5.1.1. Історичний аспект використання повідомлень засобів масової інформації при розслідуванні злочинів

Перш ніж визначити ефективні напрями використання повідомлень ЗМІ під час розслідування злочинів, необхідно почати з короткого історичного екскурсу щодо розгляду цього питання в науковій літературі. Адже історія вчить і дає змогу по-новому подивитися на сучасний стан зазначеної наукової проблеми. Серед радянських учених-юристів, які вивчали проблеми використання правоохоронними органами повідомлень ЗМІ під час досудового слідства, можна назвати В. Попова, Т Добровольську, Н. Кулагіна, І. Гуткіна, І. Гальперіна, І. Індулена, Р. Кюттіма, В. Томіна, Ю. Наумкіна, Н. Майорова, В. Удовиченка та інших. Перші статті цієї тематики побачили світ наприкінці 50-х років минулого століття, однак монографічні дослідження з’явилися лише у 70-х роках. Проаналізуємо окремі наукові праці.

У 1976 р. В. Томін писав, що співпраця органів внутрішніх справ із ЗМІ в боротьбі зі злочинністю відбувається на двох рівнях. Перший — правове виховання населення, другий — спонукання населення до подання допомоги державним органам у розкритті конкретного злочину, розслідуванні конкретної кримінальної справи. На другому рівні стає можливим вирішити відразу два завдання: по-перше, поліпшуються умови для розкриття та розслідування конкретного злочину і, по-друге, ефективнішими, ніж правова пропаганда, засобами продовжує вирішуватися завдання правового виховання. Крім того, В. Томін вважає, що цілями опублікування матеріалів, що містять кримінальну інформацію, є такі:

• вирішення конкретного завдання оперативної або слідчої діяльності, зокрема, спонукання осіб, що володіють доказовою або орієнтуючою інформацією, довести її до відома компетентних представників правоохоронної системи, створення сприятливого соціально-психологічного клімату серед громадян, які забезпечують оптимальні умови діяльності органів внутрішніх справ;

• спонукання читачів, телеглядачів і радіослухачів вжити заходів до усунення виявлених при розслідуванні або в суді обставин, які сприяли вчиненню злочину;

• інформування населення про реальні події з метою попередження або спростування чуток.

Проблемам використання правоохоронними органами можливостей ЗМІ, а також їх взаємодії присвячено праці Ю. Наумкіна. Серед загальних напрямів використання правоохоронними органами ЗМІ він називає: формування громадської думки в сфері правопорядку; профілактика правопорушень; правове виховання; розкриття та розслідування злочинів. Отже, автор занадто звужує можливості використання ЗМІ під час розслідування та розкриття злочинів, зводячи їх лише до залучення населення до сфери кримінального судочинства. Слід підкреслити, що Ю. Наумкін справедливо зазначає: на відміну від профілактики злочинів, де ЗМІ давно й ефективно використовуються правоохоронними органами з метою залучення до цього населення, в сфері боротьби зі злочинністю їх потенціал використовується далеко не повною мірою. Суб’єктивними причинами цього він вважає загальний психологічний настрій співробітників правоохоронних органів (особливо оперативно-розшукових і слідчих підрозділів), багато хто з яких скептично ставиться до доцільності залучення до цієї складної діяльності широких верств населення. Серед об’єктивних причин це, по-перше, відмінність діяльності щодо припинення та розкриття злочинів і попереджувально-профілактичної роботи, перша з яких є прерогативою спеціалізованих підрозділів правоохоронних органів, які діють у більш жорстких нормативно-правових і морально-етичних рамках. По-друге, цей вид діяльності обмежений часовими межами. І, по-третє, розкриття злочинів завжди пов’язане з великим емоційно-вольовим і психофізичним навантаженням, яке зумовлене екстремальністю ситуацій, їх неочікуваністю, а інколи і небезпекою.

В. Удовиченко, автор навчального посібника “Использование средств массовой информации в деятельности городских, районных органов внутренних дел” (1983), виокремлює такі напрями використання ЗМІ органами внутрішніх справ: правове виховання населення; формування громадської думки в сфері правопорядку; розвиток соціальної активності населення в укріпленні правопорядку; укріплення авторитету органів внутрішніх справ (ОВС); профілактика правопорушень; вирішення специфічних завдань. Саме до вирішення специфічних завдань автор відносить використання ЗМІ у розшуковій діяльності, а також оперативне реагування на повідомлення ЗМІ. Разом з тим, В. Удовиченко також зазначає, що ЗМІ використовуються ОВС не в достатній мірі, кількість цих завдань має бути збільшена. Серед можливих напрямів автор зазначає лише задоволення потреб розшукової діяльності, врегулювання колізійних питань, стабілізацію психологічного стану різних спільнот громадян у період стихійних лих, скоєння в регіоні особливо небезпечних злочинів. Інші можливості використання ЗМІ для потреб правоохоронної діяльності в сфері кримінального судочинства автор не розглядає.

Інші дослідники називають такі напрями використання ЗМІ в розкритті злочинів: залучення громадськості до участі в розкритті злочинів; використання преси для реабілітації невинуватих осіб; використання преси з метою профілактики злочинів.

З огляду на вищевикладене, можна зробити висновок про те, що розвиток правової науки відносно питань використання ЗМІ в розкритті та розслідуванні злочинів зводився до вивчення та розробки вченими форм і методів участі громадськості під час досудового слідства, можливостей залучення населення до сфери кримінального судочинства. Потрібно зазначити, що така тенденція збереглася і до наших днів. У багатьох сучасних підручниках з криміналістики використання допомоги ЗМІ під час розслідування злочинів розглядається вченими лише у контексті залучення громадськості. Разом з тим кінець ХХ — початок ХХІ ст. демонструє великі можливості впливу масової інформації практично на всі сфери суспільного життя як у мирний час (наприклад, у політиці), так і під час збройних конфліктів (наприклад, в Югославії, Перській затоці, Чечні, Афганістані та ін.). Останні роки життя нашої держави також показали, що від інформаційного компонента значною мірою залежить і сфера кримінального судочинства, в тому числі ефективність діяльності правоохоронних органів щодо розкриття та розслідування злочинів.