Стаття 572. Поняття застави

1. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

1. У цій статті наводиться логічно несуворе визначення застави. В основному воно повторює визначення застави, що міститься в ст. 1 Закону «Про заставу» [64]. Але визначення застави у ст. 572 ЦК удосконалене порівняно з названим Законом. Уточнюється, що заставодержатель має переважне право на задоволення своїх вимог перед іншими кредиторами цього боржника. Але це удосконалення виявилось вкрай невдалим. Заставодавцем може бути не тільки боржник, а й майновий поручитель. Визначення застави, що наводиться в ст. 572 ЦК, не охоплює собою відносин з участю майнового поручителя. Цей недолік законодавчого визначення застави стосовно рухомого майна усувається визначенням обтяження у ст. З Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» та правилами ст. 12 і 14 того ж Закону про пріоритет обтяжень. Стосовно іпотеки визначенням цього цивільно-правового явища в абзаці третьому ст. 1 Закону «Про іпотеку» [197] зазначений недолік не усувається, а тільки закріплюється. Тому правильне розуміння іпотеки відновлюється тільки спеціальним правилом абзацу п’ятого ст. 3 Закону «Про іпотеку», що встановлює пріоритет прав чи вимог на передане в іпотеку майно.

2. У зв’язку з прийняттям законів «Про іпотеку» і «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» з’явилось більш широке стосовно застави поняття обтяження, що стосується рухомого майна. Стаття 3 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначає його як право обтяжувана на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувана на таке майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних чи юридичних осіб. Обтяження рухомого майна заставою є одним із видів забезпечувального обтяження (ст. 21 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»). Іпотека визнається способом обтяження нерухомого майна (ст. 4 Закону «Про іпотеку»).

3. Розвиток ринкових механізмів України обумовив прийняття цілої низки законів, що містять положення, які регулюють відносини з приводу застави. У зв’язку з цим, якщо інше не випливає із відповідних законів, треба виходити із таких правил про переважне застосування окремих законів: 1) положення ст. 572 — 593 ЦК підлягають переважному застосуванню перед правилами Закону «Про заставу», оскільки із двох нормативно-правових актів одного рівня (однакової юридичної сили) перевага при правозастосуванні надається акту, що прийнятий пізніше (твердження про те, що Закон «Про заставу» формулює спеціальні положення, які підлягають переважному застосуванню перед положенням Цивільного кодексу, було б некоректним, оскільки і названий Кодекс, і Закон «Про заставу», як правило, формулюють норми однакового рівня узагальнення); 2) Закон «Про іпотеку» [146] як акт спеціальний і прийнятий пізніше, а також з урахуванням п. 2 ст. 50 цього Закону («до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечить цьому Закону») застосовується стосовно іпотеки переважно перед Законом «Про заставу» і ст. 572 — 593 ЦК; 3) Закон «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [155] в силу п. 2 розділу IX «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону («законодавчі та інші нормативно- правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону») підлягає стосовно застави,рухомого майна переважному застосуванню перед Законом «Про заставу» і ст. 572 — 593 ЦК; 4) положення законів «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» [199] і «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» підлягають переважному застосуванню перед відповідними положеннями Цивільного кодексу та Закону «Про іпотеку» в силу зазначення в цих законах на те, що до приведення раніше прийнятих законів у відповідність з названими двома законами раніше прийняті закони застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать цим двом законам; 5) сфера, в якій спеціальними правилами названих законів не обмежується чинність Закону «Про заставу» і ст. 572 — 593 ЦК, складається тільки із відносин, в межах яких в заставу передається нерухоме майно з умовою про передання предмета застави у володіння і/або користування заставодержателю.

4. Вказівка у визначенні застави на те, що винятки із правила про переважне право заставодержателя можуть встановлюватись законом, не має реального регулятивного значення: спеціальне положення закону завжди має перевагу при правозастосуванні перед загальним. Але ж ця вказівка має інформаційне значення, вона застережує, що такі закони можуть бути. Сьогодні відомі три таких правила: 1) переважно перед забезпеченими заставою вимогами підлягають задоволенню привілейовані морські вимоги (ст. 358 КТМ [34]); 2) відповідно до підпункту «а» п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [134] вимоги, забезпечені заставою, належать до першої черги. Але до цієї ж черги належать численні інші вимоги. А в разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредиторові однієї черги (ч. 3 ст. 31 того ж Закону). Судова практика послідовна у застосуванні підпункту «а» п. 1 ст. 31 названого Закону, хоч сформульоване в ньому правило суперечить Закону «Про іпотеку» і Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», положення яких підлягають переважному застосуванню внаслідок застережень, на які вказувалось у попередньому пункті коментаря; 3) Закон «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (ст. 14) щодо рухомого майна визнає всі види обтяжень, як правило, рівними, надаючи кожному із них пріоритет за критерієм моменту реєстрації обтяження в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, якщо інше не встановлено названим Законом. Незважаючи на визначення застави в ст. 572 ЦК і ст. 1 Закону «Про заставу» як правової конструкції, що надає заставодержателю певне переважне право, із спеціального правила частини другої ст. 12 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» випливає, що незареєстрована застава рухомого майна не дає заставодержателю права на переважне задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна, хоч і не виключає дійсності договору застави та прав заставодержателя перед заставодавцем, що виникають на підставі такого договору; 4) незареєстроване право притримання має вищий пріоритет перед іншими незареєстрованими обтяженнями (частина третя ст. 14 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»), в тому числі і перед незареєстрованою заставою, хоч би вона і виникла раніше притримання.

5. Елементи застави використовуються в зобов’язаннях, які самі по собі заставними не є. На такі відносини норми законодавства про заставу не поширюються. Так, у силу частини першої ст. 20 Закону «Про бібліотеки і бібліотечну справу» [151] бібліотекам надане право визначати при наданні користувачам бібліотеки документів розмір коштів, які повинні передаватися бібліотеці як забезпечення виконання зобов’язань щодо повернення одержаних у бібліотеці документів. У цій правовій конструкції використовуються елементи застави, але визнати її заставою і поширити на неї норми законодавства про заставу було б неправильним.

6. Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна» [259] встановлений механізм заставних закупок зерна у сільськогосподарських виробників у сезон збирання за заставними цінами з гарантуванням їм права наступного, продажу цього зерна за ринковими цінами (у випадку, якщо вони будуть перевищувати заставні) за умови відшкодування Державній акціонерній компанії «Хліб України» вартості зберігання зерна. Елементи застави тут полягають в тому, що сільгоспвиробник передає ДАК «Хліб України» зерно на зберігання (зі знеособленням зерна, що зберігається), а зберігай зобов’язується повернути його на вимогу поклажедавця. У забезпечення виконання цього обов’язку поклажедавцю перераховується заставна вартість зерна.

7. Застава розглядається в правовій теорії переважно як правова конструкція, що існує в речових правовідносинах. Але законодавець таку концепцію не сприйняв, хоч і уникає того, щоб називати правовідносини щодо застави зобов’язальними. У заставних правовідносинах дійсно є елементи речового права, що поєднуються з елементами зобов’язального права. Коли в законодавстві згадується поняття «застава», під ним розуміється звичайно весь комплекс правових відносин з приводу застави, а іноді — лише окремі з них.

8. Правовідносини між заставодавцем і заставодержателем мають зобов’язальний характер. У силу цього, якщо договором застави передбачений обов’язок заставодавця передати предмет застави — індивідуально визначену річ — у володіння (а в передбачених законом випадках — і в користування) заставодержателю, а він цей обов’язок не виконує, заставодержатель вправі пред’явити до заставодавця не віндикаційний позов, а позов про примушення боржника (заставодавця) до виконання зобов’язання в натурі (ст. 620 ЦК). Такий же позов пред’являється у випадках, коли заставодавець передав предмет застави у володіння заставодержателю, але згодом став порушувати право заставодержателя на володіння предметом застави. Позов про звернення стягнення на заставлене майно також випливає із зобов’язання між заставодавцем і заставодержателем, хоч і спрямований на захист речових прав заставодержателя. Однак слід враховувати, що законодавча і правозастосовча практика уникають вживання терміну «заставне зобов’язання». Не вживають цей термін в науковій, популярній і навчальній літературі.

9. Укладення договору застави (або інший юридичний факт, який передбачений ст. 574 ЦК, ст. 16 «Про заставу» [64] і який є підставою застави), тягне виникнення речових правовідносин, в силу яких: 1) заставодержатель як кредитор має (якщо інше не встановлено законом) переважне право перед іншими кредиторами заставодавця (перед усіма третіми особами) на задоволення своїх забезпечених заставою вимог за рахунок заставленого майна; 2) передання заставодавцем права власності на заставлену річ може здійснюватися лише за згодою заставодержателя (ч. 2 ст. 586 ЦК); 3) якщо заставлена річ передана у володіння (а у відповідних випадках — і користування) заставодержателя, останній має право вимагати від будь-якої особи не порушувати це його право; 4) іпотечний заставодержатель має право вимагати від будь-якої особи припинення посягання на предмет застави, що загрожує його втратою або пошкодженням. Таке правило із Закону «Про заставу» вилучене. Але воно випливає із законодавчого визначення застави і іпотеки. Заставодержатель вправі пред’явити позов до будь-якої особи, що здійснює зазначене посягання. Викладеним вичерпуються речові елементи заставних правовідносин.

10. Незважаючи на визнання в теорії застави речовим способом забезпечення виконання зобов’язань, усе-таки ніхто не заперечує можливості застосування до заставних правовідносин норм ст. 509 — 625 ЦК. Зокрема, на сторінках юридичних видань коментувалися розглянуті судами спори з приводу визнання договорів застави неукладеними (див. Вісник господарського судочинства, 2002, № 2, с. 165 — 170).

11. Виконання зобов’язання, що виникає на підставі договору застави, може забезпечуватися передбаченими законом способами забезпечення виконання зобов’язань, у тому числі неустойкою. Законодавство не перешкоджає забезпеченню заставного зобов’язання порукою або іншою заставою. Зазначення в ч. 1 ст. 548 ЦК на можливість забезпечення виконання основного зобов’язання не виключає забезпечення додаткового зобов’язання з урахуванням правила про диспозитивність норм актів цивільного законодавства. Вищий арбітражний суд свого часу роз’яснив, що в договорі застави може встановлюватися відповідальність заставодавця за збереження предмета застави (п. 6 Інформаційного листа [398}). Крім того, слід враховувати, що поняття основного зобов’язання застосовується до будь-якого зобов’язання, стосовно якого встановлене забезпечення (додаткове зобов’язання).

Частина 1 ст. 576 ЦК, ст. 49 — 52 Закону «Про заставу» передбачають заставу майнових прав. Було б нелогічним вести мову про речовий характер застави майнових прав. Але слід мати на увазі, що стосовно поняття речового права є більш широке (родове) поняття абсолютного права. Застава майнових прав якраз і має абсолютний характер.

12. Про відмінність зобов’язальних правовідносин між заставодержателем і заставодавцем, що виникають на підставі договору застави, і речових правовідносин, що виникають між заставодержателем та всіма третіми особами на підставі реєстрації застави (інших обтяжень), особливо наочно свідчать положення законів, що були прийняті останнього часу. Відповідно до частини другої ст. 12 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [207] взаємні права та обов’язки між заставодержателем (обтяжувачем) рухомого майна та заставодавцем (боржником) виникають на підставі відповідного правочину (договору застави) з моменту набрання чинності цим правочином. Права у відносинах з третіми особами заставодержатель (обтяжувач) набуває з моменту реєстрації застави (обтяження) рухомого майна. Такі ж правила встановлюються ч. 2 та 6 ст. З Закону «Про іпотеку» [197]. Отже, зобов’язання між заставодавцем і заставодержателем виникає на підставі договору, а речові права заставодержателя виникають на підставі реєстрації застави.

13. Заставою може бути забезпечена цивільно-правова вимога будь-якого змісту. У практиці заставою найчастіше забезпечуються зобов’язання позичальників за кредитними договорами з банками. Однак немає перешкод для укладення договору застави з метою забезпечення виконання будь-якого іншого зобов’язання (грошового або зобов’язання щодо передання майна, виконання роботи, надання послуг). У ст. 3 Закону «Про заставу» прямо зазначається на можливість забезпечення заставою зобов’язань купівлі-продажу, оренди, перевезення тощо.

14. Заставою може бути забезпечене як основне, так і додаткове зобов’язання. Зокрема, заставою може бути забезпечена порука. У такому разі порука припиняється припиненням забезпечуваного нею зобов’язання, а також закінченням строків, встановлених ч. 4 ст. 559 ЦК. Припинення поруки, забезпеченої заставою, припиняє і заставу, хоча б забезпечене порукою зобов’язання і не припинилося. На це слід звернути увагу, оскільки в практиці мають місце випадки невиправданого укладення і договору поруки (на забезпечення основного зобов’язання), і договору застави (на забезпечення зобов’язання щодо поруки), якщо заставодавцем є майновий поручитель. Такі випадки не слід змішувати із ситуаціями, коли основне зобов’язання забезпечується безпосередньо і порукою і заставою.

15. Оскільки заставою може бути забезпечена лише дійсна вимога, недійсність цієї вимоги тягне недійсність застави. Недійсність вимоги означає, що вона ґрунтується на правочині, що визнається недійсним (нікчемним) безпосередньо законом, або на правочині, що визнаний недійсним судом. До набрання чинності рішенням суду про визнання заперечуваного правочину недійсним застава, що забезпечує основану на заперечуваному правочині вимогу, зберігає чинність. Якщо заставою забезпечується вимога, що ґрунтується на нікчемному правочині, вона (застава) є нікчемною, такою, що не має юридичної сили. Формулювання ч. 2 ст. 548 ЦК «недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення...» слід тлумачити як пряме встановлення законом недійсності правочину, що вчинений на забезпечення основного зобов’язання.

16. Податкова застава є інститутом публічного права. Пункт 1 частини першої ст. 37 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [207] прямо визнає податкову заставу як вид публічних обтяжень. Відносини з приводу податкової застави регулюються ст. 8—10 Закону «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» [164]. Пунктом 19.4.4 ч. 19.4 ст. 19 цього Закону внесені доповнення до ст. 13 і 15 Закону «Про заставу» [64], відповідно до яких виключається поширення на відносини з приводу податкової застави названих статей. Таким чином, визнано, що за зазначеними виключеннями і за винятком випадків, коли це суперечить Закону «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та суті податкової застави, на податкову заставу поширюється чинність Закону «Про заставу», що набув у такий спосіб значення комплексного нормативно-правового акта, який включає в себе норми публічного (податкового) і приватного (цивільного) права.

Запровадження податкової застави тягне цивільно-правові наслідки: 1) обмежується право платника податків розпоряджатися майном (активами), що знаходяться в податковій заставі. Відповідні договори платник податків вправі укладати лише за наявності згоди органу державної податкової служби; 2) укладення договорів застави майна (активів), що знаходиться в податковій заставі, не допускається. Платник податків зобов’язаний письмово повідомити наступним кредиторам про те, що його активи знаходяться в податковій заставі. У іншому випадку платник податків зобов’язаний відшкодувати збитки, що виникли на стороні наступних кредиторів у результаті невиконання ним зазначеного обов’язку. Право податкової застави не має пріоритету перед іншими обтяженнями. Відповідно до ст. 39 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [207] пріоритет податкової застави пов’язується з її реєстрацією в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.