7.2.3. Загальні засади методики розслідування терористичних актів

Своєрідність і специфічність терористичної злочинності загалом та її окремих кримінальних проявів полягає не тільки в розглянутих вище особливостях, а й у криміналістичній методиці розкриття і розслідування терористичних актів.

Особливістю порушення кримінальної справи за фактом тероризму є те, що в одних випадках розслідуванню передує різна за тривалістю (найчастіше тривала) оперативна перевірка функціонування терористичної групи, що закінчується слідчо-оперативною операцією із затримання на “гарячому” окремих її учасників. В інших — розслідування починається з факту вчинення терористичного акту. У першому випадку розслідуванню передує виявлення, вивчення, накопичення необхідної інформації і відповідне процесуальне документування злочинної діяльності на оперативно-розшуковому рівні, що має свою методику.

Слідчий і оперативні працівники спочатку мусять визначити належність терористичної організації, а вже потім зібрати необхідну інформацію для встановлення винних. Оперативні працівники повинні бути добре поінформовані про всі особливості терористичної організації, підтримувати постійний зв’язок із правоохоронними органами інших країн, від яких можна одержати інформацію про злочин, що готується, або дані, що допомагають розкрити вже вчинений терористичний злочин. Оперативні працівники повинні бути оснащені відповідними технічними засобами для фіксації інформації (відео- і фотозйомка, звукозапис та ін.).

Недоліки, притаманні документуванню результатів діяльності злочинних угруповань, нерідко пов’язані з неможливістю використовувати необхідні технічні засоби (іноді через їх відсутність, а часом і через невміння їх правильно застосовувати) та з недостатнім знанням кримінально-процесуального законодавства оперативно-розшуковими працівниками. Зокрема, незнання ними норм КПК (того, що слід доказувати по кримінальній справі) позбавляє оперативних працівників цільової спрямованості в збиранні розшукової інформації. Це призводить до того, що зібрані і задокументовані дані не дають змоги вчасно почати розслідування, тому що не забезпечують слідчої перспективи кримінальної справи.

Розслідування злочинів, здійснених терористичними групами, потрібно доручати спеціально створеному для цього підрозділу. Основним завданням у процесі розслідування є якнайшвидше виявлення ознак діяльності терористичної групи. Для цього насамперед необхідно відштовхуватися від специфічних ознак, притаманних її окремим видам. Необхідно звертати увагу на конкретні прояви типових ознак терористичної злочинності: навмисність, зухвалість діяння, продуманість місця і часу його вчинення; складний спосіб здійснення терористичного акту і можливість його безпечного вчинення за участю кількох виконавців з чітким розподілом рольових функцій; тривале, ретельне і приховане спостереження за об’єктом злочинного зазіхання; наявність слідів та інших матеріальних наслідків діяння, що вказують на високу технічну оснащеність і озброєність її виконавців, які доступні лише злочинній організації з великими матеріальними можливостями (використання пристроїв підслуховування, передавачів, автомобілів іноземних марок, форми працівників правоохоронних органів і відповідних документів, сучасної вогнепальної зброї, електрошокових кийків та ін.); характер спрямованості теракту, пов’язаного з одержанням великих грошових сум чи матеріальних цінностей; ретельно продуманий (не випадковий) вибір об’єктів злочинного зазіхання (банківські, комерційні й інші структури або окремі громадяни, що володіють великими грошовими сумами чи коштовностями, нерідко отриманими протиправним шляхом); хитромудрі, витончені і швидкі способи реалізації грошей і матеріальних цінностей, отриманих злочинним шляхом; здійснення терористичного акту ще невідомою групою; специфічна поведінка затриманих, підозрюваних (нахабність, заперечення своєї вини, обструкція, конфронтація зі слідчим, складні стосунки затриманих між собою тощо); часто відсутність свідків чи їх повна “непоінформованість”, нещирість показань потерпілих і свідків; швидке спрацьовування захисних механізмів, характерних саме для терористичної організації, що має політичні і корумповані зв’язки, групи безпеки, своїх адвокатів (погрози слідчому і його близьким, тиск на слідство різних впливових осіб, залучення найдосвідченіших адвокатів, що блокують процес розслідування, унеможливлюють документування дій терористичного злочинного формування тощо).

Зазначені ознаки повинні виявлятися не тільки під час дослідчої перевірки, а і з початком розслідування. Однак далеко не всі вони можуть бути виявлені навіть на початку розслідування, тому що на це впливає те, що винні є членами не простої групи злочинців, а терористичного формування. Відомості про це можна отримати під час допиту свідків (очевидців), потерпілих, огляду місця події чи використаних при вчиненні злочину документів, знарядь, зброї, технічних, транспортних та інших засобів, за слідами пальців рук, взуття, виявленими кулями і гільзами, способом вчинення діяння тощо.

Ретельна процесуально-криміналістична оцінка первинної інформації необхідна і тоді, коли до слідчого надходять результати тривалої роботи оперативно-розшукових органів, які вказують на те, що злочин, який підлягає розслідуванню, вчинений терористичною групою. Саме наявність у первинній оперативно-розшуковій інформації відомостей про подію злочину й осіб, до нього причетних, забезпечує слідчу і судову перспективу, дає змогу чіткіше спланувати розслідування. Подальше розслідування повинне бути спрямоване на перевірку факту вчинення злочину терористичною групою, з’ясування її цілей, чисельності, структури, району дії тощо. Не менш важливо якнайшвидше розібратися в механізмі вчинення акту тероризму. Саме такі знання допомагають виявити базову спрямованість злочинної діяльності групи, її системність, інші чинники та епізоди терористичної активності.

Законспірованість терористичних формувань і їхніх зв’язків між окремими членами, їхня кругова порука, ретельна підготовка злочинних акцій і приховання слідів, зухвалість, твердість, витонченість дій, швидкість скоєння самого злочину, нерідко збройний опір оперативним і слідчим органам, можливість витоку і розшифрування оперативно-розшукової інформації, отриманої внаслідок існування корумпованих і політичних зв’язків, відсутність необхідного захисту від злочинців свідків і потерпілих додають певної специфіки комплексу методів і засобів розслідування терористичної діяльності й оперативно-розшуковим заходам.

Розслідуючи такі справи, потрібно здійснювати значно більше, ніж за іншими кримінальними справами, різних криміналістичних операцій на всіх стадіях розслідування й особливо з його початком. У цьому полягає специфіка їхнього розслідування. Зокрема йдеться про припинення і попередження розпочатих і підготовлених терористичних актів, затримання злочинців “на гарячому”, їх розшук за ознаками зовнішності й іншими даними, встановлення номерів телефонів і місць, звідки ведуться телефонні переговори, прослуховування і запис телефонних та інших переговорів, виявлення корумпованих і політичних зв’язків, контрольовані операції з предметами, що перебувають у легальному і нелегальному обігу, забезпечення захисту потерпілих і свідків тощо. Слідчий, визначивши необхідність здійснення криміналістичної операції і достатність наявної для цього інформації, разом з оперативно-розшуковими працівниками повинен розробити спільний план її проведення. У ньому необхідно визначити час і місце здійснення операції, кількість виконавців і їхні ролі, характер використовуваних технічних засобів і методів, порядок фіксації перебігу операції та її результатів. Повинно бути вирішене питання про доцільність участі в операції слідчого, у разі потреби такої участі треба визначити його роль у суворій відповідності з кримінально-процесуальним законодавством. Криміналістичні операції (здебільшого із забезпечення безпеки свідків і потерпілих) можуть проводитися як до, так і після закінчення розслідування, вже в суді.

Для успіху розслідування важливо вміло застосувати криміналістичну та іншу техніку і відповідні навички, тому що винні, як правило, не дають правдивих показань, не зізнаються у скоєному, створюють перешкоди в роботі слідчого, а інформацію з інших джерел, наприклад, від свідків і потерпілих, яка викривала б їх, слідчий не завжди може отримати. Тому потрібно широко використовувати аудіо- та відеозапис, фото- і кінозйомку, засоби електронного прослуховування і спостереження та іншу спеціальну техніку. Необхідно використовувати інформаційно-довідкові обліки, автоматизовані інформаційно-пошукові системи і накопичені в окремих слідчо-оперативних підрозділах масиви комп’ютерної інформації про організації і осіб, підозрюваних у причетності до терористичної діяльності, про вже вчинені злочини, що перебувають у стадії розслідування. Досить важливу інформацію про терористів і терористичні організації можна отримати і по лінії НЦБ Інтерполу чи Європолу, а також Міжнародної поліцейської асоціації (МПА).

Першочергові і невідкладні слідчі дії.

До першочергових слідчих дій належить допит підозрюваного. При допиті треба враховувати індивідуальні особливості підозрюваного, а також його місце в структурі терористичної групи, стосунки з лідером тощо. Слідчому необхідно також визначити послідовність перших допитів з урахуванням наявних рекомендацій з розслідування терористичних злочинів. При допиті можуть бути використані комплекси тактичних прийомів, придатні для ситуацій, коли доказів недостатньо чи в них є прогалини. При проведенні слідчих дій потрібно враховувати і використовувати той факт, що в терористичних групах можуть існувати приховані чи явні суперечності і конфлікти, між окремими затриманими підозрюваними можуть складатися напружені взаємини, які у разі їхньої затримки можуть ще більше посилитися через незнання того, як поведеться і які дасть показання інший затриманий. Вплив цих конфліктів може посилити і слідчий, наприклад, демонструючи поінформованість про їхнє існування та причини, вибираючи щодо затриманих різні запобіжні заходи, умови утримання, використовуючи отримані від них показання тощо. Протиріччя, які будуть виникати в їхніх показаннях, іноді потрібно усувати не з допомогою проведення очних ставок, а іншими способами, тому що стосовно членів терористичних злочинних груп дуже важко спрогнозувати усі варіанти їхньої поведінки на очній ставці. Згодом, коли слідчий добре вивчить підозрюваних і поповнить свій арсенал доказів, проведення очних ставок цілком можливе.

Подальші слідчі дії.

Комплекс подальших слідчих дій включає допити свідків, перевірку показань на місці, очні ставки, допити обвинувачених. При цьому можна використовувати чимало різноманітних тактичних прийомів, але з урахуванням особливостей терористичної злочинності, психологічних рис затриманих терористів.

Ситуації, що виникають у ході розслідування, зумовлені здебільшого такими чинниками.

1. Через корумповані зв’язки, у тому числі і в правоохоронних органах, слідча й оперативно-розшукова інформація частково або повністю нерідко стає відомою злочинному формуванню, діяння якого розслідуються. Відтак група має можливість контролювати слідство, навіть спрямовувати його, передбачати можливий перебіг справи. Тому слідство може бути ускладнене значною протидією з боку ще існуючої терористичної групи, її спробами нейтралізувати, зробити виниклу ситуацію сприятливішою для себе.

2. Інформаційний аспект розслідування тероризму, особливо на початковому етапі, зазвичай містить більше оперативно-розшукових і в основному орієнтовних відомостей, ніж кримінально-процесуальних даних, що теж певною мірою посилює проблемність їхнього використання.

3. Багато що зумовлюється не тільки зібраними фактичними пошуковими і слідчими даними про розслідувану подію, а й низкою інших інформаційних чинників: наявністю чи відсутністю даних, що дають змогу побачити перспективу вирішення питання про відповідальність усіх членів терористичної групи; характером наявних у слідства правових та інших можливостей забезпечення безпеки потерпілих і свідків; правовою врегульованістю методів легалізації розвідувальної роботи оперативно-розшукових органів щодо цієї справи; впевненістю (невпевненістю) у збереженні таємниці слідства від членів групи, що залишилися на волі; характером наявних відомостей з інформаційно-довідкових джерел МВС і налагодженого взаємозв’язку між слідчим і оперативними співробітниками; теоретичним і практичним рівнем підготовленості слідчих і оперативних працівників до розкриття злочинів, учинених терористичними групами; особливостями прояву затриманими солідарності й водночас суперництва між ними тощо.

4. Політичні чинники, що стосуються внутрішньодержавних і міждержавних відносин. Як правило, вони виявляються з розслідуванням кримінальних справ про терористичні формування ідейно-політичного спрямування і можуть підштовхнути державні органи до певних дій, наприклад, під загрозою вбивства заручників обміняти їх на затриманих терористів. Тому слідчий від початку розслідування повинен зібрати інформацію про всі вчинені цією терористичною організацією терористичні акти, їхні зв’язки з політичними, громадськими формуваннями, місця розміщення основних сил, зв’язки з іншими терористичними групами, джерела фінансування і поставок вибухових пристроїв, зброї тощо.

Криміналістичні ситуації щодо аналізованих справ можуть мати не тільки слідчий, а й дослідчий і післяслідчий характер. Дослідчі ситуації розслідування, особливо якщо терористична група тривалий час перебувала під контролем чи в оперативній перевірці, мають дуже значний вплив на перебіг і результати слідства, тому що вони містять істотну для розслідування інформацію. Післяслідчі ситуації характерні для кримінальних справ, за якими, незважаючи на зусилля слідства, вдається виявити не всіх, а лише частину членів терористичної групи. Решта членів, що залишилися на волі, як правило, знову починають вчиняти злочини. Водночас окремі заарештовані (засуджені) можуть з різних причин “розговоритися” в місцях позбавлення волі про діяльність їхньої групи, і це може дати можливість продовжувати роботу з виявлення злочинців, що переховуються (особливо лідерів), сприяючи остаточному розвалу формування.

Слідчі ситуації при розслідуванні тероризму потрібно поділяти не тільки на ситуації розслідування і ситуації окремих слідчих дій, а й на ситуації криміналістичних операцій. Перші можна поділити на ситуації стратегічного і тактичного характеру. До ситуацій стратегічного характеру належать такі, що незалежно від слідства полегшують чи ускладнюють (навіть унеможливлюють) повне розкриття терористичної діяльності і вирішення всіх завдань розслідування. Найчастіше вони пов’язані з впливом на перебіг розслідування політичних, міжнародних, правових, національних та інших обставин, політичних і корумпованих зв’язків злочинців. Це нерідко робить слідчого заручником політичної і міжнаціональної боротьби, недосконалого законодавства й інших складних процесів. Ситуації тактичного характеру не можуть істотно утруднити чи навіть унеможливити вирішення стратегічних завдань, але можуть ускладнити чи полегшити вирішення важливих проміжних завдань. Наприклад, рішення одного із затриманих піти на співпрацю зі слідством може полегшити подальше розслідування. Але безуспішні спроби затримати інших виконавців і організаторів можуть ускладнити слідство, але не унеможливити. Нерідко виникають ситуації, пов’язані з необхідністю здійснення операцій силами слідчих і оперативно-розшукових служб (наприклад, із “взяття на гарячому”, звільнення заручників, затримки інших злочинців та ін.).

За ступенем можливого впливу слідчого ситуації можна поділити на контрольовані ним, частково контрольовані і неконтрольовані. Перші, у свою чергу, можна поділити на контрольовані оперативно-розшуковими засобами під час дослідчого накопичення розвідувальної інформації і ситуації, контрольовані процесуальними засобами вже при розслідуванні. Частково контрольовані поділяються на ситуації, що піддаються частковому регулюванню засобами криміналістики, організаційно-управлінськими засобами і психологічно. Це ситуації з приблизно однаковим набором типових і нетипових ознак; останні складніші для слідства і потребують індивідуального підходу, з урахуванням можливостей слідства, на відміну від типових. Наприклад, необхідно шукати і застосовувати нетрадиційні прийоми, використовуючи рекомендації соціологів і психологів. До організаційно-управлінських засобів впливу на ситуації розслідування належать ініціювання перевірок, що може змусити організовану злочинну групу змінити лінію своєї кримінальної діяльності і, відповідно, в чомусь себе виявити, що дасть змогу надалі її контролювати. Психологічними засобами регулювання ситуацій можуть бути продумані й організовані витоки вигідної для слідства інформації у пресу, кримінальне середовище, а також використання методів рефлексивного управління та ін.

Слідчі ситуації щодо справ аналізованої категорії можна поділити на ситуації, що належать до початкового, наступного і заключного етапів розслідування.

Етапи розслідування.

На початковому і наступному етапах розслідування характер ситуації часто залежить від протидії розслідуванню окремими злочинцями і терористичною організацією загалом, а також від того, чи вдалося схилити когось із затриманих до співпраці, чи беруть участь у розслідуванні захисники та ін. Якщо злочинна діяльність перебувала під контролем оперативно-розшукових служб до початку розслідування, то найчастіше фіксуються окремі злочини, наприклад, оптова торгівля наркотичними речовинами і зброєю, вимагання коштів, незаконна торгівля зброєю тощо. Накопичується матеріал, що дає змогу захопити злочинців зненацька і здійснити інші операції.

Завданням слідчого є процесуальне закріплення оперативно-розшукової інформації і введення її в процес доказування. З огляду на особливості її одержання і можливу недостовірність її необхідно ретельно перевіряти, використовуючи оперативно-розшукові методи і дані, отримані слідчим шляхом. Маючи загальне уявлення про злочини терористичної групи, слідчі й оперативно-розшукові органи повинні намагатися за рахунок пошукових та інших методів розвивати систему одержання даних для виявлення всіх її злочинних акцій. Для цього потрібно максимально використовувати і процесуальні засоби (допит підозрюваних, свідків і потерпілих, виїмка й огляд, обшук та ін.). Оскільки розслідування тероризму зазвичай починається з одного епізоду, важливо швидко виявити всі вчинені цим формуванням злочини і його основну спрямованість.

Схилення когось із терористів до співпраці зі слідством істотно полегшує вирішення основних завдань слідства. Багато що залежить від того, яке місце ця особа посідала в ієрархії групи, наскільки вона обізнана про здійснені групою злочини, про її керівників, їхні ролі в проведенні злочинних акцій, психологічну атмосферу всередині групи. Дуже важливими є відомості про керівників організації, організаторів окремих злочинних акцій, політичні зв’язки, джерела фінансування, місця розміщення терористичних груп тощо.

Участь захисника в розслідувані з моменту оголошення підозрюваному постанови про затримання також іноді створює своєрідну слідчу ситуацію, що потребує від слідчого тактичної перебудови його діяльності. Він у певному сенсі втрачає свободу використовувати наявні докази. Терористичні групи часто утримують своїх добре оплачуваних адвокатів, що, як правило, з’являються відразу ж після затримання терориста. Адвокат, звичайно, необхідний для забезпечення в процесі демократичності і змагальності. Але, на жаль, не всі адвокати вибирають законні шляхи у своїй роботі. Дехто з них переконує затриманих відмовитися від несприятливих для них особисто чи групи показань, які вони вже дали, вживають заходів з приховування слідів і речових доказів, про які затриманий повідомив і які слідчий не встиг ще процесуально закріпити. Адвокат може «натиснути» на свідків і навіть понятих, не несучи за це відповідальності.

Слідчий повинен пристосовуватися до таких ситуацій, зокрема, максимально використовувати час до моменту допущення адвоката до справи, вдаючись до всіх тактичних прийомів розслідування “за свіжими слідами” після затримки терориста. Необхідно також правильно використовувати фактор раптовості затримання, приховуючи можливу обмеженість інформації про обсяг наявних проти нього доказів, дефіцит часу в нього для необхідних пояснень, можливість їхньої швидкої перевірки, у тому числі на місці вчинення злочину, що дає можливість закріпити наявні в матеріалах справи докази. При одержанні від підозрюваного даних, що вказують на нові можливі джерела доказів, їх необхідно швидко закріпити процесуально. Це дасть змогу впевнено працювати з ним навіть за участі адвоката.

На наступному і заключному етапах розслідування слідчі ситуації зумовлені таким: характером зібраного до цього часу фактичного матеріалу про обсяг злочинної діяльності (усієї чи тільки частини) терористичної організації, кількість й особливості функціонування; кількістю виявлених і затриманих її членів; наявністю відомостей про те, які ланки організації чи конкретні члени є найуразливішими елементами її системи; тим, чи вдалося слідству розхитати єдність основних і другорядних членів групи; наявністю реальних умов, забезпечених зібраними даними, для удару по керівництву групи з метою її знищення і наступного викриття політичних сил, що є натхненниками терору.

1. Антипенко В. Ф. Современный терроризм: состояние и возможности его упреждения. — К., 1998.

2. Антонян Ю. М. Терроризм. Криминологическое и уголовно-правовое исследование. — М., 1998. — С. 39-42.

3. Балтаг Д, Балан О. Понятие, причины и классификация терроризма // Міжнар. конф. “Тероризм і національна безпека України”. — К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2003. — С. 25-32.

4. Батюшкин С., Харламов С. Вакцина от “чумы” // Армейский сборник. — 2003. — № 2. — С. 5-9.

5. Белкин Р. С., Винберг А. И. Криминалистика. Общетеоретические проблемы. — М., 1973. — С. 182.

6. Бернгард А. Стратегия терроризма. — Варшава, 1978. — С. 23.

7. Біленчук П. Д, Кофанов А., В., Сулява О. Ф. Зброєзнавство: право, безпека. Правові основи обігу вогнепальної зброї. Порівняльний аналіз вітчизняного і зарубіжного законодавства: Україна, Європа, Світ: Монографія / За ред. проф. П. Д. Біленчука. — К.: Міжнар. агенція “Bee Zone”, 2004. — 464 с.

8. Босхолов С. С., Литвинов Н. Д. Проблемы нормативного регулирования борьбы с терроризмом в современной России // Актуальные проблемы борьбы с организованной преступностью. — Калининград, 1997. — С. 70.

9. Будницкий О. В. История терроризма в России в документах, биографиях и исследованиях. — Ростов н/Д, 1996. — С. 13.

10. Ведерников Н. Т. Личность обвиняемого и подсудимого (понятие, предмет и методика изучения) // Методика расследования преступлений (общие положения). — М., 1976. — С. 94-95.

11. Виденин В. И. Некоторые черты понятия классификации как средства познания в советской криминалистике: Сб. статей адъюнктов и соискателей. — М., 1973. — Вып. 1. — С. 67.

12. Власенко В. Г. Значение криминалистической классификации в предупреждении и расследовании преступлений // Проблемы социальной справедливости в отраслевых юридических науках: Сб. статей. — Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1988. — С. 112.

13. Ємельянов В. П. Злочини терористичної спрямованості. — К., 1997.

14. Замковой В. И., Ильчиков М. З. Терроризм — глобальная проблема современности. — М.: Ин-т междунар. права и экономики, 1996. — С. 8-51.

15. Зорин А. М., Аветисян М. А. Пособие руководителям и работникам станций по выявлению и предупреждению террористических актов. — М., 2001. — С. 6.

16. Из истории Всероссийской Чрезвычайной комиссии: Сб. документов (1917-1921 гг.). — М.: Гос. изд-во полит. л-ры, 1958.

17. Кирсанов З. И. Теоретические основы криминалистики: Учеб. пособие. — М., 1998. — С. 95.

18. Комп’ютерна злочинність: Навч. посіб. / П. Д. Біленчук, Б. В. Романюк, В. С. Цимбалюк та ін. — К.: Атіка, 2002. — С. 158-166.

19. Криміналістика: Підручник / За ред. П. Д. Біленчука. — К., 2001.

20. Ляхов Е. Г., Попов А. В. Терроризм: национальный, региональный и международный контроль: Монография. — Ростов н/Д: РЮИ МВД России, 1999. — С. 71.

21. Матусевич И. А. Изучение личности обвиняемого в процессе предварительного расследования преступлений. — Минск, 1975. — С. 33.

22. Мелентьева Н. Размышления о терроре // Европейское обозрение. — 1995. — № 7. — С. 17-19.

23. Миньковский Г. М., Ревин В. П. Характеристика терроризма и некоторые направления повышения эффективности борьбы с ним // Государство и право. — 1997. — № 8. — С. 84.

24. Овчинникова Г. В. Терроризм / Науч. ред. проф. Б. В. Волженкин. — СПб., 1998. — Сер. Современные стандарты в уголовном праве и процессе.

25. Образцов В. А. О криминалистической классификации преступлений // Вопр. борьбы с преступностью. — Вып. 33. — М.: Юрид. л-ра, 1980. — С. 90.

26. Ольшанский Д. В. Психология терроризма. — СПб.: Питер, 2002.

27. Терроризм: психологические корни и правовые оценки: Круглый стол // Государство и право. — 1995. — № 4.

28. Ip-телефонія як інструмент терористів // Уряд. кур’єр. — 2003. — № 176.