Стаття 1096. Виконання акредитива

1. Для виконання акредитива одержувач грошових коштів подає до виконуючого банку документи, які передбачені умовами акредитива, що підтверджують виконання всіх умов акредитива.

У разі порушення хоча б однієї з цих умов виконання акредитива не провадиться.

2. Якщо виконуючий банк відмовляє у прийнятті документів, які за зовнішніми ознаками не відповідають умовам акредитива, він повинен негайно повідомити про це одержувача грошових коштів і банк-емітент із визначенням причин відмови.

3. Якщо банк-емітент, одержавши прийняті виконуючим банком документи, вважає, що вони не відповідають за зовнішніми ознаками умовам акредитива, він має право відмовитися від їх прийняття і вимагати від виконуючого банку суму, сплачену одержувачеві грошових коштів з порушенням умов акредитива.

1. При визначенні акредитиву ст. 1093 ЦК виходить із того, що в особі одного банку можуть збігатись функції банка-емітента і виконуючого банку. Стаття 1096 ЦК виходить із того, що банк-емітент і виконуючий банк є різними юридичними особами.

2. Виконуючий банк виконує акредитив за умови, якщо бенефіціар подає документи, передбачені умовами акредитиву. Банк перевіряє всі передбачені акредитивом документи з розумною ретельністю на предмет їх відповідності строкам та умовам акредитиву. Порушення будь-якої умови акредитиву виключає його виконання.

3. Виконуючий банк відповідає за безпідставне здійснення платежу перед банком- емітентом, якщо платіж він здійснив з порушенням умов акредитиву. Ця відповідальність полягає в обов’язку виконуючого банку повернути банку-емітенту грошові кошти, сплачені з порушенням умов акредитиву. Буквально відповідно до ч. 3 ст. 1096 ЦК відповідальність виконуючого банку настає, якщо банк-емітент, одержавши документи, на підставі яких виконуючий банк здійснив платіж, «вважає, що вони не відповідають за зовнішніми ознаками умовам акредитиву». Взяте в лапки формулювання слід тлумачити з урахуванням принципу розумності: підставою відповідальності виконуючого банку перед банком-емітентом є об’єктивна невідповідність зазначених документів за зовнішніми ознаками умовам акредитиву, а не сама по собі думка банка-емітента про те, що така невідповідність має місце.