Стаття 353. Реквізиція

1. У разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, з метою суспільної необхідності майно може бути примусово відчужене у власника на підставі та в порядку, встановлених законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості (реквізиція).

2. В умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості.

3. Реквізоване майно переходить у власність держави або знищується.

4. Оцінка, за якою попередньому власникові була відшкодована вартість реквізованого майна, може бути оскаржена до суду.

5. У разі реквізиції майна його попередній власник може вимагати взамін надання йому іншого майна, якщо це можливо.

6. Якщо після припинення надзвичайної обставини реквізоване майно збереглося, особа, якій воно належало, має право вимагати його повернення, якщо це можливо.

У разі повернення майна особі у неї поновлюється право власності на це майно, одночасно вона зобов’язується повернути грошову суму або річ, яка була нею одержана у зв’язку з реквізицією, з вирахуванням розумної плати за використання цього майна.

1. У статті, що коментується, визначаються загальні правила реквізиції майна. Поняття реквізиції, що використовується в цій статті, не охоплює собою відплатного вилучення майна, що застосовується як вид адміністративного стягнення (ст. 28 КУпАП [30]).

2. Реквізиція передбачає примусовий викуп майна у власника. Реквізиція допускається у випадках стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії або за наявності інших надзвичайних обставин. Підставою для реквізиції є суспільна необхідність, що викликана викладеними обставинами. За наявності такої підстави та зазначених вище обставин ст. 353 ЦК не перешкоджає виданню відповідним органом виконавчої влади розпорядження про реквізицію майна. Заборона на видання таких актів не випливає також із ст. 321 ЦК, що встановлює правила щодо непорушності права власності. Ні один орган виконавчої влади прямо не уповноважений законом (як це передбачено частиною другою ст. 19 Конституції [1]) на видання таких актів. Тому до вирішення питання про надання такого повноваження відповідним органам державної влади ці органи в межах своєї компетенції, визначеної підзаконними актами, не позбавлені права звертатись до суду з позовом про вилучення майна безпосередньо на підставі ст. 353 ЦК.

3. Хоч ст. 353 ЦК установлює підстави і порядок реквізиції майна, передбачається, що ці підстави та порядок мають встановлюватись законом. На цей час із таких законів відома тільки ст. 68 КТМ [34], яка дає капітану морського торговельного судна право за відповідних умов провести реквізицію необхідної кількості продовольства, що є в розпорядженні осіб, які перебувають на судні, і реквізицію вантажу, що перебуває на судні і який може бути використаний для харчування. Але відсутність спеціального закону за наявності підстав, передбачених ст. 353 ЦК, не може бути перешкодою для реквізиції майна. Не визначені законом питання мають вирішуватись відповідно до засад цивільного законодавства, що закріплені у ст. 3 ЦК.

4. Відшкодування вартості майна проводиться попередньо, тобто до фактичного його вилучення. Оцінка майна має здійснюватись відповідно до Закону «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» [178] та інших актів законодавства.

5. Наступне повне відшкодування власникові реквізованого майна допускається лише в умовах воєнного або надзвичайного стану. Воєнний стан в Україні або окремих її місцевостях уводиться Президентом у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, а також у разі збройної агресії проти України (п. 20 частини першої ст. 106 Конституції, ст. 4 Закону «Про оборону України» [161]). Надзвичайний стан вводиться в Україні або окремих її місцевостях Президентом України (п. 21 частини першої ст. 106 Конституції) за наявності умов, що зазначені в ст. 4 Закону «Про правовий режим надзвичайного стану» [150].

6. Власник має право вимагати надання йому взамін реквізованого іншого майна, якщо це можливо.

7. Реквізоване майно може використовуватись відповідно до суспільної необхідності, що стала підставою для реквізиції. Воно може бути знищене, якщо реквізиція була здійснена з метою забезпечення санітарного або епідемічного благополуччя населення або у випадках, коли реквізиція була проведена з метою забезпечення безпеки суспільства.