Стаття 584. Зміст договору застави

1. У договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору.

2. Опис предмета застави у договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).

1. Договір застави, як і будь-який цивільно-правовий договір, вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов (ст. 638 ЦК). Істотними для договору застави належить вважати ті умови, що зазначені в ст. 584 ЦК і ст. 12 Закону «Про заставу» [64]. Правила цих статей у частині істотних умов договору застави не поширюються на договори іпотеки та морської іпотеки, оскільки щодо таких договорів встановлені спеціальні правила (ст. 18 Закону «Про іпотеку» [197]; ст. 365 КТМ [34]).

2. Зазначення на суть забезпечуваної заставою вимоги — це перша з істотних умов договору застави. Суть забезпечуваної заставою вимоги повинна бути описана в договорі таким чином, щоб ця вимога могла бути належно ідентифікована. На заставодержателя, що пред’являє в суді вимогу про звернення стягнення на заставлене майно, покладається обов’язок довести, що юридичний факт, який дає йому право вимагати виконання забезпеченого заставою зобов’язання, настав, що боржник порушив саме те зобов’язання, яке забезпечене заставою. Якщо забезпечене заставою зобов’язання на момент укладення договору застави існує, слід указати в договорі на це зобов’язання та його підставу. Якщо підставою забезпечуваного заставою зобов’язання є договір, доцільно вказати його номер і дату укладення. Але це лише рекомендації авторів щодо того, як відобразити суть зобов’язання, забезпечуваного заставою, у договорі. Зокрема, суть забезпечуваного зобов’язання в договорі застави не обов’язково повинна виражатися вказівкою на підставу зобов’язання і на відомості про цю підставу. Але наявність такої вказівки може мати вирішальне значення у випадку виникнення спору про те, яке саме зобов’язання забезпечене заставою. Складніше описати в договорі застави суть такого забезпечуваного заставою зобов’язання, яке виникне лише після укладення договору застави. Оскільки заставою може забезпечуватися вимога, яка може виникнути в майбутньому, у договорі не обов’язково слід вказувати на дату договору, на підставі якого виникло забезпечуване заставою зобов’язання. Не слід залишати в тексті договору застави на момент його підписання будь-які прогалини, що будуть заповнені після підписання того договору, на підставі якого виникне забезпечуване заставою зобов’язання. Все-таки закон вимагає не повної індивідуалізації забезпечуваної заставою вимоги, а лише вказівки на її суть.

Але суть таких вимог повинна бути виражена, зокрема, зазначенням на те, що заставою забезпечується виконання основного зобов’язання (наприклад, щодо повернення суми кредиту та сплати відсотків за користування ним), обов’язку сплатити пеню, відшкодувати збитки та ін. Не може бути задоволена за рахунок заставленого майна вимога, яка не застережена в договорі застави як така, що забезпечується заставою. Навіть зазначення в ч. 2 ст. 589 ЦК на те, що за рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, включаючи проценти, неустойку, відшкодування збитків і витрат, ще не означає, що всі ці вимоги будуть задоволені за рахунок заставленого майна. Усе залежить від того, як суть забезпеченого заставою зобов’язання визначена договором. Не буде суперечити закону встановлення договором застави умови про те, що за рахунок заставленого майна задовольняються всі вимоги заставодержателя до боржника, що випливають із певного договору.

3. Істотною умовою договору застави є розмір забезпеченої заставою вимоги (ч. 1 ст. 584 ЦК; частина перша ст. 12 Закону «Про заставу»). Посилаючись на це положення Закону «Про заставу», заставодержатель пред’явив позов про визнання договору застави неукладеним, оскільки в ньому не містилися вказівки на розмір процентів за користування кредитом, сплата яких забезпечується заставою. Ця вимога була задоволена. Але Вищий господарський суд прийняті у справі рішення і постанову скасував, визнавши, що договір застави містить всі істотні умови, оскільки в договорі застави міститься посилання на кредитний договір, у якому визначений розмір процентів за користування кредитом, сплата яких забезпечується заставою (Вісник господарського судочинства, 2002, № 2, с. 166 — 168). Отже, Вищий господарський суд не вважає за необхідне визначення забезпечуваної заставою вимоги вказівкою на грошову суму, а допускає таке встановлення цього розміру, що дозволяє обчислити цей розмір на підставі фактичних обставин. У випадках, коли предметом застави є рухоме майно, слід враховувати положення частини першої ст. 22 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [207], відповідно до якої обтяжувач і боржник повинні досягти згоди про максимальний розмір вимоги, яка забезпечується обтяженням. Збільшення максимального розміру забезпеченої обтяженням вимоги підлягає реєстрації і має пріоритет (у частині збільшення) з моменту реєстрації.

4. Строк виконання забезпеченого заставою зобов’язання також визнається істотною умовою договору. Це необхідно враховувати, оскільки загальні правила ч. 2 ст. 530 ЦК допускають існування зобов’язань, строк виконання яких не визначений. Із ч. 4 ст. 559 ЦК також випливає можливість забезпечення порукою зобов’язання, строк якого не визначений або визначений моментом вимоги. Однак заставою не може бути забезпечене зобов’язання, строк виконання якого не визначений, оскільки строк виконання забезпечуваного заставою зобов’язання є істотною умовою договору застави. Разом з тим при розгляді конкретної справи Вищий господарський суд дійшов висновку про те, що умова про строк виконання забезпеченого заставою зобов’язання в договорі застави може бути визначена шляхом відсилання до договору, на підставі якого виникло забезпечене заставою зобов’язання (Вісник господарського судочинства, 2002, № 2, с. 166 - 168).

5. Щодо опису предмета застави в ч. 2 ст. 584 ЦК формулюється застереження про те, що він може бути поданий у загальній формі, тобто шляхом зазначення на вид заставленого майна. Але пізніше прийнятий Закон «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» вимагає (ст. 7), щоб опис предмета обтяження, в тому числі і застави, дозволяв ідентифікувати рухоме майно як предмет обтяження. Опис окремого об’єкта повинен надаватись за індивідуальними ознаками. Якщо об’єктом обтяження (застави) є сукупність об’єктів рухомого майна, опис може надаватись за родовими ознаками (ст. 7 названого Закону). Відсутність опису предмета обтяження, неможливість ідентифікувати предмет обтяження за допомогою існуючого опису тягне недійсність (нікчемність) обтяження (застави) відповідно до частини першої ст. 7 названого Закону.