10. Криміналістична характеристика хабарництва

10. Криміналістична характеристика хабарництва

Поняття хабарництва поєднує три кримінально-караних діяння, які пов’язані між собою спільністю об’єкта злочину: одержання хабара, дача хабара, провокація хабара.

Відповідно до кримінального законодавства України одержання хабара передбачає отримання посадовими особами незаконної винагороди від хабародавця і виконання в його інтересах певних дій або невиконання тих, які він зобов’язаний був виконати, завдяки використанню свого службового становища. Кваліфікуючими ознаками хабара є:

— неодноразовість одержання хабара;

— вимагання хабара;

— відповідальне становище посадової особи;

— колишня судимість за хабарництво;

— розмір хабара.

Форми хабарництва різні: передача коштовних подарунків, грошей, оплата путівок у санаторії та туристичні поїздки; сприяння в просуванні по службі, у зарахуванні у вищий навчальний заклад, відкриття комерційних структур, приватизація об’єктів за заниженими цінами, прийняття на високооплачувану роботу та ін.

Суб’єктом дачі хабара є як правило приватна особа. Особа, яка дала хабар, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо стосовно неї мало місце вимагання або якщо особа добровільно заявила про вчинене діяння.

Підставами для порушення кримінальної справи про хабарництво: явка з повинною; письмові або усні заяви про вчинений або такий, що готується, злочин; надруковані статті; факти про хабарництво, виявлені оперативно-розшуковими органами; дані про хабарництво, встановлені в процесі розслідування й судового розгляду інших злочинів.

Для з’ясування обставин передачі посадовій особі хабара треба встановити:

— ким і через кого передавався хабар;

— характер взаємин між учасниками цієї злочинної дії;

— коли, де і за яких обставин передавався хабар;

— хто був присутній при дачі хабара і хто міг спостерігати спілкування хабародавця й хабароодержувача в момент вчинення злочину;

— яких результатів хотів досягти хабародавець врученням хабара;

— чи виконана обіцянка, дана посадовою особою й зумовлена хабаром;

— що було передано як хабар і які індивідуальні особливості його предмета (останнє з’ясовується досить докладно, щоб уникнути підміни переданого предмета або привнесених у нього змін);

— які джерела одержання коштів для хабара.

Способи дачі хабара:

— передача за заниженими цінами державної власності підприємницьким структурам безпосередньо, без продажу через аукціони;

— дозвіл на створення комерційних структур з метою передачі в них коштів підприємства;

— укладення збиткових для держави комерційних угод про здачу в оренду будинків чи інших об’єктів;

— видача банківських кредитів і позичок без одержання зобов’язань по їх поверненню;

— приховання наданих кредитів у зв’язку з їх нецільовим використанням;

— сприяння у створенні фіктивних підприємств без їх юридичного оформлення та реєстрації у відповідних органах;

— відмова конкурентам підприємницьких структур у реєстрації за надання одноразового хабара або за їх постійне отримання чиновниками, які підтримують конкурента;

— дача хабара адміністративним, податковим органам за підтримку недобросовісної конкуренції з боку окремих підприємців;

— видача пільгових ліцензій для відкриття тієї чи іншої комерційної структури;

— фальсифікація матеріалів документальної ревізії, аудиторської перевірки, відомостей про оподатковувані податком кошти, фальсифікація податкових декларацій.

На даний час хабарі досить поширені у всіх сферах діяльності.

Способи приховування хабарництва — це сукупність прийомів, спрямованих на протидію правоохоронним органам у боротьбі зі злочинністю, є частиною злочинної дії і здійснюється в процесі вчинення злочину або після нього.

Способи приховування хабара визначаються двома групами чинників:

— суб’єктивними інтересами й можливостями хабародавця;

— об’єктивною обстановкою, що сприяє хабарництву або перешкоджає йому.