Стаття 585. Момент виникнення права застави

1. Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, — з моменту його нотаріального посвідчення.

2. Якщо предмет застави відповідно до договору або закону повинен перебувати у володінні заставодержателя, право застави виникає в момент передання йому предмета застави. Якщо таке передання було здійснене до укладення договору застави, право застави виникає з моменту його укладення.

1. Текст ст. 585 ЦК є недостатньо чітким унаслідок того, що в Цивільному кодексі не диференціюються в комплексі заставних правовідносин зобов’язальні та речові елементи. Це призвело до того, що положення цієї статті увійшли в суперечність з пізніше прийнятими законами, якими визнана необхідність такої диференціації. Досить складно на підставі статті, що коментується, витлумачити навіть зміст поняття права застави. Автори дійшли висновку про те, що під правом застави тут (а також у ст. 16 Закону «Про заставу» [64]) розуміється весь комплекс прав заставодержателя — як права, що входять до змісту зобов’язання між заставодавцем і заставодержателем, яке (зобов’язання) виникає на підставі договору застави, так і речові права, підставою чи, принаймні, передумовою яких є договір застави.

2. З урахуванням викладеного в попередньому пункті коментаря ч. 1 ст. 585 ЦК слід тлумачити як таку, що встановлює найбільш загальне правило. Це правило застосовується лише в тій частині, в якій воно не суперечить спеціальним положенням законів «Про іпотеку» [197] та «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [207]. Зокрема, воно застосовується щодо застави нерухомого майна, що передається у володіння (у відповідних випадках — і у користування) заставодержателю. Необхідно враховувати, що ч. 1 ст. 585 ЦК не конкретизує і повторює загальне положення ч. 1 ст. 638 і ст. 640 ЦК про момент укладення договору та набрання ним чинності, а встановлює момент виникнення як зобов’язальних, так і речових правовідносин з приводу застави.

3. Частина 2 ст. 585 ЦК також формулює загальне правило, яке застосовується в частині, що не суперечить законам «Про іпотеку» та «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», зокрема, стосовно застави, на яку не поширюються ці закони (див. попередній пункт коментаря). Так, якщо договір застави передбачає передання нерухомого майна у володіння заставодержателя, а фактично таке передання не відбулося, заставодержатель не отримує права звернути стягнення на нерухоме майно, що є предметом договору, хоч би і настав юридичний факт, що дає заставодержателю право звернути стягнення (ч. 2 ст. 590 ЦК). У таких випадках заставодержатель на підставі укладеного договору застави вправі вимагати передання йому нерухомого майна у володіння. Тільки після фактичного отримання цього майна у володіння заставодавець може відповідно до ч. 2 ст. 590 ЦК звернути стягнення на нерухоме майно, що є предметом застави, бо до цього право застави не виникає.

4. Відповідно до частини першої ст. 3 Закону «Про іпотеку» договір визнається підставою іпотеки в самому широкому розумінні поняття підстави. З моменту укладення (нотаріального посвідчення) іпотечного договору виникають лише взаємні права і обов’язки іпотекодавця та іпотекодержателя. До складу цих прав входить і право заставодержателя за наявності встановлених законом умов (ч. 2 ст. 590 ЦК) звернути стягнення на предмет іпотеки. Це право не виходить за межі зобов’язання між іпотекодавцем та іпотекодержателем. Не виключається навіть конкуренція між двома чи більше іпотекодержателями, іпотеки яких не зареєстровані у встановленому порядку, за наявності якої (конкуренції) питання про переважне право звернення стягнення на предмет іпотеки має вирішуватись на підставі частини першої ст. 13 Закону «Про іпотеку», відповідно до якої попередня іпотека має вищий пріоритет перед наступною (це можливо, якщо передання нерухомого майна в наступну іпотеку було здійснено за згодою попереднього іпотекодержателя).

5. Частина перша ст. 4 Закону «Про іпотеку» передбачає, що іпотека підлягає державній реєстрації. Проте відсутність державної реєстрації ніякою мірою не впливає ні на дійсність договору застави, що належне укладений, ні на права іпотекодержателя у правовідносинах з іпотекодавцем, у тому числі і на право звернути стягнення на заставлене майно. Державна реєстрація іпотеки має тільки речово-правове значення: за датою державної реєстрації визначається пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно незареєстрованих або зареєстрованих пізніше прав чи вимог інших осіб щодо предмета іпотеки.

6. Відповідно до частини першої ст. 12 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» взаємні права і обов’язки між заставодавцем та заставодержателем рухомого майна виникають з моменту набрання чинності договором застави (згідно з ч. 2 ст. 631 ЦК договір набирає чинності з моменту його укладення). До таких прав заставодержателя, зокрема, належать права вимагати передання предмета застави, якщо це передбачено договором або законом, право звернення стягнення на заставлене майно.

7. Реєстрація застави рухомого майна в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна тягне не лише речово-правові наслідки (за датою реєстрацію визначається пріоритет даної застави перед іншими обтяженнями предмета застави). Вона впливає на дійсність наступних обтяжень (ст. 10 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»).

8. У випадках, коли рухоме майно, що є предметом застави, відповідно до договору застави підлягає переданню заставодержателю, правовідносини між заставодавцем і заставодержателем розвиваються у такий спосіб: 1) заставне зобов’язання між сторонами виникає з моменту укладення договору, що є і моментом набрання чинності договором (ч. 2 ст. 631 ЦК); 2) настання встановленого договором застави строку передання предмета застави заставодержателю перетворює відповідне суб’єктивне право заставодержателя у право вимоги; 3) до передання предмета застави заставодержателю реєстрація застави є неможливою, оскільки не виникає право застави (ч. 2 ст. 585 ЦК), тобто немає того явища, яке підлягає реєстрації (немає застави, обтяження); 4) передання предмета застави (рухомого майна) заставодержателю закінчує накопичення на боці заставодержателя всього комплексу заставних прав перед заставодавцем і відкриває можливість реєстрації застави; 5) реєстрація застави породжує пріоритет заставного права заставодержателя перед правом інших осіб на заставлене рухоме майно.

9. Значення моменту виникнення права застави є обмеженим. Виникнення права застави не впливає на дійсність вже укладеного договору застави. Тому при відмові заставодавця передати заставодержателю майно, що є предметом застави, якщо відповідно до договору застави воно повинне знаходитися у володінні заставодержателя, останній вправі вимагати передання йому цього майна (виконання зобов’язання в натурі). Така вимога підлягає задоволенню з застосуванням ч. 1 ст. 620 ЦК.

Не сповна відповідає ст. 585 ЦК і ст. 16 Закону «Про заставу» твердження, відповідно до якого при забезпеченні заставою зобов’язання щодо надання банківського кредиту право застави виникає після укладення договору застави і фактичного одержання боржником суми кредиту (п. 8 роз’яснення Вищого арбітражного суду «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних, із застосуванням Закону України «Про заставу» [396]). Навіть твердження про те, що право застави виникає з моменту укладення кредитного договору (якщо він укладається після укладення договору застави), викликає заперечення. Що стосується твердження про те, що застава виникає після фактичного одержання суми кредиту, то це прямо зачіпає інтереси кредитодавця, а при відкритті кредитної лінії на основі кредитного договору, підписаного після укладення договору застави в забезпечення повернення кредиту, змушує зробити висновок про те, що застава то виникає (при одержанні чергової суми кредиту), то припиняється (при поверненні грошової суми, одержаної в кредит), що не відповідало б змісту закону.