Стаття 1167. Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду

1. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

2. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

1. Моральна шкода, про яку йдеться у ст. 1167 ЦК, має визначатись відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК. Обов’язок доведення її наявності покладається на особу, що вимагає її відшкодування. Це випливає із ч. 1 ст. 60 ЦПК [33]. Слід також враховувати, що відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Разом з тим слід враховувати, що доказом завдання моральної шкоди є уже сам факт та особливості каліцтва, іншого ушкодженням здоров’я, факт знищення або пошкодження майна тощо.

2. У ч. 1 ст. 1167 ЦК зазначається на неправомірність рішення, дій або бездіяльності, якими завдано моральної шкоди, як підставу виникнення зобов’язань відшкодування моральної шкоди. Але слід враховувати, що в силу визнання за особою абсолютних майнових і немайнових прав будь-яке їх порушення є протиправним. Тому підставою виникнення зобов’язань відшкодування моральної шкоди не обов’язково має бути порушення конкретних правових приписів. Тут також підлягає застосуванню правова конструкція генерального (загального) делікту, про яку мова уже йшла вище.

3. Будь-яких особливостей причинного зв’язку між порушенням абсолютних прав, якого припустилася особа, що завдала моральної шкоди, та цією шкодою цивільне законодавство України не встановлює. Тому причинний зв’язок як одна із умов виникнення зобов’язань відшкодування моральної шкоди має встановлюватись у загальному порядку, про що йдеться у коментарі до ст. 623 ЦК.

4. Зазначення в ч. 1 ст. 1167 ЦК про те, що моральна шкода відшкодовується особою, яка її завдала, слід тлумачити з урахуванням абзацу другого п. 3 коментаря до попередньої статті.

5. На відміну від ч. 2 ст. 1166 ЦК, яка принцип вини закріплює непрямо (він непрямо випливає із цивільно-процесуального припису, що формулюється в цьому законодавчому положенні), ч. 1 ст. 1167 ЦК прямо зазначає на наявність вини як умову виникнення зобов’язання відшкодування моральної шкоди. Що стосується розподілу обов’язку доказування вини, то це питання цивільним законодавством не вирішується. Підстав для вирішення цього питання через застосування за аналогією відповідних правил ч. 1 ст. 614, ст. 617 або ч. 1 ст. 1166 ЦК немає, бо це питання є цивільно- процесуальним і вирішуватись воно має відповідно до загального правила ч. 1 ст. 60 ЦПК («Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу»), якщо з цього приводу не встановлено спеціального правила.

6. Частина друга ст. 1167 ЦК встановлює випадки, коли вина не визнається умовою виникнення зобов’язань відшкодування моральної шкоди та передбачає встановлення законом інших подібних випадків.

Якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, вина не є умовою виникнення зобов’язання відшкодування моральної шкоди. Це досить чітке законодавче положення, але незрозумілим є його співвідношення з ч. З ст. 1187 ЦК, яка звільняє особу, що здійснює діяльність, яка є джерелом підвищеної небезпеки, від обов’язку відшкодувати шкоду (майнову і моральну) тільки у випадках, коли шкоди завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Значення різниці у змісті цих законодавчих положень не слід перебільшувати. Оскільки у п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК зміст поняття непереборної сили значно розширено (див. коментар до цієї статті), випадку як реального цивільно-правового явища не стало. Тож не стало і реальної різниці у змісті п. 1 ч. 2 ст. 1167 і ч. 5 ст. 1187 ЦК у частині підстави виникнення зобов’язання щодо відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. І все ж це не виключає необхідності показати співвідношення п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК і ч. 5 ст. 1187 ЦК. Ці два законодавчі положення не є несумісними. Тому питання про співвідношення між ними не може вирішуватись за правилом про переважне застосування спеціального закону. Частина 5 ст. 1187 ЦК встановлює, що непереборна сила і умисел потерпілого звільняють особу, діяльність якої створює підвищену небезпеку, від обов’язку відшкодувати шкоду, завдану такою діяльністю. Те саме встановлює і п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК, доповнюючи підстави, за яких не виникає обов’язок відшкодувати моральну шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, іншими випадками відсутності вини особи, діяльність якої створює підвищену небезпеку. Це можна пояснити іншими словами у такий спосіб. Із ч. 5 ст. 1187 ЦК як спеціального правила, що не є несумісним з положенням п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК, непрямо випливає і висновком від протилежного виявляється правовий припис, згідно з яким у решті випадків особа, діяльність якої створює підвищену небезпеку, відповідає за завдану шкоду, в тому числі моральну. Але це правило не може застосовуватись усупереч правилу, яке формулюється в п. 1 ч. 2 ст. 1176 ЦК і яке в частині моральної шкоди є загальним. Це треба враховувати, якщо до Цивільного кодексу будуть внесені зміни, і поняття випадку, на яке прямо зазначається в ст. 614 ЦК, знову набуде цивільно-правового значення.

7. Питання відшкодування шкоди (як майнової, так і моральної), завданої фізичній особі органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури і суду внаслідок «її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт» вирішується ст. 1176 ЦК. За таких умов будь-якої потреби у включенні положення п. 2 ч. 2 ст. 1167 ЦК до Цивільного кодексу не було. Це законодавче положення не є несумісним з положеннями ст. 1176 ЦК чи ст. 1173 — 1175 ЦК. Воно не виключає застосування цих статей. Тим більше це не виключається, що п. 3 ч. 2 ст. 1167 ЦК передбачає встановлення законом інших випадків, коли моральна шкода відшкодовується за відсутності вини особи, яка цієї шкоди завдала.