітора з’являється зоровий образ опису ситуації і оточуючого середовища. Наприклад, при вирішенні завдання з конкретної ситуації ця технологія створює можливості моделювати перебування людини в різних середовищах і вибирати необхідні поєднання зовнішніх дій.

Ця інформаційна технологія має дієву систему алгоритмів рішень і обробки образів. Тому основу інформаційної технології складають дані, що характеризують функціональний стан людини і середовища, в якому вона перебуває. Бази даних повинні бути реалізовані у такий спосіб, щоб користувачу було зручно з ними працювати і моделювати потрібну для дослідження ситуацію. Бази даних побудовані за реляційним принципом. Для спрощення роботи з базами даних і вибору процесу моделювання розроблене діалогове середовище, яке включає систему меню, набір великої кількості піктограм і графічних образів. У цій системі є такі бази даних: фізіологічні параметри людини, параметри нервової регуляції, коефіцієнти, аферентні і еферентні ланки, параметри масоперенесення. Бази пов’язані між собою відповідно до вибраної структури людини. Користувачу достатньо вибрати конкретну ситуацію, середовище моделювання, структуру людини, а за необхідності і частину тіла. Дані, які введені розробником, є нормативними, тому в разі виникнення потреби у здійсненні досліджень або експериментів тут передбачено можливість зміни даних без змін нормативних значень.

Важливою перевагою зазначеної інформаційної технології є можливість побачити на екрані монітора і за необхідності надрукувати результати моделювання. Динаміку фізіологічних показників можна спостерігати в реальному часі, що дає змогу досліднику приймати рішення під час експерименту. Також тут передбачено можливості оцінювання функціонального стану людини візуально за патернами.

Система меню складається з великої кількості піктограм і рисунків, на яких відображене смислове навантаження вибраних умов або дій. Такий підхід до реалізації системи меню зумовлений тим, що користувач отримує можливість візуально порівняти асоціативні екранні образи з виконуваними діями, не відволікаючись від основної мети — вирішення завдання. Меню складається із статичних і динамічних областей. Статичні області подані у вигляді кнопок з написами, а динамічні дають змогу відобразити дію користувача у вигляді графічного образу, який має сформовані для нього характеристики.

Таким чином, зроблено крок у напрямі розвитку методу математичного моделювання фізіологічних процесів у людини — розроблено інформаційні технології. Як зазначалося вище, перевагою методу математичного моделювання є те, що створено реальну можливість імітувати потрібні ситуації, які з різних причин неможливо відтворити в реальних спостереженнях на людях. До цих причин належать недосконала технологія вимірювання багатьох параметрів і небезпека ставити людину в екстремальні умови.

Адаптація і вдосконалення цієї інформаційної технології для вирішення завдань предмета дослідження дасть змогу досліджувати фізіологічні процеси людини, оцінювати функціональний стан при різних діях впливу на неї, прогнозувати її стан в екстремальних умовах та багато іншого, що так необхідно сьогодні криміналістичній психофізіології і судовій медицині.

3. Створення сучасних технологій здійснення наукомістких криміналістичних досліджень проблем людини.

А. ПРІАМ — планування, регресія і аналіз моделей. Цікавим напрямом наукових досліджень проблем людини є сьогодні багатофакторний, багатокритеріальний світ технічних систем, математичного моделювання і оптимізації діяльності, який розробляють П. Бабич, С. Лапач, С. Радченко.

Програмний засіб “Планування, регресія i аналіз моделей” (ПЗ ПРІАМ) призначений для виконання комплексу робіт, пов’язаних з плануванням експериментів, обробкою їх результатів за допомогою методів прикладної статистики, а також аналізу і дослідження моделей методами обчислювального експерименту. Крім того, ПРІАМ можна використовувати як підсистему математичного моделювання і багатокритеріальної оптимізації в системі автоматизованого програмування (САПР). Потрібно зазначити, що ПРІАМ є не просто множиною різних експериментально-статистичних методів, це струнка і гнучка, добре узгоджена система алгоритмів, методів і ноу-хау, яка склалася в результаті багаторічної праці його творців і була вдосконалена при вирішенні сотень завдань з різних галузей людської діяльності. На першому українському конкурсі програмного забезпечення в 1993 р. ПЗ ПРІАМ отримав диплом ІІІ ступеня. Цей засіб є програмною реалізацією ПРІАМ-технології.

Програмний засіб ПРІАМ може бути використаний при розробці нових криміналістичних і вдосконаленні існуючих технічних, технологічних, матеріалознавчих, вимірювальних та інших систем. Основні характеристики цього програмного засобу: технічні, технологічні, екологічні, соціальні, відповідність стандартам і нормативам. Цей засіб орієнтований на широке коло користувачів завдяки сучасному інтерфейсу, автоматичному вибору схеми і параметрів для розв’язання задачі, високій ефективності і надійності отримання задовільного результату навіть за відсутності у користувача глибоких спеціальних знань у галузі прикладної статистики. Контексточутлива допомога дає можливість у будь-який момент роботи отримати необхідну довідку.

Кваліфікований користувач за необхідності має змогу змінювати параметри обчислювальних схем, створювати власні обчислювальні схеми, використовуючи засоби ПРІАМ або свої власні Він має можливість втручатися в процес розв’язання задачі на всіх етапах і може працювати на будь-якому IBM-сумісному персональному комп’ютері.

Робота з даними. ПЗ ПРІАМ підтримує базу даних користувача, яка може перебувати у будь-якій директорії на дискеті або вінчестері. В цій базі можуть зберігатися такі об’єкти, як опис змінних (обмеження, крок змінювання, допустимі значення тощо), таблиці (матриці планування, незалежних змінних, результатів експерименту, кореляційні), формули (регресійна модель, формули переходу до ортогональних поліномів Чебишева тощо), тексти (наприклад, протоколи робіт), малюнки (наприклад, у форматі PCX). Користувач має можливість створювати, видаляти, копіювати, коригувати, перевіряти та переглядати об’єкти. Елементами таблиць можуть бути як числові, так і текстові значення. Можливе введення і коригування даних за допомогою екранних форм, повноформатних таблиць, вбудованого власного текстового редактора. Забезпечується імпорт з баз даних, які мають dbf-формат зберігання.

Попередній статистичний аналіз даних. Розрахунок середнього і дисперсії. Перевірка однорідності результатів експерименту. Розрахунок процентних, тобто критичних (табличних) точок законів розподілу (нормального, Фішера, Стьюдента, Кокрена). Порівняння двох середніх або дисперсій. Перетворення даних. Ортогоналізація (побудова матриці ортогональних контрастів і формул перетворень від натуральних змінних до кодованих). Нормування матриці. Побудова довільних взаємодій факторів (подвійних, потрійних тощо). Перетворення матриць незалежних і залежних змінних. Планування експерименту. Конструювання планів експериментів та аналіз якості плану експерименту. Можливість отримувати багатофакторні (стійкі) матриці експерименту для моделювання (більш як 40 факторів) та оптимізації (150-200 факторів). Кількість факторів і експериментів обмежується лише можливостями ресурсів обчислювальної техніки.

Можна створити плани експериментів для таких стандартних областей: гіперпаралелепіпед, “склад”, “склад + технологія”. Є спеціальні засоби для роботи в нестандартних областях. Існує інтерфейс з програмним засобом DESFACT (генерація багатофакторних планів). Побудова моделей. Визначення конкретної структури лінійного за параметрами рівняння регресії (підстановкою у явному вигляді, методами аналізу кореляційної матриці, методом послідовного визначення структури). Розрахунки оцінок коефіцієнтів регресії та їх статистичних характеристик. Аналіз якості отриманої моделі (інформативність, адекватність, описові та прогнозні властивості). Аналіз мультиколінеарності та обумовленості матриці, за допомогою якої обчислюються коефіцієнти регресії. Перевірка правильності моделі на контрольній послідовності дослідів, незміщена оцінка дисперсії адекватності, перевірка правильності вибору складності структури моделі. Перевірка виконання передумов регресійного аналізу і за необхідності коригування моделі.

Обчислювальний експеримент. ПРІАМ має широкі можливості для здійснення обчислювального експерименту за побудованими ним або введеними користувачем моделями.

Розрахунки (прогноз) за моделями. Визначення оптимальних значень параметрів за моделями методом ЛП-t пошуку. Пошук оптимальних значень параметрів за наявності векторного критерію якості щодо групи моделей (коли необхідно знайти умовний оптимум за одночасного задоволення для кожної моделі різних критеріїв, наприклад, мінімуму, максимуму чи наявності в заданому інтервалі). Вибір найкращої за векторним критерієм експериментальної точки. Відновлення значень незалежних змінних за заданими значеннями функцій. Визначення меж існування відгуку при заданих межах існування факторів.

Широкі графічні можливості для побудови графіків, ізоліній, діаграм і тривимірних зображень отриманих чи заданих багатофакторних регресійних моделей, а також інтерфейс з пакетом SURFER.

Переваги програмного засобу ПРІАМ щодо інших пакетів, які включають програми регресійного аналізу (ПНП, БШ, ППСА, ОТСЕВ, BMDP, SPSS, Statgraphics та ін.), такі:

• поточна автоматизована технологія обробки даних;

• комплексний підхід до обробки даних;

• забезпечення високої надійності і вірогідності кінцевого результату (перевірка вихідних і проміжних даних на відсутність суперечностей і допустиму точність, перевірка виконання передумов застосування використовуваних методів, вибір найкращих методів, необхідне коригування даних, параметрів обчислювального процесу та моделей);

• ефективні алгоритми визначення структури рівняння регресії;

• стійке планування експерименту;

• конструювання сталих планів у нестандартних областях експерименту (за наявності фізичної залежності між керованими параметрами).

Результати використання ПРІАМ-технології говорять самі за себе. З її допомогою було розв’язано понад 200 реальних задач і досягнуто:

• скорочення термінів проведення випробувань на 30-80 %;

• зменшення ваги виробів у літакобудуванні на 1-8 %;

• зростання надійності при експлуатації у 1,5-3 рази;

• зменшення витрат при виробництві на 10-30 %;

• зниження витрат енергії, сировини і матеріалів на 20-70 %;

• скорочення кількості робітників та інженерів, котрі залучаються до здійснення випробувань обладнання і техніки, на 20-40 %.

Таким чином, ПРІАМ-технологія є новітньою технологією, призначеною для розв’язання широкого кола проблем у багатьох сферах людської діяльності. Це не просто низка класичних методів, алгоритмів, програм і ноу-хау, це сучасна система, в якій окремі підсистеми органічно пов’язані одна з одною, а їх взаємодія дає найкращі результати. Ця технологія успішно використовується починаючи з 1975 року. Найсучасніші досягнення в теорії планування експерименту, прикладної статистики, математичного моделювання, а також багаторічний досвід найкращих фахівців було покладено в основу ПРІАМ-технології.

За допомогою сучасних методів прикладної статистики та математичного моделювання (ПЗ ПРІАМ) авторами спільно з П. Бабичем, В. Женунтієм, С. Лапачем, С. Радченко був виконаний аналіз даних за тридцять років (1962-1992 рр.) і зроблено прогноз злочинності серед неповнолітніх в Україні.

Б. Криміналістична антропологія. Антропологія (від грецьк. anthropos — людина, logos — слово, вчення — це наука про людину. Варто зазначити, що на різних етапах розвитку антропології її зміст та місце в системі наук тлумачилися не завжди об’єктивно, правильно й однозначно.

Антропологія — це вчення про людину взагалі і теоретично повинна охоплювати всі науки, для яких людина є предметом дослідження. Вона вивчає людину у монографічний спосіб, тобто так само, як це робить природознавець з будь-якою твариною.

Тлумачення антропології як універсальної науки про людину, що систематизує знання про її історію, фізичну організацію, матеріальну та духовну культуру, психологію, мову тощо, бере свій початок від французьких просвітителів ХVШ ст. У такому тлумаченні йшлося про систему наук, що синтезують різні сфери вивчення цілісної людини й суспільства на межі природничих і суспільних наук. У вітчизняній літературі, як правило, розпізнають фізичну та історичну (соціальну, культурну) антропологію. До останньої включають також археологію, етнографію, лінгвістику та інші галузі знань.

Втім, імовірніше, такий підхід потрібно розглядати як пріоритетний, перспективний, що дасть змогу стимулювати й спрямувати творчість багатьох учених у напрямі інтеграції різних галузей знань, які вивчають (досліджують) людину і суспільство. В Україні такий підхід недавно запропонувала група вчених різних галузей знань — правових, економічних, біологічних, психологічних, нейробіоніки, кібернетики та ін. Вони пропонують створити Національну академію проблем людини. Основною метою створеної академії має бути інтегрування та впровадження науково обґрунтованих концепцій і програм для розв’язання проблем людини. Основними завданнями та напрямами діяльності цієї академії є науково-дослідна робота з вивчення та прогнозування соціально-гуманітарних проблем людини, інтегрування наукових досягнень у розв’язанні проблем людини, формування соціально-економічних, правових орієнтацій цивілізованих відносин на тлі національного відродження, розробка і впровадження систем життєзабезпечення людини, внесення пропозицій Верховній Раді, Президентові, Кабінетові міністрів України та іншим органам державної та виконавчої влади у вигляді проектів рішень, здійснення незалежної громадської експертизи з наукових проблем. Ось чому в цьому посібнику ми базуємося на багатогранному концептуальному підході до вивчення проблем людини.

Варто зазначити, що на різних етапах розвитку антропології існували й різні думки стосовно її поняття як науки (антропоморфологія, антропогенез, етнічна антропологія). У другій половині ХХ ст. значного поширення як у вітчизняній, так і в світовій антропології дістали нові напрями досліджень статусу людини: молекулярний, функціональний, популяційний, антропологічний; почали інтенсивно розвиватися генетичні, медичні, екологічні й етичні аспекти. На арену вийшла криміналістична антропологія. Зазначимо, що такий об’ємний і різноплановий підхід дав змогу значно розширити арсенал об’єктивних методів дослідження, поповнити методичний і технічний інструментарій антропології. Що стосується криміналістичної антропології, то раніше вона в основному обмежувалася даними антропометрії та біометрії.

Частина методологічної антропології, яка займається розробкою методів точного дослідження і вимірювання різних величин, що притаманні тілу людини, називається антропометрією. Такому вимірюванню підлягають довжина всього тіла (зріст) і окремих його частин (кінцівок, пальців, тулуба тощо), окружність грудей і голови, периферичні відстані між окремими частинами тіла, особливості форми голови тощо. Такі вимірювання виконують над живими людьми і над кістками за допомогою спеціальних антропометричних інструментів. Одні з цих інструментів служать для вимірювання тієї чи іншої величини (довжини, ширини, кута, окружності), інші — для відтворення точного контуру, наприклад, черепа тощо. Що більше таких величин вимірюють, то якіснішим буде саме дослідження.

Антропометричні прийоми знайшли застосування в кримінальній практиці, де їх використовують здебільшого для встановлення особи рецидивістів. Вдосконалення цих прийомів для слідчої і судової практики є заслугою французького дослідника А. Бертильона[14].

В основу антропометрії покладено теорію бельгійського статистика А. Кетле, який вважав, що немає двох людей, розміри частин тіла яких збігалися б, а довжина кісток людини практично не змінюється з певного віку. Вперше антропометрію у 1860 р. намагався застосувати директор тюрми у Лувені (Бельгія) Стівенс. Він почав вимірювати голову, вуха, ноги, груди і довжину тіла ув’язнених. Аналогічні спроби застосувати антропометрію робилися і після 1863 р. у Росії.

Детальна розробка антропометричної системи реєстрації була здійснена службовцем паризької поліції А. Бертильоном у 1879 році. Спираючись на дані антропометричної статистики А. Кетле, він запропонував вимірювати тіло (зріст, висота сидячи, ширина витягнутих горизонтально рук, довжина і ширина голови, правого вуха, лівої ступні тощо) і результати вимірювань заносити у реєстраційну карту спеціальної форми. Результати цих вимірювань були засобом ідентифікації особи. Свою систему А. Бертильон описав у брошурі “Практичне застосування антропометрії” (1881). Виконані ним антропометричні дослідження показали, що після досягнення 23, у крайньому випадку 25 років і до смерті розміри кісток окремих частин людського тіла перестають змінюватися, а також те, що неможливо знайти двох людей віком старше 23-25 років, у яких повністю збігалися б усі ці розміри, тобто довжина і ширина голови, рук, ніг, пальців тощо. Завдяки цьому метод визначення осіб рецидивістів, розроблений А. Бертильоном, знайшов широке застосування в криміналістичній практиці: тільки в одному паризькому антропометричному бюро ототожнювали щороку кілька тисяч рецидивістів.

Вимірюванню підлягають такі параметри:

• зріст;

• висота погруддя;

• ширина розмаху руки;

• поздовжній діаметр голови;

• поперечний діаметр голови;

• довжина середнього пальця і мізинця руки;

• довжина лівого передпліччя;

• довжина лівої ступні;

• довжина і ширина правого вуха.

Крім того, ще фіксуються: колір райдужної оболонки лівого ока; профіль носа; особливі прикмети на тілі (рубці, родимі плями тощо). Числові результати усіх цих розмірів заносять в особливу картку, до якої приклеюють фотографію заарештованого; записують також його ім’я, прізвище і судимість. Усі картки, які є в наявності, розподіляють на групи. Основних груп чотири:

• жінки;

• підлітки до 17-річного віку;

• юнаки 17-25 років і літні люди від 45 років і старші;

• дорослі чоловіки 25-45 років, у яких довжина кісток вирізняється незмінністю. Картки, які належать до останньої групи, поділяють на три розділи за величиною поздовжнього діаметра голови: перший розділ з малими розмірами довжини голови, другий — з середніми, третій — з великими. Кожний з цих розділів поділяється, в свою чергу, ще на три розділи за величиною поперечного розміру голови. Потім відбувається поділ за довжиною середнього пальця, мізинця, ступні, ліктя тощо. У зв’язку з тим, що в групі підлітків немає можливості поділити картки відповідно до вищезазначеної класифікації, тому що кісткові розміри у них ще не встановилися, їх прийнято поділяти за кольором очей.

Перше антропометричне бюро було відкрите в Парижі, згодом це зробили інші держави. Але останнім часом у криміналістичній практиці наведені вище вимірювання відійшли на другий план завдяки дослідженням Гальтона (дактилоскопія, генна дактилоскопія).

Таким чином, антропометрія[15] — це система криміналістичної реєстрації злочинців. Її зміст полягає у вимірюванні певних частин тіла реєстрованого із занесенням результатів вимірювання у спеціальну реєстраційну карту.

У 1882 р. антропометрія в дослідному порядку була впроваджена у Паризькій поліцейській префектурі, а у 1888 р. санкціонована французьким урядом для застосування по всій країні. Антропометрична система реєстрації була впроваджена у Росії (1890), Німеччині (1895), Португалії (1900), Данії (1900) та інших країнах. Однак досвід застосування антропометрії виявив її суттєві недоліки. Вона виявилася непридатною для реєстрації неповнолітніх і жінок (наявність довгого волосся утруднює вимірювання голови, моральні міркування, що виникають при вимірюванні тіла жінок, тощо), потребувала великої точності вимірювань, використання громіздких інструментів, що виключає застосування цієї системи поза приміщенням спеціального бюро та малодосвідченими людьми тощо. Крім того, антропологи не дійшли єдиної думки про те, з якого віку закінчується ріст кісток скелета людини. Суперечливою залишалась і кількість вимірювань, рекомендованих А. Бертильоном (інші криміналісти пропонували виконувати 29, 42, 60 вимірювань). Недоліки та практичні труднощі при застосуванні антропометрії призвели до заміни її дактилоскопічною системою криміналістичної реєстрації.

Сучасні досягнення науки кібернетики створюють реальні передумови для використання графічних можливостей комп’ютерної техніки з метою антропометрії. В цьому напрямі працював М. Польовий. Особливо цікавими є розробки Ю. Дуб’ягіна, М. Герасимова, І. Лещенко, О. Філіпчука щодо використання сучасних засобів та інформаційних технологій для ідентифікації особи за черепом і прижиттєвим фотопортретом.

Отже, залучення з метою реєстрації злочинців судово-портретних, антропологічних і діагностичних методів і засобів комп’ютерної техніки допоможе надати антропометрії новий статус з діагностики та ідентифікації осіб, які потрапили у сферу кримінального судочинства. Для вирішення завдань антропометрії сьогодні потрібно ширше використовувати антропологію, судову медицину, трансп’ютерну техніку, а також методи і засоби віртуально-реальних технологій.

Висвітленню проблем криміналістичної антропології присвятили свої дослідження А. Бертильон, А. Вульферт, Д. Дріль, Ю. Дуб’ягін, В. Коновалова, М. Костицький, Ч. Ломброзо, Є. Манув’є, Л. Оршанський, В. Чиж, Е. Феррі, У. Фрезе, О. Сікорський, Ю. Антонян, Ю. Грошевий.

Сьогодні значне розширення сфери наукових і практичних інтересів антропології, в тому числі й криміналістичної, значною мірою пов’язане із загальними досягненнями суміжних наук, що вивчають проблеми людини (біологія, суспільствознавство, економіка, право, психологія тощо).

Сучасна антропологічна наука систематизована за трьома основними розділами: еволюційна, вікова і конституційна, популяційна.

Стосовно предмета криміналістики, то криміналістична антропологія — це нова галузь криміналістичних знань, що вивчає проблеми людини з позицій, завдань та інтересів криміналістичної науки, а також слідчої, експертної і судової практики. Криміналістична антропологія охоплює зовнішній опис людини, порівняльні дослідження над окремими її ознаками і якостями, вивчення різновидів, які можна спостерігати в основному типі, і, нарешті, аналіз людських інстинктів, звичаїв і традицій. Людина у всій сукупності своїх параметрів (характеристик, ознак, якостей), яка потрапила в орбіту кримінального судочинства, становить об’єкт криміналістичної антропології.

Криміналістичну антропологію (як і загальну) можна систематизувати за трьома основними напрямами (розділами). У першому розглядаються питання інформаційного забезпечення. Дається визначення поняття, характеризуються джерела і структура криміналістичної інформації, яка використовується для вивчення обвинуваченого (діагностика, дослідження, прогнозування). Другий розділ присвячено характеристиці процесуальних засобів і криміналістичних методів та сучасних інформаційних технологій, що використовуються для збирання інформації про особу обвинуваченого (правові, етичні, етнічні, психофізіологічні, організаційні та техніко-технологічні аспекти). В третьому викладено (сформульовано) нові наукові напрями дослідження обвинуваченого при розслідуванні злочинів: алгоритмізація, програмування й моделювання. Усі ці напрями та аспекти можуть правильно розвиватися лише на комплексній науковій основі міжгалузевих, міждисциплінарних досліджень.

В. Криміналістична діагностика — це галузь криміналістики, що вивчає закономірності, методи і засоби розпізнавання криміналістичних об’єктів, що базуються на них, з метою судового доказування, отримання судових доказів. Криміналістична діагностика спрямована на розпізнавання стану, події, явища, процесу. Так, за слідами босих ніг можна не тільки ототожнити людину, а й з’ясувати напрямок та швидкість її руху, факт перенесення вантажу, дефекти опорно-рухового апарату, фізичний стан. За слідами злому роблять висновок про застосований спосіб, професійні навики зломщика, його фізичну силу, кмітливість тощо.

Поняття “діагностичне дослідження” включає таке: визначення властивостей і стану об’єкта; з’ясування обставин пригоди; встановлення причинного зв’язку між відомими фактами. Діагностичні дослідження допомагають з’ясувати фактичний стан об’єкта (чи є справжнім вибуховий механізм, чи обтискували пломбу повторно після розпечатування), встановити його попередній вигляд (прочитати заводський номер, вибитий на пістолеті і стертий злочинцями).

При діагностичному аналізі слідів, виявлених на місці пригоди, можна встановити обставини злочинної події. За слідами можна встановити механізм такої події або його віддалені елементи, з’ясувати черговість утворення слідів і на цій основі — послідовність дій злочинця. Наприклад, за формою, станом і розташуванням плям крові вдається визначити місце вчинення пошкоджень потерпілому, чи переміщали його тіло, де воно перебувало, в якому положенні тощо. За слідами пострілу встановлюють його напрямок і дистанцію, характер і цільове призначення використаної зброї, наявність у того, хто стріляв, певних навичок тощо. До діагностичних належать і ті дослідження, які пов’язані з аналізом співвідношень між фактами та об’єктами. Вони дають змогу з’ясувати наявність (відсутність) причинного зв’язку між діями і наслідками, що настали.

Процес криміналістичної діагностики включає кілька стадій. Спочатку ґрунтовно вивчаються ознаки об’єкта (явища, події) за його відображеннями або в натурі. Потім на основі висновку про характеристику (властивості) об’єкта або умови перебігу події їх зіставляють з типовими ситуаціями (типовою моделлю) подібної злочинної події. Це допомагає з’ясувати, які закономірності виявилися в цьому випадку, встановити відхилення від типового варіанта. На основі узагальненої інформації роблять висновок про причини явища, механізм події, властивості об’єкта. Так, комплексний діагностичний аналіз усієї сукупності слідів дає змогу з’ясувати динаміку дорожньо-транспортної пригоди: швидкість і напрямок руху транспортних засобів до моменту їх зіткнення; місце, лінію, кут і динаміку зіткнення автомобілів, їх подальше переміщення тощо.

Криміналістична діагностика активно використовується при розкритті та розслідуванні злочинів як ефективний метод встановлення істини у кримінальних справах.

Криміналістична діагностика слідів пам’яті людини. Криміналістична наука розрізняє сліди ідеального відображення — суб’єктивні копії матеріальних об’єктів у пам’яті людини та матеріального — результати енергетичної взаємодії різноманітних матеріальних об’єктів, що їх піддають безпосередньому вивченню. Останні досить повно вивчені криміналістичною наукою і успішно використовуються у слідчій практиці, оскільки сьогодні розроблено надійні інструментальні засоби та методи виявлення, фіксації і використання матеріальних слідів в інтересах кримінального судочинства. Однак, як показує аналіз слідчої практики, значний обсяг відомостей про факти, що характеризують особу обвинуваченого, стає відомим лише через свідчення людей, які сприймали і відобразили у своїй пам’яті елементи злочинної події. Тривалий час наука криміналістика не мала достатньо ефективних інструментальних, експертних методів, засобів і прийомів виявлення, фіксації та використання слідів зазначеного класу в процесі розслідування.

Фундаментальні дослідження фізіологів, психологів, нейрофізіологів надали реальну можливість встановити зв’язок внутрішнього (психічного) відображення з об’єктами та явищами зовнішнього матеріального світу, причому ще І. Сеченов науково довів, що зміст внутрішнього відображення виявляється зовні в поведінці людини (її реакціях). Розвиваючи цей напрям фізіологічних досліджень, науковці встановили, що нервова система відображає зовнішній світ, створюючи внутрішню модель зовнішнього середовища, а акт поведінки — це відображення в зовнішньому середовищі того, що є всередині організму, і інтерпретується як реакція (відповідь) організму на емоційні подразнення.

Керуючись цими науковими міркуваннями, в криміналістичній практиці розроблено прийоми і рекомендації, які дають змогу за зовнішніми реакціями і поведінкою допитуваного встановити, який предмет допиту викликає у нього найбільшу емоційну напруженість. Створений емоційний стан допитуваного свідчить про наявність у нього сліду пам’яті, що приховується від слідчого. Однак істотним недоліком зазначених рекомендацій є їхня суб’єктивність, бо єдиним засобом пізнання є органолептичний метод, тому ця обставина викликає гостру полеміку серед учених і практичних працівників про об’єктивність, надійність, наукову обґрунтованість і вірогідність цього методу, а отже, і правомірність його використання в слідчій практиці. Така ситуація зумовлена тим, що на сьогодні відсутні ґрунтовні експериментальні дослідження в цій галузі криміналістичних знань. Крім того, досить складно слідчому дати однозначну оцінку проявам емоційної напруженості особи, оскільки для впізнання цих слідів-проявів він використовує суб’єктивні органолептичні методи і прийоми. Результати досліджень фізіологічного стану людини як у типових, так і в екстремальних ситуаціях показують, що цілий ряд компонентів емоційної напруженості піддається саморегуляції. Таким чином, розв’язати цю досить складну проблему можна тільки за допомогою експериментальних досліджень із застосуванням інструментальних вимірювальних методів і засобів для вивчення різних характеристик мови в стані емоційної напруженості. Це підтверджує тезу про те, що проблема виявлення залежності особливостей мовної діяльності від особливостей стану людини є сьогодні досить актуальною для криміналістичної науки і слідчої практики. Розробка цієї проблеми насамперед зробить певний внесок у дослідження такої важливої теоретичної проблеми, як побудова детерміністської моделі мовної діяльності, а також дасть змогу вирішити цілу низку практичних завдань, які пов’язані з мовним аспектом психології людини, зокрема таке завдання кримінального судочинства, як об’єктивна діагностика стану людини за характеристиками її мови.

Визначаючи шлях вирішення вибраної проблеми, ще в 1978 р. учені зорієнтувалися на те, що успішне її розв’язання і розвиток науки про мовну діяльність взагалі можливі лише на стику ряду наук, які вивчають ці проблеми. Це зумовило використання в рамках дослідження даних психології, нейрофізіології, лінгвістики, криміналістики та інших наук.

Із всієї різноманітності психічних станів людини стан емоційної напруженості було вибрано із таких міркувань.

1. Як зазначають учені-психологи, що досліджують особливості емоційних станів людини, наявність певних потреб, мети, до якої людина прагне, і цінностей, які вона визнає, надають певної значущості життєвим ситуаціям, у яких вона перебуває. На основі відображення цих ситуацій у людини і виникають емоційні переживання, які справляють значний вплив на її нинішній стан і діяльність. Емоції супроводжують практично будь-яку цілеспрямовану інтелектуальну діяльність людини. Активний психофізіологічний характер і механізм емоцій був розкритий П. Анохіним. Емоційні стани людини особливо інтенсивні в так званих критичних, екстремальних ситуаціях, тому що емоції, за визначенням К. Прібрама, виконують функцію “внутрішнього пристосування”. Описане вище і було одним із тих факторів, який визначив вибір такого досить поширеного і значущого для успішного виконання будь-якої діяльності людини стану, як емоційний стан, для вивчення його з точки зору впливу на характеристики мови.

2. Фахівці стверджують, що вивчити характер впливу функціонального стану людини на характеристики її діяльності вигідніше на тлі саме емоційних станів, оскільки однією з визначальних рис емоційного стану є його “інтегративність”, його винятковість щодо інших станів і реакцій. Крім того, емоційні стани охоплюють увесь організм людини, а тому не можуть не знайти досить чіткого відображення в характеристиках поведінки, яку ми спостерігаємо, і зокрема в характеристиках мови.

3. При виборі для дослідження стану емоційної напруженості керуються передусім практичними міркуваннями. Справа в тому, що стан емоційної напруженості як один із інтенсивних емоційних станів може суттєво впливати на перебіг і загальну ефективність діяльності, він стосується як відносно простих процесів, наприклад, сенсорних, так і складних, наприклад, інтелектуальних, мотиваційних і вольових. Тому своєчасна і об’єктивна діагностика стану емоційної напруженості людини особливо за таким вигідним і надійним каналом зв’язку, як мовний, що доступний для спостереження в найскладніших умовах емоціогенної ситуації, безумовно становить великий практичний інтерес. Від своєчасної діагностики цього стану (причому без використання додаткових каналів зв’язку з досліджуваним, що потребує, як відомо, застосування контактних датчиків і складної телеметричної апаратури) залежить не тільки можливість контролю за успішним досягненням мети діяльності, а й забезпечення безпеки людини, яка виконує цю діяльність у критичній ситуації.

Криміналістична діагностика людини здійснюється за допомогою певних засобів.

Поліграф (детектор брехні, викривач брехні, лай-детектор) (від грецьк. poly — багато і grapho — пишу) — багатоканальний осцилограф для одночасного запису різних функцій організму (дихання, кровообігу, потовиділення тощо) при його комплексному дослідженні. Цей прилад реєструє емоційний стан досліджуваного при впливі на нього словесним подразником. У ряді країн використовується для встановлення факту, що досліджуваний володіє певною інформацією про подію, яка розслідується. Назву “детектор брехні” (англ. lie detector) дали приладу журналісти.

Ідея реєстрації змін фізіологічних функцій при розслідуванні обставин злочину виникла дуже давно. Так, бедуїни Аравії вимагали, щоб учасники суперечки лизали гаряче залізо: той, хто обпікав язик, вважався брехливим. Стародавні китайці давали допитуваному жувати порошок з рису, який він потім спльовував: якщо порошок був сухим, підозрюваний вважався винним. У середньовічній Британії підозрюваний, який не міг проковтнути “випробувальний” шматок хліба з сиром, теж вважався винним. Вожді племен у Африці запримітили, що підозрювані у злочині хвилюються, у них тремтять руки і вони не можуть виконати роботу, що потребує обережності. Тому підозрюваному в зґвалтуванні давали в руки по пташиному яйцю: при появі потерпілої рука винного стискалася від переляку і яйце тріскалося. Ці тести ґрунтувалися на ранніх спостереженнях фізіологічних змін, які часто супроводжують емоційну напруженість людини: потік слини зменшується — ротова порожнина стає сухою, сильне хвилювання викликає тремтіння рук тощо.

Поліграф реєструє зміну лише фізіологічних параметрів організму, пов’язану з виникненням емоцій, адже він є фізичним приладом і реєструє лише фізичні параметри організму. “Брехня” чи “правда” є юридичними і етичними поняттями, тому жодними фізичними приладами їх зареєструвати неможливо, хоча сигнали приладів можуть відображати реакцію людини на певні подразники і сприяти висновку про причетність чи непричетність певної особи до конкретного об’єкта. Роль поліграфа полягає в тому, щоб подати сигнал, коли те чи інше запитання або дія є причиною емоційного збудження людини.

Перша спроба записати за допомогою приладу фізіологічне супроводження емоційного виразу брехні була зроблена у 1895 р. італійським криміналістом Ч. Ломброзо, який вимірював зміну пульсу і тиску крові у підозрюваних під час допиту і незабаром доповів про певні успіхи у визначенні вини особи. У 1914 р. ще один італієць В. Бенуссі заявив, що він у змозі пов’язати зміни частоти дихання з брехнею. У 1915 р. адвокат з кримінальних справ В. Марстон і американський студент-фізіолог Х. Монстерберг (який передбачив можливість визначення брехні за допомогою запису фізіологічних змін) здійснили у Гарвардському університеті (США) досліди з визначення кореляції між брехнею і змінами тиску крові, про які вони доповіли науковій громадськості у 1917 році. Під час Першої світової війни Національна науково-технічна рада США запропонувала застосувати цей метод у службі безпеки країни, але з різних причин ідею не було реалізовано. Однак вона привернула увагу Дж. А. Ларсена, офіцера поліції, який здійснював психологічні дослідження і в 1921 р. сконструював прообраз сучасного “детектора брехні” — поліграфа. Він проводив безперервний запис трьох параметрів під час допиту, об’єднавши методи Ч. Ломброзо, В. Бенуссі і В. Марстона, — тиск крові, частоту пульсу і частоту дихання. Л. Кілер з Каліфорнії (США), теж співробітник поліції, вдосконалив прилад і продовжував розвивати поліграф, використовуючи його для техніки допиту у кримінальній лабораторії Північно-Західного університету США.

Прилад Л. Кілера з 1928 р. у тому чи іншому вигляді став промисловим зразком: простий і часто компактний, він записував частоту пульсу, зміни кров’яного тиску, частоту і глибину дихання, електричний опір шкіри, ритм серцебиття, інтенсивність виділення поту, зміни вмісту кисню у крові, зміни напруги м’язів рук і ніг, зміни електричних потенціалів шкіри, зміни біострумів мозку, температуру шкіри, рух очей, зміни діаметра зіниць, слиновиділення і навіть рух шлунку.

Серед поліграфів — “детекторів брехні”, що різняться між собою певними конструктивними особливостями, відомі поліграфи Кілера, Ларсона, Лі, Рейда, апарати Стільтонга, фотополіграф Дерроу, реактограф, варіограф тощо. У США налічуються понад 50 фірм, що випускають “детектори брехні”. Окремі поліграфи можуть реєструвати більш як 20 фізіологічних показників. У Росії вперше ідею “детектора брехні” подав професор Московського держуніверситету О. Лурія.

Вперше “детектор брехні” увійшов у практику поліцейського розслідування у 1920 році. Нині “детектором брехні” обладнані майже всі поліцейські управління і великі поліцейські дільниці США, Німеччини, Англії та інших країн. Виникла професія операторів, що спеціалізуються на проведенні допитів із застосуванням “детектора брехні” і розшифруванні показань приладу. Операторів готують на навчальних курсах, у різних поліграф-школах, таких, наприклад, як курси детекції брехні при Нью-Йоркському університеті. Існують також дві національні організації — Американська академія наукового допиту і Американська академія досліджень за допомогою поліграфа. Їх метою є вдосконалення методики допиту за допомогою “детектора брехні” і максимальне поширення цього приладу у слідчій і судовій практиці.

Застосування поліграфа практикується у багатьох країнах, отримані результати розглядаються як докази або як оперативна орієнтовна інформація. Сьогодні можна визначити провідну групу країн, в яких цей прилад використовується досить інтенсивно. Це, зокрема, США, Канада, Японія, Туреччина, Південна Корея, Ізраїль. Менш активно застосовують поліграф у Великобританії, Індії, Аргентині, Бразилії, Ірані, Мексиці, Пуерто-Рико, Таїланді, на Філіппінах і Тайвані. За даними Г Барланда, кількість країн, в яких у тій чи іншій мірі застосовується цей метод, досягає 50.

Як показує наведений вище аналіз, дані про фізіологічні реакції при визначенні емоційної напруженості людини мають неабияке значення. З огляду на це багато вчених у ряді країн світу інтенсивно досліджують і застосовують різні за своїми технічними можливостями прилади і методики.

У вітчизняному кримінальному судочинстві можливість використання технічних засобів для отримання психофізіологічної інформації від людини на досудовому слідстві є майже недослідженою сферою. Цією проблемою деякою мірою займалися вітчизняні дослідники, зокрема В. Гончаренко, Ю. Жаріков, В. Лукашевич, О. Лук’янова, Є. Носенко, М. Салтевський.

У вітчизняній юридичній літературі до цього часу відсутній цілісний розгляд інструментальної діагностики емоційної напруженості, тому необхідно привернути увагу наукової громадськості до цієї проблеми з метою аналізу її позитивних і негативних аспектів з позиції різних підходів до теорії детекції. Такий вид аналізу дасть змогу глибше розкрити сутність даних інструментальної діагностики емоційної напруженості і встановити такі її аспекти, яким раніше не приділяли уваги.

Гіпноз у криміналістиці успішно використовують у ряді зарубіжних країн при опитуванні свідків і потерпілих від злочину, при допиті злочинців. На думку спеціалістів США, гіпноз стимулює відтворення у пам’яті подій минулого, тобто допомагає відтворити події у ретроспективі, а також дає змогу людям уявити, як вони почувалися або що робили в той чи інший час. Гіпноз, як правило, використовується через певний час після допиту, проведеного поліцією у встановленому порядку. У США суперечки про застосування гіпнозу в процесі розслідування злочинів ведуться з 1969 року, а окремі штати повністю заборонили його використання у розслідуванні злочинів. У ряді країн гіпноз допускається тільки в окремих випадках. У США ФБР дозволено використовувати гіпноз, але згідно з положенням, затвердженим міністерством юстиції США у 1968 р., співробітники ФБР мають право використовувати гіпноз при розслідуванні найтяжчих злочинів проти особи і держави. Причому гіпноз дозволений тільки у тому разі, коли арсенал інших засобів розслідування вичерпано. Згідно з цим положенням піддавати гіпнозу дозволяється тільки безпосередньо очевидців або потерпілих з їх письмового дозволу. Співробітники ФБР, які готуються стати гіпнотизерами, проходять спеціальну навчальну підготовку з основ теорії, техніки, тактики, методики і певних особливостей використання гіпнозу у правоохоронній діяльності. На сьогодні більш як тисяча поліцейських США пройшли спеціальну підготовку з проведення сеансів гіпнозу. У Великобританії гіпноз при розслідуванні злочинів застосовується протягом останніх 25 років. У вітчизняній правоохоронній діяльності гіпноз не використовується.

Про використання гіпнозу як засобу вчинення злочинів знали ще у ХХ ст. У той період у кількох країнах Західної Європи відбувся ряд судових процесів, що викликали широкий суспільний резонанс, коли злочинці при вчиненні злочинів використовували гіпноз. Сучасна слідча практика свідчить про непоодинокі випадки використання гіпнозу під час вчинення шахрайства, грабежів, зґвалтувань, розбещення неповнолітніх, доведення до самогубства та інших злочинів. Актуальність цієї проблеми різко зросла в наш час у зв’язку з широким (практично безконтрольним) використанням методів, засобів і прийомів гіпнозу в офіційній і приватній медичній практиці, при демонстрації психологічних експериментів на естраді, на заняттях, які проводяться на спеціальних курсах, у гуртках тощо. На прилавках магазинів з’явилося досить багато різних посібників, методик, рекомендацій з гіпнозу та психологічного впливу на людину[16]. Однак цей напрям потребує сьогодні детальної наукової експериментальної оцінки і правової розробки проблеми.

Графологія — вчення про визначення характеру людини за її почерком. Питанням про зв’язок почерку з особистістю того, хто пише, цікавилися ще Аристотель, Светоній, Діонісій Галікарський та інші давні автори. Але до початку XVII ст. не було самостійних праць, присвячених графології. Тільки у 1622 р. італієць К. Бальді написав трактат “Роздуми про спосіб впізнання звички та рис того, хто писав, за його почерком”. У XVII ст. дослідженням зв’язку почерку з особою, яка писала, займався у Цюріху пастор Лафатер. У його творі “Фрагменти фізіогноміки”, виданому у 1772 р., був невеликий розділ, присвячений почерку. Вивчення почерку, на думку Лафатера, дає змогу скласти “фізіогномічний відбиток” характеру того, хто писав. Типові ознаки, які характеризують конкретний почерк, він називав “графічними портретами”. Однак Лафатеру не вдалося зробити великого внеску у вивчення почерку, в основному він обмежився спробою систематизувати знання у цій сфері.

Засновником графології вважають французького абата Ж. Мішона (1806-1881), якому належить і назва “графологія”. Мішон є автором багатьох праць з графології, найвідоміша — “Таємниці письма” (1872). Мішон був засновником Паризького графологічного товариства та журналу «Графологія». Відома також його експертна діяльність зі складання експертних висновків за результатами досліджень анонімних пасквілів. Мішон прямо адресував кілька своїх праць суддям та адвокатам і просив у них допомоги у впровадженні графології в практику судової експертизи документів.

Інший графолог Бусе вимагав, щоб експертами з дослідження письма судові органи запрошували тільки графологів і щоб в університетах якнайшвидше впровадили лекції з “судової графології”. В той час графологи неодноразово на практиці виступали як експерти у суді.

Були спроби використати графологію для встановлення особи невідомого злочинця за залишеним ним листом, щоб, керуючись ознаками почерку, скласти опис його зовнішності з метою ідентифікації. Так, у 1722 р. І. Громан стверджував, що він може визначити за почерком зріст, будову тіла, голос, колір очей і рум’янець на щоках того, хто писав. У 1899 р. у книзі “Графологія” італійський криміналіст Ч. Ломброзо рекомендував використовувати особливості почерку як додаткові ознаки, що вирізняють “природженого злочинця”, він поділив почерк злочинців на дві групи — почерк убивць, розбійників, грабіжників та окремо почерк злодіїв. У 1930-1933 рр. асистентка Віденського університету Р. Візер опублікувала спеціальну монографію про почерк злочинців, що вчиняють статеві злочини. Радянські вчені С. Познишев, М. Терзієв проаналізували розвиток графології і дійшли висновку, що графологія немає наукового підґрунтя, тому її використання при судовій експертизі документів недоцільне. Хоча зазначили, що окремі дослідження графологів сприяли детальному вивченню різних (здебільшого загальних) ознак письма. Сучасні графологи співпрацюють з психіатрами і психологами, стверджуючи, що аналіз почерку (“графоаналіз”) дає змогу криміналістам збагнути внутрішній світ особи.

Незважаючи на загалом скептичне ставлення наукового товариства до графології, існує ряд професійних графологічних організацій за кордоном, наприклад, Французьке товариство графології, Американська асоціація аналізу почерку, Американське графологічне товариство, Американський фонд аналізу почерку, Міжнародне графологічне товариство. Графологію викладають в університетах Берліна, Гамбурга, Фрейбурга, Майнца, Кіля, Мюнхена, Гейдельберга. Найновіші курси графології читають у Сорбонні (Париж), у Цюріху, Базелі (Швейцарія), у Берліні (ФРН), у США — в Єльському університеті і Школі соціальних досліджень (Нью-Йорк) і різних психіатричних лікарнях, в Нідерландах та Ізраїлі (в одних університетах графологію читають після завершення курсу психології, в інших — як частину медичного курсу).

Однак у працях і напрямах діяльності різних авторів і графологічних організацій не ставилося завдання вивчення психофізіологічних характеристик та ознак нервової системи за параметрами почерку, не здійснювалися спеціальні експериментальні досліди з метою встановлення психофізіологічного портрета людини за її почерком, не залучався для проведення таких досліджень сучасний науково-технічний арсенал методів і засобів. Дослідження цих питань створює передумови для розкриття суті й особливостей психофізіологічних характеристик людини за почерком.

Постановка і вирішення завдання пізнання індивідуальних психофізіологічних характеристик людини за ознаками її почерку потребує цілком нового підходу до вивчення цього явища, що включає, як мінімум, такі умови:

• аналіз почеркознавчої практики;

• виявлення закономірностей утворення почерку конкретної людини;

• комплексне вивчення індивідуальних психофізіологічних характеристик людини із залученням сучасних методів експрес-діагностики.

Така дослідна робота в Україні здійснюється вже понад 35 років під керівництвом відомого вченого, досвідченого фахівця у цій галузі знань професора В. Лисиченка. На сьогодні виконано досить великий обсяг роботи з конструювання приладів, вибору методик, здійснення експериментів, розробки програмного забезпечення тощо. При цьому застосовується якісно новий підхід до реалізації цієї проблеми. Зазначене свідчить про актуальність цільового вивчення психофізіологічного портрета людини за її почерком, встановлення кардинально нових підходів до розв’язання цієї проблеми, що гарантує повноту і об’єктивність пізнання людини за ознаками почерку, відповідає потребам юридичної практики. Цей напрям досліджень має надзвичайно великі перспективи як у суто теоретичному, так і в практичному значенні, а тому потребує подальшого активного вивчення.

Г. Криміналістична одорологія. Запах у криміналістиці — це новий вид слідів, наукове дослідження яких уперше було здійснено А. Вінбергом, М. Салтевським, М. Сегаєм, В. Шикановим та ін. Сліди запаху докорінно відрізняються від трасологічних, тому що не мають сталої зовнішньої форми, вони невидимі і нестандартні за своїми властивостями. Основними властивостями слідів запаху є: леткість, розчинність, адсорбція, розбавлення, дифузія. Криміналістичними ознаками слідів запаху, як вважає М. Салтевський, є такі: безперервність слідоутворення, рухомість структури, розсіюваність і ділимість.

Сліди запаху утворюють особливу групу, споріднену слідам-речовинам у трасології, але водночас відрізняються від них. За механізмом утворення їх можна поділити на дві підгрупи:

• сліди-джерела запаху;

• сліди-запахи.

Криміналістична одорологія — це розділ науки криміналістики, який досліджує закономірності механізму утворення, прийоми, засоби і методи виявлення, збирання, дослідження і використання слідів запаху для отримання інформації з метою розкриття і розслідування злочинів. Найбільш правильним треба вважати визначення, запропоноване М. Салтевським: криміналістична одорологія — це галузь наукового знання, яка досліджує проблеми природи і механізм утворення запахових слідів, методи і технічні засоби їх використання з метою попередження і розкриття злочинів. Це галузь криміналістичної техніки, яка об’єднує знання про закономірності утворення, функціонування і зникнення слідів запаху і пов’язаних з ними явищ, яка розробляє методи, науково-технічні і біологічні засоби, криміналістичні прийоми і рекомендації виявлення, збирання, консервації, дослідження і використання одорологічної інформації з метою швидкого розкриття, розслідування і попередження злочинів.

Криміналістична одорологія є порівняно молодою галуззю криміналістики. Тривалий час розробкою зазначених проблем займалися здебільшого судові біологи, хіміки, фізики, медики. Окремі відомості щодо слідів запаху можна знайти в різних розділах криміналістики, судової медицини, адміністративного права, оперативно-розшукової діяльності й інших наук, але єдиної теоретичної основи вони не мали. Лише починаючи з 60-х років ХХ ст. одорологічними проблемами в широкому сенсі зайнялися вчені-криміналісти. Дослідження В. Безрукова, А. Вінберга, М. Гучка, А. Кавалеріса, В. Ленко, М. Майорова, М. Салтевського, В. Сало, В. Снєткова, К. Сулімова, В. Старовойтова, М. Тарнаєва, В. Шиканова та інших учених і практичних працівників започаткували глибокі теоретичні і експериментальні роботи щодо використання запахів у процесі розкриття злочинів.

Нині на основі даних криміналістичної одорології вирішується досить широке коло питань. Так, тільки за допомогою біологічного детектора реалізуються такі практичні завдання: вибір речей; вибір людини за запахом її речей; одорологічний вибір; пошук наркотичних речовин; виявлення наркотичних речовин; слідова робота; робота зі спеціальним препаратом; затримання озброєних злочинців; охорона різних об’єктів; патрулювання тощо.

Зміст досліджень сучасної криміналістичної одорології можна систематизувати в три групи: методологічні, організаційні і практичні проблеми.

До методологічних проблем належать: розробка предмета криміналістичної одорології; пошук нових науково-технічних методів, засобів, тактичних прийомів дослідження запаху; вивчення механізму його утворення на складних поверхнях, а також нових матеріалів і речовин (адсорбентів) для його консервації;вирішення проблем, пов’язаних зі становленням криміналістичної одорологічної експертизи; розробка методик підготовки біодетекторів; вирішення низки ідентифікаційних і неідентифікаційних питань дослідження запаху в криміналістичній практиці.

Реалізація організаційних проблем передбачає створення криміналістичних одорологічних лабораторій у великих практичних підрозділах; запахотек і картотек (банків) запаху в УВС і райвідділах; формування служби криміналістичної одорології, яка включає експертну і кінологічну службу; вирішення питань про створення спецкурсів, підручників, навчальних посібників, введення в навчальний процес зазначеної дисципліни; організації спеціальних курсів, шкіл, училищ для підготовки і перепідготовки кінологів, експертів-криміналістів, працівників оперативних служб.

До практичних аспектів належить впровадження одорологічного методу, який давав би змогу вирішувати питання ідентифікаційного (ототожнення людини за запахом) і неідентифікаційного (інші дослідження) плану, з метою його використання в оперативно-розшуковій, слідчій і організаційно-керівній діяльності правоохоронних органів.

Досліджуючи запах і явища, які виникають у процесі взаємодії злочинця з навколишнім середовищем, криміналістична одорологія використовує дані інших наук — біології, хімії, фізики, радіоелектроніки, які розробляють методи і засоби аналізу молекул речовин і використовують ці дані та положення для вирішення своїх особистих завдань.

Теоретичною основою всіх досліджень криміналістичної одорології, метою якої є ідентифікація людини за запахом, що залишений нею на місці події, на об’єктах, з якими вона взаємодіяла, яких вона торкалася в процесі злочину, є методологічні принципи і положення теорії відображення, а також теорії криміналістичної діагностики, групофікації та ідентифікації, розробленої вченими-криміналістами.

Ідентифікація об’єктів зі слідами запаху базується на індивідуальності запаху. Тому криміналістична одорологія користується теоретичними положеннями трасології і спорідненої їй сфери пізнання — слідознавства. Як і інші галузі криміналістичної техніки, криміналістична одорологія розробляє як теоретико-правові положення, так і психологічні, етичні, тактичні і технічні правила, якими потрібно керуватися в своїй практичній діяльності співробітникам карного розшуку, служби БЕЗ, слідчим, експертам, кінологам.

Основні проблеми, які розробляються криміналістичною одорологією, такі:

• групова та індивідуальна ідентифікація слідів запаху людини;

• групова та індивідуальна ідентифікація різних речовин, які пов’язані з розслідуваним злочином.

Безумовно, що основним, найбільш актуальним, важливим і суттєвим для практики боротьби зі злочинністю є питання ідентифікації людини за запахом. В Україні розробкою технічної бази для здійснення одорологічних досліджень займаються науково-дослідні центри аналітичного приладобудування. Сьогодні такі роботи виконують на кафедрі розслідування злочинів Національної академії внутрішніх справ. Співробітники кафедри спільно із працівниками Інституту напівпровідників, Інституту кібернетики НАН України, а також Науково-криміналістичного центру МВС України і Науково-дослідного інституту МВС РФ виконують пошукові дослідження, розробляють технічні засоби і методи діагностики та ідентифікації слідів запаху. Експериментальні дослідження здійснюють спільно зі співробітниками об’єднаного розплідника службового собаківництва ГУВС м. Києва В. Ленко, М. Гучком, О. Горяєвим, УВС Вінницької області В. Ткаченком, В. Трепаком і УВС Черкаської області В. Сало. Метою цього експериментально-пошукового дослідження є розробка методики використання біодетекторів у слідчій, експертній і оперативно-розшуковій практиці.

Робота з запаховими слідами на місці події — це комплекс тактичних прийомів із застосування технічних засобів криміналістичної одорології для виявлення, фіксації названих слідів з метою розслідування злочинів. Для роботи на місці події зі слідами запаху був запропонований одорологічний чемодан, який розроблено на кафедрі криміналістики Української академії внутрішніх справ і в якому є технічні засоби, необхідні для виявлення і фіксації всіх одорологічних слідів. До такого чемодана входять: засоби забезпечення стерильності роботи з джерелами; засоби відбору запахової інформації з джерела; засоби консервації й пакування джерел запаху.

Робота з джерелами запаху потребує стерильності. Тому на руки надівають гігієнічні рукавички, дрібні джерела беруть пінцетом, попередньо протертим спиртом. Волосся, частинки тканин, які відділилися від тіла людини, поміщають у скляні пробірки, а громіздкі об’єкти — в поліетиленові пакети, скляний посуд і герметично упаковують. Звичайно скляний посуд та інший пакувальний матеріал попередньо стерилізують.

При роботі зі слідами-джерелами запаху потрібно додержуватися таких правил:

• усі технічні засоби, за допомогою яких відбувається вилучення і консервація, повинні бути стерильними;

• виявлений предмет не треба брати руками, спочатку необхідно подумати, як його тримав злочинець, а потім надіти гігієнічні рукавички і протерти їх спиртом, взяти предмет так, щоб не пошкодити слідів папілярних візерунків, які на ньому є;

• насамперед об’єкт досліджують стосовно наявності на ньому видимих і невидимих слідів пальців рук і сторонніх частинок — слідів-накладень;

• після огляду об’єкт необхідно законсервувати, тобто помістити в посуд, який герметично закривається.

Організація розшуку злочинця за слідами на місці події є одним із основних завдань першочергового етапу розслідування. Криміналістична і оперативно-розшукова тактика знає кілька прийомів розшуку злочинця за гарячими слідами запаху на місці події. Одним із них є розшук злочинця за слідами запаху за допомогою використання біологічного детектора — нюху службово-розшукового собаки. Тут відомі два способи: переслідування злочинця за його запаховими слідами за допомогою службово-розшукового собаки під керівництвом кінолога; фіксація запахового сліду злочинця на місці події для подальшого дослідження його з метою встановлення злочинця шляхом вибору.

Кінолог — це фахівець зі службового собаківництва. Він навчає і дресирує собаку, знає його звички і поведінкові реакції на дратування, вміє їх науково інтерпретувати і в такий спосіб повідомляти спеціальні знання стосовно керування поведінкою службово-розшукового собаки. Кінолог входить до складу слідчо-оперативної групи і виїжджає на місце події злочину. Після прибуття на місце події на початку орієнтовної стадії огляду слідчий з кінологом визначають предмети, які можуть бути джерелами запаху злочинця (слід взуття, будь-який загублений предмет, знаряддя злочину тощо), якщо предметів кілька, то беруть такий, на якому немає трасологічних слідів, а за їх наявності фіксують такі сліди і тільки після того пропонують кінологу застосувати службово-розшукового собаку.

Джерелом запаху людини може бути будь-який предмет матеріальної обстановки на місці події. Якщо предмет-джерело можна вилучити і законсервувати, то здійснюється його вилучення. Але не завжди таке вилучення можна виконати, наприклад, якщо це великогабаритні меблі, дверцята банківського сейфа, меблева стінка, дверна ручка, ґрунт, тканини тощо, тому доводиться відділяти слід запаху від його носія і переносити його на нейтральний носій, а останній консервувати. Сьогодні розроблено і застосовується на практиці щонайменше три прийоми відділення сліду запаху від його носія:

• відбір (відкачування) молекул шприцом;

• відбір молекул запаху безпосередньо ємністю;

• адсорбція запахового сліду на нейтральний носій.

Д. Криміналістична акустика. Серед найсучасніших і найактуальніших проблем криміналістики й експертної практики сьогодні можна назвати новий, самостійний напрям — криміналістичну акустику. Цей напрям відображає широкий спектр знань, які виникають під час розслідування злочинів як на досудовому слідстві, так і при остаточному вирішенні питання про причетність обвинуваченого в скоєнні злочину в ході судового розгляду.

Виконані дослідження і досвід слідчої практики говорять про те, що сучасний стан науково-технічного прогресу в правоохоронних органах, зокрема в органах внутрішніх справ, уже сьогодні дає змогу вирішувати окремі питання криміналістичної акустики: ототожнення голосу людини за фізичними параметрами мовного сигналу; діагностику мовного середовища, яка так чи інакше пов’язана з подією злочину; здійснення експертного дослідження матеріалів звукозапису тощо. Перелічені завдання донедавна вирішувалися виключно за рахунок аудиторного аналізу та органолептичними методами. Однак бурхливий розвиток мікропроцесорної, цифрової вимірювальної і обчислювальної техніки допомагає сьогодні вирішувати експертні завдання на принципово новому якісному рівні.

Слід зазначити, що в процесі еволюції засобів вимірювальної, обчислювальної техніки і насамперед професійних персональних ЕОМ спостерігаються досить цікаві парадокси: щоразу, коли з’являються якісно нові ЕОМ, їхні можливості перекривають практичні потреби правоохоронних органів, однак через відносно короткий проміжок часу нові покоління завдань потребують сучасніших ЕОМ. І сьогодні практика вже ставить перед наукою досить складні і надзвичайно актуальні завдання експертних досліджень.

У Національній академії внутрішніх справ спочатку на кафедрі криміналістики, а нині на кафедрі технічних засобів попередження і розкриття злочинів Ю. Бутніком, М. Вертузаєвим, Л. Громовенко, Ю. Жаріковим, М. Салтевським, В. Хахановським, Ю. Ящуринським протягом 30 років здійснюються науково-дослідні і конструкторські роботи зі створення автоматизованої системи експертних досліджень у криміналістиці. Співробітниками академії за названою тематикою захищено дисертації, опубліковано понад сорок наукових праць, розроблено відповідні методики і реалізовано в окремій технології спеціальну автоматизовану систему експертних досліджень. Результати виконаних досліджень у концентрованому вигляді було викладено в науково-практичному посібнику “Судова акустика: теоретичні основи і експертна практика” та ряді інших праць.

Цікаві результати криміналістичного дослідження фонограм мови та ідентифікації особи, яка говорила, отримано в лабораторії судової експертизи Грузії та інституті систем керування АН Грузії. У відділі діалогових систем інституту систем керування за більш як 30 років досліджень накопичено певний досвід у галузі вивчення індивідуальних особливостей голосів і розробки систем автоматичної верифікації та ідентифікації людини, яка говорила, за її усною мовою. Цей досвід, а також результати досліджень у галузі криміналістичної експертизи фонограм мови, які здійснюють у Грузії, Росії, Україні, покладено в основу розробки нової, комплексної методики вивчення фонограми мови з метою встановлення за нею особи, яка говорила.

У ряді зарубіжних країн світу одним з перших методів, що його було застосовано для ототожнення голосу людини, яка говорила, був метод “войспринту” (метод “відбитків голосу”). Незважаючи на скептичні заперечення відомих вчених США в галузі дослідження мови стосовно його використання на практиці, метод “відбитків голосу” був прийнятий на озброєння багатьма штатами і федеральними правовими органами США. Цей метод застосовується також у Канаді, західноєвропейських країнах, а також в Ізраїлі, Японії та ПАР. Слід зазначити, що сьогодні в Україні, Польщі, Росії, Грузії та інших країнах активно здійснюються наукові дослідження, що стосуються проблем судово-фоноскопічної експертизи, її теоретичних і організаційних засад, практичних завдань автоматичної ідентифікації особи, яка говорила, лінгвістичного аналізу фонограм мови, ідентифікації засобів звуко- та відеозапису, а також питання розшифрування текстів, візуалізації сигналограм і організації автоматичного місця експерта та відповідних програмних засобів.

Таким чином, можна констатувати, що в галузі криміналістичних знань достатньо повно розроблені наукові основи акустики, в яких сформульовано поняття предмета, системи судової акустики, розкрито її значення в розслідуванні злочинів. Викладено основні відомості про утворення і сприйняття мови, про акустичні параметри мовних сигналів, розглянуто сучасні підходи і типи завдань упізнання особи за усною мовою. Розкрито особливості криміналістичної експертизи сигналограм голосу особи, запропоновано новий підхід до ідентифікації людини, що говорить, за параметрами спектральних переходів мовного сигналу, висвітлено питання криміналістичної діагностики звукового спектра голосу.

Вчені-криміналісти Л. Громовенко, Ю. Жаріков, М. Салтевський розробили методичні й організаційно-технічні основи судової акустики. Були сформульовані вимоги до процедури цього експертного дослідження, розроблено методику криміналістичного середовища, дано рекомендації з підготовки матеріалу для здійснення судово-акустичної експертизи, експертизи матеріалів відео-, звукозапису, тобто ідентифікації людини за фізичними параметрами мови, створено автоматизовану систему експертних досліджень акустичної інформації, розкрито значення висновку судово-акустичної експертизи в системі доказів. Зокрема, було висвітлено проблеми стосовно понятійного апарату криміналістичної експертизи матеріалів відео-, звукозапису, систематизовано діагностичні та ідентифікаційні ознаки, розроблено методи експертного дослідження цих об’єктів, сформульовано методичну схему експертного дослідження матеріалів відео-, звукозапису.

Необхідно зазначити, що наукові дослідження в цій галузі криміналістичних знань поєднуються з широкою експертною практикою.

На сьогодні здійснено понад 100 експертиз за постановами правоохоронних органів і органів юстиції: прокуратури, слідчих підрозділів органів внутрішніх справ, судових органів України, Росії, Грузії та інших країн. Усі висновки за виконаними експертизами визнані судами різних інстанцій як додаткові джерела доказів і сприяли встановленню істини в ході судових засідань.

Е. Криміналістична системологія. Розслідування злочинів — складний багатоплановий процес, що включає пізнання подій минулого. Розкриття злочину означає збирання інформації про злочин, яка відображена в матеріальних та ідеальних слідах. Збирання цих даних, дуже часто розрізнених, неповних, суперечливих, становить певну (особливо при скоєнні в умовах неочевидності) складність.

Криміналістика як наука про закономірності виникнення, виявлення, збирання, дослідження та використання доказової інформації присвячена розробці та впровадженню в практику (слідчу, експертну, судову) рекомендацій з розкриття злочинів. Ці рекомендації органічно поєднують положення теорії та узагальнені результати слідчої практики. Кожен вчинений злочин, як і довільне явище об’єктивного буття, індивідуальний і тому потребує врахування цієї обставини при організації його розслідування. Разом з тим практика засвідчує наявність типового у розслідуванні злочинів.

Сьогодні є чимало літературних джерел, які містять криміналістичні рекомендації та практику розслідування. Проте це не тільки благо, а й певний мінус, оскільки пошук конкретної необхідної інформації дуже часто ускладнюється через невиразність рекомендацій у тексті публікацій, відсутність вказівок щодо використання літератури та цільових тематичних збірників криміналістичних рекомендацій тощо.

Авторами спільно з В. Бахіним, В. Кузьмічовим, М. Курко було систематизовано криміналістичні рекомендації щодо збирання, дослідження, узагальнення та використання доказової інформації в процесі розслідування злочинів. Ця робота виконана на основі узагальнення зібраних і систематизованих криміналістичних рекомендацій з різних криміналістичних джерел та неопублікованих матеріалів практики. Важливо те, що вона містить поради, які перевірені часом. При відборі рекомендацій основна увага приділялася тим прийомам і методам роботи з доказами, які вирізняються специфікою та найчастіше не належать до загальновідомих, добре висвітлених у літературі. Ставились такі цілі: подати один із варіантів удосконалення інформування конкретних адресатів (слухачів юридичних навчальних закладів, практичних працівників правоохоронних органів) про прийоми встановлення істини при розслідуванні злочинів, які пропонуються наукою та практикою; надати можливість ознайомитися з конкретними засобами і методами вирішення питань, що виникають під час розслідування, на основі їх раціонального пошуку в єдиному систематизованому джерелі.

Ці матеріали поділено на сім тематичних блоків, що відображають їхню змістовну належність стосовно джерел доказової інформації, усвідомлених питань, планування розслідування тощо. В першому розділі систематизовано інформацію про підозрюваного та обвинуваченого; в другому — інформацію про потерпілого; в третьому висвітлено проблеми висування та перевірки версій; четвертий розкриває питання встановлення обставин події; в п’ятому систематизовано всю інформацію про сліди злочину; в шостому проаналізовано практику здійснення експертизи при розслідуванні конкретних злочинів, і, нарешті, в сьомому розділі розкрито проблему викривання хитрощів злочинців. Таким чином, виконані дослідження дали змогу систематизувати узагальнений досвід практики і висвітлити проблеми, які стосуються джерел інформації (свідків, зв’язків потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, документів, знарядь, речей, слідів діяльності або занять), способу скоєння злочину; версій, моделювання (прогнозування) поведінки з метою встановлення особи, часу події; слідів рук, ніг, транспорту, інструментів, зброї, мікрочастинок, крові, волосся, зубів; експертиз (криміналістичних, судово-медичних, матеріалів, речей та виробів, автотехнічних тощо); ознак інсценування; поведінки і хитрощів злочинців; викриття неправдивих показань; забезпечення повноти розкриття злочинів тощо.

Безумовно, що, по-перше, зазначені матеріали становлять інформаційний масив, який може бути використаний для встановлення відомостей про факти, що характеризують особу обвинуваченого, подруге, ці узагальнення можуть бути покладені в основу створення нової галузі в криміналістичній науці — криміналістичної системології, по-третє, накопичені криміналістичні рекомендації покликані сприяти розвиткові творчого підходу до аналізу слідчих ситуацій, пошуку раціональних шляхів і способів їх вирішення.

Створення сучасних технологій здійснення наукових криміналістичних досліджень проблем людини неможливе без розробки численних методів оптимізації криміналістичної діяльності, розгляду питань, які стосуються концептуальних проблем інформатизації правоохоронних органів, а також розробки багатопроцесорних ЕОМ і їхнього математичного забезпечення.

Перші наукові дослідження з проблем статистичного аналізу і прийняття рішень були виконані під керівництвом російських учених A. Колмогорова і О. Вальда. Український науковець В. Михалевич у 1953-1956 рр. використав ідеї О. Вальда для вирішення важливих у прикладному значенні завдань.

Серйозний внесок у розвиток теорії послідовних статистичних рішень при вивченні досить широкого класу багатоваріантних завдань оптимізації і вибору оптимальних алгоритмів їх рішень зробили Л. Галустова, Г Донець, А. Кукса, В. Михалевич, А. Сибірко, В. Трубін, B. Шкурба, Н. Шор та інші дослідники.

Як зазначалося вище, в Київському політехнічному інституті і Інституті кібернетики ім. В. М. Глушкова НАН України розроблені пакети прикладних програм ПРІАМ і ДІСПРО для вирішення різних типів завдань дискретної оптимізації. Пакети таких програм мають надійне системне забезпечення, в тому числі засоби, які дають можливість користувачу брати активну участь в обчислювальному процесі (досліджувати моделі і методи, що вивчаються, здійснювати пошук рішень у режимі діалогу тощо).

Інтерес до пакета прикладних програм типу ПРІАМ і ДІСПРО пояснюється наявністю широкої сфери їх застосування при вирішенні прикладних завдань, адже ці пакети є ефективним засобом для користувачів при розробці нових і дослідженні реалізованих математичних методів і програмного забезпечення. Справді, вирішуючи певним методом у режимі діалогу завдання оптимізації, можна оперативно маніпулювати різними вихідними даними, коригувати окремі параметри методу. В процесі багаторазового практичного вирішення однотипних завдань можна отримати цінну інформацію: як вдосконалити метод, які параметри моделі необхідно уточнити, наскільки інформація, що накопичена в цьому процесі, корисна при дослідженні стабільності завдань, які потрібно вирішувати, тощо.

Розробка пакетної проблематики зумовила появу нових ідей, які стосуються глибокого вивчення предметних галузей знань: дослідження стабільності реалізованих у пакетах моделей і алгоритмів, розробки методики виконання аналізу завдань, які потребують вирішення, вибору принципу оптимальності в багатокритеріальних завданнях тощо. Вся інформація, яку можна отримати в результаті такого роду дослідження, потім використовується в базах даних. Створення банку криміналістичних рекомендацій, які можуть бути реалізовані в пакеті прикладних програм, на думку В. Бахіна, А. Іщенка, В. Кузьмічова, О. Садченка, подає значну допомогу практичним працівникам при розслідуванні конкретних видів злочинів. При розробці пакетів типу ПРІАМ і ДІСПРО були здійснені теоретичні і експериментальні дослідження ефективності вирішення оптимізаційних завдань, які потрібні для користувачів пакетів.

Системний всебічний аналіз перспектив розвитку криміналістичних досліджень у галузі криміналістичної діагностики і прогностики, метрології і антропології, інформатики і системології потребує розвитку моделей і методів стохастичної оптимізації, в яких в явній формі враховується вірогідний характер досліджуваних процесів, а також ризик, пов’язаний з невизначеністю як невіддільною ознакою процесу прийняття рішень. Крім того, існує широке коло прикладних завдань, які не можуть бути сформульовані і вирішені в рамках детермінованих підходів. Наукові основи цього підходу сформульовані в наукових дослідженнях, які розвивають так звані стохастичні квазіградієнтні методи для вирішення важливих завдань зі швидкою і непередбачуваною поведінкою модельованих об’єктів. Це відкриває широкі можливості для їх використання при оптимізації складних систем в умовах невизначеності. В розробку цих методів значний внесок зробили П. Бабич, С. Лапач, С. Радченко, Ю. Єрмолаєв та їхні учні.

У галузі оптимізації конфліктно керованих процесів в Інституті кібернетики НАН України сьогодні розроблено ряд фундаментальних методів, які дають змогу приймати рішення в умовах протидії і невизначеності. Конкретніша інформація про отримані наукові результати і перспективи цього наукового напряму опублікована в працях М. Бабича, В. Задираки, В. Михалевича, І. Сергієнко.

Сьогодні надзвичайно актуальними є питання інформатизації правоохоронної діяльності і моделювання різних процесів у сфері кримінально-процесуальної діяльності. В науковій літературі достатньо повно висвітлено проблеми, які стосуються сучасних уявлень про інформатику і її взаємозв’язок із суміжними науками — кібернетикою, математикою, правом, економікою, криміналістикою, логікою, психологією тощо. В працях В. Михалевича досліджені основні напрями формування інформатики як комплексної наукової дисципліни, що вивчає всі аспекти розробки, проектування, створення, функціонування складних систем, їх застосування в різних галузях соціальної практики, способів формалізації інформації для комп’ютерної обробки і розвитку інформаційної культури суспільства.

Останні десятиріччя характеризуються створенням основ і швидким розвитком методів побудови високоефективних інформаційних процесів і систем та застосуванням інтелектуальних інформаційних технологій і методів системного аналізу в різних предметних сферах. На початку 80-х років ХХ ст. стали з’являтися наукові колективи, які розвивають теоретико-методологічну базу інформатизації і розробляють на цій основі комплексні програми інформатизації держави. У 1993 р. В. Михалевич виступив ініціатором розробки документів “Концепція державної політики інформатизації” та “Основні напрямки інформатизації в Україні”, які ставлять за мету переорієнтацію інформатизації для потреби здійснення ринкових економічних реформ. Під час підготовки цих документів широкої підтримки набула розроблена ним концепція про необхідність державного підходу до розв’язання проблеми інформатизації України. Ці ідеї сьогодні закріплені в чинних законодавчих актах і впроваджені в життя.

Сформульована в цих документах основна ідея інформатизації України відповідає основним стратегічним цілям нашої держави — прискоренню реформ і подоланню кризових явищ в економіці та інших сферах. В. Михалевич вважав, що в цій ситуації суспільство повинно якнайшвидше оволодіти сучасною інформаційною культурою, засобами, інструментарієм інформатики та системного аналізу. Ці положення надають новий імпульс розвитку вітчизняної кібернетики, інформатики і підходів до вивчення інформаційних потреб суспільства, а також формуванню організаційних механізмів з розробки і реалізації державної науково-технічної політики інформатизації.

В останні роки В. Михалевич, В. Калюжний, І. Сергієнко, С. Цвєтков, М. Швець здійснюють цікаві наукові дослідження із застосування обчислювальної техніки і сучасних інформаційних технологій для підтримки прийняття рішень як у загальнодержавних, загальноправових, так і в кримінально-процесуальних та криміналістичних галузях знань. Ця робота відбувається за такими напрямами: розробка математичних моделей процесів; розвиток інформаційних технологій для підтримки прийняття рішень; створення програмно-технічних комплексів, в яких реалізовано отримані теоретичні результати.

Сьогодні здійснюється робота з розробки і впровадження комп’ютерних технологій в юридичну діяльність, створення автоматизованих систем інформаційного забезпечення правоохоронних органів, а також з розробки комп’ютерного курсу розслідування злочинів. Важливим напрямом реалізації зазначених вище моделей та інформаційних технологій є створення криміналістичного ситуаційного інформаційно-аналітичного центру, який виконував би функції підтримки прийняття рішень при попередженні, розкритті і розслідуванні злочинів як у типових, так і в екстремальних ситуаціях.

Разом з виконанням робіт з теорії і практики інформатизації правоохоронних органів потрібно розвивати ідеї, які пов’язані з автоматизацією криміналістичних досліджень. Наприклад, відомо, що В. Лисиченко отримав цікаві наукові результати в галузі криміналістичного дослідження індивідуальних характеристик особистості за її почерком. Теоретичні і практичні результати здійснених В. Лисиченком досліджень у цій галузі криміналістичних знань узагальнено й опубліковано в серії посібників і статей. Нині виконується робота з автоматизації цих досліджень із залученням нових психофізіологічних методик і сучасних інформаційних технологій.

Так, в останні роки вітчизняними дослідниками В. Гончаренком, В. Гавловським, О. Тебякіним, В. Хахановським, В. Кологривовим, З. Ломако, О. Садченко, В. Галаганом, В. Пашко здійснюється комплекс дослідних і практичних робіт із застосування активних методів навчання, комп’ютерних технологій навчання, реформування навчальних програм і систем підготовки та перепідготовки кадрів у галузі криміналістики, організації розслідування злочинів. Були розроблені нові програми з курсу криміналістики, спецкурсів “Криміналістична інформатика”, “Криміналістична прогностика”, створені інструментальні комплекси для конструювання і актуалізації навчальних курсів, підготовлені збірники програмованих завдань з усього курсу криміналістики, використовуються ділові ігри, автоматизовані інформаційно-довідкові і експертні системи, комп’ютерні ігри “Слідчий”, “Вбивство”, “Рекет”, “Розслідування зґвалтувань”, “Міраж” тощо. Результати виконаних за цим напрямом досліджень опубліковані в збірниках наукових праць, навчальних посібниках, підручниках і методичних рекомендаціях.

1. Балабанова Л. М. Судебная патопсихология. — Донецк: Сталкер, 1998. — 432 с.

2. Біленчук П. Д. Процесуальні та криміналістичні проблеми дослідження обвинуваченого (проблеми комплексного вивчення особи обвинуваченого на досудовому слідстві): Монографія. — К.: Атіка, 1999. — 352 с.

3. Біленчук П. Д. Криміналістичне дослідження обвинуваченого: Монографія. — К.: УАВСУ, 1995. — 128 с.

4. Биленчук П. Д., Лукьянова О. Н. Компьютерная психофизиологическая диагностика личности. — К., 1988.

5. Биленчук П. Д., Лукьянова О. Н. Комплекс методик для исследования индивидуальных особенностей и текущего состояния человека, находящегося в особых жизненных условиях. — К., 1989.

6. Голяк Л. Правовий статус особи. — Л.: МАУП, 2005. — 186 с.

7. Костенко О. М. Воля і свідомість злочинця. — К.: КНУ ім. Т Шевченка, 1995. — 46 с.

8. Кондратюк Л. В. Антропология преступления. — М.: Норма, 2001. — 344 с.

9. Щёкин Г. В. Визуальная психодиагностика познания людей по их внешности и поведению. — К.: МАУП, 2001. — 616 с.