Стаття 613. Прострочення кредитора

1. Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов’язку.

Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу.

2. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов’язок, виконання зобов’язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

3. Боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання.

4. Боржник за грошовим зобов’язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

1. Розуміння поняття прострочення кредитора вкрай ускладнюється відсутністю в Цивільному кодексі достатньої визначеності категорій зобов’язання, боржника і кредитора. Під простроченням кредитора в ст. 613 ЦК мається на увазі прострочення тієї сторони, яка протистоїть боржникові у зобов’язальних правовідносинах і яка своїми діями чи бездіяльністю зробила неможливим своєчасне виконання зобов’язання боржником. Тобто в ст. 613 ЦК термін «кредитор» використовується умовно, в розумінні сторони зобов’язальних правовідносин, яка несе певні обов’язки і має певні права.

2. Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання. При цьому належним є таке виконання, яке відповідає ст. 526 ЦК з урахуванням ч. 3 ст. 612 ЦК, тобто прострочення кредитора наступає і тоді, коли він відмовився прийняти прострочене виконання, за умови, що у нього не виникло право на відмову від прийняття виконання.

3. Прострочення кредитора має місце і тоді, коли сторона зобов’язання не вчинила дій, передбачених договором, актами цивільного законодавства, або дій, які випливають із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати зобов’язання.

Дії сторони зобов’язання, що протистоїть боржнику, можуть взагалі виключити кваліфікацію поведінки боржника як порушення зобов’язання. Так, договором підряду може бути встановлено, що повна оплата виконаних робіт провадиться не пізніше семи днів після складання акта про здачу-приймання виконаних робіт. Якщо підрядник відповідно до договору роботу не виконав і не подав її до здачі-приймання, термін виконання замовником обов’язку оплатити виконані роботи не настав. У цьому разі замовник (боржник) несе обов’язок оплатити виконану роботу, але цей обов’язок не набув характеру боргу, а кореспондуюче цьому обов’язку право другої сторони не набуло характеру вимоги. У зв’язку з відсутністю порушення зобов’язання з боку замовника (платника) питання про його відповідальність перед другою стороною не може ставитися взагалі.

Дії сторони зобов’язання, що протистоїть боржникові, можуть не перешкоджати кваліфікації поведінки боржника як порушення зобов’язання, але виключають вину боржника. Договором поставки може бути передбачений обов’язок постачальника здійснювати рівномірну помісячну поставку товарів. Одночасно договором може бути встановлено, що постачальник зобов’язаний робити відвантаження товарів покупцям відповідно до рознарядки, яку покупець зобов’язаний висилати постачальнику не пізніше ніж за 15 днів до початку кожного місяця. Ненадіслання покупцем рознарядки перешкоджає виконанню постачальником обов’язку поставити (провести відвантаження) товару. Не тільки виявивши належну дбайливість, але навіть і вживши всіх залежних від нього заходів, постачальник не може належне виконати зобов’язання поставляти товари рівномірно щомісячно, оскільки це можливо лише за умови одержання рознарядки на відвантаження товарів. У наведеному прикладі вина постачальника в порушенні строків чи термінів поставки виключається. Але порушення ним зобов’язання в наявності: договором передбачений його обов’язок проводити поставку рівномірно щомісячно, який він належно не виконав. Застосуванню в цьому випадку підлягає ст. 613 ЦК.

4. У силу спеціального зазначення в абзаці другому ч. 1 ст. 613 та в ч. 4 ст. 545 ЦК наслідки прострочення кредитора, встановлені ч. 2 — 4 ст. 613 ЦК, настають також у випадках, коли кредитор не виконує обов’язку повернути борговий документ або видати розписку, в зв’язку з чим боржник одержує право затримати виконання.

5. Якщо зобов’язання боржника має грошовий характер, боржник звільняється від обов’язку сплатити відсотки за весь час прострочення боржника, незалежно від способу прострочення.

6. За всіма видами зобов’язань боржнику надається право відстрочення виконання на час прострочення кредитора. Після припинення прострочення кредитора боржник втрачає право на відстрочення виконання, а тому в подальшому несе відповідальність за належне виконання зобов’язання на загальних підставах.

7. Аналіз ч. 3 ст. 613 ЦК дає підстави для висновку про те, що тут законодавець допустив прогалину: він не сформулював загального обов’язку кредитора відшкодувати боржникові збитки, завдані простроченням з його (кредитора) вини, а зазначив лише на випадки, коли боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора.

Але при більш глибокому аналізі виявляється, що прогалини немає. Справа в тому, що термін «кредитор» в ст. 613 ЦК використовується умовно як сторона, що у зобов’язальних правовідносинах протистоїть особі, яка є боржником. Насправді кредитор, що припустився прострочення, — це боржник, на якого поширюються положення ст. 623 і 22 ЦК, що покладають на боржника обов’язок відшкодування збитків. Тому кредитор, про якого йдеться у ст. 613 ЦК, зобов’язаний відшкодувати збитки, що завдані іншій стороні зобов’язальних відносин, на загальних підставах. Він і звільняється правилами ч. 3 ст. 613 ЦК від обов’язку відшкодувати збитки. Тому зазначення в ч. 3 ст. 613 ЦК на звільнення кредитора від обов’язку відшкодувати збитки, що завдані боржникові, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або вини осіб, яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання, є лише конкретизацією загальних положень ст. 614 та 618 ЦК.

У ч. 2 ст. 221 ГК [31] міститься пряма вказівка на право боржника на відшкодування збитків, завданих йому простроченням кредитора.