Стаття 87. Створення юридичної особи

1. Для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

2. Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою.

3. Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками). Установчий акт може міститися також і в заповіті. До створення установи установчий акт, складений однією або кількома особами, може бути скасований засновником (засновниками).

4. Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

1. Створення юридичної особи полягає в тому, що її засновники (учасники) розробляють установчі документи, викладають їх письмово та підписують. У постанові в одній із справ Верховний Суд зазначив, що установчий договір є специфічним видом правочинів. Якщо ж установчим документом юридичної особи є статут, що приймається засновниками або затверджується розпорядчим актом державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, статут, як і рішення (розпорядчий акт) про його затвердження, не може бути кваліфікований як правочин.

Достатнього правового матеріалу для юридичної кваліфікації зборів засновників, факту затвердження ними статуту та його підписання уповноваженими особами немає. Але підстав для застосування до цього виду юридичних фактів положень, що стосуються правочинів, в тому числі за аналогією, немає. Тому положення статутів, що регулюють відносини між засновниками юридичної особи, між юридичною особою та кожним із засновників, визнаються недійсними в порядку, встановленому для визнання недійсними актів інших суб'єктів (абзац третій ст. 20 ГК). Цивільний кодекс такого способу захисту прав не передбачає, але він є можливим з огляду на ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [7], яка визнає за особою право на ефективний засіб правового захисту. Що стосується положень, які регулюють публічно-правові відносини, то такі в установчих документах також можуть бути. Зокрема, підпункт 7.11.11 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» [113] передбачає, що у разі ліквідації неприбуткової організації її активи повинні бути передані іншій неприбутковій організації відповідного виду або зараховані в доход бюджету. Це дає право засновникам неприбуткової організації вибрати один із названих варіантів та включити відповідне положення до установчих документів. Але обрати інший варіант використання майна неприбуткової організації при її ліквідації, зокрема, передбачити розподіл майна між засновниками, сторони не мають права. Якщо ж сторони це зробили всупереч вимогам податкового закону, відповідні положення установчих документів не застосовуються, оскільки застосуванню підлягають норми податкового права. Твердження про те, що положення установчих документів, які суперечать нормам податкового права, підлягають застосуванню, поки вони не визнані недійсними, означало б необгрунтоване застосування до публічно-правових відносин законодавства про правочини, зокрема, ст. 204 ЦК.

Якщо юридичну особу створила одна особа, статут затверджується (підписується) цією особою (фізичною чи юридичною).

2. Стосовно товариств (підприємницьких та непідприємницьких) визначено, що їх установчими документами є статут або засновницький договір. Стосовно установ назва установчого акта не визначена. Зазначається лише, що установчий акт установи складається (очевидно, і підписується) засновником чи засновниками (якщо їх декілька). Установчий акт може міститись і в заповіті. У Законі «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» [192] (ст. 8) визнається такий різновид установчих документів, як положення. Вони, очевидно, будуть затверджуватись стосовно органів державної влади та місцевого самоврядування, які відповідно до названого Закону також підлягають державній реєстрації.

3. Лише стосовно установчого акта установи передбачена можливість його скасування засновником (засновниками), але тільки до створення установи (установа, як і будь-яка юридична особа, вважається створеною відповідно до ч. 4 ст. 87 ЦК з дня її державної реєстрації).

4. Введення в дію нового Цивільного кодексу не призвело до втрати чинності тими спеціальними нормами, що встановлюють особливості порядку затвердження установчих документів окремих видів юридичних осіб (у відповідних випадках ці спеціальні норми поширюються і на юридичних осіб приватного права). Так, згідно з ч. б ст. 18 Закону «Про освіту» [98] статути закладів освіти, які засновані на державній власності, але не підпорядковані Міністерству освіти і науки, затверджуються відповідними центральними органами виконавчої влади та погоджуються з Міністерством освіти і науки. Статути вищих закладів освіти, що засновані на інших формах власності, ніж державна, затверджуються Міністерством освіти. Статути інших закладів освіти (крім вищих), заснованих на інших формах власності, ніж державна, затверджуються місцевими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Закони «Про місцеві державні адміністрації» [128] та «Про місцеве самоврядування в Україні» [112] не містять норм, що давали б змогу розмежувати повноваження місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування щодо затвердження статутів закладів освіти. Стосовно приватних позашкільних навчальних закладів передбачено лише погодження з відповідним органом державної влади їх статутів, а затверджуються вони власником (ст. 13 Закону «Про позашкільну освіту» [159]).