Стаття 211. Місце вчинення правочину

1. Якщо у правочині не вказане місце його вчинення, то:

1) місцем вчинення одностороннього правочину є місце вираження волі сторони;

2) місце вчинення дво- або багатостороннього правочину встановлюється відповідно до статті 647 цього Кодексу.

1. Місце вчинення правочину має обмежене значення. Воно важливе стосовно цивільних договорів, на які поширюються норми міжнародного приватного права. Навіть коли закон вимагає зазначення місця складання заповіту, це зазначення не тягне юридичних наслідків, хіба що крім випадків, коли зазначене в заповіті місце його вчинення не відповідає місцю його посвідчення, оскільки місце вчинення (складання) заповіту слід вважати місцем його нотаріального посвідчення. Але і в цьому разі немає підстав для визнання недійсним заповіту. Інші юридичні наслідки в зв'язку із зазначеною невідповідністю також не наступають.

2. Із ст. 211 ЦК можна зробити висновок про те, що учасники правочину на свій розсуд мають право визначити місце вчинення правочину, не обов'язково додержуючись справжнього місця його вчинення. Зазначення в правочині на місце його здійснення не може бути визнане недійсним. Лише у разі відсутності такого зазначення місце вчинення правочину визначається за правилами ст. 211 ЦК.