7.2.2. Криміналістична класифікація терористичних актів

Теоретична розробка проблем класифікації злочинів на криміналістичній основі має важливе значення для подальшого розвитку теорії криміналістики, вдосконалення методики виявлення і розкриття злочинів, поліпшення процесу підготовки слідчо-оперативних кадрів, підвищення їх професійного рівня. Цій проблематиці присвятили свої наукові праці такі криміналісти, як Р. Бєлкін, А. Вінберг, В. Віденін, В. Образцов, А. Васильєв, Н. Яблоков, І. Герасимов, Л. Гумашвілі та багато інших.

Класифікаційні ідеї мають глибоке історичне коріння. Щойно людина здобуває певну кількість знань про будь-який предмет, вона одразу ж намагається систематизувати їх у певному порядку, щоб краще ними розпоряджатися і за потреби повідомляти про них інших. Такі класифікації не лише приносять людині вигоду, а й сприяють збільшенню суми знань у кожному предметі, що вивчається, змушуючи розглядати ці предмети під різними кутами зору і відкривати нові можливості, які без цього могли б залишитися непоміченими.

Як засіб упорядкування і систематизації матеріалу класифікація в криміналістиці використовується з часів становлення науки, а ось теоретичним осмисленням процедури класифікації і пов’язаних з нею питань науковці-криміналісти займаються не так давно. Як справедливо зазначив В. Віденін, криміналістична класифікація за своїм характером не відрізняється від класифікації інших наук. У будь-якій сфері наукового знання класифікація ґрунтується на єдиних законах і правилах діалектичної і формальної логіки, а не на принципах і правилах певної науки. Не є винятком і криміналістика, тому криміналістичні класифікації різняться від класифікацій інших наук тільки об’єктами і цілями класифікації.

Зазначаючи важливість криміналістичної класифікації для встановлення об’єктивної істини при розслідуванні злочинів, Р. Бєлкін, А. Вінберг наголошують, що в криміналістиці, як і в інших галузях наукового знання, систематизація і класифікація служать засобом проникнення в сутність явищ і предметів, які пізнаються, встановлення зв’язку і залежності між ними, вираження відношення між елементами структури та між підсистемами.

У зв’язку з тим, що видова різноманітність тероризму законодавчо не закріплена, в літературі можна зустріти досить різні погляди на класифікацію тероризму і терористичних актів. Наукові дослідження, здійснювані під керівництвом фахівців з різних галузей знань, зокрема таких, як філософія, історія, соціологія, психологія, політологія, юриспруденція, систематизують тероризм з різних точок зору, пропонуючи специфічні критерії класифікації.

Так, під час міжнародної конференції “Тероризм і національна безпека України”, яка проходила в НАВС України, ректор Академії поліції “Стефан чел Маре” МВС республіки Молдова, доктор права Д. Балтаг та його колега, а також доктор О. Балан висловили думку, що тероризм має багато форм і цілей, варіюється у часі і в просторі, а тому його можна класифікувати за такими критеріями:

• за цілями і намірами терористичного акту — кримінальний, соціальний і політичний тероризм;

• за територією вчинення терористичного акту — внутрішній, або національний, міжнародний і транснаціональний тероризм;

• за причинами прояву — расовий, національний, неофашистський і фундаментально-релігійний тероризм;

• за способами здійснення терористичних актів. Такий тероризм поділяється на спрямований — до актів насильства вдаються тільки для реалізації поставленої мети та побічний — терористичні акти здійснюються з використанням непрямих прийомів і методів, які призводять до досягнення поставленої мети.

Дещо інше бачення проблеми мають російські вчені В. Замковий і М. Ільчиков. Вони пропонують попарні варіанти класифікації і виокремлюють такі види тероризму:

• революційний і контрреволюційний;

• субверсивний і репресивний;

• фізичний і духовний;

• селективний і сліпий;

• провокаційний;

• превентивний терор;

• військовий терор;

• кримінальний терор.

Під цими видами автори розуміють таке. Субверсивний тероризм — тероризм, спрямований на дестабілізацію системи; репресивний — пов’язаний з придушенням системи. Селективний тероризм — це індивідуальні теракти; сліпий — це акти насилля, спрямовані на невизначене коло осіб. Провокаційний характерний для міжнародного тероризму. Превентивний терор — це той, що здійснюється спецслужбами держав. Військовий має місце тоді, коли доктрина ведення війни вирізняється особливою нелюдяністю, безжалісністю, жорстокістю військових операцій відносно мирного населення, дітей, об’єктів Червоного Хреста, військовополонених тощо. Кримінальний терор — це стан злочинності, коли вона виходить з-під контролю правоохоронних органів.

У своєму дослідженні Е. Ляхов та А. Попов також за парним принципом пропонують таку класифікацію тероризму:

• воєнний і мирний;

• революційний і контрреволюційний;

• визвольний і репресивний;

• політичний і загальнокримінальний.

Під мирним тероризмом учені мають на увазі здійснення терористичних актів у мирний час.

Н. Мелентьєва пропонує класифікувати тероризм за такими видами: ідеологічний, етнічний, релігійний та індивідуальний.

П. Біленчук підходить до класифікації тероризму з такої позиції. Залежно від території вчинення тероризм поділяється на внутрішній і міжнародний. А самі терористичні акти можуть бути таких видів:

• диверсія (вибухи, розпилення отруйних речовин та ін.);

• викрадення відомих політиків, чиновників, журналістів, дипломатів;

• замах і убивство;

• хайджекінг — захоплення транспортного засобу: літака (скайджекінг), залізничного потяга, автомобіля, судна;

• захоплення будівель;

• партизанська війна, що локалізується в сільській місцевості;

• політичні вбивства;

• кібертероризм (кібервійна) — напади на комп’ютерні мережі і банки даних.

На думку вченого, не можна кваліфікувати як терористичний акт такі карні злочини, які епізодично або випадково використовують терористичні методи.

Ю. Антонян у своєму кримінологічному дослідженні пропонує поділ тероризму на державний, націоналістичний, військовий, корисливий, кримінальний та ідеологічний.

С. Мохончук схильний вважати, що чіткої класифікації зробити не можна, тому що з огляду на величезну різноманітність форм тероризму будь-яка класифікація тероризму буде умовною. За такого підходу науковець розмежовує тероризм за його мотивацією, тобто на кримінологічному або психологічному рівні, виокремлюючи такі його види:

• націоналістичний;

• релігійний;

• політичний;

• інформаційний.

Науковець робить слушне зауваження щодо розмежування тероризму і терору, про що йшлося у попередньому підрозділі. Державного терору немає в жодній класифікації, тому ми схильні вважати, що він взагалі не належить до тероризму.

Згадаємо ст. 3 Конституції України: “Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави”.

Тому слід підтримати С. Мохончука і ще раз наголосити, що держава повинна захищати своїх громадян від свавілля, безчинств, різного роду екстремістів і кримінальних злочинців. І така діяльність держави нічого спільного з терором не має. Це нормальна й обов’язкова функція кожної держави. Якщо за критерій класифікації взяти розповсюдження тероризму, то тут учений є однодумцем П. Біленчука, В. Глушкова і вирізняє внутрішній і міжнародний тероризм. Він також чітко наголошує на відмітних ознаках внутрішнього і міжнародного тероризму.

Під час вчинення акту міжнародного тероризму:

• держава не несе відповідальності за вчинення акту тероризму. Кримінальному переслідуванню підлягають тільки фізичні особи на основі міжнародних договорів, але за кримінальними і кримінально-процесуальними законами тієї держави, громадянином якої є терорист;

• цей злочин вчиняється на території кількох держав або співучасниками є іноземці, або наслідки злочину виявляються за межами держав, де вони були вчинені;

• існує міжнародний договір, який визначає діяння злочинним і встановлює за нього відповідальність.

Щодо державного терору, то ми маємо жахливий досвід жовтневих подій 1917 р. і тоталітарного режиму, який був встановлений у СРСР і проіснував аж до серпневих подій 1991 року. Як згадується в збірнику документів Всеросійського надзвичайного комітету, відразу ж після перемоги Жовтневого збройного повстання російська буржуазія стала на шлях розгортання кровопролитної боротьби, на шлях терору і змов.

Повертаючись до класифікації тероризму, слід згадати В. Лунєєва, який виокремлює характерні для російського суспільства види тероризму:

• політичний;

• кримінальний;

• національний і релігійний;

• державний;

• стихійний і організований;

• повітряний;

• міжнародний.

С. Батюшкін і С. Харламов, узагальнивши результати досліджень вітчизняних і зарубіжних експертів з питань тероризму, у статті «Вакцина від “чуми”» дійшли висновку, що тероризм є таких видів:

• політичний, або як його ще називають, соціально мотивований (ліво- та праворадикальний);

• етнічний (націоналістичний);

• релігійний.

Автори роблять наголос на особливій небезпеці останнього виду тероризму, в основному тієї його гілки, яка приховується за маскою “мусульманства”.

Вчені вирізняють абсолютно новий, донедавна неможливий вид тероризму — “віртуальний ”. Це тероризм, при якому у терористів є можливість доступу до інформаційно-комп’ютерних технологій, за допомогою яких вони створюють видимість терористичної кампанії або окремого терористичного акту, якого насправді немає. Тим самим може бути досягнутий потрібний терористам психологічний вплив на широку аудиторію. Науковці також виокремлюють інформаційний і комп’ютерний (“кібернетичний”) тероризм. Американські правознавці розглядають ці види тероризму як навмисне злочинне використання інформаційних комп’ютерних систем, мереж чи їхніх окремих компонентів, а також стільникового зв’язку, телефонних мереж та інших технічних систем з метою підтримання або полегшення терористичної кампанії чи дії (теракту). Так, ФБР визначило технологію Voice over Ip (Iр-телефонія), яка дає змогу спілкуватися телефоном, використовуючи підключення до Інтернету, як чергову загрозу національній безпеці США. ФБР заявило, що Iр-телефонія може виявитися досить зручною системою в руках терористів. У зв’язку з цим до Федеральної комісії із зв’язку надійшов проект про включення Iр-телефонії у закон, який стосується перехоплення телефонних розмов. Це дасть змогу контролювати усі види повідомлень, які передаються Інтернетом: Е-mail, SMS, chat тощо. Така пропозиція викликала у правозахисних організаціях занепокоєння, але фахівці з ФБР, як і російські дослідники С. Батюшкін і С. Харламов вважають, що терористи можуть ефективно використовувати глобальні міжнародні інформаційні мережі типу Інтернет, Iр-телефонії з метою пропаганди тероризму, вербування однодумців, фінансування своєї діяльності, дискредитації антитерористичних дій, для створення хаосу в фінансових, енергетичних, транспортних та інших критичних інфраструктурах, а також для отримання необхідної інформації чи внесення дезінформації тощо.

Узагальнивши результати виконаних на сьогодні досліджень, можна запропонувати таку класифікацію.

Види тероризму за причиною здійснення:

• політичний (об’єднуючий, демонстраційний, конфронтаційний і провокаційний);

• економічний;

• етнічний, тобто коли народ не може досягнути консенсусу (національно-визвольний, расовий);

• світоглядний, що здійснюється з мотивів принципової незгоди з панівними нормами і відносинами (релігійний, екологічний, феміністський).

Політичний тероризм — це сукупність проявів терористичної активності, спрямованих на зміну державного устрою та суспільного ладу в цілому або частково. Зазвичай здійснюється представниками окремих політичних течій, які з тих чи інших причин вилучені із сфери офіційної або легітимної політики.

Об’єднуючий тероризм спрямований на об’єднання організацій або структур екстремістського характеру.

Демонстративний тероризм покликаний забезпечити широку славу чи популярність якоїсь терористичної організації, її ідеології, а також показати силу і готовність до рішучих дій. Найхарактернішим проявом цього виду тероризму у ХХ ст. були події 5 вересня 1972 р. на ХХ Олімпійських іграх у Мюнхені, коли члени арабської екстремістської організації “Чорний вересень” спочатку схопили, а потім розстріляли ізраїльських спортсменів — учасників Олімпійських ігор. Час цієї кривавої акції, її місце і форма — все було розраховано на максимальний пропагандистський ефект.

Конфронтаційний тероризм виявляється у застосуванні насильства в боротьбі протидіючих організацій, рухів, політичних блоків, державних структур.

Провокаційний тероризм характерний тим, що організатори насильницьких дій провокують свого противника застосовувати непопулярні серед населення чи вигідні для терористів дії.

Економічний тероризм — це свідомі примусові методи, спрямовані на занепад економіки, вимога відмови від вигідних поставок або запровадження невигідних економічних санкцій.

Види тероризму за способом вчинення терористичних актів:

• традиційний (коли використовується вогнепальна, холодна зброя, вибухові речовини, отрута та інші відомі здавна способи вбивств);

• технологічний (коли в злочинних цілях використовуються найновітніші досягнення в галузі інформаційних і комп’ютерних технологій, радіоелектроніки, ядерної технології, генної інженерії, хімії, бактеріології, імунології тощо);

• хайджекінг (викрадення транспортного засобу з метою вчинення теракту);

• холодний (присутній тільки факт погрози, без застосування якихось дій).

Види тероризму за територіальною діяльністю терористичної організації:

• міжнародний (вплив на міжнародні відносини і міжнародний правопорядок терористичною організацією, державою);

• внутрішній (наслідки терактів не виходять за межі держави);

• об’єктний (точковий), спрямований проти певних об’єктів.