Стаття 1171. Відшкодування шкоди, завданої у стані крайньої необхідності

1. Шкода, завдана особі у зв’язку із вчиненням дій, спрямованих на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам чи інтересам іншої фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за даних умов не можна було усунути іншими засобами (крайня необхідність), відшкодовується особою, яка її завдала.

Особа, яка відшкодувала шкоду, має право пред’явити зворотну вимогу до особи, в інтересах якої вона діяла.

2. Враховуючи обставини, за яких було завдано шкоди у стані крайньої необхідності, суд може покласти обов’язок її відшкодування на особу, в інтересах якої діяла особа, яка завдала шкоди, або зобов’язати кожного з них відшкодувати шкоду в певній частці або звільнити їх від відшкодування шкоди частково або в повному обсязі.

1. Цивільне законодавство не визнає права особи на завдання шкоди іншій особі у стані крайньої необхідності. Це дає підстави для висновку про те, що стан крайньої необхідності не виключає протиправності дій, якими особа, що перебуває у такому стані, завдає шкоди іншій особі. Не виключає крайня необхідність і вини особи, що діяла в стані крайньої необхідності. Тому ч. 1 ст. 1171 ЦК і покладає на особу, яка діяла в стані крайньої необхідності, обов’язок відшкодувати шкоду, завдану іншій особі. Тобто тут повторюються загальні правила ст. 1166, 1167 ЦК, що покладають на особу обов’язок відшкодувати шкоду (майнову і моральну), завдану іншій особі.

2. Особі, що діяла в стані крайньої необхідності, надається право пред’явити зворотну вимогу до особи, в інтересах якої здійснені дії в стані крайньої необхідності. При вирішенні спору, що є предметом регресного позову, слід враховувати неповноту визначення крайньої необхідності в ч. 1 ст. 1171 ЦК. Тому зворотна вимога, про яку йдеться у другому абзаці ч. 1 ст. 1171 ЦК, з урахуванням визначення крайньої необхідності в ч. 3 ст. 39 КК [25], може бути задоволена лише в частині, в якій завдана шкода не перевищує відвернену. У частині такого перевищення завдана шкода не підпадає під дію ст. 1171 ЦК і може бути відшкодована лише на загальних підставах.

3. Частина друга ст. 1171 ЦК підлягає застосуванню з урахуванням принципів добросовісності, справедливості та розумності (п. 6 ст. 3 ЦК). Тому розподіл обов’язку відшкодувати третій особі шкоду, завдану в стані крайньої необхідності, є мало вірогідним. Такий розподіл є можливим, коли розмір завданої шкоди перевищує розмір відверненої шкоди. Але ж вище зазначалося на те, що в частині такого перевищення завдана шкода не може бути кваліфікована як така, що завдана в стані крайньої необхідності. В інших випадках такий розподіл не відповідав би засадам справедливості, добросовісності та розумності.

4. Варіант повного або часткового звільнення особи, що діяла в стані крайньої необхідності, та особи, в інтересах якої були здійснені дії в такому стані, від обов’язку відшкодувати шкоду також є маловірогідним з огляду на засади добросовісності, справедливості та розумності, якщо тільки не йдеться про врахування матеріального становища особи, що завдала шкоди.