1.3.3. Поняття, елементи й основні засади здійснення тактичних операцій

Починаючи з кінця 70-х років ХХ ст. у криміналістиці велику увагу приділяють вивченню проблеми тактичних операцій. І хоча цей термін набув неабиякого поширення, сьогодні для його визначення використовують поняття “складна тактична комбінація” та “тактичний комплекс”. Аналіз існуючих визначень тактичних операцій дає змогу сформулювати узагальнене поняття цієї криміналістичної категорії.

Тактична операція — це комплекс слідчих дій, оперативно-розшукових, організаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на досягнення конкретної мети під час розслідування злочинів.

На відміну від тактичної комбінації як комплексу тактичних прийомів у рамках однієї слідчої дії, тактична операція може охопити кілька взаємопов’язаних слідчих дій та інших заходів.

Тактична операція складається винятково зі слідчих дій і повинна включати в себе такі елементи:

• слідчі дії;

• оперативно-розшукові заходи;

• перевірні дії відповідно до ст. 97 КПК України;

• організаційно-технічні засоби;

• документальна ревізія;

• заходи щодо використання засобів масової інформації та допомоги громадськості;

• заходи виховного впливу слідчого на осіб, залучених у коло кримінального судочинства, передбачені нормативними актами МВС України;

• заходи в рамках охорони громадського порядку, здійснені у зв’язку з іншими заходами тактичної операції.

Безумовно, до всіх елементів тактичної операції пред’являються ті самі критерії допустимості, що й до кожного з них окремо. Найважливішими при цьому є критерії дотримання законності, науковості, економічності тощо.

Необхідною умовою розгляду тактичної операції як єдиного цілого, як комплексу є виявлення внутрісистемних зв’язків цього утворення. Системний аналіз тактичної операції дає змогу виявити в ній такі види зв’язків:

• за метою тактичної операції (всі заходи в кінцевому результаті повинні бути спрямовані на її досягнення);

• за змістом особистої методики доказування.

Зрештою, будь-яка тактична операція спрямована на побудову певної системи доказування за такими ознаками:

• послідовністю здійснення тих чи інших заходів;

• часом і місцем її проведення;

• єдиним змістом тактичної операції, навіть якщо її окремі елементи виконують різні посадові особи, які узгодили основні параметри спільної діяльності;

• відображенням змісту окремих дій в єдиному погодженому плані;

• організацією роботи співробітників, залучених до здійснення тактичної операції: забезпечення всіх різноманітних видів зв’язків усередині тактичної операції за умови необхідної організації взаємодій слідчого з працівниками інших служб органів внутрішніх справ.

Комплекс тактичних операцій відтворюється на базі єдності всіх зазначених зв’язків, а не лише на основі тільки одного з них. Але визначальним для цього поняття є зв’язок з метою здійснення тактичної операції. Не випадково в більшості праць з цієї проблеми поняття мети включено до визначення тактичної операції.

Метою тактичної операції є вирішення окремого тактичного завдання. Однак порівнювати поняття мети тактичної операції та тактичного завдання, на вирішення якого спрямоване її проведення, не можна, оскільки тактичне завдання може бути вирішене у результаті здійснення кількох тактичних операцій і комбінацій.

Аналіз проведення тактичних операцій, по-перше, є основним для їх виокремлення з усієї маси різнопланових заходів, які здійснюють у межах розслідування кримінальної справи, а, по-друге, дає можливість розробити тактичні операції, визначивши спочатку тактичне завдання, яке потрібно вирішити, потім конкретну мету, що її необхідно досягнути під час вирішення тактичного завдання, після чого намітити комплекс заходів для досягнення кожної з них окремо.

Конкретна мета тактичних операцій на кожному етапі розслідування визначається необхідністю слідчої ситуації. Зміна останньої змінює й актуальну для певного часу мету розслідування, а разом з нею і характер виконаних тактичних операцій.

У м. Львів наприкінці дня з приміщення дитячого садка було викрадено сумку виховательки Н. Курило. Коли вона прийшла до міліції з заявою, у коридорі зустріла чоловіка, якого напередодні вчинення крадіжки бачила на території дитячого садка. При затриманні він назвав своє прізвище — О. Олійник і пояснив, що до органів внутрішніх справ прийшов відмітитися у зв’язку з тим, що після відбуття покарання перебуває під адміністративним наглядом. Під час допиту О. Олійник категорично заперечував не тільки факт вчинення ним крадіжки речей Н. Курило, а й сам факт перебування його в той день на території дитячого садка. Обшук на його квартирі нічого не дав.

На допиті мати затриманого заявила, що її син справді в той день прийшов додому ввечері і приніс з собою кілька пляшок вина, але речей у нього не було. Слідча ситуація на цьому етапі розслідування була вкрай складною: жодних доказів вини О. Олійника в результаті першочергових слідчих дій не було одержано; сам О. Олійник, який був тричі засуджений за крадіжки, категорично заперечував свою вину. Оскільки пошук інших доказів і встановлення місцезнаходження крадених речей забрали б багато часу, а на цьому етапі вже було необхідно вирішувати питання про можливість тримання О. Олійника в ізоляторі тимчасового тримання (ІТТ), виникла необхідність у здійсненні тактичної операції, спрямованої на зміну позиції, яку зайняв підозрюваний. При опитуванні Н. Курило було з’ясовано, що, крім неї, О. Олійника на території дитячого садка бачили й інші працівники, батьки дітей, а також чоловік потерпілої. Останній навіть стверджував, що в руках у О. Олійника була сумка, схожа на сумку його дружини. Очевидці ретельно описали зовнішність чоловіка, якого вони бачили, і запевнили, що можуть його впізнати. Після цього їм послідовно був пред’явлений для впізнання О. Олійник. Після кожного впізнання з ним проводилася очна ставка. Незважаючи на те, що у свідченнях очевидців підтверджувався тільки факт перебування О. Олійника на території дитячого садка, а не факт вчинення крадіжки, після другого впізнання та очної ставки О. Олійник заявив, що він визнає свою вину у вчиненні злочину.

З цього моменту слідча ситуація змінилася на краще для слідчого, що потребувало термінового здійснення нової тактичної операції, спрямованої на встановлення факту вчинення О. Олійником крадіжки речей Н. Курило. Після визнання факту вчинення крадіжки О. Олійника ретельно допитали про всі обставини злочину. Він вказав місце схову крадених речей і сумки, які були вилучені і впізнані потерпілою. Отже, факт вчинення О. Олійником крадіжки речей був об’єктивно підтверджений. Одночасно з основним тактичним завданням — встановленням вини О. Олійника у вчиненні злочину — було частково вирішене і додаткове — відшкодування збитків, заподіяних злочином.

Під час розслідування кримінальної справи за фактом загибелі мотоцикліста внаслідок наїзду вантажного автомобіля його водій і двоє очевидців показали, що о 1-й годині 30 хвилин ночі мотоцикліст раптово повернув, внаслідок чого і сталося зіткнення. Зі слів очевидців, вони бачили зіткнення тоді, коли поверталися з занять в автошколі. На обличчі одного з них були свіжі подряпини. Під час допиту всіх очевидців у їхніх свідченнях було виявлено незначні протиріччя. Однак цього було достатньо для обвинувачення зазначених осіб у неправдивих свідченнях. У результаті запиту до автошколи слідчий одержав дані про те, що заняття там закінчуються набагато раніше того часу, коли сталася дорожньо-транспортна пригода. За місцем проживання свідків були встановлені та допитані особи, які бачили “свідків”, коли ті їхали разом із потерпілим у напрямку місця пригоди. Все це було використано на наступних допитах усіх зазначених осіб, при цьому вони були ізольовані один від одного і не мали можливості спілкуватися між собою. Зрештою всі троє дали правдиві свідчення про те, що зіткнення сталося через те, що мотоцикл і вантажний автомобіль вночі рухалися без габаритних вогнів, внаслідок чого з вини водія автомобіля і сталося зіткнення.

У побудові цієї тактичної операції, спрямованої на отримання від ряду осіб, у тому числі підозрюваного, правдивих свідчень, особливе значення мають організаційно-технічні заходи:

• запит до автошколи про час закінчення занять;

• відокремлення підозрюваного і свідків під час допитів та після їх закінчення.

У ході розслідування крадіжки з квартири, вчиненої вдень, було встановлено, що замок сторонніми предметами не відкривали; сліди злому відсутні. Було висунуто версію, що при вчиненні злочину використано ключ, який викрадено з кишені пальта сина потерпілих у шкільному гардеробі. Основним у проведенні тактичної операції щодо встановлення осіб, причетних до вчинення крадіжки, був оперативно-тактичний захід — вивчення класних журналів з метою виявлення учнів школи, відсутніх на уроках під час вчинення злочину.

Особливого значення організаційно-технічні заходи набувають при здійсненні тактичних операцій, спрямованих на встановлення доповнюючих епізодів злочинної діяльності обвинуваченого та співучасників у вчиненні злочинів.

Вчинення злочину є здебільшого лише одним із виявів діяльності стійкої злочинної групи. Кримінальні справи з різних епізодів злочинної діяльності можуть перебувати у різних слідчих органів внутрішніх справ або слідчих різних органів. У цій ситуації ключового значення набувають такі організаційно-технічні заходи слідчого, як вивчення та аналіз матеріалів і кримінальних справ, що належать до припинених і таких, що перебувають в архівах судів. Дія, яка може виконуватися щодо припинених кримінальних справ, є одним з основних напрямів діяльності слідчого з розкриття злочинів минулих років, що сприяє отриманню повніших відомостей про особу злочинців. Під час роботи слідчого над розслідуванням злочинів ці заходи є основною частиною його діяльності за схемою “від особи — до злочину та вчиненого”.

Іншим важливим організаційно-технічним заходом із встановлення додаткових епізодів злочинних дій обвинувачених у межах здійснення тактичних операцій є використання криміналістичних обліків, особливо за способом вчинення злочину, які дають змогу у багатьох випадках відразу визначити коло злочинної діяльності обвинувачених. Безумовно, що використання результатів перевірки за криміналістичними обліками пов’язане з виконанням комплексу слідчих дій та оперативно-розшукових заходів у межах тактичної операції.

Використання обліків за способом вчинення злочину та вивчення матеріалів кримінальних справ допомагають одержати додаткову інформацію в умовах, коли не встановлено особу злочинця, який вчинив новий злочин.

Так, за фактами вчинення крадіжок з ощадних кас на території Кіровоградської області було порушено кримінальні справи. Розслідування, яке тривало кілька місяців, не дало жодних результатів. Пошук за способом вчинення злочину (розпилювання металевого ящика алмазним диском) дав змогу визначити коло “слідової картини” злочинної діяльності та певну професійну підготовку злочинця. Під час здійснення оперативно-розшукових заходів був установлений слюсар К. Хорлов. У подальшому за допомогою комплексу слідчих дій та оперативних заходів вдалося зібрати всі докази і довести факт вчинення К. Хорловим зазначених злочинів.

Не менше значення в побудові тактичних операцій мають оперативно-розшукові заходи. Розробка слідчим тактичного рішення, яке передбачає виконання комплексу слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, зовсім не означає, що слідчий повинен встановлювати їх зміст, тим більше безпосередньо брати участь в їхньому здійсненні. У тактичному рішенні слідчого оперативно-розшукові заходи фігурують у формі доручення органам дізнання, наданого на підставі ст. 114 КПК України. Коло таких доручень достатньо визначене:

• перевірка причетності конкретної особи до вчинення злочину;

• встановлення потерпілих або очевидців вчинення злочину;

• встановлення знайомих (рідних) конкретної особи;

• встановлення місця перебування предметів або можливого місця продажу краденого;

• встановлення конкретної особи за неповними даними;

• розшук і затримання обвинуваченого.

Разом з тим слідчі повинні знати правові основи оперативно-розшукової роботи, оскільки згідно з законом і нормативними актами МВС України вони можуть бути ознайомлені з деякими свідченнями, одержаними оперативно-розшуковим шляхом.

Крім цього, в ряді випадків слідчий під час допиту обвинуваченого, підозрюваного, а інколи і свідків може виявити дані, які можуть зацікавити з точки зору оперативно-розшукової діяльності, та внести доповнення до тих чи інших заходів. Це особливо важливо в межах здійснення тактичної операції. В окремих типових слідчих ситуаціях тільки поєднання слідчих дій та оперативно-розшукових заходів може дати необхідний позитивний результат. Наведемо кілька прикладів такого поєднання.

Слідча ситуація: крадені предмети злочинці заховали у знайомих або родичів. Достатніх підстав для проведення обшуку немає.

Можливі кілька варіантів тактичної операції.

Варіант 1

1. Виклик на допит зацікавлених осіб.

2. Здійснення організаційно-технічних заходів, спрямованих на дезінформацію злочинців (запис у настільному календарі в слідчого: обшук у таких-то, тоді-то; слідчий сприяє тому, щоб допитуваний мав можливість прочитати цей запис; друга ситуація — “випадкова” розмова з одним із співробітників та ін.).

3. Проведення оперативно-розшукових заходів, спрямованих на встановлення моменту, коли речі або предмети переноситимуть в інше місце.

4. Затримання осіб під час переховування речей.

5. Вилучення речей та їхній огляд.

6. Негайний допит затриманих.

Варіант 2

1. Обшук на квартирі обвинуваченого (підозрюваного) — явно безрезультатний.

2. Оперативно-розшукові заходи щодо встановлення часу, коли речі повернуть до квартири обвинуваченого, якого заспокоїв факт проведення безрезультатного обшуку.

3. Повторний обшук.

4. Негайний допит осіб, в яких були виявлені речі чи інші предмети.

Безумовно, в зазначеній слідчій ситуації можливі й інші тактичні операції. Особливо ретельно потрібно відпрацьовувати тактичні операції на початковому етапі розслідування кримінальної справи, порушеної на підставі матеріалів оперативно-розшукової діяльності. Основний їхній зміст має визначатися спільно слідчим та оперативним працівником ще до порушення кримінальної справи. Тут особливого значення набувають такі чинники, як час, послідовність здійснення заходів, їх одночасність і раптовість, якщо це необхідно. Найчастіше така слідча ситуація виникає в справах про злочини, які зареєстровані за лінією ДСБЕЗ.

Плануючи тактичні операції за матеріалами оперативно-розшукової діяльності, слідчий безумовно повинен ураховувати рекомендації оперативних працівників, спрямовані на недопущення розголошення джерела оперативно-розшукової інформації та забезпечення таємниці слідства. В окремих випадках можуть розроблятися спеціальні тактичні операції, які дезорієнтують злочинців. Ще в період підготовки тактичної операції необхідно визначити першочергові заходи, здійснення яких неможливо відкладати на подальший період розслідування. Насамперед це затримання злочинця на місці злочину, його допит, проведення обшуку, накладення арешту на майно, вилучення бухгалтерських та інших документів, проведення інвентаризації цінностей, продукції тощо. Зволікання при здійсненні цих заходів робить їх безрезультатними.

У комплексі тактичних операцій доцільно детальніше розглянути й інші елементи. Так, в окремих випадках необхідність у здійсненні тактичної операції виникає раптово, ще до порушення кримінальної справи. У такому разі певні функції слідчих дій у межах тактичної операції, установлених КПК України, замінюють перевірочними діями, наприклад опитуванням. У межах тактичної операції у зв’язку з іншими заходами можуть здійснюватися також і заходи, пов’язані з залученням до розслідування громадськості для подання допомоги у виявленні тих чи інших предметів на місцевості, для встановлення місцезнаходження злочинця чи іншої особи (використання засобів масової інформації), для збільшення кількості свідків у справі. У межах тактичних операцій слідчі та оперативні працівники недостатньо передбачають використання сил, засобів і методів охорони громадського порядку. Разом з тим зміст цих заходів може охоплюватися тактичним рішенням, прийнятим у справі, яке передбачає: посилення нарядів у місцях можливого перебування злочинців; залучення додаткових сил для перекриття можливих місць збуту краденого; орієнтування громадян, працівників державних і громадських організацій на можливість появи розшукуваних або на можливу спробу вчинення ними злочину.

Віднести такі заходи до заходів тактичної операції можна на підставі того, що вони базуються на аналізі слідчої ситуації, зібраних доказів, які в кінцевому результаті спрямовані на вирішення конкретного тактичного завдання. Більшість важливих заходів такого характеру практичні працівники органів внутрішніх справ недооцінюють і не використовують у достатній мірі для розкриття злочинів.

Так, частина практичних працівників вважає, що для встановлення особи злочинця, який переховується, та його затримання насамперед необхідно виготовити та розповсюдити суб’єктивні портрети (“фотороботи”). Оскільки це потребує значного часу (не менше доби), то злочинці встигнуть переховатися, особливо у великому місті. У таких випадках найдоцільнішим є рішення про формування пошукових груп із включенням до їх складу потерпілих (якщо це можливо) або очевидців вчинення злочину.

У тих випадках, коли в місті зафіксовано кілька аналогічних злочинів, доцільно залучати потерпілих та очевидців (за їхньої згоди) за іншими епізодами злочинів. Це дасть змогу сформувати ще кілька пошукових груп, у складі яких будуть люди, котрі безпосередньо бачили злочинців. У випадках, коли передбачається вчинення нових злочинів, доцільно вести облік очевидців з фіксацією їхніх вихідних даних, аби можна було якнайшвидше залучити їх до роботи в складі пошукових груп.

У криміналістичній літературі практично відсутні рекомендації з питань планування здійснення тактичних операцій, хоча воно може бути новим видом планування разом з таким, наприклад, як планування окремих слідчих дій і розслідування загалом.

У практиці роботи слідчих органів внутрішніх справ використовуються типові плани, а саме: проведення тактичних операцій з розшуку зниклих злочинців, із встановлення особи невідомого (який скоїв злочин) тощо.

Успіх здійснення тактичних операцій у багатьох випадках залежить від правильної організації роботи осіб, залучених до вирішення того чи іншого тактичного завдання. Неузгодженість в їхніх діях може призвести до погіршення слідчої ситуації, а інколи й до тяжчих наслідків. Тому проведення тактичних операцій слід віднести до найскладніших форм взаємодії слідчих органів внутрішніх справ з працівниками інших служб. Ось чому важливо, щоб тактичні операції виконувалися членами однієї, постійно діючої слідчо-оперативної групи, особливо в тих випадках, коли в складі тактичної операції значне місце займають оперативно-розшукові заходи.

Більшості вимог до здійснення тактичних операцій (одночасність, несподіваність тощо) неможливо дотриматися без попереднього розрахунку сил і засобів, які повинні бути виділені для їх проведення. Без урахування цього факту криміналістичні рекомендації будуть недійсними. Не випадково в працях з теорії тактичних операцій організації їх проведення приділено велику увагу.

У процесі організаційного забезпечення тактичних операцій важливо враховувати, що для проведення певних слідчих дій потрібно виділити додатково кілька оперативних працівників (для обшуку та затримання злочинця). Проведення окремих інших слідчих дій також є доцільним при взаємодії слідчого з оперативними працівниками (впізнання, відтворення обстановки і обставин події, очна ставка в умовах конфлікту між її учасниками). Потрібно передбачити й різку зміну слідчої ситуації (одержання свідчень про співучасників, нові епізоди злочину, місцезнаходження крадених речей і коштовностей тощо) та відповідно відреагувати на це. Для цього слід виділити резерв працівників. Швидкість реагування на ті чи інші зміни слідчої ситуації, можливість швидшого та ефективнішого використання одержаної доказової інформації залежать також від єдиного центру управління виконанням тактичної операції (в останні роки в органах внутрішніх справ для цієї мети створюють так звані координаційні центри), наявності стійких зв’язків між усіма учасниками. Організовуючи тактичні операції, необхідно враховувати, що окремі заходи (обшук) можуть бути доручені працівнику дізнання, а інші повинен виконувати виключно слідчий (допит підозрюваного).

Особливу увагу необхідно приділяти забезпеченню раптовості та збереженню таємниці слідства. Незважаючи на те, що сама тактична операція може здійснюватися за участю багатьох працівників органів внутрішніх справ і прокуратури, в розробці тактики її проведення повинно брати участь лише обмежене коло осіб. Для інших, залучених до участі в здійсненні тактичної операції, повинен готуватися комплект необхідних документів. Так, при проведенні інструктажу перед обшуком старшому групи, яка виїжджає для цього, особливо якщо керівник недостатньо ознайомлений з матеріалами, за якими порушено кримінальну справу, доцільно надати такий комплект документів:

• завдання на проведення обшуку, де необхідно зазначити особу, в якої здійснюється обшук, її адресу, припущення, де ці предмети можуть бути;

• схему обшукуваного приміщення, садиби;

• постанову на проведення обшуку;

• бланки протоколу обшуку (з копіювальним папером), а також бланки інших слідчих дій.

Під час інструктажу необхідно детально визначити дії кожного члена групи у разі:

• виявлення цінностей;

• телефонного дзвінка;

• появи в приміщенні сторонніх осіб;

• визнання своєї вини в тих чи інших формах тощо.

Необхідно також обговорити з членами групи методи проникнення до обшукуваного приміщення.

Продумана, добре організована, матеріально і технічно забезпечена тактична операція дає змогу в значно коротший строк і з меншими витратами забезпечити вирішення завдань кримінального судочинства. Оволодіння навичками розробки, здійснення та організації тактичних операцій є необхідною складовою загальної професійної підготовки не тільки слідчого та оперативного працівника, а й керівників слідчих і оперативних підрозділів органів внутрішніх справ і прокуратури.

1. Аверьянова Т. Е., Белкин Р. С, Корухов Ю. Г, Россинская Е. Р. Криминалистика. — Москва, 2000. — 990 с.

2. Андреев И. С, Грамович Г. И., Порубов Н. И. Криминалистика. — Минск, 1997.

3. Андросюк В. Г. Психологія слідчої діяльності. — К.: УАВС, 1994. — 106 с.

4. Акулов А. П., Лукьянчиков Е. Д., Старушкевич А. В. Информационные свойства человека и их использование в работе органов внутренних дел. — К.: НАВСУ, 2000. — 44 с.

5. Бахин В. П, Карпов Н. С. Преступная деятельность как объект криминалистического изучения. — К., 1999.

6. Бахин В. П. Следственная практика: проблемы изучения и совершенствования. — К., 1991.

7. Бахин В. П, Биленчук П. Д., Кузьмичев В. С. Криминалистические приемы и средства разрешения следственных ситуаций. — К., 1991.

8. Бахин В. П., Карпов Н. С. Некоторые аспекты изучения практики борьбы с преступностью (данные исследований за 1980— 2002 гг.). — К.: Основа, 2002. — 458 с.

9. Бахин В. П., Карпов Н. С., Цимбал П. В. Преступная деятельность: понятие, характеристика, принципы изучения. — К.: АДПС Украины, 2001. — 274 с.

10. Бахин В. П, Кузьмичев В. С, Лукьянчиков Е. Д. Тактика использования внезапности в раскрытии преступлений органами внутренних дел. — К., 1990.

11. Бахін В. П., Біленчук П. Д, Зубань М. А. Алгоритми вирішення слідчих ситуацій. — К., 1995.

12. Бахін В. П, Весельський В. К. Тактика допиту. — К., 1997.

13. Бахін В. П., Весельський В. К., Маліков Т. С. Поліцейський допит в США. — К., 1997.

14. Биленчук П. Д, Лукьянова О. Н. Комплекс методик для исследования индивидуальных особенностей и текущего состояния человека, находящегося в особых жизненных условиях. — К., 1989.

15. Биленчук П. Д, Лукьянова О. Н. Компьютерная психофизиологическая диагностика личности. — К., 1988.

16. Біленчук П. Д. Процесуальні та криміналістичні проблеми дослідження обвинуваченого. — К., 1999. — 352 с.

17. Біленчук П. Д. Криміналістичне дослідження обвинувачуваного. — К.: УАВС, 1995. — 128 с.

18. Біленчук П. Д., Крегул Ю. І., Курко М. Н., Стахівський С. М. Кримінальний процес України: зразки процесуальних документів. — К., 1996. — 352 с.

19. Біленчук П. Д., Курко М. Н., Стахівський С. М. Процесуальні акти попереднього розслідування. — К.: МВС України, 1995. — 320 с.

20. Біленчук П. Д., Курко М. Н., Стахівський С. М. Проведення судових експертиз. — К., 1995. — 64 с.

21. Біленчук П. Д., Курко М. Н., Стахівський С. М. Судові експертизи в цивільному, арбітражному і кримінальному процесі. — К.: В8В, 1995. — 50 с.

22. Біленчук П. Д., Перкін В. І. Тактичні прийоми, тактичні комбінації та тактичні операції в розслідуванні злочинів. — К., 1996.

23. Біленчук П. Д., Гель А. П. Основи криміналістичної тактики. — Вінниця, 2001.

24. Весельський В. К. Сучасні проблеми допиту. — К.: НАВСУ, 1999. — 126 с.

25. Гончаренко В. Г. Науково-технічні засоби в роботі слідчого. — К.: КДУ, 1972.

26. Гончаренко В. Г., Бергер В. Е. Криминалистика и криминалисты. — К., 1989.

27. Гончаренко В. Г., Сокиран Ф. М. Тактика психологічного впливу на попередньому слідстві. — К.: УАВС, 1994.

28. Гросс Г. Руководство для судебных следователей как система криминалистики. — СПб., 1908.

29. Джига М. В. Проблеми законності та діяльності при забезпеченні правового статусу обвинуваченого під час розслідування злочинів: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — К., 2002.

30. Зеленецкий В. С. Общая теория борьбы с преступностью. — Харьков: Основы, 1994. — Кн. 1. Концептуальные основы. — 320 с.

31. Зорин Г. А. Руководство по тактике допроса. — М.: Юрлитинформ, 2001. — 320 с.

32. Іщенко А В. Методологічні проблеми криміналістики. — К., 1997.

33. Іщенко А. В., Шевченко А. С. Криміналістичне забезпечення розшуку безвісти відсутніх осіб. — К.: РВВ МВС України, 2005. — 146 с.

34. Іщенко А. В., Кобець М. В. Засоби і методи виявлення вибухових речовин та пристроїв у боротьбі з тероризмом. — К.: НАВСУ, 2005. — 144 с.

35. Кириченко А. А., Басай В. Д., Щитников А. М. Основы юридической одорологии: Монография. — Минск: Плай, 2001. — 768 с.

36. Клименко Н. И. Криминалистика как наука. — К., 1997.

37. Клименко Н. И., Биленчук П. Д. Логико-математические и кибернетические методы в криминалистике. — К., 1986.

38. Коновалова В. Е., Сербулов А. М. Тактика допроса при расследовании преступлений. — К.: МВД УССР, 1978. — 112 с.

39. Коновалова В. Е., Шепитько В. Ю. Обыск: тактика и психология. — Харьков: Гриф, 1997.

40. Коновалова В. О. Проблеми логіки і психології у слідчій практиці. — X., 1965.

41. Коновалова В. Е. Организационные и психологические основы деятельности следователя. — К.: РИО МВД УССР, 1973. — 122 с.

42. Коновалова В. Е., Сербулов А. М. Следственная тактика: принципы и функции. — К.: РИО МВД УССР, 1983. — 132 с.

43. Коновалова В. Е. Правовая психология: Учеб. пособие. — Харьков: Основа, 1990. — 198 с.

44. Коновалова В. Е., Шепитько В. Ю. Криминалистическая тактика: теории и тенденции: Учеб. пособие. — Харьков: Гриф, 1997. — 256 с.

45. Коновалова В. Е. Правовая психология. — Харьков, 1996. — 184 с.

46. Коновалова В. Е. Проблемы логики и психологии в следственной тактике. — К., 1970. — 163 с.

47. Костицкий М. В. Введение в юридическую психологию: методологические и теоретические проблемы. — К.: Выща шк., 1990. — 106 с.

48. Крикунов А. Е., Маевский А. Ф. Тактика и психологические основы предъявления лица для опознания. — К., 1977.

49. Криміналістика: Підручник / За ред. П. Д. Біленчука. — К.: Право, 1997. — 254 с.

50. Криміналістика: Підручник / За ред. П. Д. Біленчука. — К.: Атіка, 1998. — 418 с.

51. Криміналістика. Підручник / За ред. П. Д. Біленчука. — К.: Атіка, 2001. — 544 с.

52. Криміналістика. Криміналістична тактика і методика розслідування злочинів / За ред. В. Ю. Шепітька. — Х., 1998. — 376 с.

53. Кузьмичев В. С. Теория и практика следственной деятельности. — К.: НВТ, 1997. — 246 с.

54. Лисиченко В. К., Липовский В. В. Исправленному верить. — К., 1980.

55. Лисиченко В. К. Использование данных естественных и технических наук в следственной и судебной практике. — К., 1979.

56. Лукашевич В. Г. Криминалистическая теория общения. — К., 1993.

57. Лукашевич В. Г. Криминалистическая теория общения: постановка проблемы, методика исследования, перспективы использования. — К.: УАВД, 1993.

58. Лукашевич В. Г. Тактика общения следователя с учасниками отдельных следственых действий. — К.: КВШ МВД СССР, 1989. — 89 с.

59. Михайленко О. Р. Складання процесуальних актів з кримінальних справ (теорія, методика, зразки документів). — К., 1992. — 216 с.

60. Молдаван В. В., Молдаван В. А. Порівняльне кримінально-процесуальне право: Україна, ФРН, Франція, Англія, США. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — 240 с.

61. Ніколаєв О. О. Проблеми забезпечення процесуальних прав та законних інтересів обвинуваченого на досудовому слідстві: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — К.: 2001. — 21 с.

62. Осмотр места происшествия при расследовании отдельных видов преступлений: Учеб. пособие / Под ред. Н. И. Клименко. — К., 2001. — 172 с.

63. Порубов Н. И. Допрос в советском уголовном судопроизводстве. — Минск: Выш. шк., 1973. — 368 с.

64. Салтевский М. В., Щербаковский М. Г, Губанов В. А. Осмотр компьютерных средств на месте происшествия. — Харьков, 1999.

65. Сегай М. Я., Стринжа В. К. Судебная экспертиза материальных следов отображений (проблемы методологии). — К., 1997.

66. Сегай М. Я. Методология судебной идентификации. — К., 1970.

67. Сегай М. Я. Современные возможности судебных экспертиз в свете достижений науки и техники. — К., 1987.

68. Современные проблемы судебной фоноскопической зкспертизы / Под ред. В. С. Зеленецкого, М. В. Салтевского. — Харьков, 1999.

69. Стратегія і тактика боротьби з організованою злочинністю та корупцією. — К.: МНДЦзПБОЗ, 1999. — 32 с.

70. Строков І. В. Правові та моральні засади застосування криміналістичних засобів: Монографія. — К.: НАВСУ, 2003. — 325 с.

71. Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право України. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — 576 с.

72. Тертышник В. М, Слинько С. В. Теория доказательств. — Харьков: Арсис, 1998. — 256 с.

73. Ухаль А. М, Шеремет А. П. Експертно-криміналістична служба: структура та діяльність: Навч. посіб. — Ужгород, 2000.

74. Шепитько В. Ю. Теоретические проблемы систематизации тактических приемов в криминалистике. — Харьков: Оригинал, 1995. — 200 с.

75. Шепітько В. Ю. Тактика допиту. — Х.: УЮА, 1992.

76. Шепітько В. Ю. Тактика огляду місця події. — Х.: УДЮА, 1994.

77. Шепітько В. Ю. Російсько-український словник з криміналістики. — К., 2001.

78. Шепітько В. Ю. Теорія криміналістичної тактики. — Х.: Гриф, 2002.