5.1.3. Пріоритетні напрями діяльності інформаційних служб органів дізнання та досудового слідства при розслідуванні злочинів[20]

Після розпаду СРСР правоохоронні органи відчули масовий тиск з боку ЗМІ, які в публікаціях, радіо- і телепередачах звинувачували співробітників правоохоронних органів в утисках свободи слова і друку, у підтримці тоталітарного режиму тощо. В результаті склалася вкрай негативна громадська думка про імідж правоохоронних органів, що унеможливлювало ефективний опір зростаючій злочинності і практично загрожувало повним руйнуванням самої правоохоронної системи в державі (В. Серьогін).

Такі властивості ЗМІ, як оперативність, широта впливу на великі маси людей, ефективність і економічна доцільність, сьогодні висувають пресу, радіо, телебачення в ряд найперспективніших засобів впливу на широкі верстви населення (С. П. Лукницький).

У науковій літературі питання про відносини органів дізнання і досудового слідства із засобами масової інформації трактується по-різному. Так, російський учений Ю. Наумкін вважає, що методологія системного підходу в дослідженні інформаційної взаємодії системи правопорядку і засобів масової інформації дає змогу виокремити кілька напрямів такої взаємодії, які зумовлюють удосконалення і розвиток не тільки зазначених систем, а й усієї системи правопорядку. Завдання полягає у тому, щоб з великої кількості напрямів виокремити і проаналізувати найважливіші і найнеобхідніші.

Українські дослідники І. Неонов, А. Письменницький, В. Серьогін, О. Денисова, В. Московець називають такі напрями, за якими органи дізнання та досудового слідства можуть використовувати засоби масової інформації:

• правове виховання населення;

• спонукання населення до подання допомоги в розкритті та розслідуванні правопорушень;

• усунення, блокування або нейтралізація обставин, які сприяють вчиненню злочинів;

• активне використання прогресивних форм профілактики правопорушень;

• підвищення авторитету та інші.

Зазначені напрями використання ЗМІ збігаються, на нашу думку, з основними завданнями міліції, що закріплені у ст. 9 Закону України “Про міліцію”, а саме:

• запобігання правопорушенням та їх припинення;

• охорона і забезпечення громадського порядку;

• виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили;

• забезпечення безпеки дорожнього руху.

Однак до наведеного переліку завдань слід додати розслідування злочинів, підслідних за КПК України, слідчими підрозділами ОВС України. Але такі завдання, як забезпечення особистої безпеки громадян, захист їхніх прав і свобод, законних інтересів, захист власності від злочинних посягань, виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень, участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов’язків потрібно виключити в зв’язку з тим, що вони не можуть бути забезпечені міліцією.

Залучення громадськості до участі в розкритті злочинів і розшуку злочинців за допомогою ЗМІ — складний вид діяльності, який потребує знання психології людини і ЗМІ, дієвих відносин з редакціями газет, радіо і телебачення (І. Кулієв).

Підставами використання ЗМІ для розкриття та розслідування злочинів можуть бути:

• їхній великий суспільний резонанс;

• відсутність інформації, необхідної для ведення або активізації роботи з розкриття злочинів;

• неможливість або значні труднощі вирішення будь-якого завдання розкриття злочинів іншим способом.

Як показує практика роботи оперативних і слідчих підрозділів, основними причинами, що викликають необхідність звернення до населення по допомогу при розкритті і розслідуванні злочинів, є такі:

• відсутність свідків і очевидців;

• виявлення потерпілих при розслідуванні багатоепізодних злочинів;

• відсутність відомостей про особу, що скоїла злочин;

• відсутність відомостей про потерпілого в разі його смерті;

• отримання будь-яких фактичних даних, що дають змогу активно продовжувати роботу з розкриття злочинів;

• залучення громадян до участі в розкритті злочину і отриманні показів свідків;

• дезінформація осіб, що мають стосунок до вчинення злочину;

• спонукання учасників злочину до вчинення самовикривальних дій (у тому числі і до явки з повинною);

• протидія чуткам, що негативно впливають на роботу з розкриття злочину, або поширення тих із них, які полегшують співробітникам ОВС вирішення завдань;

• попередження про можливі дії злочинця, орієнтування громадян на вжиття заходів із забезпечення своєї особистої і майнової безпеки;

• використання матеріалів, що надані ЗМІ, для здійснення оперативно-розшукових заходів.

Для підвищення ефективності використання ЗМІ в розкритті злочинів і розшуку злочинців Ю. Наумкін пропонує таке: чітко визначити цілі і завдання громадськості; найти відповідну форму подання матеріалу (жанр); спільно з редакцією визначити час подання інформації (місце, обсяг, жанр повідомлення). Використання ЗМІ при реалізації перелічених завдань сприяє мінімізації витрат часу, оперативності інформування населення, дає можливість використовувати зусилля усіх категорій населення або на необмеженій території, позитивно впливає на рівень правосвідомості і соціальної активності значного кола осіб (В. Томін).

М. Кулагін зазначає, що діяльність ЗМІ необхідна органам дізнання і досудового слідства при здійсненні профілактичної роботи, і наголошує, що інформація, спрямована безпосередньо на реципієнта, набуває максимально зобов’язального характеру, тому що до авторитету закону і правоохоронної системи додається авторитет ЗМІ.

До основних напрямів профілактичної діяльності органів дізнання та досудового слідства і ЗМІ І. Кулієв відносить: підвищення авторитету співробітників правоохоронних органів; демонстрацію науково-технічного забезпечення сил правопорядку і можливість оперативного реагування на загострення ситуації.

На думку В. Ростова, спільна зі ЗМІ профілактична діяльність включає таке: тлумачення законодавчих актів; інформування про виявлені злочини, їх розкриття; обговорення проблем забезпечення суспільної і особистої безпеки громадян, стан правопорядку на вулицях та в інших громадських місцях; порушення питань перед місцевою адміністрацією про обставини, які сприяють вчиненню правопорушень, та ін.

М. Кержнер виокремлює два напрями використання ЗМІ в здійсненні профілактики правопорушень: зусилля, безпосереднім завданням яких є правове виховання населення; спонукання населення до подання допомоги державним органам у розкритті певного злочину, розслідуванні конкретної кримінальної справи.

Однак найповніше напрями використання ЗМІ в профілактиці правопорушень сформулював Ф. Рябикін. До них автор відносить:

• усунення, блокування або нейтралізація обставин, що сприяють вчиненню злочинів;

• попередження злочинних проявів у результаті надання громадянам інформації про способи вчинення злочинів і осіб, що їх скоїли;

• демонстрація невідворотності покарання за вчинений злочин;

• створення обстановки нетерпимості і загального осуду навколо порушників правопорядку і осіб, що їм сприяють;

• правове виховання громадян;

• поширення передового досвіду і прогресивних форм профілактики правопорушень;

• підвищення авторитету працівників ОВС;

• встановлення обставин, що мають значення для розкриття, розслідування злочинів і розшуку злочинців.

У належний спосіб відпрацьована система інформування про правоохоронну діяльність органів дізнання та досудового слідства сприяє вирішенню таких важливих завдань, як доведення до населення і суспільства своєчасної та об’єктивної інформації про їх діяльність; нейтралізація неправдивої інформації про неї; інформування громадян про способи самозахисту і поведінки у разі зустрічі з правопорушниками; роз’яснення і коментування дій з припинення і розкриття найбільш суспільно небезпечних злочинів; звернення до населення з проханням про допомогу при вирішенні конкретних правоохоронних завдань (В. Сальніков).

Вищезазначене стосується напрямів використання можливостей ЗМІ органами дізнання та досудового слідства. Стосовно ж діяльності інформаційних служб сьогодні серед науковців немає одностайності щодо їх уніфікованого визначення. Так, В. Томін основною метою інформування населення про стан правопорядку, в тому числі і за допомогою ЗМІ, визначає правове виховання. Він розглядає правове виховання як складний процес, що має три рівні. Початковий рівень — це ефект знання, на якому відбувається перше знайомство з проблемою, здобуття нових знань. Другий рівень — ефект переконання, на цьому рівні відбувається активний процес перетворення знань на переконання; і третій, найвищий рівень — це ефект дії, вчинку, поведінки. Відповідно, найвищий ступінь у процесі правового виховання — це формування в законослухняного громадянина готовності і вміння брати участь у забезпеченні законності. Виходячи з вищезазначеного, В. Томін поділяє правове виховання на таке:

• правову освіту — повідомлення особі відомостей і загальних уявлень у галузі правознавства і правозастосування;

• правове навчання — повідомлення сукупності знань, засвоєння яких готує особу до виконання певних функцій у правовій сфері, до набуття умінь і навичок;

• правову пропаганду — повідомлення інформації, що допомагає створити у слухача або читача установку на сприйняття факторів, що мають правове значення, дати знання, які допоможуть йому вирізнити такі факти з різноманітності суспільного життя;

• правову агітацію — доведення до об’єкта інформації, що має на меті спонукати потенційних союзників до конкретних дій у правовій сфері.

І. Кулієв вважає що, правова пропаганда і правова агітація різняться за цілями впливу. Правова агітація спрямована на визначення поведінки в конкретній ситуації, як правило, одразу після дій суб’єктів. Правова пропаганда повинна забезпечувати цілеспрямовану поведінку громадян у майбутньому. Хоча, на думку І. Кулієва, інформування включає елементи правової освіти і правової пропаганди, але він розглядає його як самостійний напрям взаємодії. Виходячи з нормативно-правових актів МВС Російської Федерації, інформування населення про стан боротьби зі злочинністю і правопорушеннями та пропаганду об’єднують в інформаційно-пропагандистську роботу.

Основним завданням з інформування населення є створення цілісного, діючого, адаптованого до сучасних умов механізму взаємодії (взаємовідносин) органів дізнання та досудового слідства зі ЗМІ (Г. Ярош). Російські вчені Ю. Аракелов, Ю. Потапов основними напрямами такої діяльності визначають: своєчасне та об’єктивне інформування громадян про державну політику в галузі охорони суспільного порядку і забезпечення загальної безпеки, боротьбу зі злочинністю і заходи, що здійснюються органами дізнання та досудового слідства для їх реалізації; роз’яснення положень законодавства, пропаганду законослухняної поведінки громадян, їх допомоги в здійсненні правоохоронної діяльності; пропаганду героїки служби, формування позитивного іміджу і підвищення суспільного престижу працівника правоохоронних органів, затвердження в свідомості споживача інформаційної впевненості в здатності органів правопорядку подолати кримінальний натиск; створення режиму ділового партнерства і взаємної довіри із засобами масової інформації; здійснення контрпропагандистських акцій, аби без зволікання спростовувати недостовірні матеріали щодо органів внутрішніх справ.

До основних функцій інформування населення органами дізнання та досудового слідства названі дослідники відносять: створення цілісного, дієвого і адаптованого до сучасних умов механізму взаємодії із ЗМІ; визначення ступеня їх інформаційної відкритості, реалізацію основних напрямів, форм і методів інформування населення про стан боротьби зі злочинністю і профілактики правопорушень. Вони також визначають основні напрями інформаційно-пропагандистської діяльності з інформування населення про стан боротьби зі злочинністю і заходи з профілактики правопорушень: правове інформування населення; профілактика правопорушень; формування громадської думки про діяльність правоохоронних органів; пропагандистська робота; залучення населення до участі в боротьбі зі злочинністю і правопорушеннями. В. Ростов до перелічених напрямів додає рекламу діяльності органів дізнання та досудового слідства, профорієнтаційну роботу, боротьбу за чистоту рядів і розвиток матеріально-технічної бази.

До найпоширеніших, на думку Н. Маюрова, Х. Лойта, Е. Сергачова, форм інформаційно-пропагандистської роботи, що практикуються міліцією і організовуються з участю представників ЗМІ, належать: засідання колегій МВС, ГУ МВС, УМВС, УВСТ з наступною пресконференцією для журналістів; лекція, доповідь, бесіда; конференції; лекторії правового виховання; вечір-портрет, усний журнал; тематичний вечір, вечір запитань і відповідей; мітинг, диспут, дискусія, “круглий стіл”.

Один із найпоширеніших методів аналізу пропаганди у США отримав назву SCAME (Source — Content — Audience — Media — Effect), тобто джерело, а саме — його достовірність, точність; зміст — конкретний формат, відповідно до якого оцінюється зміст; аудиторія — визначення типу аудиторії, на яку спрямоване повідомлення; медіа — який канал вибрано для передачі повідомлення; ефект — можливі наслідки введення повідомлення в масову свідомість.

Пропаганда використовує абстрактні об’єкти, що зовсім не зменшує її ефективності. Завдяки абстрактності об’єкта пропаганда значно краще працює в періоди кризового розвитку ситуації (Г. Почепцов). Однак на противагу пропаганді діє контрпропаганда, в межах якої визначається техніка зі спростування негативного повідомлення. До її прийомів належать: пряме спростування — має бути достовірним і швидко досягати аудиторії, щоб не дати можливості виявитися негативному ефекту повідомлення опонента; непряме спростування — спрямоване на боротьбу з достовірністю повідомлення опонента; відволікання уваги — введення нових тем, які відволікають масову свідомість від проблеми; мовчання — інколи краще промовчати, щоб не поширювати чуже повідомлення; мінімізація — робиться акцент на моментах, які позитивні стосовно себе в повідомленні опонента; попередження — наводиться інформація, яку може повідомити опонент.

Найбільш узагальнено зазначені напрями роботи інформаційних служб органів дізнання та досудового слідства виявляються в основних сферах PR (паблік рилейшнз). До них належать: популяризація у ЗМІ; комунікації; суспільна діяльність;поширення повідомлень керівництва; реклама; агітація в пресі; відносини із засобами масової інформації; пропаганда; групові взаємовідносини та інше (Д. Ньюсом, Д. ВанСлайк Терк, Д. Крукберг). Однак паблік рилейшнз — це дещо більше, ніж перелічений вище набір. Паблік рилейшнз відрізняється від пропаганди, а також від реклами, які можна ефективно використовувати в діяльності підрозділів інформаційних служб органів дізнання та досудового слідства. Професор П. Матрат пояснює це тим, що стратегія реклами полягає в тому, щоб викликати бажання, створити мотивування для попиту; стратегія пропаганди — збуджувати умовні рефлекси, які заміняють усвідомлені дії; паблік рилейшнз — стратегія довіри, яка одна тільки спонукає вірити повідомленню. Хоча безсумнівно реклама повинна доповнювати цілісну програму PR. Вона має в пресі і на каналах мовлення свій власний простір і час, які продаються.

Д. Ньюсом, Д. ВанСлайк Терк, Д. Крукберг виокремлюють три типи реклами, найпоширеніші в PR-практиці:

• “домашня” реклама — це те, що організація готує для використання в своєму власному ЗМІ або у тому, який перебуває у спільній власності;

• оголошення про публічні послуги (ОПП) — подаються в формі оголошення, під них виділяється, як правило, непроданий час. Самі оголошення готуються як комерційна реклама і розміщуються переважно благодійними і бюджетними організаціями;

• корпоративна реклама, що має тематичний, пропагандистський характер або використовується в цілях підкреслення індивідуальності тієї чи іншої організації:

- тематична реклама, що використовується організаціями для обговорення поглядів на тему або проблему і спрямована на певну суспільну групу;

- пропагандистська реклама організації, яка хоче, аби її політику підтримали. Її межі набагато ширші за загальні коментарі. Така реклама може містити навіть заклик надати підтримку позиції, яку займає організація, тому є формою лобіювання з метою впливу на громадську думку;

- реклама корпоративного іміджу, застосовувана компаніями, організаціями, які хочуть показати, що вони охороняють інтереси суспільства, а також спрямована на те, щоб викликати позитивне суспільне ставлення. Якщо рекламу іміджу не здійснювати, то організація може зіштовхнутися із зниженням довіри суспільства, результати якого можуть бути катастрофічними.

На думку Л. Брауна, імідж є однією з основних форм впливу на свідомість суспільства, під яким слід розуміти формування та підтримання стійкого позитивного враження, образу організації, яким його бачить громадськість. Термін “імідж” нерозривно пов’язаний з поняттям “стереотип”, який, на погляд І. Ліпмана, вживається для позначення поширених у громадській думці упереджених уявлень про членів різноманітних національно-етнічних, соціально-політичних і професійних груп. Як вважає Б. Борисов, дуже важливо, який зміст прихований за стереотипом, як глибоко він охоплює істотні взаємозв’язки явищ, типові ознаки, притаманні подіям або цим явищам. Якщо зв’язки, на яких зосереджується уява, або риси, на яких наголошують, неістотні та поверхові, то утворюється хибний, так званий псевдостереотип. Як зазначає Т Хеллер, саме в цій сфері інвестиції в дослідження громадськості є найнеобхіднішими, адже недоліки досліджень призводять до провалу багатьох кампаній з реклами корпоративного іміджу. В більшості ж випадків реклама іміджу настільки перевантажена фактами, що нечасто буває переконливою. Єдине, чого повинна прагнути реклама іміджу, — це підвищення впевненості в організації.

Д. Ньюсом, Д. ВанСлайк Терк, Д. Крукберг вважають, що одна із основних переваг оплатної реклами полягає в тому, що рекламодавець завжди має повний контроль над повідомленням, контекстом, в якому вона з’явиться (розмір, масштаб, колір), і над засобом інформації, де її розміщено. Більшість реклами одночасно розміщують у кількох видах ЗМІ, з огляду на це при розробці повідомлень і плануванні використання візуальних засобів дуже важливо продумати, як матеріал буде інтерпретований усіма видами ЗМІ.

Ще однією складовою PR є популяризація. На думку Д. Ньюсома, Д. ВанСлайк Терк, Д. Крукберга, популяризація — це новини про організацію, продукт або послугу, які з’являються в газеті або журналі як стаття, або у випуску новин на каналах теле-, радіотрансляції як сенсаційний матеріал. Це розповідь про організацію інформаційного, а не рекламного характеру. Як зазначає Ю. Потапов, бажаючи підвищити ефективність своєї діяльності, працівники “інформаційних служб” органів дізнання та досудового слідства повинні завоювати довіру ЗМІ, подаючи точну, правдиву і надійну інформацію. Більшість популяризаційної інформації надається організаціями у формі інформаційних листів або прес-релізів. Основними каналами їх передачі є факс, електронна пошта або пошта.

На нашу думку, в окремих підрозділах органів дізнання та досудового слідства також мають бути власні публікації. А різні проектні групи можуть працювати через електронні канали спілкування, не зустрічаючись один з одним.

Як зазначають працівники засобів інформації, друкована популяризація доходить до ЗМІ трьома основними каналами, до яких належать: прес-релізи, висвітлення будь-якої події, інтерв’ю (Д. Ньюсом, Д. ВанСлайк Терк, Д. Крукберг). Прес-реліз, як вважають Ю. Потапов, Ф. Сайтел та інші, має бути написаний у стилі, прийнятному для певного виду ЗМІ, а також поданий у формі, зручній для технології, що її застосовує ЗМІ. До подій належать публічний виступ, а також прес-конференція, але це не стосується інтерв’ю, яке організовується для репортера з керівниками різного рангу. При проведенні інтерв’ю завдання РР-фахівця полягає лише у підготовці керівника до ефективного представництва організації, органу.

Велику частину негативної популяризації американські вчені Д. Ньюсом, Д. ВанСлайк Терк, Д. Крукберг відносять на рахунок помилок найвищого керівництва: погане планування, неефективне спілкування або неправильна політика. Але відсутність будь-якої популяризації — це швидше за все вина РR-спеціалістів.

При проведенні популяризації через канали мовлення необхідно добре знати ЗМІ, щоб підготувати популяризаційний матеріал. Директори служб телебачення віддають перевагу матеріалу, що підготовлений їх власними співробітниками, інколи іншим інформаційним джерелам, але дедалі частіше використовують популяризаційні відеофільми. Відеоматеріали містять поточні новини, а не сенсаційні матеріали, і супроводжуються експертними оцінками, до яких у ЗМІ немає доступу. Освітні телевізійні програми теж часто використовують художні відеофільми і фільми, підготовлені фахівцями інформаційних служб. Новини, які були записані в момент їх перебігу, — це найкращий спосіб розказати багатообіцяючу історію про організацію. Інколи темою телевізійного документального фільму стає організація або професія. В такому разі РR-фахівець повинен активно співпрацювати з тими, хто займається такою діяльністю. Однією з форм телевізійної популяризації є ток-шоу. При використанні цієї форми Д. Ньюсом, Д. ВанСлайк Терк, Д. Крукберг, Ф. Сайтел радять переконатися в такому: шоу відповідає РR-цілям; організація або спонсор заслуговують на довіру; виступаючий добре підготовлений або має досвід виступів перед телевізійною аудиторією.

При наданні інформації представникам ЗМІ ефективним є використання компакт-дисків, на яких можна розмістити набір документів (брошури, відеоматеріали, презентації). У комп’ютерній мережі Інтернет є сторінки, які функціонують у режимі цілодобового глобального джерела інформації для ЗМІ. Майже кожна організація теж має свої сторінки в Інтернеті, що дає можливість як її співробітникам, так і працівникам ЗМІ отримати інформацію про організацію та її діяльність. З огляду на це виникає потреба у виконанні РR-фахівцями таких функцій: викладати зміст повідомлення, постійно оновлювати інформацію, забезпечувати доступність користування, забезпечувати наявність усіх базових даних організації, цікавої інформації, яка могла б привернути увагу аудиторії, а не тільки ЗМІ (Д. Гумперт). Можливість двостороннього інтерактивного спілкування — це те, що робить Інтернет таким привабливим каналом спілкування.

Як показують різноманітні опитування працівників у 90-х роках ХХ ст., проведені Ропер-центром світових досліджень для Американської спілки паблік рилейшнз, вони відчувають розчарування, невдоволення, відсутність впевненості в завтрашньому дні. За цими результатами С. Рівкін робить висновок про постійне погіршення морального стану працівників і зниження продуктивності праці. Особливу увагу організаціям, зокрема керівництву ОВС, потрібно приділяти спілкуванню з працівниками. Необхідно усвідомлювати той факт, що вони ніколи не зможуть домогтися позитивної громадської думки відносно себе, якщо рядові працівники сумніватимуться в авторитеті своєї установи (В. Новіков). Хоча саме вони є виразниками певної репутації (іміджу) органів дізнання та досудового слідства серед населення. МВС України для поліпшення свого іміджу:

• видає в межах МВС України, УВС та райвідділів газети, журнали, листівки, брошури, інформаційні бюлетені, методичні рекомендації для співробітників;

• випускає навчальні фільми для особового складу органів внутрішніх справ, відеоролики, телевізійні сюжети.

Ефективним засобом спілкування зі співробітниками є внутрішні інформаційні бюлетені. Вони повинні містити не дріб’язкові відомості, а корисну інформацію і можуть поширюватись як у друкованому вигляді, так і в електронній формі.

На думку Д. Ньюсома, Д. ВанСлайк Терк, Д. Крукберга, відеофільми для внутрішнього користування випускають з метою пропаганди корпоративної культури, інформування співробітників про ресурси, які використовуються для розв’язання таких проблем, як зловживання алкоголем або наркотиками, застосовуються для навчання співробітників, а також для того, щоб ознайомити співробітників з точкою зору організації на ту чи іншу проблему, в яку вона може бути втягнута.

Публічні виступи і зустрічі також є прийомами популяризації, попри те, внутрішні вони чи зовнішні. До них належать: використання на радіо і телебаченні прямого ефіру з керівниками органів дізнання та досудового слідства різних рівнів; поширення різного роду “круглих столів”, брифінгів, прес-конференцій, репортажів, збірних і комплексних передач. Присутність знаменитостей практично завжди гарантує популяризацію, тому дуже бажано запрошувати їх на різні заходи, які проводяться організацією, а також наводити їхню позитивну оцінку того, що відбувається.

Успіх популяризації залежить від налагодження тісних робочих взаємовідносин, що побудовані на знанні і прогнозуванні потреб ЗМІ. Робота з популяризації складається з двох частин: надання інформації, яку потрібно довести до відома аудиторії певного ЗМІ; відповіді на запити. Вона має відповідати таким критеріям: важливість для аудиторії певного ЗМІ; актуальність; правдивість і повнота.

Першочергове завдання при популяризації полягає в тому, щоб зацікавити ЗМІ в повідомлюваній інформації і відобразити в ній ідеї організації, які можуть становити інтерес. У зв’язку з цим необхідно вивчати стилі всіх ЗМІ і будувати робочі відносини з професіоналами в усіх галузях. Дуже важливо знати, з ким конкретно потрібно зв’язуватись у тому чи іншому ЗМІ для опублікування новин. Збираючи інформацію для преси, укладач популяризаційних текстів повинен поводитися так, як поводився б репортер, що має доступ до тих самих інформаційних джерел. Е. Бернайз вважає, що потрібно створювати, провокувати події, які заслуговують на те, щоб їх назвали новинами. Як вважають Д. Ньюсом, Д. ВанСлайк Терк, Д. Крукберг, перелічені чотири групи людей особливо важливі для фахівця, який займається популяризацією, а саме: співробітники відділів новин; люди, які займаються виробництвом популяризаційного матеріалу; інші PR-фахівці; незалежні журналісти.

У своїй діяльності підрозділи інформаційних служб органів дізнання та досудового слідства використовують різні форми паблік рилейшнз, що включають кілька сотень заходів, завдяки яким можна досягнути бажаних результатів. Але чітка їх класифікація в науковій літературі відсутня і виконати її неможливо, на думку І. Казанчук, тому що кожен підрозділ залежно від ситуації, специфіки діяльності та верстви населення вибирає PR-заходи, які можуть бути кваліфіковано виконані і матимуть найбільшу користь.

Підсумовуючи сказане, можна виокремити історичні моделі паблік рилейшнз, до яких американський науковець Дж. Груніг включає такі:

• пабліситі або прес-посередницька модель (одностороння комунікація);

• інформування громадськості (досягається поширенням серед населення якомога точнішої інформації);

• двостороння асиметрична модель (захищає інтереси організації, спрямована на прийняття населенням тієї чи іншої точки зору організації і передбачає наявність зворотного зв’язку);

• двостороння симетрична модель. При використанні цієї форми організація прагне налагодити ділові відносини зі ЗМІ та громадськістю, які були б прийнятні для обох сторін. Обидві сторони сприймаються як групи, що дійшли обопільної згоди і досягли взаєморозуміння (І. Казанчик).

Утім, підрозділи інформаційних служб органів дізнання та досудового слідства мають один загальний недолік: функції цих служб зводяться в основному до інформування, тобто вони займаються тим, що на заході називають “пабліситі” (В. Королько). Їхня прес-посередницька діяльність має здебільшого дорадчий і безсистемний характер, вирізняється, як правило, короткостроковістю акцій, що розраховані на негайний, цілеспрямований ефект. Вони нагадують швидше “пожежну команду”, ніж “службу з техніки безпеки”, і переважно реагують на події (тобто виконують реагуючу функцію) замість того, щоб запобігати негативним моментам, розробляти і виконувати тривалі програми, розраховані на перспективу, на створення стійкої позитивної репутації своєї установи. Технологія паблік рилейшнз якщо й застосовується, то винятково у вигляді так званої двосторонньої асиметричної моделі, покликаної насамперед захищати інтереси установи. При цьому зв’язки з громадськістю використовуються для того, щоб примусити публіку погодитися з точкою зору певної установи, а зворотний зв’язок потрібен здебільшого для досягнення маніпулятивних цілей (В. Королько). Хоча найбільш прийнятною для досягнення найсприятливішої громадської думки щодо виконання органами дізнання та досудового слідства завдань, які покладаються на них законодавством України, є двостороння симетрична модель відносин із ЗМІ.