10. Ситуаційні дослідження

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

10. Ситуаційні дослідження

Ситуаційні (або ситуалогічні) дослідження сформувалися в 70—ті роки XX ст. і успішно проводяться в рамках криміналістичної експертизи (визначення взаємного положення транспортних засобів, положення того, хто стріляв, і потерпілого, встановлення можливості пострілу без натискування на спусковий гачок за певних умов.

Це дослідження охоплює подію з різних сторін (час, місце, структура, спосіб вчинення, злочину, засоби, які використовував злочинець). Для цього потрібні спеціальні знання з певних галузей науки. Не викликає сумніву правомірність цих досліджень. Слід відрізняти діяльність експерта в судовій експертизі від слідчої дії, що пов’язана з вивченням механізму злочину. Різниця в тому, що в експертизі застосовують спеціальні знання тієї чи іншої предметної судової науки, а під час проведення слідчої дії в цій ситуації розбирається безпосередньо слідчий, іноді за участі спеціаліста.

Однак на практиці існує тенденція, коли як результати комплексного дослідження видаються дані аналізу висновків інших експертиз, відомі дані з матеріалів справи тощо. Такі дії експерта слід розглядати як перевищення його повноважень і перетворення його на учасника «доказування і своєрідного наукового суддю», який суперечить закону й теорії доказів і може завдати шкоди встановленню істини.

На практиці спостерігаються і такі випадки, коли експерт на власний розсуд запрошує консультанта для вирішення того чи іншого питання. При цьому не надсилаються повідомлення органу, який призначив експертизу, для винесення спеціальної постанови, а запрошений консультант не підписує висновку експерта і взагалі його діяльність не відбивається у висновку. Така практика суперечить процесуальному законодавству, бо питання щодо залучення спеціалістів для офіційної діяльності можуть вирішувати лише органи, що призначили експертизу. У спеціальній літературі зазначається, що яке б, навіть незначне, дослідження не проводила запрошена особа, вона є експертом, тому результати її дослідження мають бути оформлені висновком. будь-який інший шлях залучення експерта до участі в кримінальному процесі не дає необхідних гарантій, пов’язаних із проведенням експертизи.

Експерт дає висновок про наявність чи відсутність причинного зв’язку, про причину або наслідок. Методика експертного дослідження причинного зв’язку визначається характером завдання, поставленого перед експертом.

Всі ситуативні питання поділяють на 7 груп:

— чи є причинний зв’язок між А і Б;

— яка причина явища Б;

— які наслідки явища А;

— чи є в причинах А, наслідках Б або в причинному зв’язку між А і Б певні названі якості (ознаки);

— яке явище — А чи Б відбулося раніше;

— чи була можливість запобігти наслідкам;

— чи мав обвинувачений можливість передбачити ці наслідки.

Ситуаційна експертиза має інтегральний характер, є переважно комплексною експертизою, яка передбачає залежно від вирішуваних ситуаційних завдань, проведення ідентифікаційних, класифікаційних, діагностичних видів досліджень. Вона потребує також глибокого теоретичного дослідження.