Стаття 587. Обов’язки володільця предмета застави

1. Особа, яка володіє предметом застави, зобов’язана, якщо інше не встановлено договором:

1) вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави;

2) утримувати предмет застави належним чином;

3) негайно повідомляти другу сторону договору застави про виникнення загрози знищення або пошкодження предмета застави.

2. Заставодавець, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов’язаний замінити або відновити це майно, якщо інше не встановлено договором.

3. Заставодержатель, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов’язаний відшкодувати заставодавцю завдані збитки.

1. Своєрідність зобов’язання між заставодавцем та заставодержателем, що виникає на підставі договору застави, полягає у обмеженому колі способів захисту прав заставодержателя. Зокрема, використання заставодержателем права на розірвання договору застави (припинення правовідносин) має своїм наслідком лише позбавлення забезпечення того зобов’язання, яке забезпечувалось заставою, що суперечить інтересам заставодавця. Стягнення збитків зазвичай також не захищає права заставодержателя, оскільки порушення зобов’язання, що ґрунтується на договорі застави, як правило, збитків не спричиняє. Воно тільки веде до неможливості звернення стягнення на заставлене майно, тобто збитки, які виникають у зв’язку з неможливістю здійснити звернення стягнення на заставлене майно, є малоймовірними. Якщо ж вони виникають, то їх неможливо стягнути, оскільки збитки в таких випадках ще можуть бути стягнені в результаті неплатоспроможності боржника (заставодавця). Лише при майновій поруці захист права заставодержателя на стягнення збитків, спричинених невиконанням заставодавцем зобов’язання, що ґрунтується на заставі, набуває реального значення. У зв’язку з цим забезпечення прав заставодержателя здійснюється переважно шляхом пред’явлення вимоги про дострокове виконання зобов’язання, яке забезпечується заставою, та звернення стягнення на заставлене майно відповідно до ст. 592 ЦК.

2. Оскільки заставодержатель, який володіє предметом застави, несе обов’язки, встановлені ч. 1 ст. 587 ЦК, ч. З цієї ж статті покладає на нього відповідальність за втрату, псування, пошкодження або знищення предмета застави. Ця відповідальність полягає у відшкодуванні збитків. До складу збитків при цьому включаються вартість втраченого, знищеного або зіпсованого майна або та грошова сума, на яку зменшилась вартість пошкодженого майна, а також інші збитки відповідно до ст. 22 ЦК і ст. 225 ГК [42]. Наступає ця відповідальність за наявності вини заставодержателя. Проте договором застави відповідно до ч. 1 ст. 580 ЦК на заставодержателя, якому предмет застави передано у володіння, може бути покладено ризик випадкового знищення (псування, пошкодження, втрати) заставленого майна. Не буде суперечити закону встановлення неустойки за незбереження заставодержателем предмета застави та визначення її виду (штрафна, залікова, виключна, альтернативна).

3. Частина 2 ст. 587 ЦК покладає на заставодавця, який володіє предметом застави, обов’язок замінити або відновити заставлене майно, якщо воно втрачене, зіпсоване, пошкоджене або знищене з вини заставодавця. Це правило не виключає виникнення у заставодавця такого ж обов’язку у разі випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави, як це передбачено ч. 2 ст. 580 ЦК. Втрата предмета застави тягне припинення права застави (п. 2 ч. 1 ст. 593 ЦК; ст. 28 Закону «Про заставу» [64]). Але зобов’язальні правовідносини між заставодавцем і заставодержателем, у межах яких заставодавець вправі вимагати заміни предмета застави, зберігаються. Слід також звернути увагу, що законодавець чітко не розмежовує і навіть ототожнює поняття втрати (ч. 3 ст. 587 ЦК), знищення (ч. 2 ст. 580 ЦК) та загибелі (абзац третій ст. 28 Закону «Про заставу») предмета застави.