Стаття 314. Право на свободу об’єднання

1. Фізичні особи мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації.

2. Належність чи неналежність фізичної особи до політичної партії або громадської організації не є підставою для обмеження її прав, надання їй пільг чи переваг.

1. Право на об’єднання в політичні партії та громадські організації належить не кожній фізичній особі, а має колективний зміст. Тому не тільки законами, а й статутами об’єднань громадян, можуть бути встановлені вимоги до особи, відповідність яким є умовою права бути засновником або членом об’єднання. Але і при відповідності цим вимогам фізичній особі може бути відмовлено в прийнятті до складу членів об’єднання громадян. Протилежне твердження порушувало б право осіб, що входять до складу політичної партії чи громадської організації, на свободу об’єднань.

2. У ч. 2 ст. 314 ЦК сформульовано загальне правило, що не допускає обмеження прав фізичної особи, надання їй пільг чи переваг за критерієм належності чи неналежності до об’єднання. Але це — загальне правило, переважно перед яким застосовуються правила спеціальних законів. Так, відповідно до ст. 43 КЗпП [28] звільнення працівників з роботи з ініціативи власника чи уповноваженого ним органу, здійснюється за наявності згоди виборного органу первинної профспілкової організації. Працівники, що не є членами профспілки, яка діє на підприємстві, звільняються в таких випадках без згоди зазначеного органу. Не виключається постановка питання про неконституційність ст. 43 КЗпП та ст. 39 Закону «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» [139], які встановлюють правило про обов’язковість згоди профспілкового органу на звільнення працівників за встановлених підстав, оскільки вони надають перевагу особам за ознакою членства в профспілці.