Стаття 506. Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю

1. Майновими правами інтелектуальної власності на комерційну таємницю є:

1) право на використання комерційної таємниці;

2) виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;

3) виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

2. Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором.

1. Частина 1 ст. 506 ЦК визначає щодо комерційної таємниці той набір майнових прав інтелектуальної власності, який встановлюється стосовно більшості об’єктів інтелектуальної власності.

Суб’єкт права інтелектуальної власності вправі в будь-який спосіб, не порушуючи прав інших осіб, використовувати комерційну таємницю. Він може передати іншій особі для використання останньою цієї інформації в її діяльності, зберігаючи чи не зберігаючи при цьому права на використання комерційної інформації у власній діяльності.

2. Із ч. 2 ст. 506 ЦК слід зробити висновок про те, що право інтелектуальної власності на комерційну таємницю виникає за умови, що власник відповідної інформації визначив її як таку, що є комерційною таємницею. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, визначаються суб’єктом господарювання відповідно до закону (ч. 1 ст. 36 ГК). Але спеціальні положення щодо цього законами не встановлювались. За таких умов зазвичай таке визначення комерційної таємниці здійснюється наказом чи рішенням виконавчого органу юридичної особи. Але немає перешкод для того, щоб визначити статус інформації як комерційної таємниці в інший спосіб; шляхом письмового повідомлення осіб, яким така інформація відома чи може стати відомою, про те, що відповідна інформація є комерційною таємницею. Таке повідомлення може бути зроблено і усно. Важливо тільки, щоб у разі спору особа, що володіє комерційною таємницею, могла надати докази того, що відповідна особа була належне поінформована про те, що певні відомості складають комерційну таємницю.

Невизначеності з цього приводу можуть бути усунені, якщо види інформації, яка складає комерційну таємницю, будуть перелічені у відповідному наказі, а особи, що мають доступ до такої інформації, своїм підписом підтвердять факт ознайомлення з наказом.

3. Особа, що порушила право інтелектуальної власності на комерційну таємницю, несе відповідальність, яка встановлена законом або договором. Зазвичай така відповідальність полягає у відшкодуванні шкоди. Якщо доступ до комерційної таємниці особа отримала на підставі договору, можливе встановлення договором неустойки за порушення права інтелектуальної власності на комерційну таємницю.

4. Суб’єктами, що несуть відповідальність перед власником комерційної таємниці, можуть бути юридичні особи, фізичні особи (якщо за них відповідно до законодавства не несе відповідальність юридична особа), в тому числі працівники юридичної чи фізичної особи — власника комерційної таємниці. Але працівники несуть відповідальність перед роботодавцем за шкоду, заподіяну розголошенням комерційної таємниці відповідно до ст. 132 КЗпП [28] (якщо працівник припустився розголошення комерційної таємниці при виконанні трудових обов’язків) або відповідно до п. 7 ст. 134 КЗпП (якщо розголошення комерційної таємниці допущене не при виконанні трудових обов’язків, хоч би комерційна таємниця і стала відома працівникові при виконанні трудових обов’язків). Не виключається повна матеріальна відповідальність працівників за шкоду, заподіяну розголошенням комерційної таємниці, на підставі п. 3 ст. 134 КЗпП, якщо дії працівника кваліфікуються як злочин, передбачений ст. 323 КК [36] (розголошення комерційної таємниці, що завдало істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності).