Стаття 921. Відповідальність перевізника за ненадання транспортного засобу і відповідальність відправника за невикористання наданого транспортного засобу

1. Перевізник за ненадання транспортного засобу для перевезення вантажу, а відправник за ненадання вантажу або невикористання наданого транспортного засобу з інших причин несуть відповідальність, встановлену договором, якщо інше не встановлено транспортними кодексами (статутами).

2. Перевізник і відправник вантажу звільняються від відповідальності, якщо ненадання транспортного засобу або невикористання наданого транспортного засобу сталося не з їхньої вини, зокрема у разі припинення (обмеження) перевезення вантажу у певних напрямках, встановленого у випадках і порядку, передбачених транспортними кодексами (статутами).

1. Відповідальність за ненадання транспортного засобу для перевезення вантажу, за ненадання вантажу або невикористання транспортного засобу з інших причин може встановлюватись договором про організацію морських перевезень та спеціальним договором (ч. 4 ст. 307 ГК).

2. На залізничному транспорті відповідальність за порушення, про які йдеться у ч. 1 ст. 921 ЦК, встановлена ст. 106 — 108 СЗУ на підставі ч. 1 ст. 23 Закону «Про залізничний транспорт». Ця відповідальність встановлена у вигляді штрафу, що встановлюється в процентах від ставки добової плати за користування вагонами. При цьому встановлюється додатковий штраф за незабезпечення завантаження маршруту. Залізниця і відправник несуть відповідальність за невиконання зобов’язань щодо надпланових і позапланових перевезень вантажів за заявами відправника, прийнятими залізницею. Залізниця несе відповідальність не тільки за невиконання плану перевезень, а і за невиконання зобов’язання щодо недовантаження і невиконання плану перевезень попереднього місяця. Вантажовідправник несе відповідальність за невиконання плану перевезень на залізницях призначення.

3. Положення про підстави звільнення від відповідальності, встановлене ч. 2 ст. 921 ЦК, відповідає загальному принципу відповідальності за наявності вини (ст. 614, 617 ЦК). Із ч. 2 ст. 921 ЦК випливає, що законодавець вважає, що вина особи відсутня у разі припинення (обмеження) перевезення вантажу у певних напрямках, встановленого у випадках і порядку, передбачених транспортними кодексами (статутами), тобто визнає такі обставини різновидом непереборної сили. Підстави та порядок встановлення заборони приймання вантажу до перевезення у визначених напрямках передбачені ч. 1 ст. 130 КТМ [23], ст. 29 СЗУ [278].

4. Загальне правило ч. 2 ст. 921 ЦК не підлягає застосуванню за наявності спеціальних правил, передбачених законом. Частина перша ст. 23 Закону «Про залізничний транспорт» [77] встановлює, що сторони довгострокових договорів перевезень відповідають за неповне або несвоєчасне подання вагонів і контейнерів та за невикористання наданих транспортних, засобів відповідно до Статуту залізниць. Статті 107 і 108 СЗУ, що встановлюють підстави звільнення від відповідальності, дещо конкретизують принцип вини, а інколи виходять за межі принципу вини, але підлягають застосуванню, оскільки своє правове підґрунтя мають у ст. 23 Закону «Про залізничний транспорт».