Стаття 302. Право на інформацію

1. Фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.

Збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

2. Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов’язана переконатися в її достовірності.

Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов’язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування.

Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов’язана робити посилання на таке джерело.

(У ред. від 22.12.2005)

1. Стаття, що коментується, має надзвичайно важливе значення для України в умовах, коли всупереч Конституції [1] продовжується практика обмеження доступу фізичних осіб до інформації в державних органах та органах місцевого самоврядування, що особливо стосується, наприклад, використання коштів державного та місцевих бюджетів та надання земельних ділянок державної і комунальної власності. Розмови про демократію і прозорість влади ведуться, а водночас близькі до влади особи забезпечують найціннішими ділянками землі уже своїх нащадків, що належать до третього покоління.

2. За загальним правилом, фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію. Але стосовно інформації про особисте життя фізичної особи встановлюється прямо протилежне правило: збирання, зберігання, використання і поширення такої інформації допускаються лише (1) за наявності згоди особи, якої ця інформація стосується, або (2) у випадках, які можуть встановлюватись законом лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Слід, однак, ураховувати, що заборона на збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи, яка випливає із ч. 1 ст. 302 ЦК, не може перешкоджати реалізації права на використання імені фізичної особи у випадках, передбачених ч. 3 ст. 296 ЦК, коли допускається висвітлення діяльності фізичної особи без її згоди.

3. Частина 2 ст. 302 ЦК містить невичерпний перелік офіційних джерел, використання та поширення інформації з яких не зобов’язує особу перевіряти її достовірність і звільняє її від відповідальності у разі спростування такої інформації. Інші джерела (не названі у переліку) повинні бути такими, щоб їх можна було поставити поряд із тими, які названі у ч. 2 ст. 302 ЦК. Але слід враховувати, що вилучення Законом від 22 грудня 2005 р. із ст. 302 ЦК слів «повідомлення засобів масової інформації, засновниками яких є відповідні державні органи або органи місцевого самоврядування» (разом із всією частиною третьою цієї статті), означає, що такі повідомлення віднести до офіційних джерел не можна.

4. На особу, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, покладається обов’язок робити посилання на таке джерело. Але сама по собі відсутність такого посилання не є підставою для покладення на особу, яка поширює інформацію, отриману із офіційних джерел, відповідальності у разі спростування такої інформації.