Стаття 558. Оплата послуг поручителя

1. Поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.

1. Відповідно до загального правила ст. 558 ЦК поручитель має право на оплату цієї послуги, яка вважається наданою боржникові. Це право поручителя входить до змісту правовідносин між поручителем та боржником. Зазначені правовідносини зазвичай не впливають на зобов’язання між кредитором та поручителем, що виникає на підставі договору поруки (відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом). Тому при укладенні договору поруки кредитор у зобов’язанні, що має бути забезпечене порукою, не повинен перевіряти відповідність закону договору між поручителем та боржником, в силу якого поручитель прийняв на себе обов’язок укласти договір поруки. Але перевірити правоздатність поручителя при укладенні договору поруки доцільно, оскільки порука визнається різновидом фінансових послуг, які вправі надавати лише суб’єкти, зареєстровані в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг (ст. 4, 7 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» [177]). Безумовне право укладати договори поруки (видавати поруку), незалежно від одержання будь-якого дозволу (ліцензії), мають лише юридичні особи, що мають статус банків (п. 5 частини другої ст. 47 Закону «Про банки і банківську діяльність» [163]). Порука визнана елементом спеціальної правоздатності кредитних спілок (ч. 1 ст. 21 Закону «Про кредитні спілки» [184]). Вони можуть виступати поручителями виконання зобов’язань інших кредитних спілок перед третіми особами.

2. Питання про право суб’єктів цивільного права виступати поручителями безоплатно повинне вирішуватись у такий спосіб. Стаття 558 ЦК не повинна тлумачитись так, що вона забороняє суб’єктам виступати поручителями безоплатно. Така можливість для осіб повинна визнаватись і в силу ч. 3 ст. 6 ЦК. Тому безоплатна порука є можливою. Але при цьому юридична особа, що виступає як поручитель, не може вийти за межі своєї правоздатності. Хоч ст. 91 ЦК і визнає загальну цивільну правоздатність юридичної особи (право мати такі ж цивільні права та обов’язки, як і фізична особа), все ж численні спеціальні закони встановлюють правила про спеціальний характер правоздатності багатьох видів юридичних осіб. Уже із положень Цивільного кодексу, що стосуються установ, слід зробити висновок про суто спеціальний характер правоздатності цих юридичних осіб (ст. 103 ЦК). На юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення Цивільного кодексу, якщо інше не встановлено законами (ст. 82 ЦК). Але юридичні особи публічного права, що фінансуються із бюджетів, повинні дотримуватись принципу цільового використання бюджетних коштів (п. 8 ст. 7 Бюджетного кодексу України [37]). Тому ця категорія юридичних осіб публічного права виступати поручителями не може. Стосовно державних і комунальних унітарних підприємств прямо не встановлюються обмеження на укладення договорів поруки. Але ж всі суб’єкти господарювання реалізують «господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків)», як це встановлено ст. 55 ГК [42]. Крім того, статут суб’єкта господарювання повинен містити відомості про мету і предмет діяльності (ч. 4 ст. 57 ГК). Можливість укладення договорів поруки може обмежуватись також шляхом визначення компетенції органів управління підприємства (ч. 4 ст. 57 ГК). Отже, шляхом визначення господарської компетенції державного або комунального підприємства, мети і предмета діяльності, компетенції органів управління юридичної особи можуть обмежуватись їх можливості виступати поручителями.

3. Будь-яких обмежень для укладення громадянами договорів поруки як поручителями без оплати таких послуг із законодавства не випливає.