Стаття 545. Підтвердження виконання зобов’язання

1. Прийнявши виконання зобов’язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

2. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов’язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

3. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов’язку.

4. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов’язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

1. Цивільний кодекс, хоч і визнає дії на виконання договорів правочинами (ч. 3 ст. 206 ЦК), не встановлює загальних вимог до способів і форм підтвердження (посвідчення) виконання зобов’язань. Для порівняння слід звернути увагу на правила про форми правочинів і договорів, яким присвячена значна кількість норм Цивільного кодексу. Лише розписка та повернення боргового документа як спосіб підтвердження виконання зобов’язань стали предметом уваги Цивільного кодексу. Відповідно до ст. 545 ЦК на кредитора покладається обов’язок на вимогу боржника видати останньому розписку про одержання виконання в цілому або в частині. У разі часткового виконання зобов’язання кредитор, який прийняв виконання, зобов’язаний видати розписку про одержання часткового виконання зобов’язання.

2. Під борговим документом у ст. 545 ЦК розуміється будь-який документ, що був виданий боржником кредиторові та підтверджує зобов’язання боржника. Про один із видів боргових документів — розписку позичальника або інший документ, що підтверджує передання йому позикодавцем грошової суми або певної кількості речей, — йдеться у ст. 1047 ЦК.

Борговими документами є квитанції, що видаються на підтвердження зобов’язання надати послуги або виконати роботу. їх передання кредитором боржникові зазвичай є неможливим, оскільки вони є доказами прав кредитора, що випливають із гарантійних чи інших зобов’язань боржника, встановлених актами цивільного законодавства або договором. У таких випадках кредитор зобов’язаний видати розписку боржникові або вчинити свій підпис на примірникові квитанції (на її корінці), що залишається у боржника. Положення ст. 545 ЦК застосовуються до номерних жетонів, що видаються на підтвердження прийняття речі на зберігання до камери схову (ч. 2 ст. 972 ЦК).

Знаходження боргового документа у кредитора підтверджує наявність зобов’язання. Тому у випадках, коли такий документ був виданий боржником кредиторові, на кредитора покладається обов’язок повернути борговий документ боржникові. Якщо кредитор не має можливості повернути боржникові борговий документ (через втрату тощо), він зобов’язаний видати боржникові розписку і вказати в ній на неможливість повернення боржникові боргового документа.

3. Хоч наявність боргового документа у боржника і підтверджує виконання ним зобов’язання, кредитор не позбавлений права спростувати цю презумпцію. Для цього він повинен надати докази, які б з достовірністю підтверджували, що насправді боржник зобов’язання не виконував.

4. Невиконання кредитором обов’язку належним чином підтвердити виконання боржником зобов’язання дає право боржникові затримати виконання. У цьому випадку наступають наслідки, встановлені ст. 613 ЦК на випадок прострочення кредитора. Ці наслідки наступають і в тих випадках, коли боржник мав можливість виконати зобов’язання шляхом внесення грошей або цінних паперів в депозит нотаріуса (ст. 537 ЦК).

5. Цивільний кодекс регулює лише відносини з приводу посвідчення виконання зобов’язання між такими суб’єктами, які не зобов’язані вести облік відповідних господарських операцій. Посвідчення виконання зобов’язань за участі суб’єктів господарської діяльності, зобов’язаних вести облік господарських операцій, має істотне практичне значення з урахуванням і обсягу, і кількості таких операцій, але все ж таки воно залишилося за межами дії норм загальних положень про зобов’язання та договори Цивільного кодексу.

Інші акти цивільного законодавства також не містять загальних норм такого роду. Є, однак, численні спеціальні норми щодо цього. Зокрема, ст. 39 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі-[5] надає трасату — платнику за векселем — право вимагати, щоб на посвідчення платежу йому був вручений держателем вексель з розпискою в одержанні платежу. У разі часткового платежу трасат може вимагати, щоб відмітка про такий платіж була зроблена на векселі, що залишається у держателя, і щоб йому була видана про це розписка.

6. Законодавством у низці випадків встановлюються вимоги щодо документального посвідчення фактів неналежного виконання зобов’язань боржником або іншого порушення прав кредитора. В окремих випадках таке посвідчення здійснюється в публічно-правових формах. Так, відмова від акцепту векселя або від сплати грошової суми за векселем повинна бути засвідчена актом, що складається в публічному порядку, — протестом у неакцепті або в несплаті (ст. 44 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі [5]). Стаття 341 — 347 Кодексу торговельного мореплавства [34] передбачає складання в публічній формі морського протесту на підставі заяви капітана судна, даних суднового журналу, опитування капітана, а в разі потреби — інших свідків зі складу суднового екіпажу. Заява про морський протест подається в порту України нотаріусу, а в іноземному порту — консулу України або компетентним посадовим особам іноземної держави в порядку, встановленому законодавством цієї держави, У портах України прийняття заяв про морський протест від капітанів іноземних судів і складання актів про морський протест може здійснюватися консульськими представниками іноземних держав в Україні на умовах взаємності (ст. 347 КТМ). Це, очевидно, можливо і без відома органів влади України, але суди України не мають права приймати як докази морські протести, що не відповідають вимогам ст. 341 — 347 КТМ.

7. Є практика затвердження типових форм документів, які повинні підписуватися на підтвердження виконання зобов’язань. Так, виконання залізницею зобов’язання з передання в оренду вагонів і виконання орендарем обов’язку щодо повернення вагонів після закінчення терміну оренди засвідчується шляхом підписання сторонами акта за формою ДУ-6 (п. 2.5; 6.3 Інструкції про порядок передачі в оренду вантажних вагонів [340]).

8. В умовах, коли загальні норми Цивільного кодексу переважно не визначають порядку посвідчення виконання зобов’язань, протягом тривалого часу склалася практика, відповідно до якої як докази виконання зобов’язань приймаються документи, оформлення яких як обов’язкове встановлене нормами публічного права, присвяченими переважно порядку ведення первинного бухгалтерського і податкового обліку.

9. Виконання цивільно-правових договорів — це господарська операція, належне здійснення якої повинне фіксуватися в первинних документах бухгалтерського обліку.

10. Обов’язкова видача суб’єктами підприємницької діяльності, що здійснюють розрахунки зі споживачем у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг за готівку, касових чеків передбачена ч. 2 ст. 3 Закону «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» [156] і також має насамперед публічно-правове значення. Але у відповідних випадках касовий чек може бути підтвердженням не тільки сплати покупцем (споживачем) відповідних грошових сум, але й передання купленого товару (надання послуги), оскільки приміткою до названої статті передбачено, що касовий чек повинен бути виданий разом з покупкою (наданою послугою).

11. Передання речей (матеріальних цінностей) суб’єктом, зобов’язаним вести бухгалтерський облік, оформляється накладною. Факт виконання (передання речей) належній особі при видачі їх на складі відчужувана посвідчується підписом покупця на накладній. Якщо покупцем є юридична особа, обов’язковим є подання довіреності, оформленої на бланку суворої звітності, хоча б цінності одержував керівник підприємства (іншої юридичної особи), як це передбачено Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей [321]. Порушення встановлених законодавством вимог до форми накладної, до форми довіреності на одержання цінностей не може бути підставою для безумовного висновку про те, що відповідні цінності на виконання зобов’язання не передавалися. Сторона, що передала цінності, може доводити факт передання цінностей будь-якими письмовими доказами, засобами аудіо- та відеозапису та іншими доказами, у тому числі і показаннями свідків, особливо якщо за фактом одержання цінностей і наступної відмови визнати цю обставину порушена кримінальна справа, і показання свідків належно оформлені протоколами допитів.

12. Вручення речей одержувачеві відчужувачем на складі одержувача при централізовано-кільцевому перевезенні (доставці) товарів провадиться особі, уповноваженій одержувачем. При цьому п. 12 згаданої вище Інструкції передбачає можливість передання цінностей (товарів) без довіреності за умови, що юридична особа — одержувач повідомить відчужувану зразок печатки (штампа), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності, буде посвідчувати свій підпис на підтвердження одержання цінностей на товаросупроводжувальних документах. Таке повідомлення юридичної особи — одержувача на адресу відчужувана товарів має бути підписане особами, уповноваженими підписувати довіреності.

13. Суворі формальні вимоги встановлені щодо посвідчення факту передання речей (вантажів) для перевезення та приймання їх від підприємств транспорту. На підтвердження прийняття вантажу до перевезення перевізник видає відправникові належно підписані коносамент (ст. 137 Кодексу торговельного мореплавства), квитанцію (ст. 23 Статуту залізниць України [288]; ст. 67 Статуту внутрішнього водного транспорту Союзу РСР [403]).

Видача вантажу вантажоодержувачеві на морському транспорті провадиться пред’явникові коносамента, одержувачеві, відправникові, наказу одержувача або відправника в залежності від виду оформленого коносамента (ст. 162 КТМ). На залізничному транспорті вантаж приписується видавати одержувачеві, зазначеному в накладній (за встановленими виключеннями), який повинен посвідчити факт одержання вантажу підписом у дорожній відомості (ст. 48 СЗ).

Одержувати вантаж від імені вантажоодержувача і розписуватися в дорожній відомості має право фізична особа, якій видана довіреність (разова або на, строк) на одержання вантажів (п. 6 Правил видачі вантажів). На внутрішньому водному транспорті вантаж видається вантажоодержувачеві, зазначеному в накладній (за встановленими виключеннями), що засвідчується підписом вантажоодержувача в дорожній відомості (ст. 95 СВВТ). Автотранспортне підприємство видає вантаж одержувачеві, зазначеному в товарно-транспортній накладній. Факт видачі посвідчується підписом і печаткою (штампом) вантажоодержувача в трьох примірниках товарно-транспортної накладної.

14. Якщо матеріальні цінності, що поставляються, підлягають перевезенню автомобільним транспортом, обов’язковим є оформлення визначених законодавством документів на вантаж, зокрема товарно-транспортної накладної (ст. 48 Закону «Про автомобільний транспорт» [222]). Форма товарно-транспортної накладної повинна відповідати типовій формі, затвердженій спільним наказом Міністерства статистики та Міністерства транспорту [320]. Відповідно до Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи товарно-транспортна накладна названа єдиним первинним документом, який є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача, а також для складського, оперативного і бухгалтерського обліку. Призупинення дії цієї Інструкції не змінило значення товарно-транспортної накладної, оскільки воно в такий же спосіб визначено ст. 47 Статуту автомобільного транспорту [267], що зберіг свою чинність у частині, що не суперечить Закону «Про автомобільний транспорт».

15. У момент передання в порядку виконання зобов’язання партії товарів найчастіше перевірка ваги нетто або кількості переданих товарних одиниць не провадиться, а перевіряється тільки вага брутто або кількість тарних місць. У таких випадках набувачеві надається можливість надалі, у встановлені строки здійснити приймання матеріальних цінностей за вагою нетто або кількістю товарних одиниць. Порядок приймання регулюється Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю [407]. Названа Інструкція застосовується незалежно від того, на підставі якого договору проведене відчуження матеріальних цінностей (купівлі-продажу, поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, міни та ін.), якщо спеціальними правилами (особливими умовами поставки, стандартами, технічними умовами, іншими актами) не встановлений інший порядок.

Порушення порядку приймання, встановленого названою Інструкцією, позбавляє акт приймання, що посвідчує факт неналежного виконання зобов’язання, доказового значення. Оскільки при цьому факт неналежного виконанню залишається недоведеним, вважається, що зобов’язання виконане належно (у цивільному і господарському процесі кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається), а одержувач позбавляється права стягнути вартість матеріальних цінностей, яких не вистачає.

16. Також згодом, після одержання від відчужувана матеріальних цінностей в певних випадках може бути виявлена невідповідність їх умовам договору і вимогам нормативно-правових актів щодо якості. Порядок приймання матеріальних цінностей за якістю регулюється Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю [408]. Ця Інструкція з урахуванням ст. 271 ГК [42], п. 45 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення [405] та п. 31 Положення про поставки товарів народного споживання [406] підлягає застосуванню, якщо продукція або товари передаються за договором поставки. У решті випадків застосовується ст. 680 ЦК. Зазначена Інструкція встановлює численні, найчастіше чисто формальні вимоги до порядку приймання та змісту актів приймання продукції та товарів за якістю. Порушення цих вимог означає, що неналежне виконання боржником зобов’язання не посвідчене відповідно до вимог законодавства, а кредитор позбавляється прав, яких він міг би набути в разі складання акта приймання продукції або товарів за якістю відповідно до встановлених вимог.

17. Спеціальні правила встановлені щодо фіксування фактів неналежного виконання зобов’язань, на які поширюється дія Правил користування електричною енергією для населення [295]. У разі порушення електропостачальником умов договору передбачене складання акта-претензії за типовою формою. А в разі неприбуття в погоджений термін представника електропостачальника або відмови його від підписання акта-претензії, акт-претензія визнається дійсним, якщо його підписали не менш ніж три споживачі, які проживають у даному будинку, або споживач і виборна особа будинкового, вуличного, квартального комітету чи іншого органу самоорганізації населення (примітка до Типового акта-претензії).

18. При виявленні факту незбереження вантажу під час перевезення (недостачі, зіпсуття, пошкодження вантажу) факт неналежного виконання посвідчується суворо відповідно до встановлених законодавством правил. Порушення цих правил позбавляє вантажоодержувача (у відповідних випадках — вантажовідправника) права вимагати відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов’язання з перевезення.

Приймання вантажів від органів морського транспорту повинне провадитися відповідно до ст. 165, 166 КТМ [34], а незбереження вантажу під час перевезення засвідчується складанням комерційного акта (п. З частини першої ст. 379, ст. 381 КТМ). Обставини, що свідчать про неналежне виконання зобов’язання залізничного перевезення (про незбереження вантажу), засвідчуються шляхом складання комерційного акта та у необхідних випадках — акта загальної форми (ст. 129 СЗ [288]; п. 2.3 Правил складання актів [340]). Неналежне виконання зобов’язання по перевезенню вантажів внутрішнім водним транспортом (незбереження вантажу під час перевезення) має бути посвідчене відповідно до ст. 101 СВВТ [403] та оформлене комерційним актом (ст. 215, 219 СВВТ). На автомобільному транспорті незбереження вантажу має бути посвідчене відмітками на всіх примірниках товарно-транспортної накладної, а при необхідності — актом (п. 15 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні [325]), підписаним водієм транспортного засобу і представником вантажоодержувача. При відмові від складання акта або від внесення записів у товарно-транспортну накладну про недостачу, зіпсуття або пошкодження вантажу акт складається з участю представника незаінтересованої організації (п. 15.5 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні). У решті випадків при прийманні вантажу від підприємств автомобільного транспорту повинні дотримуватися правила Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю.

19. Факт виконання підрядником окремих етапів будівельних робіт посвідчується актами встановленої форми, що підписуються замовником і підрядником. Крім того, передбачене приймання закінчених будівництвом об’єктів державними приймальними комісіями (п. 3 Положення про порядок приймання в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів [313]). У разі відмови однієї із сторін від підписання акта передання робіт підрядником і прийняття їх замовником акт може бути підписаний без участі цієї сторони, про що зазначається в акті. Стороні, що не брала участі в підписанні акта, надається право вимагати визнання його недійсним.

Таку вимогу суд може задовольнити, якщо відмова від підписання є обґрунтованою. Це правило ч. 4 ст. 882 ЦК не виключає пред’явлення підрядником, в тому числі у суді, вимоги про примушення замовника до виконання обов’язку прийняти виконані роботи. Дефекти в роботах, виконаних за договором будівельного підряду (підряду на капітальне будівництво), виявлені протягом гарантійного строку, повинні посвідчуватися двостороннім актом замовника (експлуатуючої організації) та підрядника.

20. Відмова в акцепті переказного векселя або в платежі має бути посвідчена актом, що складається в публічному порядку (ст. 44 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі [5]). Протест у неплатежі вчиняється в нотаріальному порядку (ст. 92 Закону «Про нотаріат» [75]). Без вчинення протесту не допускається пред’явлення вимог до осіб, зобов’язаних за векселем. Встановлені гранично тверді вимоги до строків, протягом яких можливе вчинення протесту в неакцепті або в неплатежі за векселем. Протест у неакцепті повинен бути вчинений у строки, встановлені для пред’явлення векселя до акцепту. Якщо перше пред’явлення векселя до акцепту мало місце в останній день строку, протест може бути вчинений у день, коли вексель підлягає оплаті або в один із двох наступних робочих днів (п. 3 ст. 2 Закон «Про обіг векселів в Україні» [170]). Протест у неплатежі переказного векселя строком на певний день або протягом певного часу від складення чи пред’явлення векселя повинен бути вчинений в один із двох робочих днів, які йдуть за днем, у який вексель повинен бути оплачений.

21. Оформлення актів здачі-приймання за встановленою формою на посвідчення виконання зобов’язань передбачено Положенням про формування і виконання Національної програми інформатизації. Встановлено також, що датою виконання зобов’язань виконавцем за контрактом є дата затвердження замовником акта здачі-приймання (Порядок організації та виконання робіт за контрактами (договорами) — додаток 4 до Положення про формування та виконання Національної програми інформатизації [290]).

22. Законодавство не встановлює вимоги про обов’язкове посвідчення документом, що підписується сторонами договору, факту одержання послуг, які надаються постійно протягом встановленого договором часу, якщо тариф, за яким провадиться оплата послуг, не допускає диференціації розміру оплати в залежності від інтенсивності користування послугами. Так, передання наймодавцем (орендодавцем, лізингодавцем) об’єкта найму (оренди, лізингу) наймачеві (орендареві, лізингоодержувачеві) на встановлений договором строк не вимагає щомісячного чи щоквартального складання акта про надання послуги. Не вимагає складання такого акта надання комунальних послуг, якщо не використовуються відповідні прилади обліку, і сума плати за послуги в кожному розрахунковому періоді не змінюється.

Якщо ж оплата послуг провадиться з урахуванням інтенсивності користування послугою (частоти, тривалості користування послугами протягом певного періоду часу, кількості одержаної енергії, води тощо), виникає необхідність підписання сторонами договору документа, що підтверджує факт одержання послуги. Часто це неможливо або організаційно недоцільно. Зокрема, надання послуг електрозв’язку (міжміського, міжнародного, мобільного телефонного зв’язку) обліковується підприємством зв’язку за допомогою сучасної електронної техніки. Навряд чи доцільним було б за таких умов установлювати правило про необхідність щомісячного підписання підприємством зв’язку та абонентом відповідних актів. З іншого боку, явно недостатнім є пред’явлення підприємством зв’язку в разі спору в суді рахунків на оплату, що направляються абонентам. У подібних випадках повинні бути представлені підписані відповідними посадовими особами підприємства зв’язку документи первинного обліку, в яких відображаються дані про обсяг наданих послуг. Крім того, доцільно було б встановлювати в договорах, що одержувачеві послуги (абоненту) надається право оскаржити факт одержання послуг та їх обсяг протягом певного строку після одержання від того, хто надає послугу, рахунку на оплату (з додатком до нього у відповідних випадках документів, які містять конкретні дані про асортимент і кількість послуг). Варто було б також передбачати, що у випадках, якщо одержувач послуги не оскаржив факт одержання послуг протягом встановленого строку, асортимент і обсяг послуг вважаються підтвердженими тим, хто одержує послугу.

23. Документи первинного обліку, що посвідчують факти виконання зобов’язань (факти неналежного виконання зобов’язань) мають одночасно і цивільно (приватно)- правове, і публічно-правове значення. Вони повинні зберігатися підприємствами, установами, організаціями протягом трьох років, якщо інший строк не встановлений законодавством (ч. З ст. 8 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» [137]). При виникненні суперечностей, спорів, слідчих і судових справ вони підлягають зберіганню до винесення остаточного рішення. Це передбачено ст. 315 Переліку типових документів, що утворюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших підприємств, установ та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, що створюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств, із зазначенням термінів зберігання документів [328].